Постанова

Іменем України

05 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 537/78/19

провадження № 61-17347св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 05 червня 2019 року у складі судді Зоріної Д. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Пікуля В. П., Одринської Т. В., Карпушина Г. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 17 вересня 2005 року між нею та відповідачем зареєстрований шлюб, під час якого за спільні кошти подружжя придбаний автомобіль марки "Toyota Camry", 2008 року випуску.

У зв'язку з тим, що між сторонами погіршилися відносини, у 2014 році ними було прийнято рішення щодо окремого проживання і саме в цей період вона також зверталась до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача аліментів на її користь на утримання неповнолітньої дитини, за наслідками розгляду якої 28 серпня 2014 року судом ухвалено рішення про задоволення її позовних вимог.

У подальшому відповідач звернувся до неї з пропозицією поновити їх відносини, на що вона погодилась та на переконання відповідача подала до відділу державної виконавчої служби заяву про закриття виконавчого провадження щодо стягнення аліментів.

Вказувала на те, що спірний автомобіль фактично перебував в особистому користуванні відповідача, а у 2017 році вона дізналася про те, що відповідач продав автомобіль без її згоди.

У вересні 2018 року вона звернулась до відповідача з письмовою пропозицією про повернення належної їй частки спільного майна, однак 24 вересня 2018 року відповідач надав їй письмову відповідь про відмову у вчиненні запропонованого нею порядку розподілу майна.

У грудні 2018 року відповідач звернувся до неї з позовом про розірвання шлюбу.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила визнати, що їй та відповідачу належало по 1/2 частини кожному автомобіля "Toyota Camry", 2008 року випуску, якій є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя; у порядку поділу спільного майна подружжя - автомобіля "Toyota Camry", 2008 року випуску, стягнути з відповідача на її користь 120 295,50 грн як компенсацію вартості 1/2 частини у спільному майні подружжя.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 05 червня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано автомобіль "Toyota Camry", 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2, набутим за час шлюбу.

Зобов'язано ОСОБА_2 сплатити на користь ОСОБА_1 1/2 частини вартості автомобіля "Toyota Camry", 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, що становить 120 295,50 грн.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визначення часток сторін за кожним із подружжя співвласників автомобіля "Toyota Camry", 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що спірний автомобіль, яким відповідач розпорядився на власний розсуд без згоди позивача як іншого з подружжя, придбаний під час шлюбу сторін, тобто є спільною сумісною власністю подружжя, а тому позивач має право на отримання грошової компенсації вартості 1/2 частини спірного транспортного засобу.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач не пропустила строк звернення до суду з цим позовом.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Крюківського районного суду м.

Кременчука Полтавської області від 05 червня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації вартості 1/2 частини спірного автомобіля, який є спільною сумісною власністю сторін та відчужений відповідачем без згоди позивача.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що на час звернення до суду з цим позовом сторони у справі перебували у шлюбі, а позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власністю подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача компенсації вартості 1/2 частини спірного автомобіля, оскільки позивач не довела, що автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя та відчужений без її згоди.

Суди попередніх інстанцій не врахували, що позивач не порушувала питання про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного автомобіля.

Визначаючи суму компенсації вартості 1/2 частини спірного автомобіля, суди помилково врахували звіт про оцінку транспортного засобу від 06 грудня 2018 року, який є неналежним доказом.

Крім того, ОСОБА_1 пропустила строк позовної давності, про застосування якого він заявляв у суді першої інстанції.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2019 року у складі судді Касаційного цивільного суду Сердюка В. В. відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 10 вересня 2020 року справу призначено колегії суддів у складі: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 вересня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який розірваний рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 18 січня 2019 року.

Під час шлюбу сторін, а саме 10 березня 2012 року, за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на автомобіль "Toyota Camry", 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Також судами установлено та визнано сторонами, що автомобіль "Toyota Camry", 2008 року випуску, відчужений відповідачем.

Відповідно до звіту про оцінку транспортного засобу від 06 грудня 2018 року вартість легкового седана "Toyota Camry", 2008 року випуску, становить 240
591,00 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною 1 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69, 70, 71, 72 СК України та статтею 372 Цивільного кодексу України.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Частина 4 статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин 2 та 3 статті 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Вказаною постановою роз'яснено, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя.

Установивши, що автомобіль "Toyota Camry", 2008 року випуску, придбаний під час шлюбу сторін, є спільною сумісною власністю подружжя, проте відповідач відчужив його без згоди позивача як іншого із подружжя, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню грошова компенсація вартості 1/2 частини спірного транспортного засобу.

При цьому висновки судів попередніх інстанцій у повній мірі узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18), відповідно до яких, у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.

Отже, доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій помилково врахували звіт про оцінку транспортного засобу від 06 грудня 2018 року, є необґрунтованими та суперечать правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18), оскільки вартість майна, що підлягає поділу, визначається з дійсної ринкової вартості майна на час розгляду справи.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що спірний автомобіль придбаний за кошти від продажу автомобіля його матері зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України ", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Також колегія суддів також відхиляє доводи касаційної скарги про незастосування судами наслідків спливу строків позовної давності, оскільки за змістом частини 1 статті 72 СК України позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. Ураховуючи те, що на момент звернення позивача до суду шлюб між сторонами не розірвано, позовна давність на спірні правовідносини за встановлених судом обставин не розповсюджується.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження судом апеляційної інстанції і додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом дотримано норми процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 05 червня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник