Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.04.2019 року у справі №442/7036/17

Постанова

Іменем України

05 червня 2019 року

м. Київ

справа № 442/7036/17

провадження № 61-7290св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчук М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Служба у справах дітей Дрогобицької районної державної адміністрації, орган опіки та піклування Вишгородської районної державної адміністрації,

треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 березня 2018 року у складі судді Крамара О. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Дрогобицької районної державної адміністрації, орган опіки та піклування Вишгородської районної державної адміністрації, у якому просив усунути перешкоди у спілкуванні з дитиною, визначити порядок участі у вихованні та спілкуванні з дитиною.

Позовна заява мотивована наступним.

26 липня 2013 року між ним та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який 27 січня 2017 року рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області розірвано.

Під час шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_5 , у якого у ранньому віці виявили тяжку хворобу.

Ще до розірвання шлюбу відповідач зібрала свої речі та речі сина і поїхала до міста Києва, мотивуючи це тим, що син потребує лікування.

З того часу і на момент звернення до суду із позовною заявою з сином не бачився. ОСОБА_2 не повідомляє адресу проживання, на телефонні дзвінки відповідає, що він сина більше не побачить.

Після цього він звернувся до Служби у справах дітей Дрогобицької РДА із заявою про визначення способу участі у вихованні сина. Однак служба у справах дітей не встановила місце проживання його сина. Згодом він звернувся до Печерського УП ГУНП у м. Києві. З висновку начальника Вишгородського ВП ГУНП в Київській області № 6550 від 10 липня 2017 року йому стало відомо, що відповідач проживає у м. Вишгород Київської області.

Розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації Київської області № 384 від 02 серпня 2017 року встановлено години зустрічі з його малолітнім сином ОСОБА_5 щосуботи та щонеділі.

Вищевказане розпорядження ОСОБА_2 не виконує.

У лютому 2018 року треті особи із самостійними вимогами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Дрогобицької районної державної адміністрації, орган опіки та піклування Вишгородської районної державної адміністрації, у якому просили усунути перешкоди у вихованні та спілкуванні із внуком ОСОБА_5 Позов мотивований тим, що вони не бачилися із ним більше року, так як відповідач ще до розлучення з їхнім сином ОСОБА_1 поїхала з онуком до міста Києва.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 березня 2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Дрогобицької районної державної адміністрації, орган опіки та піклування Вишгородської районної державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення порядку участі у вихованні та спілкуванні з дитиною задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_5

Встановлено ОСОБА_1 час спілкування та участі у вихованні його малолітнього сина ОСОБА_5 кожні першу та третю суботу та неділю місяця з 11:00 год. до 18:00 год. за місцем проживання дитини, в громадських місяцях у присутності матері ОСОБА_2 У решті позову відмовлено.

Позов третіх осіб із самостійними вимогами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Дрогобицької районної державної адміністрації, орган опіки та піклування Вишгородської районної державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення участі у вихованні та спілкуванні з внуком задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перешкод у вихованні та спілкуванні з внуком ОСОБА_5

Встановлено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 час спілкування і участі у вихованні з внуком ОСОБА_5 кожні першу та третю суботу та неділю місяця з 11:00 год. до 18:00 год. за місцем проживання дитини в громадських місяцях у присутності матері ОСОБА_2 У решті позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що такий спосіб участі батька, діда та баби у вихованні і спілкуванні з сином/внуком відповідає інтересам дитини, враховуючи його стан здоров`я, вимогам чинного законодавства та нормам міжнародного права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2019 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 березня 2018 рокута постанову Львівського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про її допит у режимі відеоконференції, а тому ухвалив помилкове рішення. Зазначає, що проти зустрічей та участі батька у вихованні дитини не заперечує, проте заперечує проти такої участі у житті дитини діда та баби, оскільки вони негативно впливають на стан її сина. Окрім того, указує, що судами попередніх інстанцій не надано оцінки тому, що дитина потребує особливого лікування.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу на надходили

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із 26 липня 2013 року по 27 січня 2017 року перебували у зареєстрованому шлюбі. За час перебування у шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_1 народився їхній спільний син ОСОБА_5 , який хворіє та проживає з матір`ю у АДРЕСА_1 .

Батько дитини мешкає у Львівській області.

Між позивачем та відповідачем склалися неприязні стосунки, у результаті яких у сторін виник спір з приводу визначення порядку спілкування та участі у вихованні сина ОСОБА_1

Розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації Київської області № 384 від 02 серпня 2017 року встановлено години зустрічі ОСОБА_1 з його малолітнім сином ОСОБА_5 щосуботи та щонеділі.

Проте відповідач не зважаючи на це розпорядження і надалі продовжувала чинити перешкоди позивачу у зустрічах з сином.

Треті особи із самостійними вимогами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є дідом та бабою ОСОБА_5 , проте із матір`ю дитини - ОСОБА_2 у добровільному порядку не можуть дійти згоди щодо участі у вихованні внука.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.

Суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосування норм права

Спірні правовідносини регулюються Сімейним кодексом України (далі - СК України) та Законом України «Про охорону дитинства».

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Згідно з частинами другою та третьою статті 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування (частини перша, друга статті 159 СК України).

Відповідно до статті 257 СК України баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватись зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з яким проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.

Відповідно до частин першої та другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Право на аналогічну участь у вихованні внуків законодавець передбачив також і для діда та баби.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України - 27 вересня 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Принцип «найкращих інтересів дитини» є пріоритетним при вирішенні справ цієї категорії.

Тлумачення статті 159 СК України свідчить, що позов про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею - є позовом про заборону поведінки особи, яка чинить перешкоди іншій особі у здійсненні нею свого права.

Відповідно до частини другої статті 159 СК України суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

Встановивши наявність перешкод у вільному спілкуванні між батьком та сином, враховуючи рівні права батьків на участь у вихованні дітей та виходячи з інтересів дитини, розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області № 384 від 02 серпня 2017 року, вимоги статей 157, 158 СК України, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про зобов`язання відповідача не чинити позивачу перешкод у спілкуванні з малолітнім ОСОБА_5 та про визначення способів участі батька у вихованні і спілкуванні із сином, шляхом встановлення систематичних побачень.

Також, врахувавши статтю 257 СК України, стан здоров`я та інтереси дитини, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про зобов`язання ОСОБА_5 не чинити третім особам із самостійними вимогами перешкод у спілкуванні із малолітнім внуком, та про визначення способів участі діда та баби у вихованні і спілкуванні з дитиною.

Час, місце і періодичність побачень суд визначив з урахуванням віку дитини та стану його здоров`я, і правильно вважав за необхідне встановити графік спілкування батька, діда та баби з сином/внуком у присутності матері за місцем її проживання.

Колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що такий спосіб участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з ним у повній мірі відповідатиме інтересам як батьків, діда та баби, так і дитини, а також є достатнім для забезпечення участі батька, діда та баби у процесі виховання сина/внука. Відповідач не довела, що спілкування діда та баби з дитиною перешкоджатиме нормальному її розвитку.

Посилання у скарзі на те, що судами попередніх інстанцій не надано оцінки тому, що дитина потребує особливого лікування, колегія суддів відхиляє, оскільки вказані обставини були враховані судами при ухваленні рішень.

Доводи скарги ОСОБА_2 про те що, спілкування діда та баби із дитиною негативно впливають на стан здоров`я дитини зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів щодо оцінки доказів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходяться поза межами повноважень Верховного Суду.

Відмова у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про допит її у режимі відеоконференції не є процесуальним правопорушенням, яке дає підстави для скасування правильного по суті рішення.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Під час розгляду справи у судових засіданнях брали участь представник ОСОБА_2. за довіреністю ОСОБА_6. та адвокат за договором про надання правової допомоги Галишин А. В.

Інші аргументи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в її апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 березня 2018 року та постанови Львівського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року, оскільки судові рішення є законними та обґрунтованими.

Окрім того, у касаційній скарзі ОСОБА_2 міститьсяклопотання про розгляд справи у судовому засіданні за її участю.

У задоволенні клопотання слід відмовити з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Абзац другий частини першої цієї статті визначає, що в разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Оскільки суд касаційної інстанції не приймав рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі і такої необхідності колегія суддів не вбачає, то підстави для виклику учасників справи, зокрема, особи, яка подала касаційну скаргу, відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про розгляд справи у судовому засіданні за участю сторін відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 березня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук