Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.12.2020 року у справі №202/2564/19
Постанова КЦС ВП від 06.12.2024 року у справі №202/2564/19
Постанова КЦС ВП від 22.03.2023 року у справі №202/2564/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 202/2564/19

провадження № 61-13544св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.

учасники справи:

позивач - Дніпровська міська рада,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кулініч Сергій Анатолійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П.

у справі за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кулініч Сергій Анатолійович, про визнання недійсним правочину та скасування державної реєстрації права власності, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом зняття з реєстрації та виселення,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Дніпровська міська рада у квітні 2019 року звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 10 липня 2017 року квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кулінічем С. А. та зареєстрований в реєстрі за № 641;

- скасувати запис про право власності ОСОБА_1 № 21316032 на квартиру АДРЕСА_1 , що внесений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кулінічем С. А. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 36069990 від 10 липня 2017 року;

- визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування спірною квартирою;

- усунути Дніпровській міській раді перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном шляхом зняття ОСОБА_1 з реєстрації місця проживання за вказаною адресою;

- виселити ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

На обґрунтування позовних вимог Дніпровська міська рада посилалася на те, що відповідно до листа Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради № 10906 від 15 серпня 2017 року квартира АДРЕСА_1 в цілому була зареєстрована за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 19 листопада 1993 року, виданого Виконавчим комітетом міської ради народних депутатів згідно з розпорядженням № И-3017, зареєстрованим КП ДМБТІ ДОР та записаним в реєстрову книгу № 30п за реєстровим № 116.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Актовий запис про смерть № 559 від 16 травня 2017 року.

Спадкоємці після смерті ОСОБА_3 відсутні та відповідно спадкова справа не заводилась.

Однак, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , серія та номер: НМО 169953, реєстровий № 641, виданий 10 липня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кулінічем С. А., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1296601912101, номер запису про право власності 21316032.

Згідно з пунктом 3 вищевказаного договору спірна квартира належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 19 листопада 1993 року Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради народних депутатів, згідно з розпорядженням № И-3017 від 19 листопада 1993 року, та зареєстрована в Дніпропетровському бюро технічної інвентаризації за номером 30п-116.

У листі Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради № 1/9-1489 від 16 серпня 2017 року зазначено, що розпорядженням органу приватизації від 19 листопада 1993 року № И-3017 квартиру АДРЕСА_1 передано у власність ОСОБА_3 . Свідоцтво про право власності на вищезазначену квартиру було отримане уповноваженим власником.

Отже, ОСОБА_2 не належала квартира на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 19 листопада 1993 року Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради народних депутатів, тому вона в подальшому не мала права її продавати ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 27 травня 2020 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що оспорюваний договір порушує публічний порядок, є нікчемним та не створює жодних прав та обов`язків для сторін цього договору.

Також місцевий суд зазначив про відсутність підстав для визнання недійсним вказаного договору у судовому порядку, оскільки такий правочин є нікчемним в силу закону. Позовну вимогу про скасування запису про право власності ОСОБА_1 на вказану квартиру суд першої інстанції вважав похідною від вимоги про визнання недійсним договору, тому відмовив у її задоволенні.

Дніпровська міська рада не є власником квартири, тому відсутні підстави для задоволення пред`явленого нею позову про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом зняття з реєстрації і виселення.

Місцевий суд врахував, що Дніпровська міська рада не є власником спірної квартири і вимог про визнання спадщини, яка відкрилась після ОСОБА_3 відумерлою та витребування від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста в особі Дніпровської міської ради спірної квартири не заявляла.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 29 вересня 2020 року апеляційну скаргу Дніпровської міської ради залишив без задоволення, а рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 27 травня 2020 року залишив без змін.

Верховний Суд постановою від 22 березня 2023 року касаційну скаргу Дніпровської міської ради задовольнив частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанову суд касаційної інстанції мотивував тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про можливість оспорення правочину виключно його стороною та не перевірив зазначені позивачем обставини щодо наявності порушення права (інтересу) територіальної громади міста Дніпра оспорюваним правочином, не надав оцінки поданим на підтвердження таких обставин доказам.

Апеляційний суд не врахував, що постановою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 202/6418/18 скасовано рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 17 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року, якими заяву Дніпровської міської ради про визнання спадщини відумерлою залишено без розгляду з підстав існування у Дніпровської міської ради та ОСОБА_1 спору про право на квартиру АДРЕСА_1 .

Крім того, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації, суд апеляційної інстанції не врахував, що місцевий суд вважав оспорюваний договір нікчемним і таким, що не підлягає визнанню недійсним в судовому порядку. Зазначаючи інші мотиви для відмови у задоволенні позову у вказаній частині, суд апеляційної інстанції не перевірив вказаний висновок суду першої інстанції та передчасно залишив без змін його рішення у відповідній частині.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про неможливість оспорювання договору купівлі-продажу позивачем, висновки про відмову в позові в частині вирішення позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом зняття з реєстрації та виселення, також є передчасними.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 22 серпня 2023 року апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задовольнив.

Рішення Індустріального районного суд міста Дніпропетровська від 27 травня 2020 року скасував та прийняв нову постанову про задоволення позовних вимог Дніпровської міської ради.

Визнав недійсним договір купівлі-продажу від 10 липня 2017 року квартири АДРЕСА_1 , що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кулінічем С. А. та зареєстрований за № 641.

Скасував запис про право власності ОСОБА_1 № 21316032 на квартиру АДРЕСА_1 , що внесений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кулінічем С. А. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 36069990 від 10 липня 2017 року.

Визнав ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 , знявши її з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

Виселив ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду, та дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

Від ОСОБА_1 у жовтні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга напостанову Дніпровського апеляційного суду від 22 серпня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків та усталену практику Великої Палати Верховного Суду, викладену у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19).

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушено тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).

Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Такі висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18 та від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

Позиція апеляційного суду ґрунтується на рішенні Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 12 листопада 2018 року у справі № 202/6418/18, яке на час розгляду справи було скасовано.

Розгляд справи апеляційним судом відбувся без участі ОСОБА_1 та її представника; у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази щодо належного повідомлення відповідача ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 11 жовтня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Індустріального районного суду міста Дніпропетровська.

Справа № 202/2564/19 надійшла до Верховного Суду 06 листопада 2023 року.

Верховний Суд ухвалою від 29 листопада 2023 року клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 22 серпня 2023 року задовольнив. Зупинив виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 22 серпня 2023 року до закінчення касаційного провадження.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

Згідно з свідоцтвом про право власності на житло від 19 листопада 1993 року, виданим Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради народних депутатів згідно з розпорядженням № И-3017 та зареєстрованим у КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради в реєстровій книзі № 30п за № 116, власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 .

З довідки КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради від 15 серпня 2017 року № 10906 суди встановили, що на 31 грудня 2012 року в інвентаризаційній справі на квартиру АДРЕСА_1 містяться відомості про реєстрацію права власності на вказану квартиру за ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (актовий запис про смерть № 559 від 16 травня 2017 року).

Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 12 листопада 2018 року у справі № 202/6418/18 заяву Дніпровської міської ради про визнання спадщини відумерлою задовольнив. Визнав відумерлою спадщину, яка відкрилася після ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 . Передав спадкове майно ОСОБА_3 , яке складається з вказаної квартири у власність територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 17 вересня 2019 року у справі № 202/6418/18 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 12 листопада 2018 року скасував та прийняв нову постанову про відмову в задоволенні заяви.

Верховний Суд постановою від 26 лютого 2020 року у справі № 202/6418/18 касаційну скаргу Дніпровської міської ради задовольнив частково. Рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 17 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року скасував. Заяву Дніпровської міської ради про визнання спадщини відумерлою залишив без розгляду.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що 10 липня 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу від 10 липня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кулінічем С. А. за реєстровим № 641, за умовами якого ОСОБА_1 купила квартиру АДРЕСА_1 .

У пункті 3 договору купівлі-продажу зазначено, що вказана належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 19 листопада 1993 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради народних депутатів згідно з розпорядженням № И-3017 від 19 листопада 1993 року, та зареєстрована в Дніпропетровському бюро технічної інвентаризації за номером 30п-116.

Зі змісту інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 149244437 від 12 грудня 2018 року суди встановили, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу (серія та номер НМО 169953), посвідченого приватним нотаріусом приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кулінічем С. А. 10 липня 2017 року за № 641 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1296601912101; номер запису про право власності 21316032).

З довідки відділу обліку проживання № 1262 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні від 31 січня 2019 року, виданої відділом обліку проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, суди встановили, що у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована ОСОБА_1 з 01 серпня 2017 року.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 129 Конституції України).

Відповідно до статті 6 Конвенції, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року, таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Частиною першою статті 6 Конвенції, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

У зв`язку із цим, розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції.

Відповідно до частин першої та другої статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

Частиною п`ятою вказаної статті передбачено, що судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 129 Конституції України, статті 6 Конвенції, порушенням права на справедливий суд та вимог статей 128-130 223 372 ЦПК України.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання.

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 07 серпня 2023 року прийняв до свого провадження цю справу та призначив справу до апеляційного розгляду на 22 серпня 2023 року на 11-00 год з викликом в судове засідання учасників справи.

Судові повістки-повідомлення Дніпровській міській раді та Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради були направлені на електронні адреси.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були повідомлені про судове засідання на 22 серпня 2023 року о 13-00 год через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Колегія суддів зазначає, що наявне у матеріалах справи оголошення про виклик до суду, зокрема ОСОБА_1 , яке було опубліковане на офіційному сайті Дніпровського апеляційного суду не є належним доказом повідомлення про дату, час і місце розгляду справи з огляду на таке.

Відповідно до частини одинадцятої статті 128 ЦПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Згідно з матеріалами справи, зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є квартира АДРЕСА_1 (а. с. 24, т. 1).

Така сама адреса зазначена у позовній заяві, апеляційній та касаційній скаргах.

Тобто зареєстроване місце проживання (перебування) ОСОБА_1 є відомим, що виключає можливість застосування частини одинадцятої статті 128 ЦПК України.

Крім того, на адресу реєстрації ОСОБА_1 , а саме: АДРЕСА_2 , Дніпровський апеляційний суд жодної судової повістки-повідомлення під час нового розгляду справи не направляв.

Отже, розгляд справи апеляційним судом було здійснено за відсутності, зокрема ОСОБА_1 , яка не була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи відповідно до положень статей 128-130 ЦПК України.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема у постановах від 28 червня 2023 року у справі № 2-1316/968/2012 (провадження № 61-1538св23) та від 23 травня 2024 року у справі № 753/2889/21 (провадження № 61-5840св23).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України визначено, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин, ураховуючи вимоги пункту 5 частини першої, частини четвертої статті 411 ЦПК України та доводи касаційної скарги щодо неповідомлення заявника про дату, час та місце проведення судового засідання в апеляційному суді, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для обов`язкового скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки справу розглянуто за відсутності заявника, який належним чином не був повідомлений про дату, час і місце судового засідання, і він обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою, з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо зупинення виконання постанови

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2023 року зупинено виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 22 серпня 2023 року до закінчення касаційного провадження.

Враховуючи, що за наслідками касаційного перегляду постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, підстави для поновлення її виконання відсутні.

Керуючись статтями 400 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 серпня 2023 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров