Постанова

Іменем України

8 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 308/3282/15-ц

провадження № 61-2519 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3;

представник позивача - ОСОБА_4;

відповідачі: Закарпатське відділення публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 лютого 2016 року у складі судді Микуляк П. П. та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 26 квітня 2016 року у складі колегії суддів: Готри Т. Ю., Кожух О. А., Кеміня М. П.,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2015 рокуОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Закарпатського відділення публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») про захист прав споживачів, повернення банківського вкладу, відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що між ним та ПАТ «Дельта Банк» укладено договори банківського вкладу «Строковий» від 9 квітня 2014 року в розмірі 4 тис. доларів США терміном до 8 липня 2014 року; від 16 жовтня 2014 року в розмірі 12 тис. доларів США терміном до 15 листопада 2014 року. У грудні 2014 року він повідомив банк про розірвання договорів банківського вкладу та просив повернути внесені банківські вклади, проте банк йому відмовив, посилаючись на обмеження видачі готівкових коштів у розмірі еквівалентному 15 тис. грн на добу, встановлені Національним банком України, що є порушенням його прав та положень законів України. Залишок коштів, який не повернуто банком, складав 6 421 доларів 12 центів США. Зазначав, що такими неправомірними діями банку йому завдано майнової та моральної шкоди.

З урахуванням наведеного, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_3 просив суд стягнути з відповідачів на його користь неповернуту суму вкладу в розмірі 6 421 доларів 21 цент США, упущену вигоду в розмірі 1 120 доларів 53 центи США, 3 % річних від простроченої суми вкладу в розмірі 373 долари 50 центів США, на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» пеню в розмірі 136 330 доларів 60 центів США та 60 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 лютого 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_3 залишок суми вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) «Найкращий з любов'ю оn-lіne» від 9 квітня 2014 року у доларах США та договором банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» від 16 жовтня 2014 року у доларах США у розмірі 6 421 доларів 12 центів США, що за курсом Національного банку України становило 173 434 грн 45 коп.; упущену вигоду в розмірі 1 120 доларів 53 центи США, що за курсом Національного банку України становило 30 265 грн 51 коп.; три відсотки річних від простроченої суми вкладу в розмірі 373 доларів 50 центів США, що за курсом Національного банку України становило 10 088 грн 23 коп.; 10 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання розподілу судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що ПАТ «Дельта Банк» ухиляється від виконання визначених законодавством та взятих на себе за укладеними між сторонами договорами зобов'язань, оскільки з січня 2015 року порушує право на вільне користування належних позивачу грошових коштів, суми депозитних вкладів не повернуто. Такими винними діями банку позивачу завдано майнової та моральної шкоди. Також суд зазначив, що Закон України «Про захист прав споживачів» не регулює відносини, що склалися між сторонами, умовами договорів банківського вкладу не передбачено покладення на банк відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, тому вимоги позивача про стягнення пені на підставі вказаного Закону безпідставні.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 26 квітня 2016 року, апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, відхилено. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 лютого 2016 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення пені залишено без змін.

В іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядалось.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що після укладення між сторонами договорів банківського вкладу між ними виникли зобов'язальні відносини, які регулюються нормами зобов'язального права та положеннями укладеного договору банківського вкладу, відтак відсутні підстави, передбачені частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», для стягнення пені з відповідача.

У червні 2016 року ПАТ «Дельта Банк»в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3

Касаційна скарга мотивована тим, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 2 березня 2015 року № 150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 2 березня 2015 року прийнято рішення № 51 про запровадження з 3 березня 2015 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію.

Постановою Національного банку України від 2 жовтня 2015 року № 664 року постановлено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати ПАТ «Дельта Банк».

Процедура щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Так, відповідно до законодавства України введення тимчасової адміністрації та відкриття ліквідаційної процедури стосовно ПАТ «Дельта Банк», це заходи, наслідком яких є спеціальний порядок повернення коштів вкладників. У пунктах 1 і 2 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку.

Заявник зазначав, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача поза процедурою ліквідації. При цьому банк посилався на позицію Верховного Суду України, висловлену в постанові від 20 січня 2015 року № 6-2001цс15 про те, що відсутні підстави для стягнення коштів з банку за договором банківського вкладу, якщо на момент ухвалення судового рішення в банку діє тимчасова адміністрація чи ліквідація банку. У такому випадку застосуванню підлягає лише Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яким визначається черговість задоволення вимог кредиторів.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що 9 квітня 2014 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_3 було укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Найкращий з любов'ю on-line» у доларах США, за яким банк прийняв від вкладника та зарахував на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти в розмірі 4 тис. доларів США терміном до 8 липня 2014 року з процентною ставкою на суму вкладу в розмірі 10 % річних.

16 жовтня 2014 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_3 був укладений договір банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США, за яким банк прийняв від вкладника та зарахував на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти в розмірі 12 тис. доларів США терміном до 15 листопада 2014 року з процентною ставкою на суму вкладу в розмірі 9,25 % річних.

У грудні 2014 року ОСОБА_3 повідомив банк про те, що в односторонньому порядку розриває договори банківського вкладу і бажає повернути всю суму, яка на той момент знаходилась на його депозитних рахунках (тіло і відсотки).

Листом від 26 січня 2015 року ПАТ «Дельта Банк» відмовило йому у видачі всієї суми грошей, посилаючись на постанову Правління Національного банку України від 1 грудня 2014 року № 758 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», якою зобов'язало уповноважені банки обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати банків у межах до 15 тис. грн на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України.

Постановою Правління Національного банку України від 2 березня 2015 року від № 150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 2 березня 2015 року № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк», відповідно до якого з 3 березня 2015 року у банку запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації строком на шість місяців до 2 вересня 2015 року.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) від 3 серпня 2015 року № 147 продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» до 2 жовтня 2015 року.

Постановою Національного банку України від 2 жовтня 2015 року № 150 постановлено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати ПАТ «Дельта Банк».

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Положеннями статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Разом з тим, частина перша статті 1074 ЦК України визначає, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаним злочинним шляхом, або фінансування тероризму, передбачених законом.

Тобто випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені у спеціальному законі.

Процедура виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом, що унормовує дані правовідносини.

У пункті 8 Прикінцевих і перехідних положень Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з пунктом 16 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Статтею 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

У пункті 1 частини шостої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті.

Відповідно до частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.

Згідно з частиною п'ятою статі 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Суди ці положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не врахували, не звернули уваги на те, що з 3 березня 2015 року Фонд запровадив тимчасову адміністрацію та розпочав процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку.

На момент ухвалення рішення судом першої інстанції (23 лютого 2016 року) у банк вже було введено тимчасову адміністрацію та розпочату процедуру ліквідацію ПАТ «Дельта Банк», що унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: від 20 січня 2015 року № 6-2001цс15, від 13 червня 2016 року № 6-1123цс16, від 12 квітня 2017 року № 6-350цс17. Вказана правова позиція є незмінною і правових підстав для відступлення від цієї правової позиції касаційний суд не знаходить.

Судом встановлено, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не допустив прострочення виконання своїх зобов'язань перед позивачем, так як 18 червня 2015 року ОСОБА_3 було виплачено гарантоване відшкодування в сумі 200 тис. грн, тобто в межах шестимісячного строку з дня початку процедури ліквідації банку, яка почалася 3 березня 2015 року.

В обґрунтування позовних вимог про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат позивач посилався на частину другу статті 625 ЦК України та частину п'яту статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Проте, відповідно до пунктів 3, 5 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється: нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед вкладниками та кредиторами.

Отже, у період дії тимчасової адміністрації передбачені частиною другою статті 625 ЦК України фінансові санкції не застосовуються.

Крім того, згідно з частиною 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», пеня як вид забезпечення виконання зобов'язання може застосовуватися лише у договірних правовідносинах між виконавцем та споживачем, однак позивач як вкладник банку і відповідачі - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та уповноважена особа цього Фонду - в жодні договірні відносини не вступали. Відповідачі не є виконавцями будь-яких робіт чи послуг, а позивач не є їх споживачем.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України).

Частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Оскільки судом не встановлено порушення прав позивача, відтак вимоги про відшкодування моральної шкоди безпідставні.

Крім того, між сторонами наявні договірні правовідносини, умови договорів не передбачають відшкодування моральної шкоди, а норми статей 23, 1167 ЦК України регулюють деліктні правовідносини, на що суди уваги не звернули.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини сьомої статті 141 ЦПК України судові витрати віднести за рахунок держави.

Відповідно до ст. 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 26 квітня 2016 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Закарпатського відділення публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про захист прав споживачів, повернення банківського вкладу, відшкодування майнової та моральної шкоди відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк