Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.07.2018 року у справі №1316/2844/12

Постанова

Іменем України

05 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 1316/2844/12

провадження № 61-35764св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_6,

представник особи, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_7,

особа, яка подала касаційну скаргу, - ОСОБА_8,

представник особи, яка подала касаційну скаргу, - ОСОБА_9,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_8 на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 19 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Павлишина О. Ф., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., та касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Львівської області від 24 травня 2018 року у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Крайник Н. П., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_4, про визнання права власності, встановлення часток у праві власності у порядку спадкування за законом.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_10, яка є її матір'ю. Окрім неї, спадкоємцями першої черги є: чоловік - ОСОБА_2, дочки: ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та син -ОСОБА_4 За життя ОСОБА_10 на праві власності належав житловий будинок по АДРЕСА_1.

Вважала, що частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними, однак її батько - ОСОБА_2 заперечує проти рівності часток, у зв'язку з чим між спадкоємцями виник спір, тому ОСОБА_1 просила суд визнати право спільної власності спадкоємців за законом та встановити частки у спадщині, яка відкрилася після смерті ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що складається із житлового будинку по АДРЕСА_1.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 листопада 2012 року позов ОСОБА_1 задоволено. Припинено право спільної сумісної власності на житловий будинок по АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_12, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_4 право власності на спадкове майно по 1/5 частині житлового будинку по АДРЕСА_1 у порядку спадкування.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони у справі є спадкоємцями першої черги за законом після ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, тому їх частки у спадковому майні відповідно до статті 1278 ЦК України є рівними та кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 19 вересня 2017 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_8 - ОСОБА_9 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_4, про визнання права власності, встановлення часток у порядку спадкування.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_8 не брав участі у справі, однак йому стали відомі істотні для справи обставини, які не були відомі при ухваленні оскаржуваного рішення суду першої інстанції, які за своєю суттю є нововиявленими та не можуть бути підставою для скасування цього рішення. Разом з тим, ОСОБА_8 не позбавлений можливості звернутися до суду із заявою про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 листопада 2012 року. Також суд вважав, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення не вирішив питання про права чи обов'язки ОСОБА_8, оскільки спір виник між сторонами у справі з приводу реалізації ними своїх спадкових прав.

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 24 травня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 задоволено. Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 листопада 2012 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не може вважатися законним і обґрунтованим, оскільки рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 квітня 2013 року визнано недійсним договір дарування житлового будинку по АДРЕСА_1, укладений 28 серпня 2003 року між ОСОБА_14 і ОСОБА_10, за яким остання набула право власності на майно, яке є предметом спору у цій справі. Враховуючи, що договір дарування житлового будинку є недійсним, а згідно з частиною першою статті 236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту укладення, ОСОБА_10 не набула прав власності на житловий будинок по АДРЕСА_1, тому її спадкоємці не мають право на спадкування цього майна.

У касаційній скарзі ОСОБА_8, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судове рішення апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не вирішував питання про його права чи обов'язки, оскільки з урахуванням рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 квітня 2013 рокупро визнання недійсним договору дарування житлового будинку по АДРЕСА_1, укладеного 28 серпня 2003 року між ОСОБА_14 і ОСОБА_10,власником вказаного майна є його мати ОСОБА_14, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, тому він є спадкоємцем першої черги за законом після її смерті та має права на частку у цьому майні. Також безпідставним є твердження апеляційного суду про можливість звернутися до суду із заявою про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 листопада 2012 року, оскільки відповідно до статті 361 ЦПК України 2004 року така заява може бути подана виключно стороною або іншою особою, яка бере участь у справі, а він не був залучений до участі у справі.

У січні 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_4, ОСОБА_3 подали відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що доводи касаційної скарги ОСОБА_8 є безпідставними, оскільки ОСОБА_10, на момент своєї смерті, була власником спірного житлового будинку по АДРЕСА_1, тому вони, як спадкоємці першої черги за законом, мають право на спадкування цього майна.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд незаконно скасував рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 листопада 2012 року, оскільки це рішення було ухвалено у 2012 році, а договір дарування майна, яке є предметом спору у цій справі, було визнано недійсним рішенням суду, ухваленим у 2013 році. Отже, рішення суду, на момент його ухвалення було законним і обґрунтованим. Право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 за ОСОБА_10 було зареєстровано 31 березня 2004 року, тому на момент її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1, саме вона була власником цього майна, тому ОСОБА_15, за апеляційною скаргою якої було скасовано рішення суду першої інстанції, не може претендувати на частку у цьому майні.

Також апеляційний суд не врахував, що підставою ухвалення Пустомитівським районним судом Львівської області рішення від 19 квітня 2013 року про визнання недійсним правочину стало рішення Пустомитівського районного суду Львівської області про визнання ОСОБА_14 недієздатною, яке у подальшому було скасовано, тому відсутні підстави вважати договір дарування житлового будинку по АДРЕСА_1, укладений 28 серпня 2003 року між ОСОБА_14 і ОСОБА_10, недійсним.

У серпні 2018 року ОСОБА_6 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що апеляційний суд ухвалив законне і обґрунтовано судове рішення, оскільки ОСОБА_10 на момент смерті не була власником спірного майна, оскільки недійсний правочин, недійсність якого встановлена судом, не створює правових наслідків для сторін цього правочину.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У липні 2018 року справу передано з Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ до Верховного Суду.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_8 - задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У частині третій статті 400 ЦПК України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_1

Судом установлено, що 28 серпня 2003 року між ОСОБА_14 і ОСОБА_10 було укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу, за умовами якого ОСОБА_14 передала, а ОСОБА_10 прийняла в дар житловий будинок по АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 померла.

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_10 є: чоловік - ОСОБА_2, дочки: ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 та син -ОСОБА_4

Згідно з частиною першою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців)

Відповідно до частини першої статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті

Судом встановлено, що рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 квітня 2013 року визнано недійсним договір дарування житлового будинку по АДРЕСА_1, укладений 28 серпня 2003 року між ОСОБА_14 і ОСОБА_10, за яким остання набула право власності на майно, яке є предметом спору у цій справі.

Згідно з частиною третьою статті 61 ЦПК України 2004 року обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Аналогічні положення містяться й у частині четвертій статті 82 ЦПК України.

У статті 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною першою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Відповідно до частини першої статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Таким чином, апеляційний суд, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1, дійшов правильного висновку, що договір дарування від 28 серпня 2003 року, за умовами якого ОСОБА_14 передала, а ОСОБА_10 прийняла в дар житловий будинок АДРЕСА_1, який рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 квітня 2013 року було визнано недійсним, є недійсним з моменту укладення та не створює для сторін такого правочину юридичних наслідків. З урахуванням цього ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, не є та не була власником спірного житлового будинку, тому це майно не входить до складу спадщини.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 на правильність висновків суду не впливають, оскільки судом встановлено, що рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 квітня 2013 року про визнання правочину недійсним набрало законної сили, є преюдиційним, а правочин, укладений між ОСОБА_14 і ОСОБА_10, є недійсним з моменту його укладення, тому підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання права власності, встановлення часток у порядку спадкування немає.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що постанова Апеляційного суду Львівської області від 24 травня 2018 року прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому її відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_8

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновками апеляційного суду, викладеними в ухвалі про закриття апеляційного провадження за скаргою представника ОСОБА_8 - ОСОБА_9

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України 2004 року, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України 2004 рокусторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках.

У справі, яка переглядається, рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 листопада 2012 року за ОСОБА_12, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_4 було визнано право власності на спадкове майно по 1/5 частині житлового будинку по АДРЕСА_1 у порядку спадкування після ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 листопада 2012 року, ОСОБА_8 вказував на те, що з урахуванням рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 квітня 2013 рокупро визнання недійсним договору дарування житлового будинку по АДРЕСА_1, укладеного 28 серпня 2003 року між ОСОБА_14 і ОСОБА_10,власником вказаного майна є його мати ОСОБА_14, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, тому він є спадкоємцем першої черги за законом після її смерті та має право на частку у цьому майні.

Таким чином висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у ОСОБА_8 права на оскарження рішення суду першої інстанції на тій підставі, що суд не вирішував питання про його права та обов'язки, є передчасним, суперечить змісту статті 292 ЦПК України 2004 року та перешкоджає подальшому провадженню у справі щодо існуючого спору.

Також безпідставним є висновок апеляційного суду, що зазначені ОСОБА_8 обставини для перегляду рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 листопада 2012 року за своєю суттю є нововиявленими та можуть бути підставою для подання відповідної заяви про перегляд цього рішення суду у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Так, відповідно до частини першої статті 362 ЦПК України 2004 року заява про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами може бути подана сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Особа, яка не була залучена до участі у справі, але вважає, що суд вирішив питання про її права, свободи чи обов'язки, не має права на подання заяви про перегляд судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами, а має право звернутися до суду з апеляційною або касаційною скаргою на це рішення.

Крім того, зазначені ОСОБА_8 обставини не є нововиявленими, оскільки відповідно до пункту 3 частини другої статті 361 ЦПК України 2004 року підставами для перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами є скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, що підлягають перегляду. Оскільки рішення Пустомитівського районного суду Львівської області було ухвалено 16 листопада 2012 року, а рішення Пустомитівського районного суду Львівської області, на яке посилався ОСОБА_8, - 19 квітня 2013 року, тому ця обставина не є нововиявленою в розумінні статті 361 ЦПК України 2004 року.

У частині шостій статті 411 ЦПК України визначено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Оскільки порушення апеляційним судом норм процесуального права призвело до постановлення незаконної ухвали, оскаржуване судове рішення відповідно до статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Львівської області від 24 травня 2018 року залишити без змін.

Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 19 вересня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников Ю. В. Черняк