Історія справи

Постанова КЦС ВП від 06.10.2022 року у справі №641/3313/19
Ухвала КЦС ВП від 07.02.2021 року у справі №641/3313/19

Постанова

Іменем України

06 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 641/3313/19

провадження № 61-1015св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківгаз Збут»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 березня 2020 року у складі судді Боговського Д. Є. та постанову Харківського апеляційного суду від 30 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлака І. В., Кругової С. С., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківгаз Збут», про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії, визнання частково недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» (далі - АТ «ОГС «Харківміськгаз»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківгаз Збут» (далі - ТОВ «Харківгаз Збут»), про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії, визнання частково недійсним договору.

Уточнену позовну заяву мотивовано тим, що в жовтні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Харківміськгаз» (далі - ПАТ «Харківміськгаз»), правонаступником якого є АТ «ОГС «Харківміськгаз», без попередження мешканців житлового будинку, в односторонньому порядку встановило загальнобудинковий лічильник природного газу в будинку АДРЕСА_1 , чим було змінено умови надання послуг та проведення розрахунків за спожитий газ.

Відповідно до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» ПАТ «Харківміськгаз» було зобов`язане до 01 січня 2018 року встановити споживачам індивідуальні лічильники газу за власний кошт, а до моменту їх встановлення розрахунки спожитого газу мають здійснюватися за нормами, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

ОСОБА_1 було призначено житлову субсидію із нормою споживання природного газу 3,3 м3 на місяць, однак за період з жовтня 2016 року до березня 2019 року, тобто за 30 календарних місяців, йому нараховано до сплати за 168,88 м3, що є перевищенням соціальної норми.

ОСОБА_1 вважає, що ПАТ «Харківміськгаз», використовуючи монопольне становище на газовому ринку в регіоні, маючи умисел на завдання споживачам газу шкоди, сформулював такі умови типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, в якому надається невірна інформація споживачеві відносно норм законодавства та свідомо приховується правдива інформація, аби правочин було вчинено на корить підприємства, тобто має місце обман споживача, тому умови цього договору, зокрема п. п. 5.5 абзац 5, мають бути визнані недійсними, а споживачу відшкодовані збитки і моральна шкода.

Крім того, ОСОБА_1 вважає, що запропонований ПАТ «Харківміськгаз» договір є публічною офертою, тому його умови мають відповідати принципам добросовісності, розумності та справедливості.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , посилаючись на Закон України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», просив суд:

- визнати дії АТ «ОГС «Харківміськгаз» із нарахування об`ємів спожитого газу за методикою Тимчасового положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загальнобудинкового вузла обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 року № 620, неправомірними та такими, що завдали ОСОБА_1 , як споживачу, матеріальних збитків та моральної шкоди;

- зобов`язати АТ «ОГС «Харківміськгаз» відшкодувати ОСОБА_1 завдані збитки в розмірі 1 195,52 грн.

- зобов`язати АТ «ОГС «Харківміськгаз» встановити ОСОБА_1 індивідуальний лічильник газу за адресою: АДРЕСА_2 , за рахунок власних коштів;

- зобов`язати АТ «ОГС «Харківміськгаз» здійснювати нарахування об`ємів спожитого газу для осіб, які не мають індивідуального лічильника, до моменту його встановлення, за затвердженими Кабінетом Міністрів України нормами споживання природного газу;

- визнати несправедливою та недійсною умову договору, зокрема п. п. 5.5 абзацу 5, запропонованого АТ «ОГС «Харківміськгаз» для споживачів послуги з газопостачання, та вилучити її з тексту цього договору.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 30 грудня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано АТ «ОГС «Харківміськгаз» встановити за рахунок власних коштів індивідуальний лічильник газу споживачу ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .

У інший частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач сплачував за газопостачання за встановленими тарифами, в яких передбачено витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі індивідуальних, тому відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачем, та відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» зобов`язаний забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі, до 01 січня 2018 року.

При цьому, фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету, інших джерел, не заборонених законодавством.

Тобто, саме на АТ «ОГС «Харківміськгаз» покладено обов`язок встановлення лічильників газу, лише воно повинно вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт і покладання такого обов`язку на споживачів є неправомірним.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання неправомірними дій АТ «ОГС «Харківміськгаз» із нарахування об`ємів спожитого газу за методикою Тимчасового положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загальнобудинкового вузла обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 року № 620 (далі - Тимчасове положення); зобов`язання відшкодувати збитки; здійснення нарахування об`ємів спожитого газу для осіб, що не мають індивідуального лічильника до моменту його встановлення, за затвердженими Кабінетом Міністрів України нормами споживання, а також визнання несправедливою та недійсною умову договору, зокрема п. п. 5.5 абзацу 5, запропонованого АТ «ОГС «Харківміськгаз» для споживачів послуги з газопостачання, та вилучення її з тексту договору, суд виходив із того, що ці вимоги не ґрунтуються на нормах діючого законодавства України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у січні 2021 року до Верховного Суду, АТ «ОГС «Харківміськгаз», посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 березня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 грудня 2020 року в частині задоволених позовних вимог та стягненні судових витрат і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 березня 2020 року та постанови Харківського апеляційного суду від 30 грудня 2020 року заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 2, 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» у подібних правовідносинах.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що відповідно до статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» та графіку оснащення квартир і приватних будинків лічильниками газу, розробленого відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2012 року № 259-р «Деякі питання забезпечення комерційного (приладового) обліку природного газу», суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов`язані забезпечити встановлення лічильників газу тільки для приготування їжі - до 01 січня 2018 року. Однак в цьому Законі не вказано, який саме лічильник газу повинен бути встановлений (загальнобудинковий або індивідуальний). Отже, враховуючи вимоги Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», АТ «ОГС «Харківміськгаз» є суб`єктом господарювання, що здійснює розподіл природного газу на відповідній території, був зобов`язаний в термін до 01 січня 2018 року для зазначеної групи населення забезпечити встановлення лічильників газу для забезпечення 100 % обліку спожитого природного газу населенням. На виконання вимог цього Закону АТ «ОГС «Харківміськгаз» було встановлено загольнобудинковий вузол обліку газу в житловому будинку АДРЕСА_1 .

Також суди попередніх інстанцій не взяли до уваги те, що пунктом 4 Тимчасового положення передбачено, що встановлення будинкового вузла обліку, в тому числі на проектування, монтаж, здійснюється за кошти сторони, яка ініціювала встановлення такого вузла обліку. Таким чином, у разі незгоди власника квартири розраховуватися за спожитий газ за показаннями будинкового вузла обліку на будинок (групу будинків) він може встановити квартирний лічильник газу (вузол обліку) окремо на квартиру за власні кошти.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначив, що касаційна скарга АТ «ОГС «Харківміськгаз» не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу від ТОВ «Харківгаз Збут» не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2021 року касаційну скаргу АТ «ОГС «Харківміськгаз» нарішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 березня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 грудня 2020 року залишено без руху для усунення недоліків.

У лютому 2021 року заявником у встановлений судом строк недолік касаційної скарги усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «ОГС «Харківміськгаз» на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 березня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 грудня 2020 року і витребувано із Комінтернівського районного суду м. Харкова цивільну справу № 641/3313/19.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга АТ «ОГС «Харківміськгаз» не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_1 зареєстрований та проживає в квартирі АДРЕСА_3 .

З інформації, наданої ПАТ «Харківміськгаз», правонаступником якого є АТ «ОГС «Харківміськгаз», вбачається, що на житловий будинок АДРЕСА_1 було встановлено загальнобудинковий лічильник газу, який прийнято до обліку з 01 жовтня 2017 року на виконання вимог розділу І Плану розвитку на 2016-2025 роки Інвестиційної програми газорозподільного підприємства ПАТ «Харківміськгаз», затвердженого постановою НКРЕКП від 24 березня 2016 року № 411.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у частині задоволених позовних вимог не оскаржуються, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не переглядаються в касаційному порядку.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів» держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності.

За змістом статті 21 цього Закону права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення.

Відповідно до пунктів 3, 4, 7 частини першої статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.

Як зазначено в преамбулі Закону України «Про житлово-комунальні послуги», який був чинним на час звернення позивача до суду з позовом та розгляду справи в судах, цей Закон визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; засіб обліку - прилад, технічний пристрій для обліку кількісних та/або якісних показників житлово-комунальної послуги, який має нормовані метрологічні характеристики; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; норми споживання - кількісні показники споживання житлово-комунальних послуг, затверджені згідно із законодавством відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо; забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян.

Як наведено у статті 3 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг, суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: перша група - це житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Тарифи на газопостачання відносяться до першої групи.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору (частини перша, друга статті 20 цього Закону).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов`язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору.

Як зазначено у частині першій статті 30 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», державне регулювання цін/тарифів базується на таких основних принципах доступності житлово-комунальних послуг для всіх споживачів та рівності правових гарантій.

Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

Відповідно до глави 1 розділу 1 Кодексу газорозподільних систем (далі - ГРС) оператор газорозподільної системи (далі - Оператор ГРМ)- суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.

АТ «ОГС «Харківміськгаз» є оператором ГРМ.

Частиною першою статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» передбачено, що фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.

Згідно з положеннями статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» та графіками оснащення квартир і приватних будинків лічильниками газу, розробленими відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2012 року № 259-р «Деякі питання забезпечення комерційного (приладового) обліку природного газу», газорозподільні підприємства зобов`язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується для підігріву води та приготування їжі (плита газова + газова колонка) - до 01 січня 2016 року, тільки для приготування їжі - до 01 січня 2018 року (відповідно до абзацу четвертого підпункту «а» пункту 2 частини першої статті 6 зі змінами, внесеними згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» щодо порядку встановлення лічильників споживачам природного газу», - тільки для приготування їжі - з 01 січня 2021 року.)

Позивач є споживачем природного газу, а відповідач - оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням.

Відповідно до пунктів 1.1 - 1.3 Типового договору цей договір є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Умови договору однакові для всіх споживачів України.

Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема сплата рахунка Оператора ГРМ та/або документально підтверджене споживання природного газу.

У пункті 1.4 Типового договору вказано, що термін, що використовується в цьому договорі, має таке значення: «споживач» - фізична або юридична особа чи фізична особа-підприємець, об`єкт якої підключений до газорозподільної системи Оператора ГРМ. Інші терміни вживаються у значеннях, наведених у Законі України «Про ринок природного газу» та Кодексі ГРС.

Судом установлено, що позивач приєднався до вказаного Типового договору, оскільки щомісячно споживає природний газ та щомісячно сплачує рахунки за спожитий природний газ.

Права та обов`язки споживачів чітко визначені Типовим договором, а саме розділом IV «Ціна, порядок обліку та оплати природного газу», розділом V «Права та обов`язки споживача» та розділом VІ «Права і обов`язки постачальника».

Згідно з пунктом 2.1 цього Типового договору АТ «ОГС «Харківміськгаз» взяло на себе зобов`язання постачати природний газ споживачам в необхідних об`ємах (обсягах), а вони взяли на себе зобов`язання своєчасно сплачувати вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

У частині першій статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до вимог статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За положеннями постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 28 грудня 2011 року № 150 «Про встановлення тарифу на транспортування природного газу та про встановлення тарифу на послуги з розподілу природного газу» (з 2011 року до 31 травня 2017 року) до структури тарифу було включено вартість витрат на встановлення лічильників газу населенню за кожні поставлені (розподілені) 1 000 куб. м природного газу.

Згідно з додатком № 1 до вказаної постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в структурі тарифу затверджено витрати на встановлення лічильників газу населенню за поставлені 1 000 куб. м природного газу, які становили 6,96 грн, а згідно з додатком № 1 до постанови від 27 вересня 2016 року № 1625 у структурі тарифу витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу населенню за розподілені 1 000 куб. м становлять 25,20 грн.

Тобто, саме на відповідача покладено обов`язок встановлення лічильників газу, лише він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт, і покладання такого обов`язку на споживачів є неправомірним.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17 (провадження № 14-347цс18) та постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 577/2505/17-ц (провадження № 61-16086св18), від 05 грудня 2018 року у справі № 573/1695/16-ц (провадження № 61-22968св18), від 06 лютого 2019 року у справі № 263/6044/18 (провадження № 61-48859св18), від 04 листопада 2020 рокуу справі № 466/7673/18 (провадження № 61-5589св19).

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач є споживачем природного газу для приготування їжі, він сплачував за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, який використовується для приготування їжі, у тому числі індивідуального. Відповідач є виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням, він зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачем, та відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» забезпечити встановлення індивідуального лічильника газу для населення, який використовується для приготування їжі.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач не вживав жодних заходів для фінансування встановлення позивачу індивідуального лічильника газу, який використовується для приготування їжі, за рахунок будь-якого бюджету.

Відмова відповідача встановити індивідуальний лічильник позивачу суперечить вимогам чинного законодавства України, порушує права споживача, волевиявлення якого на встановлення індивідуального лічильника газу, який використовується для приготування їжі, не може бути порушеним.

Встановлення споживачам індивідуальних лічильників газу, який використовується для приготування їжі, забезпечить оплату кожним з них саме того об`єму газу, який ним спожитий, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства, як справедливість.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» залишити без задоволення.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 березня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець