Історія справи

Постанова КЦС ВП від 06.12.2023 року у справі №638/505/22
Постанова КЦС ВП від 06.12.2023 року у справі №638/505/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 638/505/22

провадження № 61-9477св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна іпотечна установа, товариство з обмеженою відповідальністю «Аналітик Фінанс»,

третя особа - Національний банк України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Аналітик Фінанс» на постанову Харківського апеляційного суду від 23 травня 2023 року в складі колегії судів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю. та касаційну скаргу Державної іпотечної установи на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2023 року та додаткове рішення цього ж суду від 17 березня 2023 року в складі судді Агапова Р. О., постанову Харківського апеляційного суду від 23 травня 2023 року та додаткову постанову цього ж суду від 20 червня 2023 року в складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної іпотечної установи, товариства з обмеженою відповідальністю «Аналітик Фінанс» (далі - ТОВ «Аналітик Фінанс»), третя особа - Національний банк України, про зобов`язання провести обов`язкову реструктуризацію за кредитним договором в іноземній валюті.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 07 липня 2006 року між ним та товариством з обмеженою відповідальністю «Банк Фінанси та Кредит» (далі - банк) укладено кредитний договір № 115/06-ф, на забезпечення виконання якого укладено договір іпотеки. 11 лютого 2015 року банк відступив право вимоги за кредитним та іпотечним договорами Державній іпотечній установі.

20 липня 2021 року він подав до Державної іпотечної установи заяву про проведення реструктуризації зобов`язань в іноземній валюті, яку остання отримала 23 липня 2021 року.

19 серпня 2021 року він отримав від ТОВ «Аналітік Фінанс» повідомлення про відступлення прав вимоги, після чого направив заяву про проведення реструктуризації зобов`язань до ТОВ «Аналітік Фінанс», яке повідомило його, що не отримувало від Державної іпотечної установи заяву про проведення реструктуризації від 20 липня 2021 року.

Листом від 22 жовтня 2021 року Державна іпотечна установа повідомила його, що заяву про реструктуризацію зобов`язань не було задоволено, оскільки 10 серпня 2021 року укладено договір відступлення права вимоги, за яким право вимоги перейшло до ТОВ «Аналітік Фінанс».

22 листопада 2021 року він направив до тимчасово виконуючого обов`язки голови правління Державної іпотечної установи та директора ТОВ «Аналітік фінанс» претензію про визнання незаконною відмови у проведенні реструктуризації зобов`язання; зобов`язання розглянути заяву та провести реструктуризацію зобов`язань у іноземній валюті. Листом від 07 грудня 2021 року Державна іпотечна установа повідомила його про неможливість задоволення претензії.

Вказав, що відступлення права вимоги за кредитним договором після отримання заяви про проведення реструктуризації є порушенням встановленого підпунктом 12 пункту 7 розділу ІV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» строку та порядку проведення реструктуризації.

З огляду на зазначене позивач просив суд :

- визнати незаконною відмову Державної іпотечної установи у проведенні реструктуризації зобов`язань за заявою ОСОБА_1 на проведення реструктуризації зобов`язань у іноземній валюті від 20 липня 2021 року стосовно кредитного договору №115/06-ф, укладеного 07 липня 2006 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» в порядку, передбаченому пунктом 7 розділу ІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування»;

- зобов`язати ТОВ «Аналітік Фінанс» провести реструктуризацію зобов`язань у іноземній валюті стосовно кредитного договору «115/06-ф, укладеного 07 липня 2006 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» в порядку, передбаченому пунктом 7 розділу ІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування».

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконною відмову Державної іпотечної установи у проведенні реструктуризації зобов`язань за заявою ОСОБА_1 на проведення реструктуризації зобов`язань у іноземній валюті від 20 липня 2021 року стосовно кредитного договору № 115/06-ф, укладеного 07 липня 2006 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Фінанси та Кредит», в порядку, передбаченому пунктом 7 розділу ІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування». В іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд керувався тим, що наведена Державною іпотечною установою підстава відмови у проведенні реструктуризації у зв'язку із укладенням з ТОВ «Аналітік фінанс» договору відступлення права вимоги не ґрунтується на законі, оскільки заява позивача про реструктуризацію заборгованості отримана Державною іпотечною установою в той час, коли установа була кредитором позивача, а відтак, була зобов`язана розглянути заяву відповідно до приписів пункту 7 розділу ІV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов`язання ТОВ «Аналітік Фінанс» провести реструктуризацію зобов`язань, суд виходив із того, що позивач не надав суду доказів звернення до ТОВ «Аналітік фінанс» із заявою про проведення реструктуризації зобов`язання, отриманого в іноземній валюті, з дотриманням порядку, передбаченого пунктом 4 пункту 7 розділу ІV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим дійшов висновку про відсутність порушеного права позивача з боку ТОВ «Аналітік фінанс» на день звернення до суду з позовом.

Додатковим рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 березня 2023 року заяви ОСОБА_1 та ТОВ «Аналітик Фінанс» про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнуто з Державної іпотечної установи на користь ОСОБА_1 5 000 грн на відшкодування судових витрат з оплати вартості професійної правничої допомоги. В іншій частині заяви відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Аналітик Фінанс» 3 000 грн на відшкодування судових витрат з оплати вартості професійної правничої допомоги. В іншій частині заяви відмовлено.

Урахувавши положення статті 141 ЦПК України, а також обсяг фактично наданих послуг, характер виконаної адвокатом роботи, принцип співмірності та розумності судових витрат, факт відмови у задоволенні позову до ТОВ «Аналітік Фінанс», суд дійшов висновку про стягнення з Державної іпотечної установи на користь позивача 5 000 грн витрат на оплату професійної правничої допомоги, а також з позивача на користь ТОВ «Аналітик Фінанс» 3 000 грн на відшкодування аналогічних витрат.

Постановою Харківського апеляційного суду від 23 травня 2023 року за апеляційною скаргою ОСОБА_1 скасовано рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2023 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 та ухвалено в цій частині нове про задоволення позову.

Зобов`язано ТОВ «Аналітик Фінанс» провести реструктуризацію зобов`язань у іноземній валюті стосовно кредитного договору № 115/06-ф, укладеного 07 липня 2006 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Фінанси та Кредит», в порядку, передбаченому пунктом 7 розділу ІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування».

Додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 березня 2023 року змінено.

Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнуто з Державної іпотечної установи та ТОВ «Аналітик Фінанс» на користь ОСОБА_1 на відшкодування судових витрат з оплати вартості професійної правничої допомоги по 5 000 грн з кожного.

Заяву ТОВ «Аналітик Фінанс» про ухвалення додаткового рішення залишено без задоволення.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції керувався тим, що ТОВ «Аналітік Фінанс» не надало доказів, які б свідчили про неотримання від Державної іпотечної установи заяви ОСОБА_1 , оскільки останній в свою чергу довів факт отримання Державною іпотечною установою його заяви про проведення реструктуризації зобов`язань до укладення договору купівлі-продажу прав вимоги, укладеного між останньою та ТОВ «Аналітик Фінанс».

Водночас суд врахував, що 01 вересня 2021 року позивач направив заяву про проведення реструктуризації зобов`язання, отриманого в іноземній валюті, ТОВ «Аналітік Фінанс», яке жодним чином не відреагувало не неї. З огляду на зазначене апеляційний суд звернув увагу на те, що суд першої інстанції необґрунтовано поклав на позивача обов`язок доведення наявності його заяви про реструктуризацію боргу у матеріалах кредитної справи за відсутності доступу до цієї справи на можливістю із нею ознайомитись.

Установивши, що дії відповідача щодо ігнорування заяви про проведення реструктуризації позбавили позивача гарантованого законом права на проведення реструктуризації зобов`язання за кредитним договором в іноземній валюті, суд дійшов висновку про необхідність поновлення права позивача шляхом визнання протиправною відмови у проведенні реструктуризації відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» та зобов`язання провести реструктуризацію вказаного зобов'язання.

Додатковою постановою Харківського апеляційного суду від 20 червня 2023 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Аналітик Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн.

30 травня 2023 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, пов`язаних з розглядом цієї справи у суді апеляційної інстанції та просив стягнути на свою користь вказані витрати у розмірі 9 000 грн.

З урахуванням заяви про зменшення витрат на правничу допомогу, а також критерію розумності, виваженості та співмірності суд вважав за необхідне стягнути з ТОВ «Аналітік Фінанс» на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У червні 2023 року ТОВ «Аналітик Фінанс» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанціївід 23 травня 2023 року, у якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження ТОВ «Аналітик Фінанс» зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 травня 2020 року в справі № 2-879/13, від 23 жовтня 2019 року в справі № 917/1307/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що предметом розгляду цієї справи не було питання відповідності наданих ОСОБА_1 до Державної іпотечної установи документів критеріям, які необхідні для проведення реструктуризації. З огляду на зазначене суд міг лише запропонувати розглянути заяву ОСОБА_1 про проведення реструктуризації та у разі надання всіх необхідних документів провести її. Позивач не надав суду доказів звернення до ТОВ «Аналітик Фінанс» із заявою про проведення реструктуризації, у зв'язку із чим права позивача з боку ТОВ «Аналітик Фінанс`не порушені.

У червні 2023 року Державна іпотечна установа подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2023 року, додаткове рішення цього ж суду від 17 березня 2023 року, постанову Харківського апеляційного суду від 23 травня 2023 року та додаткову постанову цього ж суду від 20 червня 2023 року, у якій просить їх скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження Державна іпотечна установа зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16, постановах Верховного Суду: від 26 лютого 2020 року в справі № 127/21552/17, від 31 травня 2023 року в справі № 757/13974/21-ц, від 19 грудня 2022 року в справі № 921/318/22, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» у випадку виникнення спору під час проведення реструктуризації (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що заява ОСОБА_1 від 20 липня 2021 року не відповідає вимогам, вказаним у Законі України «Про споживче кредитування».

Умови кредитного договору не підтверджують отримання позивачем кредиту саме на споживчі цілі. Позивач до вказаної заяви не додав документи, які підтверджують відсутність заборгованості за кредитним договором, а також документи, що підтверджують використання предмета іпотеки як постійного місця проживання. Крім того, факт укладення кредитного договору не підтверджує отримання ОСОБА_1 кредиту саме на придбання квартири, яка є предметом іпотеки. У власності дружини позивача є інше житлове нерухоме майно, яке придатне для проживання родини позивача, що спростовує твердження останнього про відсутність іншого житлового нерухомого майна. Разом із тим позивач не надав документи про склад сім'ї.

Договори про надання правничої допомоги від 29 вересня 2021 року та від 17 березня 2023 року підписані неуповноваженими особами, а тому не можуть бути підставою для підтвердження факту її надання. Надані позивачем товарні чеки від 27 лютого 2023 року та 29 травня 2023 року не є належними доказами оплати витрат на правничу допомогу.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Відзив на касаційні скарги не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

07 липня 2006 року між ТОВ «Банк «Фінанси та кредит» (банк) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір №115/06-ф, відповідно до пункту 2.1 якого банк надає позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитні ресурси в сумі 20 000,00 доларів США з оплатою по процентній ставці 12 % річних.

Згідно із пунктом 5.1 договору забезпеченням виконання зобов`язань за цим договором є застава нерухомості (іпотека): однокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 33,0 кв. м, житловою площею 16,8 кв. м.

На виконання вимог пункту 5.1 кредитного договору 07 липня 2006 року між ТОВ «Банк «Фінанси та кредит» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, предметом якого є вказана квартира.

Згідно із пунктом 4 договору предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 07 липня 2006 року № 2318.

На забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором 07 липня 2006 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки № П 115/06.

11 лютого 2015 року між Державною іпотечною установою (новий кредитор) та ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» (первісний кредитор) укладено договір відступлення права вимоги № 17/4-в, за яким до нового кредитора перейшло право вимоги за вказаними кредитним та іпотечним договорами.

10 серпня 2021 року між Державною іпотечною установою (первісний кредитор) та ТОВ «Аналітік Фінанс» (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги за вказаними кредитним та іпотечним договорами.

Відповідно до акту прийому-передачі документів, Державна іпотечна установа передала, а ТОВ «Аналітік Фінанс» прийняло наступні документи: нотаріально завірені копії кредитного договору № 115/06 від 07 липня 2006 року та іпотечного договору, нотаріально завірену копію договору поруки № П 115/06-Ф від 07 липня 2006 року, договір купівлі-продажу квартири від 26 червня 2006 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_2 , копії матеріалів кредитної справи на 200 арк. в 1 прим.

20 липня 2021 року позивач звернувся до Державної іпотечної установи із заявою про проведення реструктуризації зобов`язання у іноземній валюті.

Листом від 12 серпня 2021 року ТОВ «Аналітік фінанс» повідомило позивача, що 10 серпня 2021 року між Державною іпотечною установою та ТОВ «Аналітік фінанс» укладено договір б/н про відступлення права вимоги за договором кредиту № 115/06-Ф, іпотечним договором від 07 липня 2006 року та договором поруки.

Згідно із листом Державної іпотечної установи від 20 серпня 2021 року стосовно заяви ОСОБА_1 про проведення реструктуризації за кредитним договором №115/06-Ф від 07 червня 2006 року, отриманої та зареєстрованої установою 23 липня 2021 року, Державна іпотечна установа повідомила, що не може задовольнити заяву про проведення реструктуризації заборгованості за кредитним договором, у зв`язку із укладенням із ТОВ «Аналітік фінанс» договору про відступлення прав вимоги за вказаними кредитним та іпотечним договорами.

01 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Аналітік фінанс» із заявою про проведення реструктуризації зобов`язання у іноземній валюті.

Листом від 01 жовтня 2021 року ТОВ «Аналітік фінанс» повідомило позивача про розгляд заяви з проханням надати копії підтверджуючих документів щодо переходу права вимоги від Державної іпотечної установи до ТОВ «Аналітік фінанс» та надання результату розгляду заяви про проведення обов`язкової реструктуризації кредиту, наданого в іноземній валюті, що була надіслана первісному кредитору Державній іпотечній установі. Крім того, ТОВ «Аналітік фінанс» повідомило позивача про те, що Державна іпотечна установа не передавала ТОВ «Аналітік фінанс» заяву позичальника про проведення реструктуризації зобов`язання у іноземній валюті.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2023 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 не було предметом перегляду суду апеляційної інстанції, його законність та обґрунтованість не перевіряється судом касаційної інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам оскаржувані судові рішення відповідають з таких підстав.

Предметом справи, що переглядається, є визнання незаконною бездіяльність Державної іпотечної установи у непроведенні реструктуризації заборгованості ОСОБА_1 , яка виникла за договором кредиту від 07 липня 2006 року № 115/06-ф, та зобов`язання ТОВ «Аналітік Фінанс», якому Державна іпотечна установа переуступила право вимоги за цим кредитним договором, провести вказану реструктуризацію відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті».

Відповідно до статті 2 Закону України «Про споживче кредитування», передбачено, що метою цього Закону є захист прав та законних інтересів споживачів і кредитодавців, створення належного конкурентного середовища на ринках фінансових послуг та підвищення довіри до нього, забезпечення сприятливих умов для розвитку економіки України, гармонізація законодавства України із законодавством Європейського Союзу та міжнародними стандартами.

Стаття 3 Закону України «Про споживче кредитування» визначає, що цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв`язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті.

13 квітня 2021 року Верховною Радою України прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» № 1381-IX, який набрав законної сили 23 квітня 2021 року (далі - Закон № 1381-IX).

Цим законом внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування», а саме Розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 7 згідно із Законом від 13 квітня 2021 року № 1381-IX.

Відповідно до підпунктів 1-2 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» обов`язковій реструктуризації підлягають зобов`язання, передбачені договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті (далі у цьому пункті - договір), у разі: наявності станом на день набрання чинності цим пунктом будь-якого непогашеного грошового зобов`язання (простроченого грошового зобов`язання та/або грошового зобов`язання, строк сплати якого не закінчився) перед кредитором, крім випадку переходу усіх прав кредитора до поручителя (заставодавця) у зв`язку з виконанням ним зобов`язань позичальника; відсутності станом на 01 січня 2014 року простроченої заборгованості, яку згідно з договором позичальник зобов`язаний сплатити не пізніше 01 січня 2014 року (крім простроченої заборгованості із сплати неустойки та інших платежів, нарахованих у зв`язку із простроченням позичальником платежів, та/або будь-якої заборгованості, строк сплати якої відповідно до договору спливає після 01 січня 2014 року, але яку кредитор вимагав повернути достроково (у строк до 01 січня 2014 року) у зв`язку з простроченням позичальником платежів), або якщо зазначену прострочену заборгованість погашено до дня проведення реструктуризації; виконання зобов`язань за договором забезпечено предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку» у вигляді майна, віднесеного до об`єктів житлового фонду (далі - житлове нерухоме майно), або об`єкта незавершеного житлового будівництва, або майнових прав на нього, або садового будинку, або земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а загальна площа такого нерухомого майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує для квартири 140 квадратних метрів, для житлового будинку - 250 квадратних метрів, для садового будинку - 250 квадратних метрів, для земельної ділянки - площі, визначеної пунктом «г» частини першої статті 121 Земельного кодексу України.

Крім того, вимагається виконання хоча б однієї з таких умов:

- предмет іпотеки - житлове нерухоме майно використовується як місце постійного проживання позичальника або майнового поручителя (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі), за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя іншого житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);

- у власності позичальника або майнового поручителя, який є власником предмета іпотеки - об`єкта незавершеного житлового будівництва, відсутнє інше житлове нерухоме майно (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);

- предмет іпотеки - нерухоме житлове майно придбавалося повністю або частково за рахунок кредитних коштів, отриманих за договором, і умовами договору або іпотечного договору передбачено заборону реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою розташування житлового нерухомого майна, за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя іншого житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);

- предметом іпотеки є земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, площа якого не перевищує 250 квадратних метрів, розташованого на зазначеній земельній ділянці, та житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);

- предметом іпотеки є садовий будинок, за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі).

Згідно із підпунктом 3 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» реструктуризація зобов`язань, передбачених договором, здійснюється за заявою, що подається кредитору позичальником (особою, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) або його представником (за законом або за наявності довіреності на вчинення таких дій) особисто або надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим пунктом.

Відповідно до підпункту 4 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» у заяві про проведення реструктуризації зазначаються: прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) позичальника; найменування кредитодавця (повне або скорочене); інформація про дату укладення договору, яким передбачені зобов`язання, щодо реструктуризації яких подається заява; інформація про зареєстроване та фактичне місце проживання позичальника (особи, до якої перейшли права та обов`язки позичальника); інформація про всі наявні у власності позичальника (особи, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) на дату підписання заяви об`єкти нерухомого майна, віднесені до об`єктів житлового фонду (зазначається кожен такий об`єкт нерухомого майна та його адреса); інформація про зареєстроване та фактичне місце проживання майнового поручителя та про всі наявні у його власності на дату підписання заяви об`єкти нерухомого майна, віднесені до об`єктів житлового фонду (зазначається кожен такий об`єкт нерухомого майна та його адреса), - у разі наявності майнового поручителя; документи, що підтверджують інформацію, зазначену у заяві (документи про склад сім`ї, про доходи іпотекодавця (позичальника та/або майнового поручителя) та членів його сім`ї - на вимогу кредитора), розширену інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно стосовно кожного члена сім`ї іпотекодавця (позичальника та/або майнового поручителя).

Закон України «Про споживче кредитування» визначає вичерпний перелік обставин, при яких кредитор має право відмовити у реструктуризації за договорами про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, що відповідають зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» критеріям (незалежно від дати укладення договору), та підлягають обов`язковій реструктуризації на вимогу позичальника:

- у разі пропуску позичальником строків, на подачу заяви, кредитор звільняється від обов`язку проведення реструктуризації зобов`язань за іпотечним кредитом на умовах, визначених цим законом (абзац 7 підпункту 3 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування»);

- у разі ненадання позичальником необхідних для проведення реструктуризації документів, зазначених у підпункті 4 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення», кредитор звільняється від обов`язку проведення реструктуризації зобов`язань за іпотечним кредитом на умовах, визначених цим пунктом (абзац 9 підпункту 4 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування»).

Заявник несе відповідальність за достовірність зазначеної у заяві про проведення реструктуризації інформації.

У разі якщо заявник не зазначив у заяві про проведення реструктуризації об`єкт нерухомого майна, віднесений до об`єктів житлового фонду, що на момент підписання заяви належав на праві власності позичальнику (особі, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) або майновому поручителю, або заявник зазначив недостовірну інформацію про зареєстроване на момент підписання заяви місце проживання позичальника (особи, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) або майнового поручителя, або заявник зазначив недостовірну інформацію про фактичне місце проживання позичальника (особи, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) або майнового поручителя, то в разі встановлення однієї з цих обставин судом або в разі підтвердження однієї з таких обставин наявними у кредитора офіційними документами (виданими суб`єктами, уповноваженими відповідно до закону видавати такі документи), це є підставою для відмови у проведенні передбаченої цим пунктом реструктуризації.

Як встановили суди та вбачається з матеріалів справи, 20 липня 2021 року позивач звернувся до Державної іпотечної установи із заявою про проведення реструктуризації зобов`язання у іноземній валюті у порядку, передбаченому Закону України «Про споживче кредитування», до якої додав: копії паспорта та ідентифікаційного коду його та дружини, повідомлення про включення виборця до Державного реєстру відомостей, копії відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків, інформацію з Державного реєстру прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Водночас позичальник звернув увагу на те, що поручитель ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , і відповідне свідоцтво буде надано на вимогу кредитора.

Крім того, позичальник пояснив, що на підтвердження його місця проживання та його сім`ї він додав отримані з відділу ведення Державного реєстру виборців адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради повідомлення про включення виборця до Державного реєстру відомостей, вказавши про неможливість отримання довідки про склад сім`ї за зареєстрованою адресою ( АДРЕСА_3 ) у зв`язку із тимчасовою окупацією території, на якій зареєстровано місце проживання позичальника.

Вказав також про недостовірність відомостей щодо належності його дружині права на частку у нерухомому майні, у зв`язку із неповнотою відомостей щодо власника вказаного майна, зокрема відсутність його ідентифікаційного коду.

Матеріали справи, що переглядається, не містять відповідної вимоги кредитора про неповноту надання заявником документів, необхідних для проведення реструктуризації.

Навпаки, відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про проведення реструктуризації, Державна іпотечна установа зазначила інші обставини такої відмови - укладення 10 серпня 2021 року, тобто після звернення позичальника до кредитора із вказаною заявою, із ТОВ «Аналітік фінанс» договору про відступлення прав вимоги за вказаними кредитним та іпотечним договорами.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, після укладення договору про відступлення прав вимоги за вказаними кредитним та іпотечним договорами від первісного кредитора Державної іпотечної установи до ТОВ «Аналітік фінанс» перейшли усі права та обов'язки первісного кредитора, у тому числі і обов'язок провести реструктуризацію зобов`язань за іпотечним кредитом на підставі Закону України «Про споживче кредитування».

На звернення ОСОБА_1 до ТОВ «Аналітік фінанс» із заявою про проведення реструктуризації зобов`язань за іпотечним кредитом на підставі Закону України «Про споживче кредитування» останнє повідомило позичальника про те, що Державна іпотечна установа не передала ТОВ «Аналітік фінанс» заяву позичальника про проведення реструктуризації від 20 липня 2021 року.

Водночас суди установили та матеріалами справи підтверджено, що вказана заява ОСОБА_1 була отримана Державною іпотечною установою 23 липня 2021 року, про що свідчить відповідний штемпель (а. с. 161, т. 1).

Таким чином, у справі, що переглядається, установлено, що позивач довів факт своєчасного направлення заяви про реструктуризацію боргу до первісного кредитора та отримання його заяви до передачі прав вимоги, також позивач вжив заходів та направив тотожну заяву новому кредитору.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд апеляційної інстанції дійшов вірних висновків про відсутність підстав для відмови у проведенні реструктуризації зобов`язань за іпотечним кредитом на підставі Закону України «Про споживче кредитування».

Водночас суд установив, що відповідачами на обґрунтування своїх заперечень проти позову не були доведені обставини ненадання позичальником необхідних для проведення реструктуризації документів, зазначених у підпункті 4 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення», що є правовою підставою для звільнення кредитора від обов`язку проведення реструктуризації зобов`язань за іпотечним кредитом.

Аргументи касаційної скарги про те, що позичальник не довів факт відсутності у нього іншого житлового нерухомого майна, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, зокрема доданою ОСОБА_1 до заяви про реструктуризацію інформацією з Державного реєстру прав на нерухоме майно, згідно із якою у його власності відсутнє інше нерухоме майно, окрім іпотечного.

Водночас колегія суддів відхиляє як безпідставні посилання відповідачів на відомості з Державного реєстру прав на нерухоме майно про належність дружині позичальника частки у іншому нерухомому майні, оскільки вказане не підтверджує факт перебування цього майна у власності саме позичальника. Крім того, зазначене майно належить ОСОБА_4 на підставі договору дарування, що може свідчити про його належність цій особі на праві особистої приватної власності з огляду на положення пункту 3 частини першої статті 57 СК України.

Відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

З огляду на те, що предметом іпотеки є квартира, яка придбана позичальником в день отримання кредитних коштів та передана ним в іпотеку в цей же день, а кредитор не довів, що кредитні кошти витрачені позичальником для задоволення потреб, пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника, колегія суддів також вважає безпідставними доводи касаційної скарги про те, що умови кредитного договору не підтверджують отримання позивачем кредиту саме на споживчі цілі, а факт укладення кредитного договору не підтверджує отримання ОСОБА_1 кредиту саме на придбання квартири, яка є предметом іпотеки.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 10 листопада 2011 року у справі № 1-26/2011 вказав, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об`єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Кодексу). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.

Враховуючи принцип розумності, який передбачає добросовісність зовнішнього прояву поведінки учасника цивільних відносин з точки зору правомірності, обґрунтованості, доцільності такої поведінки, а також можливості передбачення таким учасником обставин, які можуть вплинути на його права та обов`язки інших учасників цивільних відносин, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідач, відмовивши у проведенні реструктуризації, не обґрунтував свою відмову з посиланням на положення Закону України «Про споживче кредитування», не вказав про неповноту поданих позивачем документів, вказавши лише про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами. При цьому таке відступлення відбулось після звернення позивача до кредитора із належним чином оформленою заявою про проведення реструктуризації.

Новий кредитор мотивував свою відмову тим, що не отримував вказаної заяви позичальника від первісного кредитора.

Отже, відмова відповідачів позивачу у проведенні реструктуризації з означених підстав є протиправною, а тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що за заявленим способом захисту підлягають поновленню права позивача шляхом визнання незаконною відмови Державної іпотечної установи у проведенні реструктуризації зобов`язань за заявою ОСОБА_1 на проведення реструктуризації зобов`язань у іноземній валюті від 20 липня 2021 року та зобов`язання ТОВ «Аналітік фінанс» як нового кредитора вчинити дії, а саме провести реструктуризацію відповідно до Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічного висновку у справі зі схожими правовідносинами дійшов Верховний Суд у постанові від 27 вересня 2023 року в справі № 722/479/22 (провадження № 61-6429св23).

Колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника на неврахування судами висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16, постановах Верховного Суду: від 26 лютого 2020 року в справі № 127/21552/17, від 31 травня 2023 року в справі № 757/13974/21-ц, від 19 грудня 2022 року в справі № 921/318/22, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведених справах відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.

Щодо доводів касаційної скарги на додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 березня 2023 року та додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 20 червня 2023 року

Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У частині четвертій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п?ята, шоста статті 137 ЦПК України).

Згідно із статтею 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

До документів, які свідчать про оплату гонорару або інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги відносяться: квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Розглядаючи заяви представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 про ухвалення додаткових рішень у справі, суди попередніх інстанцій виходили із такого.

29 вересня 2021 року між позивачем та адвокатським об`єднанням «Донець і Партнери» укладено договір про надання правничої допомоги та сплачено вартість гонорару за надання правничої допомоги.

Згідно із актом виконаних робіт від 29 вересня 2021 року адвокатом надано послуг на 24 000 грн. Відповідно до товарного чеку позивач сплатив адвокату суму за надані послуги у розмірі 24 000 грн.

27 лютого 2023 року представник ОСОБА_6 - ОСОБА_5 подав заяву про ухвалення додаткового рішення, у якій просив стягнути солідарно з Державної іпотечної установи та ТОВ «Аналітік Фінанс» на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 24 000 грн.

17 березня 2023 року між позивачем та адвокатським об`єднанням «Донець і Партнери» укладено договір про надання правничої допомоги № 1.

Згідно із пунктом 4.1 договору сторони погодили, що розмір гонорару за послуги/роботи адвоката за даним договором складає 1 000 грн за одну годину роботи адвоката.

Відповідно до акту виконаних робіт на підготовку та подання апеляційної скарги адвокат витратив 7 годин часу (7 000 грн) на підготовку та подання заяву про ухвалення додаткового рішення витрачено 2 години (2 000 грн).

Згідно із товарним чеком від 29 травня 2023 року ОСОБА_1 сплатив гонорар адвокату у розмірі 9 000 грн.

30 травня 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення в порядку частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, пов'язаних з розглядом цієї справи у суді апеляційної інстанції та просив стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на оплату правової допомоги у розмірі 9000 грн.

13 червня 2023 року ТОВ «Аналітік Фінанс» надало заперечення проти заяви щодо стягнення витрат на правничу допомогу, у яких просить зменшити розмір таких витрат.

Урахувавши характер виконаної адвокатом роботи (правові консультації, вивчення матеріалів справи, підготовка відзивів та відповідей на відзив, клопотань, заяв та представництво інтересів клієнта в судовому засіданні), принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерії розумності їхнього розміру, виваженості та співмірності, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, обставини задоволення позовних вимог, Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій щодо розміру стягнутих з відповідачів на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 13 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до положень статті 14 ПК України адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність. У свою чергу, Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату.

Тобто, аналіз спеціального законодавства, щодо діяльності адвоката, дає підстави зробити висновок про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа.

Враховуючи наведене, адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у справі у справі № 727/4597/19.

За таких обставин припущенням представника відповідача є те, що отримана адвокатом Лисенком А. В. грошова сума на підставі вказаного товарного чеку не є доказом сплати гонорару адвокату за надання позивачу правової допомоги у цій справі.

Аргументи касаційної скарги Державної іпотечної установи в цій частині зводяться до переоцінки наданих стороною позивача доказів про оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги.

Водночас суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційних скарг є ідентичними доводам заявників, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявників. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Аналітик Фінанс» та Державної іпотечної установи залишити без задоволення.

Додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 березня 2023 року, постанову Харківського апеляційного суду від 23 травня 2023 року та додаткову постанову цього ж суду від 20 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович