Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.05.2021 року у справі №191/2761/19

Постанова

Іменем України

08 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 191/2761/19

провадження № 61-7287св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Іларіонівська селищна рада Синельниківського району Дніпропетровської області, ОСОБА_2,

третя особа - Синельниківська районна державна адміністрація,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Іларіонівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області, ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, визнання договору недійсним.

Позовну заяву мотивовано тим, що 19 серпня 2017 року між ним як покупцем та ОСОБА_2 як продавцем був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого, він придбав у власність будівлю (торгівельно-розважальний центр) загальною площею 242,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Вказане нерухоме майно розташоване на земельній ділянці площею 0,1376 га, кадастровий номер 1224855300:001:0163. До укладання договору купівлі-продажу попередній власник ОСОБА_2 20 жовтня 2010 року уклав із Іларіонівською селищною радоюдоговір оренди землі на 49 років.

Відповідно до пункту 9 договору встановлено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 3 896,20 грн на рік (324,70 грн в місяць).

Позивач вважав, що відповідно до частини 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" до нього переходять усі права та обов'язки орендаря ОСОБА_2 за договором оренди землі від 20 жовтня 2010 року.

Позивач зазначав, що в договорі оренди було зазначено, орендна плата була встановлена Іларіонівською селищною радою Синельниківського району Дніпропетровської області на рівні 3 % від нормативної грошової оцінки.

Відповідно до пункту 13 договору розмір орендної плати переглядається один раз на рік у разі зміни розмірів земельного податку, підвищення цін та тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.

Орендна плата за земельну ділянку згідно з рішенням Іларіонівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області

від 12 січня 2018 року буде складати 51 152,66 грн, що в 13 разів більше нинішньої орендної плати. Позивач не надавав своєї згоди відповідачу на підвищення орендної плати у 13 разів. Змін до договору оренди земельної ділянки з 19 серпня 2017 року внесено не було. Відповідачем в односторонньому порядку скасовано договір та встановлено новий розмір орендної плати.

Позивачем виконуються умови договору оренди земельної ділянки, сумлінно сплачується орендна плату за договором. Позивач вважав, що прийняття ставок на рівні максимально граничних розмірів, встановлених Податковим кодексом України, є неприйнятним по тій причині, що воно значно підвищить податкове навантаження на землевласників та землекористувачів, більшість з яких не зможе сплачувати такі суми земельного податку та орендної плати за землю, що призведе до виникнення заборгованостей та фактично не передбачено умовами договору оренди земельної ділянки від 20 жовтня

2010 року та вимогам чинного законодавства.

Також, позивачу стало відомо, що за заявою громадянина ОСОБА_2 від 13 грудня 2017 року відповідачем було прийняте рішення від 12 січня

2018 року № 60-04/VІІ "Про припинення дії договору оренди земельної ділянки від 20 жовтня 2010 року".

Позивач зазначав, що ОСОБА_2 вже не був на той час власником будівлі (торгівельно-розважальний центр), а належала означена будівля позивачу.

12 січня 2018 року між відповідачем та ОСОБА_2 було укладено угоду про розірвання договору оренди земельної ділянки від 20 жовтня 2010 року, про що 20 лютого 2018 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Синельниківської РДА

Деркач С. В. було внесено відомості про реєстрацію припинення речового права - оренди земельної ділянки на підставі угоди про розірвання земельної ділянки від 12 січня 2018 року.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд визнати протиправним та скасувати рішення Іларіонівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області від 12 січня 2018 року № 60-04/VII "Про припинення дії договору оренди земельної ділянки від 20 жовтня 2010 року ОСОБА_2"; визнати недійсною угоду про розірвання договору оренди земельної ділянки від 20 жовтня 2018 року; поновити запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації речового права - договору оренди земельної ділянки від 20 жовтня 2010 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2020 року у складі судді Кухар Д. О. позов

ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення четвертої сесії сьомого скликання Іларіонівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області від 12 січня 2018 року № 60-04/VII "Про припинення дії договору оренди земельної ділянки від 20 жовтня 2010 року громадянину ОСОБА_2".

Визнано недійсною угоду про розірвання договору оренди земельної ділянки від 20 жовтня 2018 року № 041013102294 та поновлено запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації речового права - договору оренди земельної ділянки від 20 жовтня 2010 року № 041013102294.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої частини 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки. Відповідно, новий власник об'єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов'язанні. Таким чином, суд вважав, що відповідач не мав жодного права на припинення договору оренди на підставі заяви особи, яка не є його стороною. У зв'язку з цим, суд вважав необхідним позовні вимоги задовольнити повністю, як обґрунтовані та підтверджені документально.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року апеляційну скаргу Іларіонівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області задоволено частково.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 16 вересня 2020 року скасовано та провадження у цій справі закрито.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позовна заява підлягає розгляду у порядку господарського, а не цивільного судочинства, оскільки спір між сторонами виник щодо земельної ділянки, право користування на яку виникло у попереднього користувача та у позивача як приватних підприємців і яка використовується для здійснення господарської діяльності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає порушення судом апеляційної інстанції положень статті 20 ГПК України, оскільки цей спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а повинен розглядатися судами загальної юрисдикції.

Зазначає, що суд не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 127/2709/16-ц.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 02 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником будівлі (торгово-розважального центру), загальною площею 242,5 кв. м, яка розташована на

АДРЕСА_1 на підставі укладеного 19 серпня 2017 року з ОСОБА_2 договору купівлі-продажу.

Вищезазначене нерухоме майно розташоване на земельній ділянці площею 0,1376 га, кадастровий номер 1224855300:02:001:0163, яка перебуває в оренді у ОСОБА_2 на підставі договору оренди землі від 20 жовтня 2010 року, укладеного між Іларіонівською селищною радою та ОСОБА_2.

Відповідно до умов договору оренди землі від 20 жовтня 2010 року земельна ділянка була надана у строкове платне користування для провадження комерційної діяльності (утримання приміщень) строком на 49 років. Орендна плата становить 3
896,20 грн на рік (324,70 грн на місяць).

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 посилався на те, що після набуття ним права власності на вказану будівлю, право попереднього користувача земельної ділянки, на якій розміщена така будівля, припиняється в силу прямої частини 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки, тобто він набув право оренди за чинним договором, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов'язанні, а тому вважав, що відповідач не мав жодного права на припинення договору оренди.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах

2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню yt підлягає з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини 1 статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Частиною 1 статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

За вимогами статті 1 ГПК України господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.

За змістом частин 1 , 2 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому частин 1 , 2 статті 4 ГПК України порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до пунктів 1, 6 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ОСОБА_1 з 10 лютого 2016 року зареєстрований як ФОП.

Відповідно до пункту 15 договору оренди землі від 20 жовтня 2010 року, укладеного між Іларіонівською селищною радою Синельниківського району Дніпропетровської області та ОСОБА_2, земельна ділянка передається в оренду для комерційного впровадження (роздрібна торгівля та комерційні послуги).

Пунктом 16 цього договору визначено, що цільове призначення земельної ділянки - комерційне (а. с.19).

Крім того, згідно з рішенням Іларіонівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області від 12 січня 2018 року № 60-04/VII "Про припинення дії договору оренди земельної ділянки від 20 жовтня 2010 року громадянину ОСОБА_2", земельна ділянка надавалася ОСОБА_2 на умовах оренди саме для комерційної діяльності (утримання і обслуговування нежитлових будівель).

Суд апеляційної інстанції правильно вважав, що спірні правовідносини виникли із земельних відносин, пов'язаних із користуванням земельною ділянкою ФОП для здійснення підприємницької діяльності; позивач - ФОП ОСОБА_1 фактично користується земельною ділянкою без належного дозволу орендодавця - Іларіонівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області.

За загальним правилом розмежування компетенції судів з розгляду земельних та пов'язаних із земельними відносинами майнових спорів відбувається залежно від суб'єктного складу їх учасників.

Земельні та пов'язані із земельними відносинами майнові спори, зокрема про оренду землі, сторонами в яких є юридичні особи, а також громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб'єкта підприємницької діяльності, розглядаються господарськими судами.

Характер правовідносин, що виникли між сторонами, свідчить про те, що він пов'язаний з використанням спірної земельної ділянки позивачем для здійснення підприємницької діяльності, спір пов'язаний з правом оренди земельної ділянки, яке відповідачем не визнається, а позовні вимоги стосуються прав та інтересів сторін саме як учасників господарських відносин.

Оскільки юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу сторін та предмета позовних вимог, суди правильно визначили, що позов ФОП ОСОБА_1 заявлений до Іларіонівської селищної ради, в силу вимог статті 4, 20 ГПК України, має розглядатися в порядку господарського судочинства.

Тобто суд апеляційної інстанції правильно визначився з юрисдикційністю спору.

Вказане вище узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 127/2709/16 (провадження № 14-352цс18).

Посилання позивача, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства спростовуються матеріалами справи.

Підстав для висновку про порушення судом правил предметної чи суб'єктної юрисдикції Верховний Суд не вбачає.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ("Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, з повним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 406 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович