Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.04.2018 року у справі №183/5348/16

Постанова

Іменем України

08 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 183/5348/16

провадження № 61-12914св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

СтрільчукаВ.А. (суддя-доповідач), КарпенкоС.О., КузнєцоваВ.О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, Багатська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області,

третя особа - Новомосковська районна державна нотаріальна контора Дніпропетровської області,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - адвоката Ямкового Віктора Феофановича на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2017 року у складі судді Дубовенко І. Г. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У вересні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_5, Багатської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області (далі - Багатська сільська рада), третя особа - Новомосковська районна державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, встановлення факту родинних відносин. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_4 посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 року помер його батько ОСОБА_7, після смерті якого відкрилася спадщина, яка складається із земельної ділянки площею 5,960 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Багатської сільської ради. У встановлений законом шестимісячний строк він не звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, оскільки тривалий час знаходився на роботі в Російській Федерації. Крім того, в його свідоцтві про народження відсутній запис про батька. При зверненні до нотаріуса він отримав відмову у вчиненні нотаріальних дій, оскільки пропустив шестимісячний строк для прийняття спадщини та у зв'язку з тим, що інформація у свідоцтві про його народження не дає можливості встановити факт родинних відносин спадкодавця із спадкоємцем. Враховуючи наведене, ОСОБА_4 просив визначити йому додатковий тримісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини та встановити факт родинних відносин, а саме, що він є сином ОСОБА_7

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2017 року позов задоволено частково. Встановлено факт, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, є сином ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що обставини, на які посилався ОСОБА_4, не є поважними причинами для визначення додаткового строку для подання заяви прийняття спадщини, так як ці обставини не пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для звернення до нотаріальної контори. При цьому місцевий суд вважав доведеними позовні вимоги в частині встановлення факту родинних відносин позивача із спадкодавцем.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У лютому 2018 року представник ОСОБА_4 - адвокат Ямковий В. Ф. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні позову про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини і ухвалити нове рішення, яким задовольнити ці вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що місцевий суд порушив право ОСОБА_4 на участь у розгляді справи та на надання додаткових доказів на підтвердження своїх позовних вимог. Апеляційним судом не враховано перебування позивача на лікуванні, тяжкість його захворювання, у зв'язку з яким він не мав можливості звернутися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. ОСОБА_4 є літньою людиною, а нотаріальна контора знаходиться на значній віддаленості від його місця проживання, що позбавило його можливості вчасно подати заяву про прийняття спадщини.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі.

02 травня 2018 року справа № 183/5348/16 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судові рішення судів попередніх інстанцій оскаржені в касаційному порядку в частині вирішення позовних вимог про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, тому переглядаються Верховним Судом лише в цій частині.

Згідно з частиною першою статті 1220, частиною третю статті 1223, частиною першою статті 1270 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 року помер ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про смерть від ІНФОРМАЦІЯ_3 року серії НОМЕР_2, виданим виконавчим комітетом Багатської сільської ради.

За життя ОСОБА_7 на праві власності належала земельна ділянка площею 5,960 га, розташована на території Багатської сільської ради з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю від 25 жовтня 2001 року серії НОМЕР_1.

З матеріалів спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_7, встановлено, що із заявами про прийняття спадщини звернулися 25 травня 2016 року - ОСОБА_5, а 19 вересня 2016 року - ОСОБА_4

Листом завідувача Новомосковської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області ОСОБА_8 від 19 вересня 2016 року ОСОБА_4 повідомлено про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 року, оскільки з наданих документів не вбачається факт прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7, а також зазначено про те, що ОСОБА_4 пропущено шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 серпня 2016 року у справі № 183/3143/16 задоволено заяву ОСОБА_5, заінтересовані особи: Багатська сільська рада, ОСОБА_4, Новомосковська районна державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про встановлення факту родинних відносин,встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_5 та ОСОБА_9, а саме те, що ОСОБА_11, померлий ІНФОРМАЦІЯ_5 року, був рідним братом ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Згідно з частиною третьою статті 61 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно виходив з того, що обставини, на які посилався позивач, не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини. Надані позивачем докази не є достатніми для визначення йому додаткового строку для подання ним відповідної заяви.

Відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213-215, 303, 315 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом факту перебування позивача на лікуванні, не заслуговують на увагу, оскільки ці доводи обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції з посиланням на те, що у спірному випадку вказані обставини не є підставою для задоволення позовних вимог, так як позивачем не доведено, що він страждав на захворювання, яке перешкоджало йому звернутися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини в період часу, коли він не знаходився на стаціонарному лікуванні. Також суд правильно виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту перебування його на роботі за межами України.

Аргументи заявника про порушення місцевим судом права ОСОБА_4 на участь у розгляді справи є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Судові засідання у цій справі призначалися місцевим судом неодноразово. Позивач та його представник були належим чином повідомлені про розгляд справи 30 січня 2017 року і з часу відкриття провадження у справі (30 вересня 2016 року) мали достатньо можливостей для надання суду всіх пояснень і доказів, які вони вважали за доцільне надати.

Крім того, представник позивача та сам позивач не були позбавлені можливості реалізувати надані їм законом процесуальні права під час розгляду справи в апеляційному суді.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи є аналогічними доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки суду апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 303, 304 ЦПК України 2004 року перевірив їх та спростував відповідними висновками. Ці доводи зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Ямкового Віктора Феофановича залишити без задоволення.

РішенняНовомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов