Історія справи

Постанова КЦС ВП від 08.01.2025 року у справі №344/21128/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2025 року

м. Київ

справа № 344/21128/21

провадження № 61-7507св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Пророка В. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач) - ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 ,

відповідач (позивач) - ОСОБА_3 ,

відповідачі: Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, Департамент інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 09 лютого 2023 року у складі судді Бабій О. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Мальцевої Є. Є., Томин О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про виселення.

Позов обґрунтований тим, що вона відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05 листопада 2021 року є власником кімнати № НОМЕР_1 (об`єднана із кімнатою № НОМЕР_2 ) по АДРЕСА_1 , у якій вона зареєстрована та проживає разом із своїм малолітнім сином ОСОБА_2 .

В одній із кімнат проживає відповідач ОСОБА_3 , хоча має інше житло де зареєстрований.

ОСОБА_1 , посилаючись на те, що проживання ОСОБА_3 у належній їй кімнаті порушує її права власника та права малолітньої дитини на вільне розпорядження та користування вказаною кімнатою, створює незручності, відповідач не є членом їх сім`ї та проживає там незаконно, просила ухвалити рішення яким виселити відповідача з належної їй на праві власності кімнати № НОМЕР_2 .

У січні 2022 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (далі - ВК Івано-Франківської міської ради), Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради про визнання недійсним ордера серії ЛБ № 153 від 10 липня 2020 року, визнання незаконним та скасування рішення ВК Івано-Франківської міської ради від 05 серпня 2021 року № 1125, визнання незаконним та скасування розпорядження про приватизацію від 05 листопада 2021 року № 131-р, визнання недійсним свідоцтва про право власності від 05 листопада 2021 року, яке видано ОСОБА_1 та її сину ОСОБА_2 , припинення права власності, скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційних записів про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Зустрічний позов обґрунтований тим, що станом на 10 липня 2020 року ОСОБА_1 мала дійсний ордер на кімнату № НОМЕР_1 , а щодо кімнати № НОМЕР_2 , то на момент видачі ордера № 153 дана кімната була зайнята, у ній проживав ОСОБА_3 , який заселився туди на підставі ордера № 97 серії ЛБ від 07 жовтня 2013 року, виданого директором ТДВ «БМФ «Івано-Франківськбуд».

Факт видачі ордера підтверджується журналом реєстрації видачі ордерів на проживання в будинку по АДРЕСА_1 . Те, що відповідач проживає в кімнаті АДРЕСА_2 підтверджується копіями квитанцій про оплату за проживання у гуртожитку, тому ордер, який видано ОСОБА_1 слід визнати недійсним.

Рішення ВК Івано-Франківської міської ради про об`єднання кімнат № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 є незаконним, оскільки такого об`єднання кімнат не було. ОСОБА_1 не могла подати для присвоєння адреси документи про право власності та копію технічного паспорту, оскільки таких документів на момент прийняття оскаржуваного рішення не існувало.

ОСОБА_1 ніколи не заселялася та не проживала у кімнаті № НОМЕР_2 , оскільки в ній на законних підставах проживав і проживає відповідач, а тому в неї не виникло право на приватизацію цієї частини житлового приміщення.

Оскільки ордер ОСОБА_1 видано на житлове приміщення яке не було вільним, то такий ордер, свідоцтво про право власності і записи в державному реєстрі необхідно визнати недійсними та скасувати.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 09 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виселення відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано недійсним ордер на житлове приміщення серії ЛБ № 153 виданий 10 липня 2020 року ОСОБА_1 на право зайняття житлового приміщення в будинку АДРЕСА_1 , кімнати № НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 .

Визнано незаконним та скасовано пункт 1.31 рішення ВК Івано-Франківської міської ради про від 05 серпня 2021 року № 1125 про присвоєння поштової адреси об`єднаним кімнатам № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 у гуртожитку, загальною площею 34,5 кв. м, житловою площею 28,8 кв. м. (замовники: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 )

на АДРЕСА_3 .

Визнано незаконним та скасовано розпорядження заступника міського голови - директора Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики від 05 листопада 2021 року № 131-р про приватизацію квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян.

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на кімнату у гуртожитку яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 34,5 м. кв, видане ОСОБА_1 та ОСОБА_2 05 листопада 2021 року.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В іншій частині позову відмовлено.

Додатковим рішенням Івано-Франківського міського суду від 03 березня 2023 року стягнено з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , законним представником якого є ОСОБА_1 , ВК Івано-Франківської міської ради, Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 250,00 грн з кожного.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано тим, що у позові ОСОБА_1 необхідно відмовити, оскільки ОСОБА_3 проживає в кімнаті АДРЕСА_4 на законних підставах, а тому підстави для його виселення відсутні.

Задовольняючи зустрічний позов та визнаючи недійсним ордер від 10 липня 2020 року серії ЛБ № 153 на право зайняття ОСОБА_1 кімнат АДРЕСА_5 , АДРЕСА_4 , суди дійшли висновку, що кімната № НОМЕР_2 зайнята ОСОБА_4 на підставі ордера на його вселення, який є дійсним, а тому на зайняте приміщення не міг бути виданий новий ордер.

Визнаючи незаконним та скасовуючи рішення ВК Івано-Франківської міської ради від 05 серпня 2021 року про присвоєння поштової адреси об`єднаним кімнатам № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 суд керувався тим, що вказані кімнати не є фізично об`єднаними, а також ОСОБА_1 до заяви не подала необхідні документи.

Оскільки ОСОБА_1 ніколи не проживала в кімнаті № НОМЕР_1 , ордер на її вселення у кімнати № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 визнано недійсним, то у ОСОБА_1 не виникло право на приватизацію кімнати № НОМЕР_2 , тому суд визнав незаконним та скасував розпорядження директора Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради від 05 листопада 2021 року про приватизацію спірного житла ОСОБА_1 та свідоцтво про право власності видане ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на кімнату АДРЕСА_6 .

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У травні 2023 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Івано-Франківського міського суду від 09 лютого 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року, просить їх скасувати, ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити, а в зустрічному позові відмовити.

У травні 2023 року ВК Івано-Франківської міської ради надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Івано-Франківського міського суду від 09 лютого 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року, просить їх скасувати в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 , ВК Івано-Франківської міської ради, Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради, третя особа - орган опіки та піклування ВК Івано-Франківської міської ради, про визнання недійсним ордера, визнання незаконним та скасування рішення, визнання незаконним та скасування розпорядження про приватизацію, визнання недійсним свідоцтва про право власності, припинення права власності, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 , ВК Івано-Франківської міської ради, Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради, третя особа - орган опіки та піклування ВК Івано-Франківської міської ради, про визнання недійсним ордера, визнання незаконним та скасування рішення, визнання незаконним та скасування розпорядження про приватизацію, визнання недійсним свідоцтва про право власності, припинення права власності, скасування рішення про державну реєстрацію права власності відмовити.

У травні 2023 року Департамент інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Івано-Франківського міського суду від 09 лютого 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року, просить їх скасувати в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 , ВК Івано-Франківської міської ради, Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради, третя особа - орган опіки та піклування ВК Івано-Франківської міської ради, про визнання недійсним ордера, визнання незаконним та скасування рішення, визнання незаконним та скасування розпорядження про приватизацію, визнання недійсним свідоцтва про право власності, припинення права власності, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 , ВК Івано-Франківської міської ради, Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради, третя особа - орган опіки та піклування ВК Івано-Франківської міської ради, про визнання недійсним ордера, визнання незаконним та скасування рішення, визнання незаконним та скасування розпорядження про приватизацію, визнання недійсним свідоцтва про право власності, припинення права власності, скасування рішення про державну реєстрацію права власності відмовити.

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували правових висновків, викладених упостановах Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі № 728/1001/17, від 24 січня 2020 року у справі № 815/606/16.

Суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Суди залишили поза увагою, що ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Ордер дійсний протягом 30 днів. При вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації. Одночасно подаються паспорти усіх членів сім`ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання. Крім того, суди не врахували, що ордер від 07 жовтня 2013 року № 97, виданий ОСОБА_3 на вселення у кімнату № НОМЕР_2 є нечинним (недійсним) в силу вказівки у законі, первісний позов підлягає до задоволення, а у зустрічному позові необхідно відмовити оскільки на момент видачі ОСОБА_1 ордера на житлове приміщення, виданого 10 липня 2020 року серії ЛБ № 153 на право зайняття нею житлового приміщення в будинку АДРЕСА_1 кімнати № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, кімната № НОМЕР_2 була вільною. Власне з чим був згідний і сам відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 , оскільки саме ним, як директором ДП «Лізингбуд» було підписано ордер на житлове приміщення серії ЛБ № 153 виданий 10 липня 2020 року на право зайняття ОСОБА_1 житлового приміщення в будинку АДРЕСА_1 .

Касаційна скарга ВК Івано-Франківської міської ради мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі № 728/1001/17, від 24 січня 2020 року у справі № 815/606/16, від 04 серпня 2021 року у справі № 295/3551/19.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом ОСОБА_3 не надано обґрунтування в чому полягає незаконність прийняття оскаржуваного рішення, не наведено підстав для скасування рішення, не надано жодних належних та допустимих доказів щодо обґрунтування заявлених вимог зустрічного позову та яким чином прийняття рішення порушує його права, свободи та законні інтереси.

Касаційна скарга Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 591/6623/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16, від 08 серпня 2019 року у справі № 728/1001/17, від 24 січня 2020 року у справі № 815/606/16, від 22 грудня 2020 року у справі № 303/6366/17, від 21 квітня 2021 року у справі № 552/6997/19, від 08 серпня 2021 року у справі № 295/3551/19.

Суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів, не було взято до уваги, що ОСОБА_3 не надав належних та допустимих доказів, яке саме його право порушене чи невизнане та потребує захисту, оскільки він в кімнаті № НОМЕР_2 не зареєстрований, а ордер виданий йому на зайняття цього житлового приміщення втратив чинність. Не надано доказів на підтвердження того, що оспорюване рішення органу приватизації та видане на підставі нього свідоцтво про право власності на житло суперечить нормам законодавства України.

Аргументи інших учасників справи

У липні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 на касаційні скарги ОСОБА_1 , ВК Івано-Франківської міської ради, Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради, у якому позивач за зустрічним позовом просить касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Відзив на касаційні скарги мотивований тим, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції були ухвалені з дотриманням норм як матеріального так і процесуального права. Судами було надано належну оцінку всім наявним у справі доказам. Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій відмовляючи у задоволенні позовних вимог правильно зазначили, що твердження ОСОБА_1 спростовуються копією ордера від 07 жовтня 2013 року № 97, який виданий ОСОБА_3 на право зайняття житлового приміщення кімнати № НОМЕР_2 , який у встановленому законом порядку недійсним не визнавався.

Наявними у справі доказами підтверджено що, ОСОБА_3 хоч з 10 лютого 1988 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_7 , однак з часу отримання ордера від 07 жовтня 2013 року № 97 серії ЛБ, постійно проживав у кімнаті АДРЕСА_4 .

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 28 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Івано-Франківського міського суду від 09 лютого 2023 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради про зупинення дії постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року.

У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2024 рокусправу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченоїпунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг та відзиву на них, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційних скарг з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 протягом тривалого часу разом із матір`ю проживала в гуртожитку (різних кімнатах) за адресою АДРЕСА_1 .

10 вересня 2013 року ОСОБА_5 директором ДП «Лізингбуд» видано ордер № 94 серії ЛБ на зайняття житлового приміщення в будинку на

АДРЕСА_3 , житлова площа 12,80 кв. м, загальна площа 19,34 кв. м.

07 жовтня 2013 року директором ТДВ «БМФ «Івано-Франківськбуд» видано ОСОБА_3 ордер № 97 серії ЛБ на зайняття житлового приміщення в будинку на АДРЕСА_8 , житлова площа 16,00 кв. м, загальна площа 23,99 кв. м.

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 18 жовтня 2013 року № 1234-38 приміщення гуртожитку на АДРЕСА_1 , які належать ТДВ «БМФ «Івано-Франківськбуд» прийнято безоплатно в комунальну власність територіальної громади міста.

Право поселення та реєстрації залишено за ТДВ «БМФ «Івано-Франківськбуд» у ряді приміщень третього поверху (згідно з додатком).

10 липня 2020 року ДП «Лізингбуд» видано ОСОБА_1 , ордер серія ЛБ № 153 на сім`ю у складі двох осіб ( її та сина ОСОБА_2 ) на право зайняття житлового приміщення в будинку на АДРЕСА_9 , житлова площа 28,80 кв. м, загальна площа 34,10 кв. м.

Рішенням ВК Івано-Франківської міської ради про від 05 серпня 2021 року № 1125 (пункт 1.31) присвоєно поштову адресу об`єднаним кімнатам № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 у гуртожитку, загальною площею 34,5 кв. м, житловою площею 28,8 кв. м (замовники: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ) - АДРЕСА_3 .

Рішенням ВК Івано-Франківської міської ради від 21 жовтня 2021 року № 1431 надано дозвіл на передачу житлових приміщень у гуртожитках міста у власність, зокрема: житлове приміщення

АДРЕСА_10 , ОСОБА_1 , склад сім`ї - 2 особи (вона та син ОСОБА_6 ).

Розпорядженням заступника міського голови - директора Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики від 05 листопада 2021 року № 131-р за результатами розгляду заяви наймача ОСОБА_1 на приватизацію жилого приміщення в гуртожитку прийнято рішення згідно з яким приміщення в якому вона мешкає за адресою: АДРЕСА_3 передано в приватну власність.

Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 05 листопада 2021 року серії НОМЕР_3 кімната № НОМЕР_1 в гуртожитку на АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (сину) в рівних долях.

ОСОБА_3 проживає в кімнаті АДРЕСА_4 , що підтверджують свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які тривалий час проживають у гуртожитку та живуть на одному поверсі зі сторонами.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини другої статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

За правилами статті 345 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

У частині третій статті 9 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Зазначені норми є загальними, оскільки відсилають до спеціального законодавства.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Відповідно до частини четвертої статті 5 зазначеного Закону право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які на законних підставах проживають у них.

Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз (частина п`ята статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Частиною другою статті 58 ЖК України передбачено, що ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

Пунктом 69 Постанови Ради Міністрів Української РСР і Української Республіки Ради професійних спілок від 11 грудня 1984 № 470 передбачено, що на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер (додаток № 7), який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Ордер дійсний протягом 30 днів.

Статтями 58 59 ЖК України визначені підстави і порядок видачі ордера та визнання ордера на жиле приміщення недійсним. Зокрема, ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень. Вимогу про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі.

Отже, ордер на жиле приміщення визнається судом недійсним у випадку, коли при вирішенні питання про надання жилого приміщення мали місце: неправомірні дії службових осіб; було порушено порядок та умови їх надання і такий позов заявлений до суду не пізніше трьох років з дня видачі ордера.

Виданий на жиле приміщення ордер у випадках, зазначених у статті 59 ЖК України, підлягає визнанню недійсним з наслідками, передбаченими статтею 117 цього Кодексу.

Відповідно статті 128 ЖК України, порядок надання жилої площі в гуртожитках визначається цим Кодексом та іншими актами законодавства України.

Жила площа в гуртожитку надається одиноким громадянам і сім`ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток.

На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку (стаття 129 ЖК України).

Відтак, право на проживання у гуртожитку виникає лише за умови отримання ордера на зайняття певного житлового приміщення в гуртожитку у встановленому законодавством порядку.

У постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 688/251/18 зазначено, що за системним аналізом зазначених норм матеріального права право, на проживання у кімнатах або на койко-місцях у гуртожитку виникає за умови отримання житлової площі у відповідності до законодавства, поселення на цій житловій площі з наступною реєстрацією місця проживання. При цьому місце реєстрації не є визначальним при з`ясуванні наявності у особи права проживання на певній житловій площі, однак реєстрація особи у певному приміщенні свідчить про наявність певного права особи на це приміщення.

Відмовляючи у позові ОСОБА_1 суди керувалися тим, що ОСОБА_3 проживає в кімнаті АДРЕСА_4 на законних підставах, а тому підстави для його виселення відсутні.

Задовольняючи зустрічний позов та визнаючи недійсним ордер від 10 липня 2020 року серії ЛБ № 153 на право зайняття ОСОБА_1 кімнат АДРЕСА_5 , № НОМЕР_2 в будинку на АДРЕСА_3, суди дійшли висновку, що кімната № НОМЕР_2 зайнята ОСОБА_4 на підставі ордера на його вселення, який є дійсним, а тому на зайняте приміщення не міг бути виданий новий ордер.

Визнаючи незаконним та скасовуючи рішення ВК Івано-Франківської міської ради від 05 серпня 2021 року про присвоєння поштової адреси об`єднаним кімнатам № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 суди керувалися тим, що вказані кімнати не є фізично об`єднаними, а також ОСОБА_1 до заяви не подала необхідні документи.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанції погодитися не можна з огляду на таке.

У статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

У мотивувальній частині рішення необхідно наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78 81 83 84 87 89 228 235 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався під час вирішення позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Однак на порушення вимог статей 89 263 264 ЦПК України суди першої та апеляційної інстанцій не дали належної оцінки зібраним у справі доказам як у цілому, так і кожному доказу окремо, на які посилалася ОСОБА_1 як на підтвердження порушення її прав, так і на підтвердження того, що ОСОБА_3 після отримання ордера (у 2013 році) набув права на кімнату

АДРЕСА_4 та вселився у вказану кімнату з метою постійного проживання у ній.

Суди не надали належної оцінки тому, що ОСОБА_3 з 10 лютого 1988 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_7 , а квитанції до прибуткового касового ордера за проживання у гуртожитку датовані починаючи з грудня 2015 року до жовтня 2021 року.

Суди не встановили, чи було дотримано ОСОБА_3 вимоги чинного житлового законодавства, що регулює порядок надання права на проживання у гуртожитку, та у зв`язку з цим, чи порушене та потребує захисту право ОСОБА_3 , оскільки він в кімнаті АДРЕСА_2 не зареєстрований.

Отже, суди дійшли передчасних висновків про задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 та відмову в позові ОСОБА_1 .

Гуртожитком є зареєстрована у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті ради як гуртожиток жила будівля, що відповідає певним вимогам, в якій особі у зв`язку з трудовими відносинами або навчанням в учбовому закладі надається за плату та за ордером, виданим власником гуртожитку, у тимчасове користування жила площа.

Право, на проживання у кімнатах або на койко-місцях у гуртожитку виникає за умови отримання житлової площі у відповідності до законодавства, поселення на цій житловій площі з наступною реєстрацією місця проживання. При цьому місце реєстрації не є визначальним при з`ясуванні наявності у особи права проживання на певній житловій площі, однак реєстрація особи у певному приміщенні свідчить про наявність певного права особи на це приміщення.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили достатньо повно фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, достовірно не з`ясували, з якого часу проживає ОСОБА_3 у кімнаті АДРЕСА_4 та чи вселився ОСОБА_3 у спірну кімнату відповідно до вимог чинного житлового законодавства.

Частиною першою статті 109 ЖК України передбачено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3 , суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили обставини справи за позовом ОСОБА_1 про виселення та дійшли передчасного висновку про відмову в позові.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

На підставі приписів статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, та давати оцінку доказам, які суди не дослідили, а отже, не має можливості вирішити спір по суті та ухвалити нове рішення за результатами касаційного перегляду цієї справи.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти російської федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В судових рішеннях суди першої та апеляційної інстанцій достатньою мірою не виклали мотиви, на яких вони ґрунтуються, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України», «Суомінен проти Фінляндії»).

Отже, не врахувавши зазначені вище обставини та вимоги процесуального законодавства, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасних висновків про задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання недійсним ордера, визнання незаконним та скасування рішення, визнання незаконним та скасування розпорядження про приватизацію, визнання недійсним свідоцтва про право власності, припинення права власності, скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційних записів про державну реєстрацію права власності та відмову в позові ОСОБА_1 про виселення.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що суди обох інстанцій не дослідили належним чином зібрані докази, внаслідок чого не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, ухвалені ними судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд взяв до уваги тривалий час розгляду судами цієї справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України) суд дійшов висновку про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення спору.

Під час нового розгляду суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження

№ 61-39028сво18) наведено висновок про те, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з направленням справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Враховуючи, що у цій справі Верховний Суд не змінив рішення судів першої та апеляційної інстанцій та не ухвалив нове, а направив справу на новий розгляд, то відсутні підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Отже, у цьому конкретному випадку судові витрати, в тому числі понесені сторонами у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, мають бути перерозподілені за результатами нового розгляду справи судом першої інстанції, тобто за загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 09 лютого 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Пророк

В. В. Сердюк