Історія справи

Постанова

Іменем України

05 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 323/2151/17

провадження № 61-43800 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ГулькаБ. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

представник позивачів - ОСОБА_7,

відповідач - ОСОБА_8,

представник відповідача - ОСОБА_9,

третя особа - Преображенська сільська рада Оріхівського району Запорізької області,

представник третьої особи - Верховський Володимир Сергійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4 на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 29 березня 2018 року у складі судді Плечищевої О. В. та постанову апеляційного суду Запорізької області від 19 липня 2018 року у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Гончар М. С., Кочеткової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_8, третя особа - Преображенська сільська рада Оріхівського району Запорізької області, про усунення перешкод у здійсненні права користування земельними ділянками.

Позовна заява мотивована тим, щоу 1994 році їм, як членам колективного сільськогосподарського підприємства «Таврія» (далі - КСП «Таврія») згідно з протоколом зборів уповноважених колгоспників підприємства від 29 жовтня 1994 року № 2 виділено в натурі земельні ділянки під городи, а саме: ОСОБА_6 площею 1,00 га; ОСОБА_4 площею 0,56 га; ОСОБА_5 площею 0,80 га. Згідно з вказаним протоколом КСП «Таврія» земельними ділянками різної площі було наділено й інших членів колективного сільськогосподарського підприємства.

З моменту виділення і по 2014 рік земельні ділянки використовувались ними за призначенням, але право власності на них не зареєстроване. Вважали, що відповідно до статті 119 ЗК Українивони набули право власності на вищевказані земельні ділянки, оскільки добросовісно, відкрито і безперервно користуються ними протягом 15 років, тобто за набувальною давністю, але не мають на них правовстановлюючих документів. Земельний податок сплачувався ними у повному обсязі, заборгованості за ним немає, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Преображенської сільської ради Оріхівського району Запорізької області.

Згідно з технічним звітом Запорізького земельно-кадастрового бюро та картографічного матеріалу КСП «Таврія», якими зафіксовано розпаювання земель цього сільськогосподарського підприємства, суміжному землекористувачу з їх земельними ділянками - ОСОБА_8 - виділено земельну ділянку площею 12,7 га, на яку вона оформила право власності, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю від 27 серпня 1998 року. Відповідачка вказану земельну ділянку до 2013 року надавала в оренду, за період оренди її ділянка була захаращена багаторічними насадженнями за рахунок розростання суміжної з земельною ділянкою полезахисної смуги.

У липні 2014 року їм стало відомо, що ОСОБА_8 звернулася до Оріхівської районної державної адміністрації Запорізької області з проханням приведення площі, зазначеної у вказаному державному акті на право приватної власності на землю, у відповідність в натурі. Причиною зменшення площі паю стало саме розростання полезахисних смуг. З метою приведення площі земельної ділянки у відповідність з державним актом рекомендовано викорчувати дерева та паростки дерев, що знаходяться на території поля і займають площу, яка повинна використовуватися для вирощування сільськогосподарських культур.

Представником районної державної адміністрації було роз'яснено їм, як власникам вказаних ділянок, що межують з земельною ділянкою відповідачки, приведення площі земельної ділянки ОСОБА_8 повинно відбутися за рахунок розчищення саме її земельної ділянки від паростків та дерев.

Проте, незважаючи на висновки комісії районної державної адміністрації, відповідачка у 2014 році не розчистила свою земельну ділянку, а засіяла як свою, так і частину їхніх земельних ділянок. Ні Микільська сільська радаОріхівського району Запорізької області, ні її правонаступник - Преображенська сільська рада Оріхівського району Запорізької області - не приймали рішень щодо зменшення земельних ділянок, наданих їм згідно з протоколом зборів уповноважених колгоспників КСП «Таврія» від 29 жовтня 1994 року № 2, що підтверджується наданими органом місцевого самоврядування довідками.

Відповідно до технічного звіту Запорізького земельно-кадастрового бюро, картографічних матеріалів КСП «Таврія», які зберігаються у Преображенській сільській раді Оріхівського району Запорізької області та схеми поля, наданої листом Оріхівської районної державної адміністрації Запорізької області від 16 липня 2015 року, відбулося зміщення меж земельних ділянок на земельні ділянки городів, наданих позивачам згідно з вищевказаним протоколом КСП «Таврія».

Вважали, що такими діями відповідачка порушила їхні конституційні права щодо безперешкодного володіння своїм майном - земельними ділянками.

З урахуванням викладеного ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 просили суд зобов'язати ОСОБА_8 усунути перешкоди у здійсненні права користування земельними ділянками, що належать їм, наданими відповідно до протоколу зборів уповноважених колгоспників КСП «Таврія» від 29 жовтня 1994 року № 2, шляхом відновлення меж та стану належних їм земельних ділянок.

Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 29 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 понесені нею витрати на правничу допомогу, з кожного по 1 493 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачами належними та допустимими доказами не підтверджено, що відповідачка чинить їм перешкоди у користуванні земельними ділянкам, унаслідок чого їх вимоги про зобов'язання ОСОБА_8 усунути перешкоди у здійсненні права користування земельними ділянками є безпідставними. При цьому, незважаючи на роз'яснення, позивачі не заявили клопотання про призначення та проведення відповідної експертизи.

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 19 липня 2018 року апеляційна скарга ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 задоволена частково, рішення суду першої інстанції у частині стягнутого розміру правничої допомоги змінено. Стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 сум правничої допомоги 1 280 грн, по 425 грн, з кожного. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з наданих відповідачкою документів вбачається, що земельна ділянка, яка належить їй на праві власності, не межує з земельними ділянками позивачів, тому їх доводи про те, що ОСОБА_8 чинить їм перешкоди у здійсненні їхнього права користування земельними ділянками шляхом їх засівання, безпідставні, так як належними і допустимими доказами такі обставини не підтверджені. Крім того, у позивачів будь-які документи на спірні земельні ділянки із визначенням їх меж в натурі на місцевості відсутні.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 просять оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким їх позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що їм як членам КСП «Таврія» згідно з протоколом зборів уповноважених колгоспників підприємства від 29 жовтня 1994 року № 2 виділено в натурі земельні ділянки, суміжним землекористувачем є відповідачка, яка у 2014 році засіяла частину їхніх земельних ділянок, чим порушила конституційні права позивачів щодо безперешкодного володіння своїм майном - земельними ділянками.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Згідно з частиною першою статті 93 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильно висновку про те, що відповідно до довідки Микільської сільської ради Оріхівського району Запорізької області від 05 жовтня 2015 року, виданої по даним погосподарського обліку станом на 2011 рік, земельні ділянки значаться у тому числі за: ОСОБА_5 у розмірі 2,26 га (у 1995 році було 1,05 га), ОСОБА_6 у розмірі 2,36 га (у 1995 році було 1,92 га), ОСОБА_4 у розмірі 1,46 га (у 1995 році було 1,26 га), та ці розміри земельних ділянок збереглись за позивачами станом на 01 квітня 2017 року серед вказаних осіб відсутнє прізвище відповідачки (а.с. 14-15).

Отже, у тому числі з протоколу зборів уповноважених колгоспників КСП «Таврія» від 29 жовтня 1994 року№ 2 вбачається, що позивачам надані у користування земельні ділянки зазначеної площі, вони ними фактично користуються та сплачують земельний податок, але визначити їх місцезнаходження за наданими документами та спільність їх меж з земельною ділянкою відповідачки на підставі вказаних документів неможливо, оскільки вони не містять плану розташування цих земельних ділянок на місцевості з прив'язкою до координат та об'єктів, а також відомостей щодо власників або користувачів земельних ділянок з різних боків.

Суди дійшли вірного висновку про те, що станом на час паювання земель КСП «Таврія» кожен з позивачів вже мав одну земельну ділянку у користуванні під город та додатково отримав згідно з вказаним рішення зборів з розпаювання земель КСП «Таврія», а також їх розмір ще був збільшений за час після розпаювання. Тобто станом на 2014 рік, на час виникнення спірних правовідносин, земельні ділянки позивачів були збільшені порівняно з 1995 роком, проте підстави для їх збільшення та в яку сторону, за яким рішення і якого органу виконавчої влади, позивачами належними доказами не підтверджено. Відповідно до державного акту на право власності на землю від 27 серпня 1998 року відповідачці на підставі рішення Микільської сільської ради Оріхівського району Запорізької області від 21 квітня 1998 року належить земельна ділянка площею 12,7 га.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що з наданих відповідачкою документів вбачається, що земельна ділянка, яка належить їй на праві власності, не межує з земельними ділянками позивачів, тому їх доводи про те, що ОСОБА_8 чинить їм перешкоди у здійсненні їхнього права користування земельними ділянками шляхом їх засівання, безпідставні, оскільки належними і допустимими доказами не підтверджені. У позивачів будь-які документи на спірні земельні ділянки із визначенням їх меж в натурі на місцевості відсутні, право власності ними також не оформлено, у зв'язку з недостатністю грошових коштів.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають. Крім того, у касаційній скарзі лише формально наведені фактичні обставини та без будь-якого аналізу лише переписані норми права. Тому касаційна скарга не доводить незаконність судових рішень.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 29 березня 2018 року у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову апеляційного суду Запорізької області від 19 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк