Історія справи

Постанова

Іменем України

07 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 523/8309/17

провадження № 61-5272св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів дарування недійсними, витребування майна

за касаційною скаргою адвоката Сметюх Вероніки Сергіївни як представника ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 14 березня 2023 року у складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсним договір дарування 1/2 частки домоволодіння на АДРЕСА_1 , який зареєстровано в реєстрі за № 2340; визнати недійсним договір дарування 1/2 частки цього ж домоволодіння, який зареєстровано в реєстрі за № 2344; витребувати у відповідача спірне домоволодіння.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначала, що, підписуючи обидва договори дарування, вона діяла через неправильне сприйняття нею фактичних обставин цих правочинів, що вплинуло на її волевиявлення та мало істотне значення. Підписуючи перший договір дарування, виходила з необхідності виконання обов`язку з передання половини свого будинку відповідачу у зв`язку з неможливістю повернення грошей, позичених у нього, і саме так сприймала цей договір. При підписанні другого договору виходила з того, що підписує другий екземпляр того самого правочину. Обидва договори мають ідентичний текст, що також сприяло помилці позивача, враховуючи її поганий зір. Позивач фактично продовжувала проживати в зазначеному домоволодінні і після укладення договорів, що свідчить про відсутність фактичного передання в дар спірного майна. Вказані обставини свідчать про неправильне сприйняття відчужувачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і ця помилка дійсно була і має істотне значення

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Суворовський районний суд м. Одеси рішенням від 02 вересня 2019 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю заявлених вимог. При укладанні оспорюваних договорів сторони дотримали всіх вимог діючого законодавства, договори укладені у письмовій формі, нотаріально посвідчені, зареєстровані у встановленому порядку, обдаровуваний прийняв дарунок.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Одеський апеляційний суд постановою від 14 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2019 року скасував та ухвалив нове, яким позов задовольнив частково. Визнав недійсним договір дарування 1/2 частки домоволодіння на АДРЕСА_1 , від 25 грудня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Зілковською К. Л., реєстровий номер 2340. Визнав недійсним договір дарування 1/2 частки спірного домоволодіння від 25 грудня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Зілковською К. Л., реєстровий номер 2344. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовив. Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за звернення до суду із позовом та за подання апеляційної скарги в розмірі 2 560,00 грн.

Постанова апеляційного суду мотивованатим, що волевиявлення ОСОБА_1 на укладення договорів дарування власного будинку не було вільним і не відповідало її волі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, адвокат Сметюх В. С. як представник ОСОБА_2 просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 14 березня 2023 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 754/15344/18, від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, від 13 лютого 2020 року у справі № 756/6516/16-ц.

На обґрунтування вимог касаційної скарги заявник зазначає про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Позивач протягом значного періоду часу своїми діями демонструвала бажання передати спірне майно відповідачу (склала на його ім`я заповіт, неодноразово консультувалася з нотаріусом, перероблювала технічну документацію разом з відповідачем). Посилаючись на похилий вік при укладанні договору дарування, позивач укладає шлюб. Лише після того як відповідач почав реалізацію свого права власності шляхом звернення до суду з позовом про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, позивач ініціювала оскарження в судовому порядку договорів дарування.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

17 липня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 квітня 2024 року у зв`язку з відставкою судді ОСОБА_3 справу розподілено колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_4 (нині покійний чоловік ОСОБА_1 ) мав заборгованість за кредитним договором перед ПАТ «ОТП Банк».

Грошові кошти на погашення кредитної заборгованості в розмірі 7 141,41 грн надав відповідач, що сторони не заперечували.

04 вересня 2015 року позивач склала на ім`я відповідача заповіт, за яким вона заповіла ОСОБА_2 усе майно, в тому числі спірний будинок.

25 грудня 2015 року ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 домоволодіння на АДРЕСА_1 на підставі нотаріально посвідчених договорів дарування, які зареєстровані в реєстрі за номерами 2340, 2344.

Згідно з копією висновку про вартість об`єкта за результатами незалежної оцінки від 23 грудня 2015 року ринкова вартість спірного домоволодіння на дату оцінки становить 50 000,00 грн.

ОСОБА_2 у спірному будинку не зареєстрований та не проживає, у цьому будинку проживають та зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Спірне домоволодіння є єдиним житлом ОСОБА_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Згідно зі статтею 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Під помилкою слід розуміти неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним, як такого, що укладений під впливом помилки, необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення ЦК України розуміє, в тому числі і помилку в характері (природі) правочину, прав та обов`язків сторін.

Тлумачення статті 229 ЦК України свідчить, що формально коло осіб, які можуть звернутися до суду з позовом про визнання правочину недійсним як вчиненого внаслідок помилки, у статті 229 ЦК України не обмежується. Проте уявлення про справжню волю може існувати тільки в особи, яка помилялася, а зовнішньому сприйняттю це може бути взагалі недоступно. Тому тільки особа, яка помилялася, і може ставити під сумнів неправильне формування волі за наявності помилки та оспорювати на цій підставі вчинений нею правочин.

Правочини, вчинені внаслідок помилки, належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов`язків сторін.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Встановивши, що чоловік позивача мав заборгованість за кредитним договором перед банківською установою в розмірі 7 141,41 грн, які для погашення заборгованості надав відповідач; два договори дарування мають ідентичний зміст з різницею лише в реєстровому номері; вартість будинку на дату оцінки становила 50 000,00 грн, що в п`ять разів перевищувала суму грошових коштів, які відповідач надав на погашення боргу, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними, оскільки волевиявлення ОСОБА_1 на укладення договорів дарування будинку, який є єдиним її житлом і в якому вона продовжує проживати, не було вільним і не відповідало її волевиявленню.

Оскільки ОСОБА_1 продовжує проживати у спірному домоволодінні, відповідач у цьому будинку не проживає та не зареєстрований, тобто передання майна відповідачу фактично не відбулося, то немає підстав для задоволення вимоги щодо витребування спірного майна у відповідача.

Висновки апеляційного суду у цій справі не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, що зазначені заявником у касаційній скарзі, оскільки у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Аргументи касаційної скарги висновків суду не спростовують, зводяться до незгоди з ними та необхідності здійснення переоцінки фактичних обставин справи. Верховний Суд є судом права, а не судом факту, і відповідно до статті 400 ЦПК України не має повноважень самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Сметюх Вероніки Сергіївни як представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 14 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов