ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 569/14585/21

провадження № 61-11045св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 березня 2023 року у складі судді Панас О. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 22 червня 2023 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Гордійчук С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та їх вихованні, визначення способу участі у вихованні дітей та спілкуванні з ними.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що за період шлюбу з відповідачкою у них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Із початку 2021 року через повну психологічну несумісність із відповідачкою та створеними нею конфліктними ситуаціями вони стали проживати окремо. Діти проживають разом з матір`ю. З того часу відповідачка всіляко перешкоджає йому бачитися з дітьми, внаслідок чого він змушений був звертатися до Служби у справах дітей Виконавчого комітету Рівненської міської ради, яка розпорядженнями міського голови визначила йому графік зустрічей з дітьми. Проте відповідачка і надалі чинить йому перешкоди у спілкуванні з дітьми. Він неодноразово звертався з цього приводу і до служби у справах дітей, і до органів поліції, проте це не принесло ніякого результату. Він так і не має можливості побачити своїх дітей, поспілкуватися з ними, брати участь у їх розвитку та вихованні. Пояснював, що діти дуже любили проводити із ним час та гратися за місцем його проживання в с. Біла Криниця, де для них обладнаний дитячий ігровий майданчик, своя ігрова кімната з безліччю іграшок та розваг. Він займається підприємницькою діяльністю, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку в психоневрологічному та наркологічному диспансерах не перебуває, до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів не притягувався, жодних шкідливих звичок не має. Оскільки ОСОБА_2 не виконує розпорядження Рівненського міського голови і не дозволяє йому спілкуватися з дітьми, а численні його звернення з цього приводу не вирішили конфлікту, тому він змушений звернутися до суду із цим позовом.

Просив усунути йому перешкоди у спілкуванні та вихованні дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом зобов`язання ОСОБА_2 не чинити йому таких перешкод.

Визначити такі способи його участі у спілкуванні та вихованні дітей: систематичні побачення з дітьми: щовівторка, щосереди, щочетверга та щоп`ятниці - із 17.00 год до 20.00 год, у кожну першу та третю п`ятницю місяця - із 19.00 год до 17.00 год наступного дня та кожну другу та четверту суботу місяця - із 17.00 год до 13.00 год наступного дня, у дні народження дітей та батька - з 12.00 год до 18.00 год, з правом відвідування парків, дитячих розважальних закладів, кафе та місць його проживання, в літній період протягом 21 днів з правом виїзду на санаторно-курортний відпочинок, у період з 01 січня до 21 січня кожного року протягом 12 днів.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 07 березня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визначено ОСОБА_1 наступний спосіб у спілкуванні та вихованні дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 : щовівторка та щочетверга - з 18.30 год до 20.00 год; у І і ІІІ суботу та II і IV неділю місяця - з 10.00 год до 15.00 год; у дні народження дітей, щорічно протягом 1,5 год за місцем проживання дитини іменинника або на нейтральній території (за домовленістю між батьками щодо узгодження часу та місця); у день народження батька дітей, щорічно ІНФОРМАЦІЯ_4, з 13.00 год до 17.00 год за місцем проживання дітей або на нейтральній території (за домовленістю між батьками щодо часу та місця). Порядок виконання визначеного способу участі батька у спілкуванні та вихованні дітей відстрочити на час воєнного стану в Україні та перебування дітей у цей період за кордоном. На час воєнного стану в Україні та перебування дітей у цей період за кордоном, зобов`язати матір дітей ОСОБА_2 організувати щоденне спілкування дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 у режимі відеозв`язку через мобільні телефони у період часу з 19.00 год протягом 30 хвилин. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у сумі 908,00 грн.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції керувався тим, що неприязні стосунки, які склалися між батьками дітей, не дають право матері заборонити батькові спілкуватися з дітьми. Ураховуючи заявлені позовні вимоги, бажання батька дітей зустрічатися з ними, зважаючи на вік дітей, їхній розпорядок дня та емоційну прив`язаність до матері, місцевий суд вважав обґрунтованим визначити ОСОБА_1 відповідний спосіб у спілкуванні та вихованні дітей так, як зазначено у резолютивній частині його рішення.

Додатковим рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 11 квітня 2023 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3 350,00 грн.

Присуджуючи до стягнення 3 350,00 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції врахував заперечення сторони відповідачки, перебування на утриманні ОСОБА_2 трьох малолітніх дітей, тому зменшив суму витрат, які просив стягнути позивач із відповідачки із 27 000,00 грн до 3 350,00 грн, що становить 50 % від мінімальної заробітної плати, установленої в 2023 році (6 700,00 / 2 = 3 350,00 грн).

Постановою Рівненського апеляційного суду від 22 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 березня 2023 року в частині зобов`язання ОСОБА_2 організовувати у період воєнного стану в Україні і перебування дітей у цей час за кордоном щоденне спілкування дітей з батьком у режимі відеозв`язку через мобільні телефони у період часу з 19.00 год протягом 30 хвилин змінено. Зобов`язано ОСОБА_2 , у період воєнного стану в Україні і перебування дітей у цей час за кордоном, організовувати спілкування дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 у режимі відеозв`язку через мобільні телефони щовівторка та щочетверга з 19.00 год протягом 30 хвилин. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що обставини справи свідчать про наявність перешкод у батька в спілкуванні з дітьми, тому погодився із висновком місцевого суду про обґрунтованість позовних вимог щодо усунення цих перешкод та визначення способу участі батька у вихованні дітей та спілкуванні з ними. У свою чергу стороною відповідачки не надано суду належних та допустимих доказів, у тому числі відомостей компетентних державних органів, які б давали підстави стверджувати про наявність негативного впливу зі сторони батька на виховання та розвиток дітей, що діти не бажають спілкуватися з батьком, а їхній психоемоційний стан не дозволяє їм зустрічатися.

Водночас суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність зміни рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання ОСОБА_2 щоденно організовувати у період воєнного стану в Україні і перебування дітей у цей період за кордоном спілкування дітей з батьком у режимі відеозв`язку через мобільні телефони шляхом встановлення такого спілкування щовівторка та щочетверга з 19.00 год протягом 30 хвилин.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У липні 2023 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Гладчук З. Я., через засоби поштового зв`язку подала касаційну скаргу на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 березня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 22 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову за безпідставністю. У касаційній скарзі заявниця просила також зупинити дію рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 березня 2023 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 22 червня 2023 року.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, заявниця посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, від 08 серпня 2019 року у справі № 450/1686/17, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 06 листопада 2019 року у справі № 464/4574/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц від 16 вересня 2020 року у справі № 754/10844/18, від 16 вересня 2020 року у справі № 359/4356/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Зазначає також, що судами прийнято судові рішення з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі заявниця, окрім цього, вказує, що:

1) суд першої інстанції, не дивлячись на незрозуміле формулювання позовних вимог, задовольнив їх на власний розсуд, крім того, вийшов за межі позовних вимог, зобов`язавши відповідачку до вчинення певних дій, не передбачених самим позовом. У свою чергу апеляційний суд не зреагував на це, теж вийшов за межі позовних вимог, зобов`язавши відповідачку до тих же дій, але в меншій кількості, чим порушив норми процесуального права. Позовні вимоги незрозумілі, оскільки не ясно, до якої дитини вони стосуються;

2) суд першої інстанції викривив обставини, оскільки в розпорядженні від 21 травня 2021 року № 557-р, на яке суд посилається при твердженні, що відповідачка його не виконувала, не зазначено про побачення з дітьми «без присутності матері». Крім того, на момент звернень ОСОБА_1 з приводу невиконання розпорядження щодо побачення з дітьми, діяло розпорядження Рівненського міського голови від 28 травня 2021 року про зупинення дії розпорядження від 21 травня 2021 року № 557-р, у зв`язку з домашнім насиллям. Відповідачка діяла в межах відповідного розпорядження, не чинивши перешкоди;

3) суди не встановили у повній мірі наявність фактів та обставин домашнього насилля зі сторони позивача та не надали оцінку всім доказам у справі з цього приводу. Суд першої інстанції поставив під сумнів роботу неурядової громадської організації «Ангели життя», завданням якої є боротьба з насильством, що порушує норми статті 9 Стамбульської конвенції, ратифікованої Україною, де зазначено, що сторони - держави учасниці мають визнавати, заохочувати і підтримувати на всіх рівнях роботу відповідних неурядових організацій та громадянського суспільства, які активно діють у боротьбі з насильством стосовно жінок, і встановлювати ефективне співробітництво із цими організаціями. Суд першої інстанції надав оцінку лише вибірковим доказам, а не в цілому і в їх сукупності. Ряд доказів вказують на наявність насилля зі сторони позивача та на систематичність порушень в присутності дітей, проте судом вони умисно, невмотивовано ігноруються, що приводить до порушення прав не тільки відповідачки, а й малолітніх дітей. Всі докази, документально підтверджені, та фотографії відповідачки суд невмотивовано не бере до уваги, а фото позивача і показання свідків, які не приймали жодної участі у житті сім`ї, бере до уваги і вважає вагомими доказами;

4) не зважаючи на клопотання сторони відповідачки, суд першої інстанції не з`ясував та не встановив психоемоційний стан дітей та психічний стан і здоров`я батька. Для сім`ї ОСОБА_2 в рамках соціального супроводу станом на 15 грудня 2021 року надана 51 соціальна послуга з подолання наслідків домашнього насильства Рівненським міським центром соціальних служб;

5) ОСОБА_1 паралельно подав позов до суду про вселення за місцем проживання дітей на АДРЕСА_1 (цивільна справа № 569/4484/22). Тобто відповідач бажає проживати з дітьми та ще й мати з ними побачення. Рішення у справі № 569/4484/22 про вселення позивача за місцем реєстрації та проживання дітей вже набрало законної сили, що виключає задоволення позовних вимог через відсутність підстав, викладених у цьому позові. Якщо позивач тепер проживатиме разом із дітьми в одній квартирі, то взагалі відпадає потреба в графіку побачень, визначених судом. Право позивача в такому випадку не порушено. Крім того, суд першої інстанції прийняв рішення на основі висновку служби у справах дітей, який не може бути належним доказом, оскільки не містить фактичних обставин справи та винесений на підставі припущень;

6) суд не взяв до уваги зауваження щодо агресивної поведінки позивача, яка шкодить дітям. Побачення раз у місяць у вихідний день - суботу, у вільний від занять час, із врахуванням бажань дітей щодо зустрічей, стану їхнього здоров`я, зайнятості, відсутності стану алкогольного сп`яніння батька та за відсутності факту проживання батька з дітьми в одному помешканні, не порушувало б їх інтересів;

7) незважаючи на те, що позов задоволено частково, суд першої інстанції стягнув із відповідачки повну суму розміру судового збору, що є порушенням статті 141 ЦПК України.

У вересні 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якій позивач, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони є законними.

Оскільки відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 надісланий позивачем засобами поштового зв`язку 13 вересня 2023 року, тобто у десятиденний строк, установлений ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2023 року, клопотання в частині продовження строку на подання відзиву не підлягає задоволенню, оскільки такий строк не пропущено.

Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 від третьої особи станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_2 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2023 року відкрито касаційне оскарження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389), витребувано матеріали справи № 569/14585/21 із Рівненського міського суду Рівненської області, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення дії рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 березня 2023 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 22 червня 2023 року та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У вересні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 569/14585/21.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції (з урахуванням змін за результатами апеляційного перегляду справи) та постанова апеляційного суду - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанційвстановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 березня 2016 року, який рішенням Рівненського міського суду від 18 січня 2022 року розірвано.

Від шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Місце проживання дітей визначено з матір`ю.

Із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в розмірі 1/3 частки всіх видів заробітків (доходів) платника, щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 15 січня 2021 року і до досягнення дітьми повноліття.

Аліментні зобов`язання виконуються позивачем належним чином.

Із початку 2021 року сторони проживають окремо.

Діти залишилися проживати разом з матір`ю.

У зв`язку з тим, що відповідач перешкоджала позивачу бачитися з дітьми, він звернувся до Служби у справах дітей Виконавчого комітету Рівненської міської ради.

19 квітня 2021 року Рівненський міський голова виніс розпорядження № 440-р, згідно з яким визначено спосіб участі батька ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановивши можливість побачень із дітьми: щовівторка та щочетверга з 19.00 год до 21.00 год, у 1 та 3 суботу та 2 і 4 неділю щомісяця з 10.00 год до 15.00 год, у дні народження дітей та батька з 13.00 год до 17.00 год у присутності матері.

21 травня 2021 року Рівненський міський голова виніс розпорядження № 557-р, згідно з яким припинено чинність розпорядження № 440-р та визначено спосіб участі батька ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановивши можливість побачень з дітьми: щовівторка, щосереди, щочетверга та щоп`ятниці з 17.00 год до 20.00 год, у 1 та 3 суботу та 2 і 4 неділю щомісяця з 10.00 год до 15.00 год, у дні народження дітей та батька з 13.00 год до 17.00 год.

Розпорядженням секретаря міської ради від 28 травня 2021 року № 602-р зупинена дія розпорядження від 21 травня 2021 року № 557-р, у зв`язку із поданням заяви ОСОБА_2 про вчинення насильства в сім`ї.

ОСОБА_2 не виконувала розпорядження Рівненського міського голови № 557-р від 21 травня 2021 року про визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми.

Натомість, за зверненням відповідачки дія вказаного розпорядження зупинялася до розгляду у Службі у справах дітей заяв ОСОБА_2 про вчинення насильства в сім`ї, що не було підтверджено, оскільки дія розпорядження від 21 травня 2021 року № 557-р відновлена розпорядженням Рівненського міського голови від 01 листопада 2022 року № 993-р.

ОСОБА_2 зверталася до правоохоронних органів із заявами з приводу вчинення позивачем домашнього насильства.

Проте, такі факти не підтверджені, оскільки справи щодо вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства закриті за відсутністю складу кримінального та адміністративного правопорушень.

Встановлені судом обставини свідчать про наявність між батьками сталих неприязних відносин, зокрема, наявний спір щодо участі батька у вихованні дітей та спілкуванні з ними.

За період спільного проживання ОСОБА_1 мав добрі стосунки із дітьми, що знайшло своє підтвердження під час розгляду справи та було підтверджено наявними у справі фото- та відеоматеріалами, а також показаннями свідків, які допитані місцевим судом.

Із висновку органу опіки та піклування від 17 червня 2022 року № 08-2592 та уточнення до нього від 03 березня 2023 року № 08-530 виходить, що ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_2 , у 4-х-кімнатному будинку, площею 230,0 кв. м, з усіма зручностями. У будинку є дві окремі дитячі кімнати, облаштовані сучасними меблями, є окрема вітальня та кухня. Умови проживання добрі.

Малолітні діти разом з матір`ю ОСОБА_2 та її сином від першого шлюбу - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживають за адресою: АДРЕСА_1 . У квартирі створені належні умови для проживання, виховання та розвитку малолітніх дітей. ОСОБА_9 та ОСОБА_10 є вихованцями ЗДО (ясла-садок) № 23 Рівненської міської ради. Відповідно до інформації із дитячого закладу встановлено, що ОСОБА_6 зарахований в заклад 18 листопада 2019 року. Упродовж 2020-2022 років дитина перебувала в закладі лише 28 днів. Хлопчик доброзичливий, веселий. Характер взаємин з дорослими та дітьми позитивний. Давид завжди чистий, охайний, доглянутий. За період перебування дитини в дошкільному закладі батьки приводили і забирали хлопчика декілька разів, проте з січня 2021 року приводила і забирала дитину лише мама. Обоє батьків цікавляться навчанням та вихованням своєї дитини. ОСОБА_10 зарахована у заклад з 01 вересня 2020 року. За цей час дитина відвідала заклад лише 26 днів. ОСОБА_7 активна, доброзичлива, контактна, завжди охайна, чиста, доглянута. За період перебування дитини в дошкільному закладі ОСОБА_1 декілька разів приводив і забирав ОСОБА_11 . Обоє батьків цікавляться навчанням та вихованням своєї дитини.

Рекомендовано визначити наступний порядок побачень батька ОСОБА_1 із дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 : щовівторка та щочетверга з 19.00 год до 21.00 год; у І і III суботу та II і IV неділю місяця з 10.00 год до 15.00 год; у дні народження дітей та батька з 13.00 год до 17.00 год у присутності матері.

Після проголошення воєнного стану в Україні відповідачка ОСОБА_2 з дітьми змінили своє місце проживання і на даний час проживає з ними в республіці Італія, за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно з поданими до суду першої інстанції письмовими поясненнями відповідачки ОСОБА_2 , які підтримані в судовому засіданні адвокатом Козак А. В., відповідачка ОСОБА_2 вважає позов безпідставним, а обставини, викладені у ньому, такими, що не відповідають дійсності, оскільки вона жодного разу безпідставно не перешкоджала позивачу у побаченні з дітьми. Разом з тим поведінка позивача була неадекватна та агресивна по відношенню до неї при дітях, він зловживає спиртними напоями та має сексуальні збочення. Не цікавиться потребами дітей, їхнім здоров`ям та не бере участі в їх забезпеченні (рік не сплачує аліменти). На теперішній час відповідачка з дітьми проживають в республіці Італія, за адресою: АДРЕСА_3 врахувати, що за умови відсутності перешкод у психологічному та фізичному розвитку дітей, після припинення воєнного стану та повернення до України, вона не заперечує проти побачень ОСОБА_1 із дітьми, один раз в місяць, у вільну від занять і гуртків суботу з 12-тої до 18-тої години, виключно за бажанням дітей, у разі їхнього задовільного стану здоров`я та за умови відсутності алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 , за їх місцем проживання, у присутності матері чи діда, баби зі сторони матері або самостійно з дозволу матері. Крім того, не заперечує, щоб батько вітав дітей у день їх народження (також перед цим або після цього). Заперечила проти того, щоб діти проводили ніч із батьком наодинці, за його місцем проживання, вказала, що побачення можуть відбуватися, якщо фактичне місце проживання батька не буде співпадати із місцем проживання дітей (у зв`язку із розглядом Рівненським міським судом цивільної справи № 569/4484/22 про вселення за позовною заявою ОСОБА_1 ).

Правове регулювання

Під час оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд керується положеннями Конвенції про права дитини Сімейного кодексу України (далі - СК України), Законом України «Про охорону дитинства», а також іншими правовими актами.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою, десятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша, друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року).

Згідно зі статями 18, 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з пунктом 3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 СК України (стаття 141 СК України).

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (частини перша-третя статті 157 СК України).

За заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання (стаття 158 СК України).

Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами (частини перша, друга статті 159 СК України).

Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на виховання обома батьками.

Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (§ 54) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).

Отже, положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина п`ята статті 19 СК України).

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Встановлюючи порядок побачень батька з дітьми, врахувавши інтереси дітей, які мають пріоритет над інтересами батьків, а також закріплений у положеннях міжнародних норм та норм чинного законодавства України принцип рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування з дитиною та участь у її вихованні, активне, стабільне бажання батька брати участь у вихованні та спілкуванні зі своїми дочкою та сином, наявність конфлікту та неприязних відносин між батьками, які не змогли самостійно визначити порядок участі у вихованні дітей, відсутність підтверджених належними та достатніми доказами обставин, які б могли бути підставою для обмеження права батька на спілкування з дітьми, взявши до уваги висновок органу опіки та піклування, суди дійшли правильного висновку про можливість визначення порядку періодичних тимчасових побачень ОСОБА_1 з дітьми, оскільки право батька на спілкування з дітьми є його незаперечним правом, а спілкування малолітніх дітей з батьком відповідає їхнім інтересам. Суди правильно врахували те, що діти наразі перебувають за кордоном, відстрочивши порядок виконання визначеного судом способу участі батька у спілкуванні та вихованні дітей на час воєнного стану в Україні та перебування дітей у цей період за кордоном, натомість зобов`язавши відповідачку на цей період організувати спілкування дітей із батьком у режимі відеозвязку через мобільні телефони, що буде сприяти підтриманню зв`язку дітей із батьком до того часу, як вони повернуться до України.

У більшості випадків потреба втручання держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо їх участі у вихованні дітей обумовлена поведінкою самих батьків та їх небажанням винайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах своїх дітей.

Правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостро- емоційними і мінливими стосунки між батьками, отже остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки.

У цій справі Верховний Суд вважає правильним висновки судів про визначення спілкування батька ОСОБА_1 із малолітніми ОСОБА_6 та ОСОБА_12 саме у такий спосіб.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, від 08 серпня 2019 року у справі № 450/1686/17, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 06 листопада 2019 року у справі № 464/4574/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц від 16 вересня 2020 року у справі № 754/10844/18, від 16 вересня 2020 року у справі № 359/4356/18, стосовно того, що суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову, не підтвердились, оскільки часткове задоволення позовних вимог та визначення судом саме такого способу участі батька у спілкуванні та вихованні дітей, з урахуванням їх інтересів, не є виходом за межі позовних вимог. Предметом позову у наведених справах не є визначення порядку та способу участі батьків у вихованні дітей.

Із змісту позовної заяви чітко зрозуміло, що вона стосується обох дітей, тому посилання в касаційній скарзі на те, що вимоги ОСОБА_1 незрозумілі, є необґрунтованими.

Справи щодо вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства були закриті за відсутністю складу кримінального та адміністративного правопорушень, тому посилання в касаційній скарзі на те, що суди прийняли оскаржувані рішення, незважаючи на агресивну поведінку позивача та прояви насилля з його сторони, не знайшли своє підтвердження. Такі доводи, поряд із доводами про те, що відповідачка не чинила перешкод позивачу у спілкуванні з дітьми, висновок служби у справах дітей винесений на підставі припущень, зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, який є судом права, а не факту.

У силу приписів статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може вдаватись до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аргументи відповідачки про відсутність порушеного права позивача спростовуються матеріалами справи, які свідчать, що між сторонами склались вкрай неприязні стосунки, які позбавляють позивача можливості регулярно спілкуватися з дітьми, відповідачка, як установили суди, чинить перешкоди у спілкуванні батька з дітьми, які проживають з матір`ю, тому справедливим буде урегулювання конфлікту між батьками шляхом установлення певного режиму спілкування ОСОБА_6 та ОСОБА_7 із батьком.

Суд апеляційної інстанції, який погодився із судом першої інстанції про підставність позовних вимог, надав оцінку тому, що розпорядженням секретаря міської ради від 28 травня 2021 року № 602-р зупинена дія розпорядження від 21 травня 2021 року № 557-р про визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми, у зв`язку із поданням заяви ОСОБА_2 про вчинення насильства в сім`ї, так само і тому, що дія розпорядження від 21 травня 2021 року № 557-р відновлена розпорядженням Рівненського міського голови від 01 листопада 2022 року № 993-р, тому відхиляються доводи заявниці про те, що суди неправильно установили обставини справи. Відсутність посилання на це в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції не спростовує правильності його висновків. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій відповідно до положень ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися безпосередньо в оцінку доказів, оскільки він не здійснює новий розгляд справи. Велика Палата Верховного Суду зазначала подібне, наприклад, у своїй постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.

Заявниця не наводить доводів щодо порушення порядку надання та отримання доказів при розгляді справи, а її незгода із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судові рішення про часткове задоволення позову ґрунтуються лише на доказах, наданих стороною позивача, без урахування доказів, наданих відповідачкою, спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень. Надані сторонами докази оцінені судами першої та апеляційної інстанцій у сукупності.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, для скасування судового рішення з наведеної підстави потрібно, щоб суд необґрунтовано відхилив клопотання учасника справи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Надані сторонами докази дозволяли суду повно та всебічно з`ясувати характер спірних правовідносин та ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, Верховний Суд не встановив, тому доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про незадоволення судом першої інстанції клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи особи позивача, що не призвело до неправильного вирішення спору по суті, відхиляються.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідно до рішення у справі № 569/4484/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, встановлення порядку користування квартирою та вселення, батько проживатиме разом із дітьми в одній квартирі АДРЕСА_4 , що виключає задоволення позовних вимог у цій справі через відсутність його порушеного права та потребу в графіку побачень, не приймаються, оскільки, як установлено судами та підтверджує сама відповідачка, вона із дітьми перебуває наразі в Італії через повномасштабне вторгнення Російської Федерації на територію України, тобто питання постійного перебування дітей та батька на території однієї житлової площі є передчасним. Окрім цього, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, відкритими для публічного доступу, Верховний Суд ухвалою від 04 серпня 2023 року відкрив касаційне провадження у справі № 569/4484/22 з метою перегляду рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 лютого 2023 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 29 червня 2023 року про задоволення позову, тобто розгляд наведеної справи ще триває, остаточне рішення не прийнято.

Колегія суддів звертає увагу, що з урахуванням вікових змін дітей, їхнього розвитку та потреб, батьки не позбавлені права в майбутньому змінити як добровільно, так і в судовому порядку встановлений судовим рішенням у цій справі спосіб участі у вихованні дітей, що буде відповідати інтересам дітей.

Позов, поданий у липні 2021 року, містить дві немайнові вимоги (усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та визначення відповідного способу участі у їх вихованні), ставка судового збору за які становила згідно з підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» 1 816,00 грн (2 270,00 грн х 0,4 х 2), із яких ОСОБА_1 помилково сплачено лише 908,00 грн (а. с. 5 т. 1). Позов задоволено частково, тому стягнення 908,00 грн не порушує положення статті 141 ЦПК України, про що стверджує ОСОБА_2 . Зазначене не є підставою для скасування правильних за своєю суттю судових рішень.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).

Посилання заявниці на загальні висновки у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, від 08 серпня 2019 року у справі № 450/1686/17, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 06 листопада 2019 року у справі № 464/4574/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц від 16 вересня 2020 року у справі № 754/10844/18, від 16 вересня 2020 року у справі № 359/4356/18 щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права при постановлені оскаржуваних рішень, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.

На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

Обставини у наведених постановах Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що суди ухвалили судові рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У кожній із наведених справ суди виходили із конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги, зокрема про те, що суди не установили, чи має можливість відповідачка виконати покладене на неї судом зобов`язання, чи забезпечена безперебійним інтернетом та телефонами для відеозвязку, перебуваючи в іншій країні, через які саме мобільні телефони це має здійснюватися і чому не через комп`ютер, чи методом листування, чи буде відповідачка в цей час працювати, щоб заробити дітям на харчування, оскільки позивач не платить аліментів, 19.00 год - це 18.00 год за італійським часом, тобто робочий час, суди не зазначили, в чому саме полягає організація такого спілкування, зводяться до незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, тому не заслуговують на увагу.

Верховний Суд також відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваних судових рішень. Фактично аргументи касаційної скарги про те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили всі обставини у справі, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за статтею 400 ЦПК України такі дії виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції (у незміненій апеляційним судом частині) та висновків апеляційного суду.

Отже, доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи, змістом оскаржуваних судових рішень, зводяться до незгоди з висновками судів, переоцінки доказів у справі, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, чи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявницею норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленими судовими рішеннями про відмову у позові.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції (з урахуванням змін за результатами апеляційного перегляду справи) та постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 березня 2023 року (у не зміненій за результатами апеляційного перегляду частині) та постанову Рівненського апеляційного суду від 22 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак