Постанова

Іменем України

05 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 686/15993/21

провадження № 61-5889св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів:Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 грудня 2021 року у складі судді Карплюк О. І. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 травня 2022 року

у складі колегії суддів: Янчук Т. О., Костенка А. М., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на частку у цьому майні.

Позовну заяву мотивовано тим, що з літа 2000 року він почав проживати

з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, бізнес, були пов`язані спільним побутом, спільно відпочивали, виховували онуків відповідача, доглядали за її батьком, діти ОСОБА_3 називали його батьком. З 07 серпня 2020 року сторони припинили шлюбні стосунки, вони не ведуть спільного господарства, проживають окремо один від одного і не створюють єдину сім`ю.

За час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ними придбано на ім`я ОСОБА_3 вбудоване приміщення бізнес-центру, загальною площею 114,1 кв. м, у АДРЕСА_1 ; домоволодіння, загальною площею 315,6 кв. м, житловою площею 78,7 кв. м,

у АДРЕСА_2 ; підземну автостоянку № НОМЕР_1 , загальною площею 17 кв. м, у АДРЕСА_3 .

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив суд:

- встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в період з 01 січня 2004 року до 07 серпня 2020 року;

- визнати їхньою спільною сумісною власністю вбудоване приміщення бізнес-центру, загальною площею 114,1 кв. м, що в

АДРЕСА_1 ; домоволодіння, загальною площею 315,6 кв. м, житловою площею 78,7 кв. м, що в АДРЕСА_2 ;

- підземну автостоянку № НОМЕР_1 , загальною площею 17 кв. м, що знаходиться у АДРЕСА_3 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку вказаного нерухомого майна.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 30 травня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовано вжиті ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 липня 2021 року заходи забезпечення позову.

Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду мотивовано тим, що факт спільного ведення господарства сторонами, наявність спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, належними і допустимими доказами не підтверджено. За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу відсутні підстави, передбачені статтею 74 СК України, вважати спірне нерухоме майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

Апеляційний суд відхилив нові докази, додані позивачем до апеляційної скарги, посилаючись на частину третю статті 367 ЦПК України, та виходив із того, що ОСОБА_1 не довів неможливості подання цих доказів до суду першої інстанції, а його посилання на неналежне виконання адвокатом, який представляв його інтереси в суді першої інстанції, не є поважною та тією причиною, що об`єктивно не залежала від заявника.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасуватиоскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження, справу витребувано із суду першої інстанції.

15 вересня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, на те, що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16 (провадження № 14-283цс18), від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15 (провадження № 14-130цс19), постановах Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі № 202/5003/16 (провадження № 61-44809св18),

від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження

№ 61-5296св19), від 30 червня 2020 року у справі № 562/408/16 (провадження № 61-47461св18).

Суди, на переконання заявника, не врахували, що законодавством не передбачено вичерпного переліку членів сім`ї та визначено критерії,

за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя

з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права

й обов`язки.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів наявності встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.

Обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими,

що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

За твердженням ОСОБА_1 , усі перераховані умови наявні у спільних стосунках сторін і були підставою для задоволення позовних вимог.

Проте суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального законодавства щодо дослідження доказів у справі, відмовили у прийняті нових доказів та у допиті свідків, яких мав би допитати суд першої інстанції.

Суд першої інстанції не виконав своїх регулятивних функцій арбітра,

не роз`яснив учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, не сприяв учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених

ЦПК України, не запобіг зловживанню стороною відповідача як учасника судового процесу своїми правами та не вжив заходів для виконання обов`язків.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності належних і допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, проте не врахував роз`яснень, що містяться у пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», про прийняття та дослідження нових доказів. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів,

які без поважних причин не були подані до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен враховувати як вимоги щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2022 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому заперечує проти доводів ОСОБА_1 та просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на їх законність

і обґрунтованість.

Фактичні обставини, встановлені судами

У період з 01 січня 2004 року до 07 серпня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі не перебували, також не перебували у шлюбі з іншими особами. У цей час вони займалися підприємницькою діяльністю, зареєстровані як фізичні особи-підприємці.

Згідно з довідкою Української Православної Церкви від 17 червня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були повінчані православним чином

у Свято-Покровському кафедральному соборі м. Хмельницького 15 червня 2003 року (т. 1, а. с. 12).

Згідно з паспортними даними ОСОБА_1 зареєстрований

у АДРЕСА_4 , з 28 вересня 2002 року

(т. 1, а. с. 18). Ця квартира на праві власності належить ОСОБА_3 , у якій остання зареєстрована з 03 жовтня 2002 року згідно з паспортними даними

(т. 1, а. с. 38-39).

Згідно із копією закордонного паспорта ОСОБА_1 , дата видачі

23 листопада 2005 року, в особливих відмітках вклеєно фотографію онука відповідача ОСОБА_4 .

ОСОБА_3 на праві приватної власності належить домоволодіння на АДРЕСА_2 , право власності на яке зареєстроване 28 січня 2010 року на підставі рішення Хмельницького міськрайонного суду

від 17 квітня 2009 року про визнання за нею права власності на самочинно побудований будинок з господарськими будівлями.

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08 січня 2002 року та договору купівлі-продажу житлового будинку від 08 січня 2002 року ОСОБА_3 придбала нерухоме майно, а саме земельну ділянку, площею 0,13 га, для обслуговування будинку та житловий будинок

з надвірними будівлями, що знаходяться за адресою:

АДРЕСА_2 .

Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно ОСОБА_3 на праві приватної власності належить підземна автостоянка № НОМЕР_1 , загальною площею 17,0 кв. м, що знаходиться на

АДРЕСА_3 (т. 1, а. с. 152). Право власності зареєстровано 14 грудня 2011 року (т. 1, а. с. 153).

Згідно з договором купівлі-продажу від 03 жовтня 2017 року ОСОБА_3 придбала в ОСОБА_5 вбудоване приміщення бізнес-центру, загальною площею 114,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 154-155), що підтверджується витягом

з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т. 1, а.с. 156).

За пунктом 7 згаданого договору ОСОБА_3 як покупець засвідчила,

що у зареєстрованому шлюбі та фактичних шлюбних відносинах на момент придбання нерухомого майна не перебуває. Грошові кошти, що витрачаються нею на придбання нерухомого майна, не є спільною сумісною власністю.

За актом від 30 липня 2021 року, затвердженим комітетом самоорганізації населення мікрорайону Гречани м. Хмельницького 03 серпня 2021 року, ОСОБА_1 проживав у АДРЕСА_2 з серпня 2005 року до вересня 2020 року, про що підписалися ОСОБА_6

( АДРЕСА_5 ), ОСОБА_7 ( АДРЕСА_6 ), ОСОБА_8 ( АДРЕСА_7 ) (т. 1, а. с. 101).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першої статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 5 ЦПК України установлено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 доводить факт спільного проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також набуття у цей період майна у спільну сумісну власність. Установлення цих фактів необхідно позивачу для поділу набутого під час спільного проживання майна. Проте обставини, на які він посилається, заперечує ОСОБА_3 .

Стаття 3 СК України визначає, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно з частиною першою статті 36 СК Українишлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Таким чином, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавством не передбачено вичерпного переліку членів сім`ї та визначено критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження

№ 14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3 74 СК України),

і підсумувала, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Отже, під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, суд має установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін

у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок їхньої спільної праці.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю у наведеному визначенню. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя.

З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки

(статті 3 74 СК України).

Статтею 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи

і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,

на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується

на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів

у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому,

так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Відповідно пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України

від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі»

у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки,

з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами,

а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Частинами першою та п`ятою статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно

і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені

в судовому засіданні.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значимих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відмовляючи у задоволенні позову про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд першої інстанції не з`ясував усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору між сторонами, на які посилався позивач. Суд обмежився оцінкою окремих доказів та послався на те, що світлини (фотокартки), покази свідків, вклеєна фотокартка онука ОСОБА_3 у закордонному паспорті ОСОБА_1 , факт укладення церковного шлюбу, проведення релігійного обряду вінчання

15 липня 2003 року, не підтверджують обставин, на які позивач посилається на обґрунтування заявлених у цій справі позовних вимог.

Водночас суд не дав оцінки сукупності доказів, в тому числі у їх взаємозв`язку з фактичними даними про обставини, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Надаючи оцінку поданим позивачем доказам, суд фактично погодився із запереченнями відповідача, якими вона аргументувала свою незгоду із пред`явленими до неї позовними вимогами та обставинами, на які вона посилалась на обґрунтування своєї позиції. Не перевірив, якими доказами вона спростовує докази і обставини, на які посилається позивач.

Суд не надав оцінки обставинам щодо тривалості періоду реєстрації постійного місця проживання сторін за однією адресою у квартирі, яка належить відповідачу, не перевірив, за яких умов і у якому статусі було зареєстровано місце постійного проживання позивача у цій квартирі та на якій підставі він проживав у цьому житлі, а також не перевірено обставин спільного проживання у цій квартирі. Поза увагою суду та належної оцінки залишились доводи позивача щодо ведення спільної підприємницької діяльності, спільного господарства та наявності спільного бюджету, витрачання спільних коштів та використання спільної праці у будівництві житлового будинку. Не перевірив суд і мету придбання спірного майна,

а також наявність чи відсутність між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Суд першої інстанції під час розгляду справи не дотримав вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності у з`ясуванні обставин справи та оцінки доказів, а апеляційний суд таке порушення не усунув.

Враховуючи принцип змагальності сторін у цивільному судочинстві, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій допустили неповноту

і однобічність у дослідженні доказів і встановленні фактичних обставин,

не перевірили належним чином і не надали правової оцінки доводам позивача щодо факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу

з відповідачем понад 16 років (з 2004 року) і не надали змістовного мотивування доводам сторін, що є передумовою обґрунтованості судового рішення та обов`язковим елементом справедливого судового розгляду (стаття 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року).

Зазначене перешкоджає суду касаційної інстанції без встановлення вказаних фактичних обставин ухвалити правильне рішення по суті спору.

Відповідно до пунктів 1-3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд

є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд не виконав своїх обов`язків, визначених законом, судові рішення не відповідають вимогам статті 263

ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу статті 411

ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Якщо суд касаційної інстанції скасував судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (стаття 411 ЦПК України) або постановлено будь-яке інше судове рішення, крім передбаченого статтею 412 ЦПК України, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Оскільки справа направляється до суду першої інстанції на новий розгляд, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 409, 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 грудня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 травня 2022 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк