Постанова

Іменем України

08 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 201/4913/20

провадження № 61-7619св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

представник позивача - Данильченко Олена Олександрівна,

відповідач - ОСОБА_1,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2021 року у складі судді Антонюка О. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2, про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 29 вересня 2006 року між банком і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 22 500,00 дол. США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1,00 % на місяць з кінцевим терміном повернення кредиту до 29 вересня 2026 року.

Цього ж дня, 29 вересня 2006 року, між банком і ОСОБА_1 був укладений договір поруки, за умовами якого поручитель зобов'язався солідарно у повному обсязі відповідати перед банком за кредитними зобов'язаннями позичальника.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором від 29 вересня 2006 року станом на 06 березня 2020 року утворилася заборгованість у розмірі 50 361,98 дол. США, з яких: 17 056,03 дол. США - заборгованість за кредитом; 11 683,11 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 2 745,00 дол. США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 18 877,84 дол. США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором, яку АТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути з поручителя ОСОБА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2021 року у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 29 вересня 2006 року між АТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_2 дійсно був укладений кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 22 500,00 дол. США, на забезпечення якого між банком і відповідачем було укладено договір поруки. Зобов'язання за кредитним договором позичальником належним чином не виконано, разом з тим, із позовом до суду АТ КБ "ПриватБанк" звернулося лише у травні 2020 року, у той час як право вимоги у банка виникло у жовтні 2006 року, оскільки саме з цього часу боржник перестав виконувати зобов'язання з повернення кредиту, що свідчить про пропуск позивачем загального строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якого заявлено відповідачем у справі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2021 року змінено, виключено з мотивувальної частини рішення посилання на застосування до спірних правовідносин наслідків пропуску строків позовної давності.

В іншій часині рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2021 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що останній платіж за кредитним договором був сплачений у вересні 2006 року, тобто право вимоги за цим договором у банка виникло у жовтні 2006 року, а з позовом до суду АТ КБ "ПриватБанк" звернулося лише у травні 2020 року, тобто за межами строку, визначеного частиною 4 статті 559 ЦК України, що є підставою для визнання поруки ОСОБА_1 за договором поруки від 29 вересня 2006 року припиненою.

Таким чином, помилково вказав на пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки у цьому випадку підставою для відмови у задоволенні позовних вимог АТ
КБ "ПриватБанк" є припинення поруки, а позовна давність може застосовуватись при обґрунтованості позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У травні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2021 рокувідкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 705/2298/15-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12, у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1080цс15 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що у пункті 12 договору поруки, укладеного між банком і ОСОБА_1, сторонами погоджено, що порука за цим договором припиняється після закінчення п'яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором, а згідно з пунктом 1.1 кредитного договору, в забезпечення якого було укладено вказаний договір поруки, днем настання терміну повернення кредиту є 29 вересня 2026 року. Отже, з урахуванням пункту 12 договору поруки та пункту 1.1 кредитного договору порука ОСОБА_1 не припинилася та є дійсною на час пред'явлення цього позову - травень 2020 року.

Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29 вересня 2006 року між АТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 22 500,00 дол. США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1,00 % на місяць з кінцевим терміном повернення кредиту до 29 вересня 2026 року.

29 вересня 2006 року між АТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_1 був укладений договір поруки, за умовами якого поручитель зобов'язався солідарно у повному обсязі відповідати перед банком за кредитними зобов'язаннями позичальника.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором від 29 вересня 2006 року станом на 06 березня 2020 року утворилася заборгованість у розмірі 50 361,98 дол. США, з яких: 17 056,03 дол. США - заборгованість за кредитом; 11 683,11 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 2 745,00 дол. США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 18 877,84 дол. США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором.

Із розрахунку АТ КБ "ПриватБанк" вбачається, що заборгованість за кредитним договором від 29 вересня 2006 року виникла 23 жовтня 2006 року, а з 2014 року позичальник взагалі перестав виконувати свої зобов'язання з погашення заборгованості.

22 травня 2009 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 з вимогою про звернення стягнення на будинок і земельну ділянку у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 29 вересня 2006 року. У позову було зазначено, що станом на 06 травня 2009 року за вищевказаним договором утворилась заборгованість у розмірі 21 994,02 дол. США.

Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2010 року у справу № 2-3068/09 задоволено позов АТ КБ "ПриватБанк" та звернуто стягнення на житловий будинок і земельну ділянку, власником яких є ОСОБА_2, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 29 вересня 2006 року у розмірі 21 994,02 дол. США.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2010 року задоволено заяву ОСОБА_2 та скасовано заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2010 року.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 06 вересня 2011 року у справі № 2-3068/09 позовну заяву АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 залишено без розгляду.

30 жовтня 2015 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська з позовом про солідарне стягнення з ОСОБА_2 і ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 29 вересня 2006 року у розмірі 19 124,31 дол. США.

Ухвалою Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська від 11 серпня 2015 року у справі № 204/4429/15-ц позовну заяву АТ КБ "ПриватБанк" повернуто позивачу для подання її до належного суду.

09 листопада 2015 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося знову звернувся до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська з аналогічним позовом як у справі № 204/4429/15.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 30 листопада 2015 року у справі № 204/7384/15-ц позовну заяву АТ КБ "ПриватБанк" повернуто позивачу.

14 грудня 2016 року за заявою ПАТ КБ "ПриватБанк" приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Бондар І. М. вчинено виконавчий напис, за яким з ОСОБА_2 стягнуто заборгованість за кредитним договором від 29 вересня 2006 року у розмірі 22 874,92 дол. США.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини 2 статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Частиною 1 статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

У справі, що переглядається, судом установлено, що внаслідок неналежного виконання позичальником умов кредитного договору, 22 травня 2009 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на будинок і земельну ділянку у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 29 вересня 2006 року та заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2010 року у справу № 2-3068/09 задоволено позов АТ КБ "ПриватБанк" та звернуто стягнення на житловий будинок і земельну ділянку, власником яких є ОСОБА_2, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 29 вересня 2006 року у розмірі 21 994,02 дол. США.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13, звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення, зокрема шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, банк змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Таким чином, використовуючи своє право, надане частиною 1 статті 651, частиною 2 статті 1054 та частиною 2 статті 1050 ЦК України, а також пунктом 2.3.7 кредитного договору, АТ КБ "ПриватБанк" 22 травня 2009 року звернулося до суду з позовом про дострокове стягнення з позичальника всієї заборгованості за кредитом та заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2010 року звернуто стягнення на житловий будинок і земельну ділянку, власником яких є ОСОБА_2, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 29 вересня 2006 року у розмірі 21 994,02 дол. США.

Таким чином, банк скористався своїм правом, передбаченим частиною 2 статті 1050 ЦК України, і змінив строк виконання зобов'язань за кредитним договором з 29 вересня 2026 року на 22 травня 2009 року.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

За змістом частин 1 , 2 статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з частиною 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

При цьому за загальним правилом порука припиняється саме після закінчення строку, встановленого в договорі поруки, і лише у разі, якщо такий строк не визначено в договорі, то застосовується шестимісячний строк для припинення поруки.

У пункті 12 договору поруки від 29 вересня 2006 року сторони визначили строк чинності поруки, погодивши, що порука ОСОБА_1 припиняється після закінчення 5 (п'яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором від 29 вересня 2026 року, укладеним між АТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_2.

Строк, передбачений частиною 4 статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов'язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15.

Враховуючи, що банк змінив строк виконання основного зобов'язання за кредитним договором з 29 вересня 2026 року на 22 травня 2009 року, то він мав право звернутися до суду з позовом до боржника до 22 травня 2009 року (в межах трирічного строку позовної давності), а порука була чинною до 22 травня 2014 року (п'ять років після настання терміну повернення кредиту).

Разом з тим, з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором банк звернувся до поручителя лише у травні 2020 року.

З урахуванням вказаного, встановивши, що АТ КБ "ПриватБанк" відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України змінило строк виконання основного зобов'язання та звернулося з позовними вимогами до поручителя лише у травні 2020 року, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором з цього поручителя, оскільки позивач пропустив строк для пред'явлення цих вимог у зв'язку з закінченням дії поруки за договором від 29 вересня 2006 року, укладеним між ОСОБА_1 і АТ КБ "ПриватБанк".

Доводи касаційної скарги, які є подібними доводам апеляційної скарги, мотивована відповідь на які надана судом апеляційної інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У частині 2 статті 410 ЦПК України визначено, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 402, 403, 409, 410, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2021 року у незміненій частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В.

Шипович