Історія справи

Постанова КЦС ВП від 06.04.2023 року у справі №569/21261/21
Постанова КЦС ВП від 06.04.2023 року у справі №569/21261/21

Постанова

Іменем України

06 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 569/21261/21

провадження № 61-2555св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «Альфа-Банк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Сенс Банк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 лютого

2022 року у складі судді Бучко Т. М. та постанову Рівненського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Хилевич С. В., Шимків С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), правонаступником якого є акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі -

АТ «Сенс Банк»), про визнання правочину недійсним та зобов`язання вчинити дії.

Позовну заяву мотивовано тим, що 06 серпня 2008 року між нею та

ВАТ «Сведбанк» був укладений кредитний договір, за умовами якого вона отримала кредит в сумі 66 000 доларів США зі сплатою 12,5 % з кінцевим строком повернення кредиту 05 серпня 2023 року.

Внаслідок укладення між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами та між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк» договору купівлі-продажу прав вимоги, відповідач набув статусу нового кредитора за кредитним договором

від 06 серпня 2008 року.

Зазначає, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області

від 27 грудня 2019 року (справа № 569/1654/15) частково задоволено позов АТ «Альфа-Банк» до неї про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 44 036,83 доларів США, з яких: 41 626,80 доларів США - тіло кредиту; 1 775,70 грн - проценти; 634, 33 доларів США - пеня.

Позивач на підставі Закону України № 1381-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» подала на ім`я відповідача заяву про проведення реструктуризації за кредитним договором. Листом від 17 вересня 2021 року відповідач повідомив про здійснення реструктуризації.

Зазначає, що у результаті виконання умов реструктуризації банком прощено (анульовано) загальну суму кредитної заборгованості 2 274 486,44 грн за власним рішенням банку до закінчення строку позовної давності, в тому числі: основну суму боргу 786 062,96 грн, відсотки 387 657,03 грн, комісії/штрафи/пені 1 100 776, 45 грн. Проведену відповідачем реструктуризацію вважає необґрунтованою та такою, що суперечить положенням Закону N 1381-IX.

Відповідачем неправомірно нараховано прощену (анульовану) загальну суму кредитної заборгованості у розмірі 2 274 486,44 грн, зокрема комісії/штрафи/пені 1 100 766,45 грн.

На думку позивача, реструктуризація зобов`язання за кредитним договором має відбуватися з урахуванням розміру заборгованості, встановленої судом. Проведення реструктуризації у запропонованому відповідачем варіанті суперечить нормам законодавства, порушує її права, створює додаткове фінансове навантаження та штучно збільшує розмір існуючої заборгованості.

Посилаючись на викладене, позивач просила визнати недійсним односторонній правочин АТ «Альфа-Банк», як поточного кредитора, яким проведено реструктуризацію зобов`язань за кредитним договором

від 06 серпня 2008 року, укладеним з ОСОБА_1 ; зобов`язати відповідача провести реструктуризацію зобов`язань за кредитним договором від 06 серпня 2008 року, розмір яких визначений рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 грудня 2019 року у справі № 569/1654/15.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22 лютого

2022 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року, позовОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано АТ «Альфа-Банк» провести реструктуризацію зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 06 серпня 2008 року, розмір яких визначений рішенням Рівненського міського суду Рівненської області

від 27 грудня 2019 року у справі № 569/1654/15.

В задоволенні решти позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що на день, що передував дню проведення реструктуризації за кредитним договором, у позичальника ОСОБА_1 існували грошові зобов`язання, визначені рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 грудня 2019 року, а саме: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 41 626,80 доларів США, заборгованість за процентами у розмірі 1 775,70 доларів США та пені у розмірі 634,33 доларів США. Тому суди вважали, що обчислення, необхідні для проведення реструктуризації, необхідно здійснювати, виходячи з розміру грошових зобов`язань позивача за кредитним договором, який визначений вказаним рішенням суду, оскільки у відповідача відсутні правові підстави для нарахування процентів та неустойки, які передбачені умовами кредитного договору, після пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту та до дня проведення реструктуризації.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

До Верховного Суду 21 лютого 2023 року АТ «Сенс Банк» подало касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року справа № 761/16124/15-ц, постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року справа № 638/2304/17.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідачем дотримані форма та порядок проведення реструктуризації, передбачені у пункті 7 розділу IV Закону України «Про споживче кредитування» (далі - Закон №1734-VIII).

З положень Закону № 1734-VIIIвипливає, що у кредитора відсутнє право на укладення правочину на проведення реструктуризації зобов`язань за кредитним договором.

Дії кредитора щодо проведення реструктуризації та умови такої реструктуризації визначаються на підставі кредитного договору, визначених кредитором умов реструктуризації та Закону № 1734-VIII.

Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі №761/16124/15-ц вказує, що з моменту винесення рішення про стягнення заборгованості зобов`язання не є припиненим, та банк не втрачає право нараховувати відсотки за договором та інші нарахування. Рішення про стягнення грошового боргу лише надає праву вимоги кредитора ознак безпосередньої примусовості у реалізації, нічого не змінюючи у змісті самого спірного правовідношення. Відповідно вважає, що висновок судів про виникнення між сторонами зобов`язання не з умов договору, а з рішення суду про стягнення заборгованості є помилковим.

При проведенні реструктуризації банк керується виключно положеннями Закону № 1734-VIII, яким передбачено порядок проведення реструктуризації, та визначено розмір зобов`язання, як підставу проведення реструктуризації.

Покликаючись на пункт7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1734-VIII стверджує, що законом не передбачено обов`язку проведення реструктуризації на підставі рішення суду про стягнення заборгованості, а виключно з підставі нарахування заборгованості за умовами договору та у випадку відсутності простроченої заборгованості станом на 01 січня 2014 року та у випадку її погашення та виключно у разі надання повного переліку документів, визначених Законом, що і було зроблено банком.

Також, доводить про відсутність доказів порушення прав та інтересів позивача та зазначає про відсутність такого способу захисту як установлення правовідносин (в тому числі шляхом зобов`язання особи до укладення відповідних договорів).

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

06 серпня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» (правонаступник ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого позивач отримала кредит в сумі 66 000 доларів США зі сплатою 12,5 % річних за весь строк фактичного користування кредитом з кінцевим строком повернення кредиту 05 серпня 2023 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором,

06 серпня 2008 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого в іпотеку банку передана квартира АДРЕСА_1 .

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами, згідно з яким АТ «Дельта Банк» набув права вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі за кредитним договором від 06 серпня 2008 року, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1

15 червня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Дельта Банк» уступив, а ПАТ «Альфа-Банк» набув права вимоги до боржників за кредитними договорами, зокрема до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором від 06 серпня 2008 року.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 грудня

2019 року (справа № 569/1654/15) стягнуто з ОСОБА_1 на користь

АТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором від 06 серпня

2008 року у розмірі 44036,83 доларів США, з яких: 41 626,80 доларів США - тіло кредиту; 1 775,70 грн - проценти; 634, 33 доларів США - пеня.

15 липня 2021 року позивач подала АТ «Альфа-Банк» заяву про реструктуризацію зобов`язань, передбачених договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, відповідно до пункту 7 розділу ІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1734-VIII.

Листом від 17 вересня 2021 року АТ «Альфа-Банк» повідомило позивача про відповідність поданих нею документів вимогам пункту 7 розділу ІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1734-VIII, а також надало інформацію про умови здійсненої реструктуризації та новий графік платежів.

Відповідно до зазначеного листа відповідача реструктуризація зобов`язань здійснена на таких умовах: сума заборгованості зі сплати кредиту за кредитним договором становить 902 883,83 грн, з яких: реструктуризована сума заборгованості за тілом кредиту - 347 438,96 грн, реструктуризована сума заборгованості за процентами - 555 443,87 грн. Розмір процентів за користування кредитом встановлюється у розмірі українського індексу ставок за дванадцятимісячними депозитами фізичних осіб у гривні та станом на дату проведення реструктуризації, збільшеному на один процентний пункт, становить 9,27 процентів річних. В результаті виконання умов реструктуризації зобов`язань за іпотечним кредитом в іноземній валюті, забезпеченим іпотекою житлової нерухомості, банком буде прощено (анульовано) загальну суму кредитної заборгованості 2 274 486,44 грн за власним рішенням банку до закінчення строку позовної давності, в тому числі: основна сума боргу 786 062,96 грн, відсотки 387 657,03 грн; комісії/штрафи/пені 1 100 776,45 грн.

Позиція Верховного Суду

Оскільки судові рішення оскаржуються лише в частині задоволених позовних вимог, то відповідно до статті 400 ЦПК України їх законність в іншій частині колегією суддів не перевіряється.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Предметом справи, що переглядається є зобов`язання АТ «Сенс Банк» провести реструктуризацію зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором відповідно до пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до статті 2 Закону України «Про споживче кредитування», передбачено, що метою цього Закону є захист прав та законних інтересів споживачів і кредитодавців, створення належного конкурентного середовища на ринках фінансових послуг та підвищення довіри до нього, забезпечення сприятливих умов для розвитку економіки України, гармонізація законодавства України із законодавством Європейського Союзу та міжнародними стандартами.

Стаття 3 Закону України «Про споживче кредитування» визначає, що цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв`язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про споживче кредитування» реструктуризація зобов`язань за договором про споживчий кредит - це зміна істотних умов договору про споживчий кредит, що здійснюється кредитодавцем на договірних умовах із споживачем і впливає на умови та/або порядок повернення такого кредиту.

13 квітня 2021 року Верховною Радою України прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» № 1381-IX, який набрав законної сили 23 квітня 2021 року.

Цим закономвнесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування», а саме Розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 7 згідно із Законом від 13 квітня 2021 року № 1381-IX.

Відповідно до підпунктів 1-2 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування»обов`язковій реструктуризації підлягають зобов`язання, передбачені договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, у разі:

- наявності станом на день набрання чинності цим пунктом будь-якого непогашеного грошового зобов`язання (простроченого грошового зобов`язання та/або грошового зобов`язання, строк сплати якого не закінчився) перед кредитором, крім випадку переходу усіх прав кредитора до поручителя (заставодавця) у зв`язку з виконанням ним зобов`язань позичальника;

- відсутності станом на 01 січня 2014 року простроченої заборгованості, яку згідно з договором позичальник зобов`язаний сплатити не пізніше 01 січня 2014 року (крім простроченої заборгованості із сплати неустойки та інших платежів, нарахованих у зв`язку із простроченням позичальником платежів, та/або будь-якої заборгованості, строк сплати якої відповідно до договору спливає після 01 січня 2014 року, але яку кредитор вимагав повернути достроково (у строк до 01 січня 2014 року) у зв`язку з простроченням позичальником платежів), або якщо зазначену прострочену заборгованість погашено до дня проведення реструктуризації;

- виконання зобов`язань за договором забезпечено предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку» у вигляді майна, віднесеного до об`єктів житлового фонду (далі - житлове нерухоме майно), або об`єкта незавершеного житлового будівництва, або майнових прав на нього, або садового будинку, або земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а загальна площа такого нерухомого майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує для квартири 140 квадратних метрів, для житлового будинку - 250 квадратних метрів, для садового будинку - 250 квадратних метрів, для земельної ділянки - площі, визначеної пунктом «г» частини першої статті 121 Земельного кодексу України.

Крім того, вимагається виконання хоча б однієї з таких умов:

- предмет іпотеки - житлове нерухоме майно використовується як місце постійного проживання позичальника або майнового поручителя (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі), за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя іншого житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);

- у власності позичальника або майнового поручителя, який є власником предмета іпотеки - об`єкта незавершеного житлового будівництва, відсутнє інше житлове нерухоме майно (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);

- предмет іпотеки - нерухоме житлове майно придбавалося повністю або частково за рахунок кредитних коштів, отриманих за договором, і умовами договору або іпотечного договору передбачено заборону реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою розташування житлового нерухомого майна, за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя іншого житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);

- предметом іпотеки є земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, площа якого не перевищує 250 квадратних метрів, розташованого на зазначеній земельній ділянці, та житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);

- предметом іпотеки є садовий будинок, за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі).

Відповідно до підпункту 3 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» реструктуризація зобов`язань, передбачених договором, здійснюється за заявою, що подається кредитору позичальником (особою, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) або його представником (за законом або за наявності довіреності на вчинення таких дій) особисто або надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим пунктом.

У справі, яка переглядається, судами установлено та сторонами не заперечується щодо наявності підстав для проведення реструктуризації зобов`язання, передбаченого укладеним між сторонами кредитним договором від 06 серпня 2008 року.

За результатами проведення реструктуризації на позичальника (особу, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) покладається такий вичерпний перелік зобов`язань перед кредитором:

- сплачувати суму заборгованості із сплати кредиту, що вважається не погашеною за результатами проведення реструктуризації, рівними частинами щомісяця (починаючи з 30 дня після дня проведення реструктуризації і надалі через кожний місяць) протягом 10 років з дня проведення реструктуризації, а якщо договором, відповідно до якого надано кредит, встановлено пізніший строк повного погашення суми кредиту, - протягом такого строку;

- сплатити суму заборгованості із сплати процентів за користування кредитом за період до дня, що передує дню проведення реструктуризації, що вважається не погашеною за результатами проведення реструктуризації;

- сплачувати проценти за користування кредитом за період з дня проведення реструктуризації, що нараховуються на непогашений залишок суми кредиту в розмірі українського індексу ставок за дванадцятимісячними депозитами фізичних осіб у гривні (застосовується останнє значення індексу, встановлене на початок календарного дня, в який проводиться реструктуризація), збільшеного на один процентний пункт (підпункт 6 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування»)

Якщо реструктуризацію відповідно до цього пункту проведено, це є підставою для відновлення грошових зобов`язань позичальника, які існували станом на день, що передував дню проведення такої реструктуризації, із зменшенням таких грошових зобов`язань на суми сплачених з дня проведення реструктуризації платежів (абзац 10 підпункту 4 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону Уураїни «Про споживче кредитування»).

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження

№ 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, позиція Великої Палати Верховного Суду беззаперечно свідчить про неможливість нарахування та стягнення додаткових процентів та штрафних санкцій у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 грудня

2019 року у справі № 569/1654/15-ц встановлено, що надісланням 13 січня 2015 року ПАТ «Альфа Банк» вимоги від 08 січня 2015 року про дострокове повернення кредиту, банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, то такими діями банк на власний розсуд змінив умови виконання основного зобов`язання - строки повернення кредиту з 05 серпня 2023 року на 13 січня 2015 року.

Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що на день, що передував дню проведення реструктуризації за кредитним договором від 06 серпня 2008 року, у позичальника ОСОБА_1 існували грошові зобов`язання, визначені рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 грудня 2019 року, а саме заборгованість за тілом кредиту у розмірі 41 626,80 доларів США, заборгованість за відсотками у розмірі 1 775,70 доларів США та пенею у розмірі 634,33 доларів США.

Отже, обчислення, необхідні для проведення реструктуризації, необхідно здійснювати, виходячи з розміру грошових зобов`язань позивача за кредитним договором, який визначений вказаним рішенням суду, оскільки у відповідача відсутні правові підстави для нарахування процентів та неустойки, які передбачені умовами кредитного договору, після пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту та до дня проведення реструктуризації.

Таким чином, відповідач здійснюючи реструктуризацію зобов`язань за кредитним договором від 06 серпня 2008 року, укладеного з ОСОБА_1 , помилково нараховано загальну суму кредитної заборгованості, зокрема відсотки та комісії/штрафи/пені, після зміни кредитором строку дії договору.

Оскільки норма Закону України «Про споживче кредитування» щодо обов`язкової реструктуризації зобов`язань, передбачених договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті є нормою імперативною, а відповідач здійснюючи реструктуризацію неправильно нарахував суму заборгованості, зокрема без врахування судового рішення про стягнення заборгованості, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про зобов`язання банку провести реструктуризацію зобов`язань

ОСОБА_1 за кредитним договором від 06 серпня 2008 року, розмір яких визначений рішенням Рівненського міського суду Рівненської області

від 27 грудня 2019 року у справі № 569/1654/15, що відповідає підпункту

6 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування».

Суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що судове рішення про стягнення заборгованості визначає розмір боргового зобов`язання, а тому, з огляду на обов`язковість судового рішення, встановлений судом розмір заборгованості є визначальним при розрахунку необхідного для проведення реструктуризації. Тому доводи касаційної скарги про те, що відповідач здійснив реструктуризацію із дотриманням вимог чинного законодавства є помилковими.

Аргументи касаційної скарги про те, що позивач не довела порушення її прав проведеною відповідачем реструктуризацією є необґрунтованими, з огляду на помилковість нарахування кредитором процентів та пені після зміни строку дії кредитного договору, отже визначена відповідачем у листі

від 7 вересня 2021 року заборгованість порушує права позивача, оскільки обов`язок з її повернення лежить саме на позивачу.

Посилання у касаційній скарзі на те, що такого способу захисту як зобов`язання до проведення реструктуризації ЦК України не передбачено, є помилковими, оскільки перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачений частиною другою статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої цієї статті). У спірних правовідносинах законодавець прямо визначив в законі обов`язковість та порядок укладення договору реструктуризації й умови, за яких він може бути укладений, а тому у разі ухилення від такого обов`язку кредитора або проведення реструктуризації із порушенням чинного законодавства, позичальник вправі звернутися із позовом про зобов`язання провести реструктуризацію і такий спосіб захисту є належним та ефективним.

Крім того, висновок про належний спосіб захисту цивільних прав шляхом зобов`язання кредитора провести реструктуризацію на підставі пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» викладено у постанові Верховного Суду від 07 вересня

2022 року у справі № 274/6004/21 (провадження № 61-4935св22).

Відповідно до змісту пункту 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц сформульовано такий висновок: під судовим рішенням у подібних правовідносинах потрібно розуміти такі рішення, де схожими є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Колегія суддів відхиляє посилання АТ «Сенс Банк» на неврахування судами попередніх інстанцій висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 25 січня 2022 року справа № 761/16124/15-ц, оскільки у цій справі позивач звернувся до банку із позовом про стягнення відсотків за користування грошовими коштами, трьох процентів річних на суму основного боргу та пені за прострочення виконання зобов`язання, які виникли із депозитного договору, отже підстава та предмет позову у справі 761/16124/15-ц та у справі, яка переглядається, є різними, як і встановлені судами фактичні обставини.

Посилання у касаційній скарзі на висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 05 вересня 2019 року справа № 638/2304/17, є помилковими, оскільки цією постановою за результатами скасування судового рішення справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, що не означає остаточного вирішення відповідної справи, а отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у ній. За результатами нового розгляду справи фактично-доказова база в ній може істотно змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження судами доказів у справі та неповного встановлення на їх підставі обставин, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки у ній.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області

від 22 лютого 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду

від 27 жовтня 2022 року- без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара