Постанова

Іменем України

06 травня 2020 року

м. Київ

справа № 757/25649/17-ц

провадження № 61-30201 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

представник позивача - ОСОБА_2 ;

відповідач - Генеральна прокуратура України;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Генеральної прокуратури України на рішення Печерського районного суду

м. Києва у складі судді Цокол Л. І. від 11 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва у складі колегії суддів: Рубан С. М., Желепи О. В., Іванченка М. М., від 14 листопада 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України

у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до Генеральної прокуратури України про визнання недостовірною

та спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 Генеральною прокуратурою України на власному веб-сайті у мережі Інтернет щодо нього було розміщено недостовірну інформацію.

Зокрема, у публікації під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1», зазначено, що «Управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями спільно з управлінням процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, Генеральної прокуратури України проводиться досудове розслідування

у кримінальному провадженні за фактами розкрадання протягом

2011-2014 років службовими особами та акціонерами ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК» та ПАТ «ТЕРРА БАНК», власником яких був ОСОБА_1 , грошових коштів на загальну суму понад 4 млрд гривень, у результаті

чого опинились в стані неплатоспроможності. Розкрадання вказаних

коштів вчинено шляхом укладення ряду сумнівних кредитних договорів

із суб`єктами господарювання з ознаками фіктивності, які прямо чи опосередковано були пов`язані з власниками та керівниками зазначених банківських установ. На даний час слідством доведені факти розкрадання належних ПАТ «ТЕРРА БАНК» 360 млн грн, у зв`язку з чим повідомлено

про підозру у вчиненні розкрадань грошових коштів банків в особливо великих розмірах семи членами встановленої злочинної організації,

на чолі з ОСОБА_1», «27.04.2017 року за оперативного супроводження Департаменту захисту економіки Національної поліції України слідчими проведено обшуки за місцем проживання даних осіб, які входять до злочинної організації».

Позивач зазначав, що викладена інформація є недостовірною, негативною

й такою, що порочить його честь та гідність, оскільки його вина

у розкраданні коштів ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК» та ПАТ «ТЕРРА БАНК»

в установленому законом порядку не встановлена, його власне ім`я використане протиправно, відсутній вирок суду щодо його винуватості, він не був та не є власником чи акціонером банку ПАТ «ТЕРРА БАНК», не входив до органів управління банку, а тому не є суб`єктом злочину, а був лише головою наглядової (спостережної) ради ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК»

і не був наділений повноваженнями одноособово вирішувати питання діяльності банку

Крім цього, він не є підозрюваним у кримінальному провадженні, оскільки не повідомлений відповідно до вимог КПК України про підозру у вчиненні будь-яких кримінальних правопорушень, також за його місцем проживання не проводились обшуки. Отже, порушено презумпцію невинуватості.

Посилався на частину четверту статті 296 ЦК України, згідно з якою

ім`я фізичної особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, може бути обнародуване лише у разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Вказував, що вищевказаними незаконними діями відповідача йому було завдано моральної шкоди, яку він оцінював у розмірі 1 грн.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати недостовірною й такою, що принижує честь та гідність, інформацію, поширену Генеральною прокуратурою України в мережі Інтернет на сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1», а саме: «Управління

з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями спільно з управлінням процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, Генеральної прокуратури України проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні за фактами розкрадання протягом 2011-2014 років службовими особами та акціонерами ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК» та ПАТ «ТЕРРА БАНК», власником яких був ОСОБА_1 , грошових коштів на загальну суму понад 4 млрд гривень, у результаті чого опинились в стані неплатоспроможності. Розкрадання вказаних коштів вчинено шляхом укладення ряду сумнівних кредитних договорів

із суб`єктами господарювання з ознаками фіктивності, які прямо чи опосередковано були пов`язані з власниками та керівниками зазначених банківських установ. На даний час слідством доведені факти розкрадання належних ПАТ «ТЕРРА БАНК» 360 млн грн, у зв`язку з чим повідомлено

про підозру у вчиненні розкрадань грошових коштів банків в особливо великих розмірах семи членами встановленої злочинної організації, на

чолі з ОСОБА_1», «27.04.2017 року за оперативного супроводження Департаменту захисту економіки Національної поліції України слідчими проведено обшуки за місцем проживання даних осіб, які входять до злочинної організації»;

- зобов`язати Генеральну прокуратуру України спростувати недостовірну інформацію відносно ОСОБА_1 у спосіб, ідентичний способу її поширення, не пізніше одного місяця з дня набрання рішенням суду законної сили шляхом опублікування в мережі Інтернет на сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 під заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_2 », тим самим шрифтом, на тому самому місті шпальти, де містилася стаття, вступну та резолютивну частини цього рішення;

- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 (одна) гривня 00 копійок, а також судові витрати, пов`язані з розглядом цієї справи.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 11 вересня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано інформацію, поширену Генеральною прокуратурою України у мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_3 на офіційному веб-порталі під назвою «Генпрокуратура розслідує факти розкрадання понад 4 млрд гривень, у результаті яких банки опинилися у стані неплатоспроможності», а саме: «… ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК» та ПАТ «ТЕРРА БАНК», власником яких був ОСОБА_1 , грошових коштів на загальну суму понад 4 млрд гривень, у результаті чого банки опинились в стані неплатоспроможності. Розкрадання вказаних коштів вчинено шляхом укладення ряду сумнівних кредитних договорів

із суб`єктами господарювання з ознаками фіктивності, які прямо чи опосередковано були пов`язані з власниками та керівниками зазначених банківських установ. На даний час слідством доведені факти розкрадання належних ПАТ «ТЕРРА БАНК» 360 млн грн, у зв`язку з чим повідомлено

про підозру у вчиненні розкрадань грошових коштів банків в особливо великих розмірах семи членам встановленої злочинної організації, на чолі

з ОСОБА_1», недостовірною й такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1

Зобов`язано Генеральну прокуратуру України спростувати недостовірну інформацію відносно ОСОБА_1 шляхом опублікування не пізніше одного місяця з дня набрання рішенням суду законної сили в мережі Інтернет на офіційному веб-порталі Генеральної прокуратури України під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_2», тим самим шрифтом, на тому самому місті шпальти, де містилася стаття, вступну та резолютивну частини цього рішення.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що Генеральною прокуратурою України, як компетентним державним органом, було поширено у статті «Генпрокуратура розслідує факти розкрадання понад 4 млрд гривень, у результаті яких банки опинилися у стані неплатоспроможності» недостовірну інформацію стосовно позивача, яка

не має статусу офіційної, Генеральною прокуратурою України не доведена належними доказами, зокрема обвинувальним вироком суду чи судовими рішеннями, що є порушенням фундаментального принципу презумпції невинуватості, пославшись при цьому на прецедентну практику Європейського суду з прав людини. Така інформація завдає шкоди немайновим правам позивача, порочить його честь, гідність та ділову репутацію, а тому вона підлягає спростуванню у такий самий спосіб, яким вона була поширена. Крім того, у порушення частини четвертої статті

296 ЦК України було використано ім'я позивача. Також суд зазначив, що спростування недостовірної інформації є достатньою сатисфакцією для відновлення порушеного права позивача, зважаючи на те, що розмір моральної шкоди ним визначено в 1 грн.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 листопада 2017 року апеляційну скаргу Генеральної прокуратури України відхилено. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 вересня 2017 року залишено без змін.

Погоджуючись із висновками районного суду, апеляційний суд також зазначив, що офіційне висловлювання Генеральної прокуратури України щодо причетності позивача до злочинної організації є таким, що порушує право на справедливий суд та завдає шкоди немайновим правам ОСОБА_1 , а саме право на використання імені, а, відтак, його честі

і гідності, порушено презумпцію невинуватості особи. Спірна інформація

у публікаціях відповідача має негативний характер щодо особи

ОСОБА_1 , вона викладена у формі твердження, а не оціночного судження та є образливою для нього, що є підставою для захисту порушеного права та спростування недостовірної інформації. Суд також послався на міжнародні-правові акти і прецедентну практику Європейського суду з прав людини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Генеральна прокуратура України, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовити, а у решті - оскаржувані судові рішення залишити без змін.

ОСОБА_1 судові рішення не оскаржив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду м. Києва. Зупинено виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 вересня 2017 року та ухвали Апеляційного суду м. Києва від 14 листопада 2017 року.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

У червні 2019 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди повернуто колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга Генеральної прокуратури Українимотивована тим, щосуди не врахували та не дослідили наведені нею доводи та подані прокуратурою докази. Положеннями статті 29 Закону України «Про інформацію» визначено, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом спільного інтересу і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Саме такою є інформація про кримінальні провадження, які розслідуються органами прокуратури України. Позивач підозрюється у тому, що будучи організатором та керівником злочинної організації, члени якої за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, вчинив розтрату чужого майна, банків шляхом зловживання своїм службовим становищем. На підтвердження поширеної про позивача інформації Генеральною прокуратурою України було надано суду витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, копії повідомлення про підозру ОСОБА_1 , постанови органів досудового розслідування від 28 квітня 2017 року про оголошення його у розшук,

лист Національного банку України від 15 березня 2017 року та ухвали слідчих суддів про надання дозволів на проведення обшуків. Посилання судів на те, що вищенаведені документи не є документами, які встановлюють винність особи і вчиненні кримінального правопорушення,

а тому і поширена відповідачем інформація є недостовірною безпідставні, так як в оспорюваній публікації про винність позивача не зазначалось. Крім того, інформація, яка викладена у повідомленні про підозру, є достовірною, оскільки прокуратура повідомила про перебіг розслідування провадження

і його результат, а не про винність позивача у вчиненні кримінальних правопорушень.

Також суди не звернули уваги на те, що спростування інформації, яка міститься у повідомленні про підозру, у порядку цивільного судочинства

є недопустимим, оскільки це впливає на наявність чи відсутність складу кримінального правопорушення, а підлягає дослідженню та розгляду

в кримінальному провадженні.

Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу

У січні 2018 року до Верховного Суду надійшли заперечення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Поширена відповідачем інформація щодо ОСОБА_1 не відповідає дійсності, нічим не підтверджена, оскільки не існує жодного судового рішення, зокрема вироку суду, який

би встановлював або його причетність, або вину. Висловлювання компетентного органу - Генеральної прокуратури України - про нібито факт очолення позивачем злочинної організації є неприпустимим та таким, що порушує право на справедливий суд, завдає шкоди немайновим правам позивача, його честі та гідності.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_3 Генеральною прокуратурою України на власному

веб-сайті у мережі Інтернет було розміщено публікацію під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1», в якій зазначено, що «Управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями спільно з управлінням процесуального керівництва

у кримінальних провадженнях слідчих управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, Генеральної прокуратури України проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні

за фактами розкрадання протягом 2011-2014 років службовими особами та акціонерами ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК» та ПАТ «ТЕРРА БАНК», власником яких був ОСОБА_1 , грошових коштів на загальну суму понад 4 млрд гривень, у результаті чого опинились в стані неплатоспроможності. Розкрадання вказаних коштів вчинено шляхом укладення ряду сумнівних кредитних договорів із суб`єктами господарювання з ознаками фіктивності, які прямо чи опосередковано були пов`язані з власниками та керівниками зазначених банківських установ. На даний час слідством доведені факти розкрадання належних ПАТ «ТЕРРА БАНК» 360 млн грн, у зв`язку з чим повідомлено про підозру у вчиненні розкрадань грошових коштів банків

в особливо великих розмірах семи членами встановленої злочинної організації, на чолі з ОСОБА_1», «27.04.2017 року за оперативного супроводження Департаменту захисту економіки Національної поліції України слідчими проведено обшуки за місцем проживання даних осіб, які входять до злочинної організації».

У своєму позові ОСОБА_1 вказував про те, що протягом

2011-2014 років він не був та не є власником, чи акціонером ПАТ «ТЕРРА БАНК», не входив до органів управління банку (згідно статуту) ПАТ «ТЕРРА БАНК», тобто не обіймав посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків. Саме тому, ОСОБА_1 , не будучи власником та/або керівником ПАТ «ТЕРРА БАНК», не будучи акціонером банку, не міг впливати на процеси, що відбувались

з ПАТ «ТЕРРА БАНК», а тому не може бути суб`єктом злочину, про який йшлося у публікації, а тим паче головою злочинної організації, яка розкрадала грошові кошти шляхом укладення ряду сумнівних кредитних договорів із суб`єктами господарювання з ознаками фіктивності, які прямо чи опосередковано були пов`язані з власниками та керівниками ПАТ «ТЕРРА БАНК».

Позивач був акціонером ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК» та є Головою наглядової (Спостережної) ради ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК» і мав право голосу для вирішення питань, віднесених до компетенції Спостережної ради або делегованих їй повноважень, проводилося голосування та приймалося рішення простою більшістю голосів, що безумовно вказує на колегіальне, а не одноособове, вирішення питань діяльності та організації банку.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга Генеральної прокуратури України підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідно до частини четвертої статті 6 Закону України «Про

прокуратуру» інформація про діяльність прокуратури оприлюднюється

в загальнодержавних та місцевих друкованих засобах масової інформації і на офіційних веб-сайтах органів прокуратури.

Статтею 29 Закону України «Про інформацію» передбачено, що інформація

з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить

про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Верховний Суд виходить із того, що позивач є публічною особою, тому інформування Генеральною прокуратурою України про хід досудового розслідування кримінального провадження, що причетність позивача перевіряється, не суперечить Закону України «Про інформацію», Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої

12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи.

Саме такою є інформація про кримінальні провадження, які розслідуються органами прокуратури України.

Згідно з частиною першою статті 222 КПК України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

Заперечуючи проти позову ОСОБА_1 , Генеральна прокуратура України зазначала, що управлінням з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, Генеральної прокуратури України проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні від 01 квітня

2015 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною першою статті 205, частиною

другою статті 190, частиною першою статті 185 КК України, за фактами розкрадання протягом 2011-2014 років службовими особами та акціонерами ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК» та ПАТ «ТЕРРА БАНК» грошових коштів

шляхом укладення ряду сумнівних кредитних договорів із суб`єктами господарювання з ознаками фіктивності, що прямо чи опосередковано були пов`язані з власниками та керівниками зазначених банківських установ, на загальну суму понад 4 млрд гривень, у результатті чого банки опинилися

в стані неплатоспроможності, а також за фактом розкрадання службовими особами ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК» коштів стабілізаційного кредиту

на суму понад 120 млн гривень, отриманого у лютому 2014 року

в Національному банку України під заставу завідомо завищеного за вартістю нерухомого майна, які у подальшому були конвертовані в іноземну валюту та з надуманих підстав перераховані на адреси ряду офшорних компаній у республіці Панама, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною першою статті 205, частиною другою статті 190 КК України.

За результатами розслідування здобуто достатньо доказів, що дають підстави підозрювати ОСОБА_1 та інших осіб у розкраданні

грошових коштів ПАТ «ТЕРРА БАНК», у зв`язку з чим 28 квітня 2017 року слідчим складено повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 27, частиною четвертою статті 28, частиною п`ятою статті 191 КК України. Зазначене повідомлення відповідно до вимог статей 111, 278 КПК України направлено за адресою його реєстрації та іншого встановленою адресою. Про підозру також повідомлено й іншим особам.

Генеральною прокуратурою України було зазначено, що ОСОБА_1 підозрюється у тому, що будучи організатором та керівником злочинної організації, члени якої за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, вчинив розтрату чужого майна

(ПАТ «ТЕРРА БАНК») шляхом зловживання своїм службовим становищем, повторно, в особливо великих розмірах.

У зв'язку з тривалим перебуванням ОСОБА_1 за межами території України 28 квітня 2017 року його було оголошено у розшук.

03 травня 2017 року на офіційному веб-порталі Генеральної прокуратури України було розміщено інформацію лише про результати розслідування вищевказаного кримінального провадження, яка оспорюється, а не про винність позивача у злочині.

Зокрема, зазначено, що Управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями спільно з управлінням процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих управління

з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, Генеральної прокуратури України проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні за фактами розкрадання протягом 2011-2014 років службовими особами та акціонерами ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК»

та ПАТ «ТЕРРА БАНК», власником яких був ОСОБА_1 , грошових коштів

на загальну суму понад 4 млрд гривень, в результаті чого опинились в стані неплатоспроможності.

Розкрадання вказаних коштів вчинено шляхом укладення ряду сумнівних кредитних договорів із суб`єктами господарювання з ознаками фіктивності, які прямо чи опосередковано були пов`язані з власниками та керівниками зазначених банківських установ.

На даний час слідством доведено факти розкрадання належних ПАТ «ТЕРРА БАНК» 360 млн грн, у зв`язку з чим повідомлено про підозру у вчиненні розкрадань грошових коштів банків в особливо великих розмірах семи членами встановленої злочинної організації, на чолі з ОСОБА_1.

До складу злочинної організації також входили інші власники і керівництво ПАТ «ТЕРРА БАНК» та керівники низки юридичних осіб, які створювали видимості забезпечення кредитних зобов`язань, надавали у заставу банку майно, вартість якого у сотні разів завищена, або взагалі не належала заставодавцям.

27 квітня 2017 року за оперативного супроводження Департаменту

захисту економіки Національної поліції України слідчими проведено обшуки за місцем проживання даних осіб, які входять до злочинної організації.

Стосовно двох членів організації судом вирішується питання про обрання запобіжного заходу, інші п'ятеро осіб оголошені в розшук.

Задовольняючи частково позов, суди попередніх інстанцій виходили

із того, що відповідачем не доведено достовірність поширеної у зазначеній публікації інформації, але на підтвердження своїх доводів Генеральною прокуратурою України було надано суду витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 01 квітня 2015 року, копії повідомлення про підозру ОСОБА_1 , постанови органів досудового розслідування від 28 квітня 2017 року про оголошення його в розшук, лист Національного банку України від 15 березня 2017 року та ухвали слідчих суддів про надання дозволів на проведення обшуків.

Посилання судів на те, що вищенаведені документи не є документами, які встановлюють винність особи і вчиненні кримінального правопорушення,

а тому і поширена відповідачем інформація є недостовірною, безпідставні,

так як в оспорюваній публікації про винність позивача у вчиненні злочину не зазначається й не стверджується.

Крім того, визнаючи у порядку цивільного судочинства недостовірною поширену у публікації інформацію, яка є інформацією із підозри про

злочин, суд не врахував, що обставини стосовно власності ОСОБА_1 та наявності у нього організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків на посаді у ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК» впливають на наявність, чи відсутність складу кримінального правопорушення в його діях і досліджуються під час досудового розслідування у зазначеному кримінальному провадженні.

Спростування даних, які містяться в повідомленні про підозру, у порядку цивільного судочинства є неприпустимим.

У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого

2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що у порядку цивільного чи господарського судочинства не можуть розглядатися позови про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у вироках та інших судових рішеннях, а також у постановах органів досудового слідства, висновках судових експертиз, рішеннях органів влади, місцевого самоврядування та інших відповідних органів, атестаційних комісій, рішеннях про накладення на особу дисциплінарного стягнення, для яких законом установлено інший порядок оскарження. У такому ж порядку не можуть розглядатися наукові спори, тобто вимоги про спростування інформації наукового характеру.

Крім того, задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суди, пославшись на порушення відповідачем принципу презумпції невинуватості, відповідну практику Європейського суду з прав людини, положення частини четвертої статті 296 ЦК України, дійшли висновку про неприпустимість оприлюднення відомостей, що дають можливість ідентифікувати фізичну особу, підозрювану (обвинувачену) у вчиненні злочину, та відомостей про обставини і подію кримінального правопорушення.

При цьому, дійсно відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, проте суди не звернули уваги, що відповідач надав докази на підтвердження поширеної інформації, тобто вона не є голослівною.

Крім того, конституційна норма про презумпцію невинуватості розміщена

у тому блоці статей, які визначають статус (положення) особи

у кримінальному судочинстві, тобто презумпція невинуватості - це кримінально-процесуальний термін і ця презумпція може бути спростованою. Що стосується кримінально-правової оцінки дій особи,

у цьому випадку позивача, наявність, чи відсутність в її діях складу злочину, то законом це віднесено до компетенції слідчо-прокуроських органів.

Отже, інформація Генеральної прокуратури України у силу наведеної конституційної норми не може вплинути на право позивача вважатися невинуватим, поки його вину не буду доведено в установленому законом порядку. Захист честі і гідності у цьому випадку може бути реалізовано шляхом надання іншої точки зору, наприклад шляхом реалізації права на відповідь. Тому в цій частині доводи касаційної скарги є безпідставними.

Згідно з частиною другою статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого

2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що з огляду на положення статті 32 Конституції України, судам належить розрізняти справи про захист гідності, честі чи ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації (права на відповідь) від справ про захист інших особистих немайнових прав, зокрема, перелічених

у статті 270 ЦК України, порушених у зв`язку з поширенням про особу інформації, недоторканість якої спеціально охороняється Конституцією

та законами України і поширення якої може завдати моральну шкоду навіть у випадку, якщо ця інформація відповідає дійсності і не порочить гідність, честь чи ділову репутацію. Тобто, якщо інформація, яка порушує особисті немайнові права особи, є достовірною, вимоги про її спростування не можуть бути задоволені.

При цьому Верховний Суд зазначає, що позивач не заявляв вимог на підставі частини четвертої статті 296 ЦК України щодо захисту немайнового права, а згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, безпідставними є висновки судів про порушення Генеральною прокуратурою України принципу презумпції невинуватості щодо позивача, оскільки в оспорюваній інформації не стверджувалось про вину позивача чи доведеності його винуватості.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейський суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини констатує, що має проводитись вагоме розрізнення між твердженнями про те, що особа лише підозрюється

у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила (Bohmerv. Germany. 54, 56, Nestakv. Slovakia, 88-89). Слід принципово розрізняти повідомлення про те, що когось лише підозрюють

у вчиненні злочину та чітку заяву, зроблену за відсутності остаточного вироку, про те, що особа вчинила злочин (Ismoilov and Others v. Russia,

№ 2947/06 від 24 квітня 2008 року). Чи порушує заява державної посадової особи принцип презумпції невинуватості - слід визначати у контексті конкретних обставин, за яких було зроблено таку заяву (Daktaras v. Lithuania). Ніщо не може завадити відповідним органам надавати інформацію про перебіг розслідування в кримінальних справах, адже це б суперечило б праву на свободу вираження поглядів, проголошеному статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Allenet de Ribemont v. Frence від 10 лютого 1995 року, п. 33, п. 38, п. 41).

Усупереч наведеному суди не звернули уваги на те, що не доведено, що оспорена інформація, викладена у повідомленні на офіційному веб-порталі Генеральної прокуратури України, є не достовірною, відповідач повідомив лише про перебіг розслідування кримінального провадження і його результат, а не про винність позивача у вчиненні кримінальних правопорушень й ці обставини підлягають дослідженню у кримінальному провадженні.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом

повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Генеральної прокуратури України задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 листопада 2017 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди відмовити.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк