Постанова

Іменем України

02 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 635/4854/19-ц

провадження № 61-3510св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

заінтересовані особи: ОСОБА_2, служба у справах дітей Харківської районної державної адміністрації Харківської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 18 вересня 2019 року у складі судді Панас Н. Л. та постанову Харківського апеляційного суду від 08 січня 2020 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Кругової С. С., Маміної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису, заінтересовані особи: ОСОБА_2, служба у справах дітей Харківської районної державної адміністрації Харківської області.

Заява мотивована тим, що з 27 грудня 2013 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2. Від шлюбу вони мають дитину - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 11 травня 2018 року шлюб між нею та ОСОБА_2 розірвано.

Після розірвання шлюбу між ними склалися неприязні стосунки. Вказувала, що ОСОБА_2 тривалий час вчиняє домашнє насильство, з'являвся до домоволодіння, де мешкає вона та її батьки, поводить себе зухвало, наносить їй тілесні ушкодження, не виконує своїх батьківських обов'язків, у зв'язку з чим вона зверталась до правоохоронних органів, однак вжиті заходи не дали результату.

19 червня 2019 року у приміщенні Харківського районного суду Харківської області ОСОБА_2 застосував до неї фізичне насильство, у зв'язку із чим правоохоронними органами здійснюється досудове розслідування у справі про нанесення їй легких тілесних ушкоджень. На її думку, така агресивна поведінка ОСОБА_2 свідчить про наявність у ньогопсихічного захворювання.

У зв'язку із тим, що у неї існують побоювання за своє життя і здоров'я, ОСОБА_1 просила суд на підставі положень статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" встановити обмежувальний припис строком на шість місяців, яким: заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань 100 метрів до місця проживання (перебування) ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто та через третіх осіб, заборонити ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 18 вересня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявник не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства щодо неї, а також ризиків вчинення насильства у майбутньому, тому підстав для задоволення заяви про видачу обмежувального припису немає. При цьому факт неодноразового звернення заявника до правоохоронних органів з підстав начебто вчинення по відношенню до неї домашнього насильства свідчить про наявність тривалого конфлікту між нею та ОСОБА_2, але не підтверджує факт вчинення останнім по відношенню до неї домашнього насильства, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.

Ризиків настання насильства в майбутньому не встановлено.

Суд дійшов висновку про те, що між колишнім подружжям конфліктні стосунки виникли з приводу порядку участі ОСОБА_2 у вихованні дитини, що не може розцінюватись як насильство у сім'ї.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 08 січня 2020 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 18 вересня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що матеріали справи не містять достатніх доказів на підтвердження того, що саме заінтересована особа є беззаперечним кривдником у розумінні Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", а підстави вважати, що наявні ризики настання тяжких наслідків для заявника у зв'язку з відмовою у видачі обмежувального припису, відсутні. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права, що не впливає на законність судового рішення.

З часу звернення ОСОБА_1 до суду із цією заявою, фактів протиправної поведінки ОСОБА_2 заявником не наведено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення її заяви.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 753/23624/18, провадження № 61-9012св19 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки судами не досліджено зібрані у справі докази (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 635/4854/19-ц з Харківського районного суду Харківської області.

Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 липня 2020 року справу за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи: ОСОБА_2, служба у справах дітей Харківської районної державної адміністрації Харківської області, про видачу обмежувального припису призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з'ясували фактичні обставини справи та не надали належної правової оцінки наявним у справі доказам щодо встановлення факту тривалого вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства відносно ОСОБА_1 у формі образ, погроз, залякування, пошкодження майна, нанесення тілесних ушкоджень, що спричинило емоційну невпевненість та побоювання ОСОБА_1 за свою безпеку у період з березня 2018 року до червня 2019 року. Надані до суду докази свідчать про реальні ризики подальшого продовження вчинення домашнього насильства ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1, а також про можливе посилення такого насильства.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2020 року представник ОСОБА_2 - адвокат Чехова О. О., подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що суди дослідили всі зібрані у справі докази, встановили усі фактичні обставини, на підставі яких ухвалили законне та обґрунтоване рішення, а ОСОБА_1 та її свідки не навели жодного прикладу, який суд першої чи апеляційної інстанції міг би розцінити як домашнє насильство у будь-якому його прояві.

Зазначає, що заява про видачу обмежувального припису є безпідставною та не відповідає дійсності, оскільки причиною конфліктів між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стали протиправні дії з боку самої ОСОБА_1 та її батьків, які вчиняють постійні перешкоди ОСОБА_2 у спілкуванні з його неповнолітнім сином після розірвання шлюбу з ОСОБА_1, чим порушують його право на батьківство.

ОСОБА_2 також звертався до правоохоронних органів із заявами про вчинення відносно нього протиправних дій батьками ОСОБА_1, які перешкоджають йому у спілкуванні з малолітнім сином.

У судовому засіданні 16 серпня 2019 року ОСОБА_1 зазначала, що підстави, з якими вона звернулася до суду, не є домашнім насильством, оскільки вона не вважає ОСОБА_2 членом своєї родини та кривдником у розумінні Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству".

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 грудня 2013 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено шлюб, зареєстрований Фрунзенським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, про що зроблений актовий запис № 467. Змінено прізвище "ОСОБА_1" на "ОСОБА_1".

ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народився син ОСОБА_3.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 11 травня 2018 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

07 листопада 2018 року Харківським районним судом Харківської області видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 10 жовтня 2018 року і до повноліття ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_2.

05 грудня 2018 року ОСОБА_1 змінила прізвище на "ОСОБА_1".

На момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 та малолітній син ОСОБА_3 проживали за адресою: АДРЕСА_1, а ОСОБА_2 проживаву квартирі АДРЕСА_2.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржені судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству". Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини 1 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.

За пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частиною 3 статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини 1 статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61-19328св18), від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18).

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1 статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суди правильно встановили, що заявник не надала суду належних й допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення домашнього насильства щодо неї саме ОСОБА_2, а також ризиків, які можуть настати у майбутньому у зв'язку із невчиненням щодо останнього обмежувального припису, що є її процесуальним обов'язком у силу статей 12, 81 ЦПК України.

При цьому сам факт звернення заявника до органів поліції та внесення відомостей про кримінальні провадження до Єдиного реєстру досудових розслідувань не підтверджує факт вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству".

Крім того, ОСОБА_2 також звертався до органів національної поліції із заявами про вчинення відносно нього та відносно їх з ОСОБА_1 малолітнього сина протиправних кримінально караних дій (а. с.136-152, т. 1).

Апеляційним судом установлено, що рішень по вказаним фактам або іншим конфліктним ситуаціям між сторонами компетентними органами не приймалося.

Внесенні за заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_8 дані про кримінальні правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань на час ухвалення судового рішення апеляційним судом знаходяться на стадії досудового розслідування без пред'явлення підозри будь-якій особі.

Згідно з матеріалами справи в провадженні судів перебувають справи за спорами між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з приводу позбавлення останнього батьківських прав та щодо порядку його участі у вихованні дитини.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень цивільна справа № 644/8042/18-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, Служба у справах дітей Харківської районної державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні, спілкуванні з малолітнім сином перебуває на розгляді в Харківському районному суді Харківської області.

Цивільна справа № 644/7976/18-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей Харківської районної державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, за заявою адвоката Чехової О. О. про ухвалення додаткового рішення у справі призначена до розгляду в приміщенні Харківського апеляційного суду на 03 вересня 2020 року.

Вирішуючи спір, суди з дотриманням вимог статей 89, 263, 264, 265, 382 ЦПК України повно та всебічно з'ясували обставини справи, надали належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1.

Висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані, тому колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги про те, що суди неповно з'ясували фактичні обставини справи та не надали належної правової оцінки наявним у справі доказам щодо встановлення факту тривалого вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства відносно ОСОБА_1 у формі образ, погроз, залякування, пошкодження майна, нанесення тілесних ушкоджень не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються матеріалами справи і зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Посилання у касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції застосовано норму права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 753/23624/18, провадження № 61-9012св19, є безпідставними, оскільки у цій справі наявні інші фактичні обставини.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 18 вересня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 08 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець