Історія справи

Постанова КЦС ВП від 06.04.2023 року у справі №199/291/21
Постанова КЦС ВП від 06.04.2023 року у справі №199/291/21

Постанова

Іменем України

06 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 199/291/21

провадження № 61-932св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року в складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона з 08 серпня

1998 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , від якого вони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказувала, що сторони у справі прожили однією сім`єю майже 22 роки, проте з 26 вересня 2020 року вони не проживають разом, а в суді перебуває справа про розірвання шлюбу між ними. Зазначала, що за час перебування

у зареєстрованому шлюбі подружжя набуло у спільну сумісну власність рухоме та нерухоме майно загальною вартістю 2 943 629,06 грн, яке підлягає поділу між ними. При цьому між сторонами у справі склався певний порядок користування спірним майном, який необхідно враховувати при поділі цього майна.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила: поділити спільне сумісне майно подружжя; визнати за нею право власності на автомобіль

Honda CR-V, гараж № НОМЕР_1 у АДРЕСА_2, 1/2 частину квартири

АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири

АДРЕСА_1 , автомобіль Volkswagen Tiguan, самохідне моторне прогулянкове судно Finval 475 Evo, спеціалізований причіп ПР-Д/П човнів;

у рахунок компенсації вартості майна стягнути з ОСОБА_2 на її користь 546 988 грн, що еквівалентно 19 500 дол. США.

У березні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що за час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 подружжя набуло у спільну

сумісну власність майно, яке підлягає поділу між ними відповідно до запропонованого ним варіанту, оскільки такий варіант найбільше відповідає інтересам сторін у справі.

На підставі викладеного ОСОБА_2 просив: поділити спільне сумісне майно подружжя; визнати за ним право власності на автомобіль Volkswagen Tiguan, самохідне моторне прогулянкове судно Finval 475 Evo, спеціалізований причіп ПР-Д/П човнів; визнати за ОСОБА_1 право власності на автомобіль Honda CR-V, гараж № НОМЕР_1 у АДРЕСА_2, квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду

міста Дніпропетровська від 20 липня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено, позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль Honda CR-V, гараж № НОМЕР_1 у АДРЕСА_2

та 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , автомобіль Volkswagen Tiguan, самохідне моторне прогулянкове судно

Finval 475 Evo, спеціалізований причіп ПР-Д/П човнів.

Стягнуто з ОСОБА_2 на корить ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості частки спільного сумісного майна у розмірі 546 988 грн, що еквівалентно 19 500 дол. США за курсом Національного банку України станом на день звернення з позовом до суду.

У задоволенні решти зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на корить ОСОБА_1 2 133,87 грн витрат по сплаті судового збору, 9 000 грн витрат на правову допомогу та

17 554,72 грн витрат на проведення експертного дослідження, а всього - 28 688,59 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірне майно придбане сторонами під час проживання у шлюбі, тому це майно необхідно поділити відповідно до запропонованого ОСОБА_1 варіанту. При цьому суд першої інстанції зазначив, що ним враховано рівність часток подружжя та неподільність кожної окремої речі, а також встановлений порядок користування сторонами спільним майном. Різниця у вартості виділеного кожному із подружжя майна у розмірі 546 988 грн підлягає стягненню

з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції взяв до уваги вартість спільного сумісного майна, яка визначена висновками Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції? Українита висновком Київського науково-дослідного інституту ?судових експертиз Міністерства юстиції? України, з тих підстав, що це провідні державні спеціалізовані

експертніустанови, які керуються нормами матеріального права. Звіт ?про оцінку майна, наданий суб`єктом оціночної діяльності - товариством

з обмеженою відповідальністю «Експертна оцінкамайнових прав», суд першої інстанції вважав формальним, оскільки він здійснений на підставі даних загальнодоступного інтернет-сайту «auto.ria», а визначена у ньому ринкова вартість об`єкта оцінки є незалежним судженням оцінювача.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення

Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська

від 20 липня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля Honda CR-V, 1/2 частину гаража № НОМЕР_1 у АДРЕСА_2, 1/2 частину квартири

АДРЕСА_1 ,

1/2 частину автомобіля Volkswagen Tiguan, 1/2 частину самохідного моторного прогулянкового судна Finval 475 Evo, 1/2 частину спеціалізованого причепу ПР-Д/П човнів.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину автомобіля Honda CR-V, 1/2 частину гаража № НОМЕР_1 у АДРЕСА_2, 1/2 частину квартири

АДРЕСА_1 ,

1/2 частину автомобіля Volkswagen Tiguan, 1/2 частину самохідного моторного прогулянкового судна Finval 475 Evo, 1/2 частину спеціалізованого причепу ПР-Д/П човнів.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спільне майно подружжя, за відсутності домовленості між ними, належить до поділу порівну,

з урахуванням обставин справи, що мають істотне значення. За час перебування у зареєстрованому шлюбі сторони у справі придбали автомобілі Honda CR-V та Volkswagen Tiguan, гараж № НОМЕР_1 у АДРЕСА_2, квартиру АДРЕСА_1 , самохідне моторне прогулянкове судно Finval 475 Evo, спеціалізований причіп ПР-Д/П човнів, тому вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя.

ОСОБА_2 заперечував проти сплати ОСОБА_1 різниці вартості часток подружжя, визначеної на підставінаданого останньою висновку експерта. Водночас ОСОБА_1 вказувала про те, що не має наміру позбавляти колишнього чоловіка 1/2 частини квартири та не заперечує проти того, що б він там проживав. Сторони у справі (кожен окремо) надали експерті висновки, які містять різну оцінку вартості спірного майна.

У зазначених висновках відсутні відомості щодо попередження експертів про кримінальну відповідальність. ОСОБА_2 заперечував проти експертних висновків, наданих ОСОБА_1 . У свою чергу ОСОБА_1 заперечувала проти експертних висновків, наданих ОСОБА_2 . При цьому учасники судового процесу не подали до суду клопотання про призначення судової експертизи з метою визначення дійсної вартості спірного майна.

Апеляційний суд за встановлених у справі обставин та відсутності належних та допустимих доказів, які підтверджують дійсну вартість спірного майна, дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення первісного та зустрічного позовів і визнання за кожним із подружжя по 1/2 частині спільного сумісного майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня

2021 року і залишити в силі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 20 липня 2021 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

13 січня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду

з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду

від 14 грудня 2021 року.

Верховний Суд ухвалою від 15 лютого 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року, витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

12 травня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження постанови апеляційного суду позивач посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах: Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі

№ 756/13997/15-ц, від 25 травня 2020 року у справі № 347/955/16,

від 09 червня 2021 року у справі № 466/9248/15-ц, від 09 червня 2021 року

у справі № 760/789/19.

Касаційна скарга мотивована тим, що сторони у справі погодили порядок поділу майна подружжя, крім квартири АДРЕСА_1 , тому суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог та доводів апеляційної скарги, визнавши

по 1/2 частині спірного майна за кожним з колишнього подружжя.

ОСОБА_2 заперечував лише щодо сплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості частки спірного сумісного майна. Апеляційний суд помилково зазначив підставою для скасування рішення суду першої інстанції неподання сторонами клопотання про призначення експертизи

з метою визначення вартості спірного майна. Суд першої інстанції, дотримуючись рівності часток подружжя та враховуючи неподільність кожної окремої речі, що підлягають розділу між сторонами, а також добровільно встановлений порядок користування сторонами спільним майном, дійшов правильного висновку про задоволення первісних позовних вимог в повному обсязі та часткове задоволення зустрічних позовних вимог.

Позиції інших учасників

ОСОБА_2 надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови апеляційного суду. У зв`язку з цим просив суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін. Вказував, що він не погоджується з наданими ОСОБА_1 висновками експертів щодо вартості спірного майна, а також заперечує щодо стягнення на користь останньої коштів у порядку компенсації різниці вартості частки

у цьому майні. Вказував, що він погоджується з висновками апеляційного суду (варіантом поділу спірного майна), тому не подавав касаційної скарги на постанову суду апеляційної інстанції.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували

у зареєстрованому шлюбі з 08 серпня 1998 року, який розірвано рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська

від 09 лютого 2021 року у справі № 199/5208/20. Від шлюбу сторони у справі мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За час шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 придбали наступне майно:

27 грудня 2001 року чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 ; 16 липня 2008 року автомобіль Honda CR-V; 27 грудня 2013 року гараж № НОМЕР_1 у АДРЕСА_2; 16 лютого 2018 року спеціалізований причіп ПР-Д/П човнів; 22 червня 2018 року самохідне моторне прогулянкове судно Finval 475 Evo; 18 жовтня 2018 року автомобіль

Volkswagen Tiguan. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подали до суду різні висновки щодо вартості спірного манна.

Суд першої інстанції встановив, що згідно з висновком експертного оціночно-будівельного та транспортно-товарознавчого дослідження

від 21 вересня 2020 року, виконаним Дніпропетровським

науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції?України, ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 на час проведення дослідження - 1 018 563 грн; ринкова вартість гаража № НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 - 129 901 грн; ринкова вартість автомобіля Volkswagen Tiguan - 937 276,78 грн; ринкова вартість автомобіля Honda CR-V - 285 643,98 грн; ринкова вартість спеціалізованого причепу

ПР-ДЛ човнів - 12 559,92 грн. Відповідно до висновку експертного дослідження за результатами проведення транспортно-товарознавчого дослідження від 03 грудня 2020 року, виконаного Київським

науково-дослідний інститут судових експертиз Міністерства юстиції?України, вартість прогулянкового судна Finval 475 Evo із зазначеним переліком встановленого додаткового облаштування - 559 684,38 грн.

Апеляційний суд встановив, що у наданих сторонами висновках не вказано про те, що експертів попереджено про кримінальну відповідальність.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція),

а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені

в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав

з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування,

є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При цьому конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Встановлено, що сторони під час перебування у шлюбі набіли у спільну сумісну власність квартиру АДРЕСА_1 , автомобілі Honda CR-V і Volkswagen Tiguan; гараж № НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 ,самохідне моторне прогулянкове судно Finval 475 Evo, спеціалізований причіп ПР-Д/П човнів.

Згідно з частинами першою, другою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Частинами першою, четвертою статті 71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 січня 2023 року у справі № 754/3132/16-ц.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої

статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування певних стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає відповідний розподіл та покладання тягаря доказування на сторони певним чином. Одночасно згаданий принцип не передбачає обов`язок суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 757/15585/20.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, який у рішенні

у справі «Дж. К.» та інші проти Швеції» зазначив, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Встановлено, що сторони у справі подали до суду висновки експертів, якими визначено різну вартість спірного майна. У наданих сторонами висновках не вказано про те, що експертів попереджено про кримінальну відповідальність. Разом з тим сторони не скористалися наданим їм процесуальним законом правом на звернення до суду з клопотанням про призначення судової експертизи з метою вирішення заявлених позовних вимог, зокрема, визначення дійсної вартості спільного сумісного майна подружжя.

За таких обставин дослідивши наявні у справі докази, надавши їм належну оцінку, апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження дійсної вартості спільного сумісного майна подружжя.

Водночас за відсутності належних та допустимих доказів, які підтверджують дійсну вартість спільного сумісного майна подружжя на час розгляду справи, суд був позбавлений можливості стягнути компенсацію за відхилення від рівності часток подружжя.

На підставі викладеного апеляційний суд дійшов правильного висновку, що за встановлених у справі обставин та відсутності належних та допустимих доказів, які підтверджують дійсну вартість спірного майна, наявні підстави для часткового задоволення первісного та зустрічного позовів і визнання за кожним із подружжя права власності по 1/2 частині усього спільного сумісного майна.

Такий поділ не перешкоджає сторонам в подальшому поділити відповідне майно за згодою чи звернутись з відповідним позовом про виділ частки

в натурі або із застосуванням правил щодо припинення частки у спільному майні з виплатою компенсації.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 569/19885/19.

Разом з тим не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо виходу апеляційним судом за межі позовних вимог та доводів апеляційної скарги з огляду на таке.

Аналіз статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що при вирішенні спору про поділ майна, суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ

у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення. Таким чином, обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна

вимога - це поділ майна подружжя і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 615/1364/16-ц, від 17 серпня

2022 року у справі № 522/8676/20.

Апеляційний суд, керуючись частиною четвертою статті 367 ЦПК України, зазначив, що він не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, тому, враховуючи фактичні обставини справи та подані сторонами докази, вважав за необхідне вийти за межі доводів апеляційної скарги

ОСОБА_2 .

Водночас ОСОБА_2 не звертався до суду з касаційною скаргою, у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 не вказував на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо виходу за межі його апеляційної скарги, а просив постанову апеляційного суду залишити без змін.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 756/13997/15-ц, від 25 травня

2020 року у справі № 347/955/16, від 09 червня 2021 року у справі

№ 466/9248/15-ц, від 09 червня 2021 року у справі № 760/789/19, враховуючи наступне.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини

є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не

будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Так, постановою Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі

№ 756/13997/15-ц скасовано ухвалу апеляційного суду, справу передано на новий розгляд до цього ж суду. Касаційний суд вказував, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи судове рішення в справі, не перевірив доводи й надані позивачем докази щодо пред`явлення вимог про поділ квартири та комори в муніципалітеті Марбелья (Малага ) в Іспанії, яку він просив поділити та залишити в його власності з виплатою компенсації частки, що належить відповідачу. Судом не враховано презумпцію спільності майна і зроблено передчасний висновок про відмову в поділі майна, набутого сторонами за час шлюбу в порядку, передбаченому статтями 70 та 71 СК України. При цьому придбання квартири в часткову власність, але за час шлюбу, не виключає це майно із спільної сумісної власності, тому підлягає поділу. Також з урахуванням вимог Закону України «Про міжнародне приватне право» суду слід з`ясувати, яке законодавство підлягає застосуванню.

За результатом касаційного перегляду справи № 347/955/16 постановою Верховного Суду від 25 травня 2020 року залишено без змін рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення первісних позовних вимог про поділ та визнання права власності спільного майна подружжя, а саме: будівельних матеріалів, та виконаних робіт які були використані в процесі будівництва незавершеного будівництва літньої кухні, автомобіля Wolksvagen Passat та зустрічних позовних вимог про поділ смільного майна подружжя, а саме автомобіля марки Wolksvagen Passat. Касаційний суд вказував, зокрема, що суди дійшли правильного висновку про те, що спірний автомобіль був придбаний у період шлюбу, тому він відповідно до вимог статей 60 61 70 71 СК України є спільним майном подружжя та підлягає поділу між ними. А оскільки вказаний автомобіль знаходиться у користуванні відповідача за первісним позовом, судами правомірно присуджено стягнути з останньої 1/2 частину його вартості в рахунок компенсації права на належну частку позивачу за первісним позовом. Разом з тим сторони в указаній справі не оспорювали визначену експертом вартість автомобіля Wolksvagen Passat, зазначена обставина була доведеною.

У постанові від 09 червня 2021 року у справі № 760/789/19 Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції, який визнав у порядку поділу спільного майна подружжя за відповідачем право власності на автомобіль та стягнув з нього на користь позивача грошову компенсацію вартості

1/2 частки автомобіля. В указаній справі вартість автомобіля була встановлена на підставі висновку судової автотоварознавчої експертизи, сторони не оспорювали зазначену вартість. Касаційний суд вказував, що спірний транспортний засіб набутий сторонами в період шлюбу, є об`єктом їх права спільної сумісної власності, а тому позивач має право на грошову компенсацію вартості своєї частки у праві спільної сумісної власності і, як наслідок, припинення її права власності на спірне майно.

Постановою Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі

№ 466/9248/15-ц скасовано судові рішення в частині вирішення первісних позовних вимог та зустрічних позовних вимог про визнання спільним сумісним майном та поділ будівельних матеріалів, використаних при зведенні мансарди, веранди, ремонті першого поверху, альтанки, благоустрою прибудинкової території будинку, передано справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанову апеляційного суду

у частині вирішення первісних та зустрічних позовних вимог про визнання спільним сумісним майном та поділ автомобіля залишено без змін.

В указаній справі на підставі ухвали суду проведено оціночно-будівельну, будівельно-технічну та земельно-технічну експертизу. Ухвалою суду також призначено повторну судову будівельно-технічну експертизу. Крім того, була призначена і комісійної судова будівельно-технічна експертиза. Касаційний суд вказував, що суди при розгляді позовних вимог про визнання спільним сумісним майном та поділ будівельних матеріалів, використаних при будівництві будинку: не визначилися із предметом позовних вимог, які саме будівельні матеріали є предметом поділу; не врахували, що у справі було призначено повторну експертизу, проте фактично проведено первинну; не надали оцінки висновку комісійної судової будівельно-технічної експертизи на предмет її допустимості; за таких обставин суди зробили передчасний висновок про часткове задоволення позовних вимог про визнання спільним сумісним майном та поділ будівельних матеріалів, використаних при зведенні мансарди, веранди, ремонті першого поверху, альтанки, благоустрою прибудинкової території будинку.

Отже, відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції у справі, яка переглядається, не врахував висновки щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи.

Апеляційний суд надав належну правову оцінку обставинам справи та зробив обґрунтовані висновки, які викладено у мотивувальній частині оскаржуваної постанови.

Колегія суддів, проаналізувавши зміст оскаржуваної постанови з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення відповідно до встановлених у справі обставин на підставі поданих сторонами доказів та правильно застосував норми матеріального права у спірних правовідносинах.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди

з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення

обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог

статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження

в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ

у справі «Серявін та інші проти України»).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої

статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук

І. М. Фаловська