Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.05.2025 року у справі №758/4178/22

Постанова

Іменем України

05 травня 2025 року

м. Київ

справа № 758/4178/22

провадження № 61-6935сво24

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),

судді: Грушицький А. І., Гулько Б. І., Луспеник Д. Д., Синельников Є. В., Фаловська І. М., Червинська М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», яка підписана представником Моісеєвим Юрієм Олександровичем, на рішення Подільського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2023 року в складі судді: Ковбасюк О. О., та постанову Київського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року в складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У червні 2022 році ОСОБА_1 звернулася з позовом до акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - АТ «НАК «Нафтогаз України») про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивований тим, що вона працює на посаді директора з інформаційних технологій АТ «НАК «Нафтогаз України» та має статус одинокої матері (самостійно виховує доньку) і користується гарантіями, передбаченими статтею 184 КЗпП України.

Після запровадження в Україні правового режиму воєнного стану, в тому числі знаходячись разом з донькою в районі ведення безпосередніх бойових дій, позивач продовжувала у повному обсязі виконувати свої посадові обов`язки, організувала, забезпечила та підтримувала впровадження та здійснення дистанційної роботи для усіх працівників НАК «Нафтогаз України», яка є однією із найбільших компаній в Україні. Під керівництвом позивача було впроваджено та здійснювалася постійна й ефективна підтримка всіх необхідних для стабільного функціонування НАК «Нафтогаз України» інформаційно-технологічних рішень та підтримання інформаційної безпеки.

Незважаючи на це, АТ «НАК «Нафтогаз України» було прийнято необґрунтоване, незаконне та таке, що порушує трудові права позивача, рішення про призупинення дії трудового договору та припинення нарахування та виплати заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат.

Позивач вважає наказ АТ «НАК «Нафтогаз України» №75 від 14 квітня 2022 року про призупинення дії укладеного з нею трудового договору незаконним та таким, що прийнятий з порушенням статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», стверджуючи, що у НАК «Нафтогаз України» була можливість надавати їй роботу, а у неї була можливість її виконувати.

Також позивач також просила стягнути на її користь з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

ОСОБА_1 просила:

визнати незаконним та скасувати наказ АТ «НАК «Нафтогаз України» №75 від 14 квітня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору»;

стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2023 року:

позов ОСОБА_1 задоволено.

визнано незаконним та скасовано наказ АТ «НАК «Нафтогаз України» № 75 від 14 квітня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору»;

стягнуто з АТ «НАК «Нафтогаз України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 16 347 554,97 грн, судовий збір у розмірі 992,40 грн;

рішення в частині стягнення заробітку за час вимушеного припинення дії трудового договору за один місяць допущено до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

відповідачем не доведено та з матеріалів справи не вбачається абсолютної неможливості виконання позивачем роботи з огляду на те, що відповідно до наказу НАК «Нафтогаз України» №37 від 24 лютого 2022 року працівникам було встановлено дистанційну роботу, за умовами якої працівники (в тому числі позивач) могли виконувати свої трудові обов`язки в будь-якому місці за їх вибором та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій. З матеріалів справи також не вбачається абсолютної неможливості надання відповідачем роботи позивачу. НАК «Нафтогаз України» не припиняв своєї господарської діяльності після запровадження воєнного стану;

відповідно до наказу НАК «Нафтогаз України» №37 від 24 лютого 2022 року про впровадження дистанційної роботи директорам за напрямами діяльності та керівникам самостійних структурних підрозділів Компанії було наказано забезпечити протягом періоду дистанційної роботи: виконання підпорядкованими працівниками трудових обов`язків на умовах дистанційної роботи у порядку, встановленому статтею 60-2 КЗпП, а у разі виробничої необхідності - їх почерговий вихід на робочі місця; дотримання працівниками, які виходять на робочі місця, карантинних обмежень, зокрема, використання засобів індивідуального захисту (респіраторів або захисних масок, у тому числі виготовлених самостійно), зберігання безпечної дистанції (не менше ніж 1,5 метра), проведення дезінфекції рук тощо. Позивач обіймає посаду директора з інформаційних технологій, тобто є директором відповідного напрямку і відповідно до наказу НАК «Нафтогаз України» №37 від 24 лютого 2022 року на неї було покладено відповідні обов`язки протягом періоду дистанційної роботи в НАК «Нафтогаз України», тобто і станом на дату прийняття відповідачем спірного наказу. Дистанційна робота виконується працівниками з використанням інформаційно-комунікаційних технологій, тобто постійно існує потреба в підтриманні функціонування інформаційно-комунікаційних систем;

у службовій записці №17-734/29-22 від 13 квітня 2022 року Директора з управління персоналом та соціальної політики «Групи Нафтогаз», члена правління Бойченко О. В., яка лягла в основу прийняття спірного наказу, зазначено, що відбулось значне скорочення обов`язків директора з інформаційних технологій, що не є тотожним абсолютній неможливості надання роботи. Відповідно до інформації, наданої директором Департаменту інформаційних технологій ОСОБА_2 , станом на 01 квітня 2022 року щодо статусу проектів IT та проектів з IT складовою, із загального портфелю незавершених проектів в кількості 69 проектів виконується 28 проектів, з яких фінансування призупинено по 6 проектах, що свідчить можливість надання відповідачем роботи позивачу;

окремим дорученням голови правління НАК «Нафтогаз України» №17/1-668/28-22 від 02 квітня 2022 року позивача було викликано на робоче місце на 08 год. 30 хв. 04 квітня 2022 року у зв`язку з виробничою необхідністю, що теж підтверджує можливість надання відповідачем роботи позивачу. Суд відхиляє доводи відповідача про те, що підставою призупинення трудового договору з позивачем є неприбуття позивача на робоче місце о 08 год. 30 хв. 04 квітня 2022 року на виконання окремого доручення голови правління НАК «Нафтогаз України» №17/1-668/28-22 від 02 квітня 2022 року з огляду на те, що невиконання працівником розпорядження керівника при певних умовах може бути підставою для застосування до працівника дисциплінарного стягнення відповідно до Глави Х КЗпП України, однак це не є підставою для призупинення дії трудового договору відповідно до статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»;

відповідач не надав відповідних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позивачем позовні вимоги і свідчили б про неможливість надання відповідачем роботи саме позивачу за її посадовими обов`язками, станом на час прийняття оспорюваного наказу. Відповідачем не доведено неможливості надання роботи позивачу, адже НАК «Нафтогаз України» здійснює свою господарську діяльність, Департамент інформаційних технологій НАК «Нафтогаз України» працює, працівники цього департаменту виконують свої функції. Судом не встановлено, що на час видання оспорюваного наказу існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором, тобто, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника - виконувати її;

норма статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачає призупинення дії трудового договору не само по собі - у зв`язку з військовою агресією проти України, а лише за умови виключення можливості надання та виконання роботи. Отже, у наказі має зазначатися інформація про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки. Фактичними обставинами у наказі вказано лише «У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України з 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан згідно з Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року. Відповідно до Указу Президента України №133/2022 від 14 березня 2022 року дію воєнного стану в Україні продовжено з 26 березня 2022 року строком на 30 діб», натомість взагалі не вказано про виключення можливості надання відповідачем роботи та виконання роботи позивачем. Наказ НАК «Нафтогаз України» №75 від 14 квітня 2022 року не містить мотивів його прийняття, а саме обставин абсолютної неможливості надання роботи позивачу та обставин абсолютної неможливості виконання роботи позивачем, а отже, його не можна вважати обґрунтованим;

відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Згідно зі статтею 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19). Під вимушеним прогулом розуміється час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати;

позивач дійсно перебував у вимушеному прогулі з вини роботодавця, адже оспорюваний наказ визнаний судом незаконним, а видання наказу про призупинення дії трудового договору призвело до невиплати заробітної плати позивачеві. Згідно наявної в матеріалах справи копії довідки НАК «Нафтогаз України» за вих. № 11-146-Д від 30 травня 2022 року, позивачу у березні 2022 року нарахована заробітна плата в сумі 831 156,04 грн, а в лютому 2022 року - 881 056,80 грн. Розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який має бути стягнений з відповідача на користь позивача, є наступним: 1 712 212,84 грн (сума заробітної плати за березень та лютий 2022 року): 42 (кількість робочих днів у березні та лютому 2022 року) = 40 766,97 грн (середньоденна заробітна плата); 401 (кількість робочих днів з 14 квітня 2022 року до дня ухвалення рішення) х 40 766,97 грн (середньоденна заробітна плата) = 16 347 554,97 грн (середній заробіток за час вимушеного прогулу).

Додатковим рішенням Подільського районного суду міста Києва від 10 листопада 2023 року:

стягнуто з АТ «НАК «Нафтогаз України» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000 грн;

у задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, ціни позову, складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності вчинення відповідних дій адвокатом, значимості таких дій у справі, участі адвоката у судових засіданнях, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 50 000 грн;

щодо вимоги представника позивача про ухвалення додаткового рішення стосовно зазначення точної грошової суми, яка присуджена до стягнення з відповідача в частині стягнення заробітку за час вимушеного припинення дії трудового договору за один місяць, щодо якої рішення суду допущено до негайного виконання, то таку вимогу суд визнає безпідставною та відмовляє у її задоволенні з огляду на положення статті 270 ЦПК України, яка містить вичерпний перелік підстав, за яких може бути ухвалене додаткове рішення.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року:

апеляційні скарги АТ «НАК «Нафтогаз України», ОСОБА_1 залишено без задоволення;

рішення Подільського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2023 року та додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 10 листопада 2023 року залишені без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

позивач не була ініціатором призупинення із нею трудового договору, не зверталась до відповідача з питанням про те, що вона не може виконувати роботу через збройну агресію і тому слід призупинити із нею дію трудового договору, позивачем було подано відповідачу заперечення, в яких позивач зазначила, що жодної неможливості виконання нею своїх посадових обов`язків, завдань та функцій, не виникало. Відповідачем не доведено та з матеріалів справи не вбачається абсолютної неможливості виконання позивачем роботи з огляду на те, що відповідно до наказу НАК «Нафтогаз України» №37 від 24 лютого 2022 року працівникам було встановлено дистанційну роботу, за умовами якої працівники (в тому числі позивач) могли виконувати свої трудові обов`язки в будь-якому місці за їх вибором та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій. НАК «Нафтогаз України» не припиняв своєї господарської діяльності після запровадження воєнного стану;

суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що відповідач не довів неможливості надання роботи позивачу, адже НАК «Нафтогаз України» здійснює свою господарську діяльність, Департамент інформаційних технологій НАК «Нафтогаз України» працює, працівники цього департаменту виконують свої функції. Судом не встановлено, що на час видання оспорюваного наказу існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором, тобто, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника - виконувати її. Тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав незаконним та скасував оскаржений наказ і стягнув неотриману за час дії цього наказу заробітну плату (середній заробіток);

доводи апеляційної скарги щодо безумовного права роботодавця призупинити дію договору апеляційний суд відхилив, оскільки для призупинення трудового договору роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу (постанова Верховного Суду від 01 червня 2023 року у справі № 149/1089/22 (провадження № 61-292св23)). Позивач перебувала у вимушеному прогулі з вини роботодавця, тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу;

доводи апеляційної скарги щодо відсутності законних підстав стягнення середнього заробітку та посилання на статтю 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» про те, що відшкодування заробітної плати за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України, апеляційний суд відхилив, оскільки у КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, оскільки це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом з тим, відповідно до статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України, яку суд першої інстанції вірно застосував. Установивши, що незаконні дії відповідача позбавили позивача можливості працювати, суд першої інстанції обґрунтовано поклав на відповідача обов`язок відшкодувати середню заробітну плату за час перебування ОСОБА_1 у вимушеному прогулі (постанови Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі №161/8196/22, від 14 лютого 2024 року у справі №464/2944/22);

враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, ціни позову, складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності вчинення відповідних дій адвокатом, значимості таких дій у справі, участі адвоката у судових засіданнях, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 50 000,00 грн. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду, зважаючи на те, що тривалий розгляд справи, у результаті чого витрати на правничу допомогу суттєво збільшились, був наслідком зокрема і дій сторони позивача, якою не було надано для сторони відповідача ані копії позову, ані додатків до нього, що підтверджується протоколом судового засідання від 21 липня 2022 року;

апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що розмір витрат на правову допомогу є завищеним та надмірним, в дев`ять разів перевищує попередньо наданий орієнтовний розрахунок. У рахунках зазначено близько 40-ка годин, без опису наданих послуг та майже 15 годин з описом дії - додаткова робота з матеріалами справи, без деталізації. Водночас, відносини щодо призупинення трудового договору врегульовані лише однією статтею, а отже, аналіз законодавства не потребував значного часу, а саме відшкодування витрат на правову допомогу не може слугувати додатковим інструментом збагачення за рахунок сторони, яка програла спір;

щодо відмови судом першої інстанції визначити точну суму платежу за один місяць, яка підлягає негайному стягненню, суд першої інстанції правомірно відмовив, оскільки така сума визначається органами виконавчої служби за зверненням позивача.

Аргументи учасників справи

10 травня 2024 року АТ «НАК «Нафтогаз України» засобами поштового зв`язку подало касаційну скаргу, яка підписана представником Моісеєвим Ю. О., на рішення Подільського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року, в якій просило:

скасувати оскаржені рішення;

ухвалити нове рішення яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суди не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування: статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», викладений у постанові від 14 вересня 2023 року у справі № 754/5488/22; статті 184 КЗпП України, викладений у постанові від 21 грудня 2020 року у справі № 520/2226/19;

у частині першій статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції від 15 березня 2022 року, що була чинною станом на дату винесення оскаржуваного наказу НАК «Нафтогаз України» №75 від 14 квітня 2022 року), законодавцем було визначено умову для реалізації роботодавцем права на призупинення дії трудового договору з працівником «у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи». Стаття 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» набула нової редакції з 19 липня 2022 року у зв`язку із внесенням змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин». У такій редакції норма частини першої цієї статті визначала призупинення дії трудового договору як тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором. У період виникнення спірних правовідносин законодавством було визначено право роботодавця на тимчасове призупинення забезпечення працівника роботою і право працівника на тимчасове призупинення виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Обов`язковість поєднання умов щодо неможливості надання роботи та її виконання на час видання оспорюваного наказу не була передбачена законом. У статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» відсутня норма про те, що для призупинення дії трудового договору повинна бути наявна абсолютна неможливість надання роботодавцем та виконання працівником відповідної роботи;

для призупинення дії трудового договору з позивачем не вимагалася наявність абсолютної неможливості надання та виконання роботи, а достатнім був сам факт неможливості надання та виконання роботи. Хибним є висновок судів про те, що законодавець передбачив одночасне настання неможливості надати роботу і неможливості виконувати роботу працівником. За змістом норм закону, який діяв на час видання оспорюваного наказу, призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативою однієї із сторін, про що вони мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб. Як роботодавець, так і працівник, кожен окремо, міг призупинити дію трудового договору у зв`язку з військовою агресією. Таким чином, зазначення судами основної підстави для задоволення позову, відсутності абсолютної неможливості у роботодавця надати роботу, а працівника - виконувати її, як умову для призупинення трудового договору з працівником, не відповідає змісту закону;

у роботодавця не було можливості надати роботу позивачці, що підтверджуються службовими записками директора з управління персоналом та соціальної політики «Групи Нафтогаз» №17-734/29-22 від 13 квітня 2022 року та № 17-761/29-22 від 14 квітня 2022 року, які стали підставою для винесення наказу №75. Обставини що підтверджують неможливість надання роботи викладені також у рішенні засідання правління НАК «Нафтогаз України» від 13 квітня 2022 року, яке оформлене протоколом №116. Тому НАК «Нафтогаз України» мало право згідно статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинити дію трудового договору з позивачем;

у матеріалах справи відсутній документ, в якому підтверджується відсутність батька у вихованні дитини, тому висновки судів про наявність у позивача статусу одинокої матері є передчасними.

У червня 2024 року ОСОБА_1 через Електронний суд подала відзив на касаційну скаргу, що підписаний адвокатом Скороход Г. М., в якому просила:

касаційну скаргу АТ «НАК «Нафтогаз України»залишити без задоволення;

рішення Подільського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року залишити без змін;

судові витрати покласти на відповідача.

Відзив мотивований тим, що:

суди було повно і всебічно з`ясували обставини, дослідили докази та надали їх правову оцінку;

жодних підстав для прийняття оскаржуваного наказу не було, оскільки не існувало обставин, які виключали б можливість надання відповідачем як роботодавцем) та виконання ОСОБА_1 як працівником передбаченої трудовим договором роботи. Підстав для призупинення дії трудового договору не було;

після введення правового режиму воєнного стану ОСОБА_1 продовжувала в повній мірі здійснювати виконання своїх посадових (трудових) обов`язків та виконувала завдання в режимі дистанційної роботи;

робота НАК «Нафтогаз України» в умовах війни не зупинялась, наявні в матеріалах справи документи підтверджують, що виконання численних IT проектів продовжувалось і фінансувалось, а в умовах воєнного стану та віддаленої роботи працівників на очолюваний ОСОБА_1 напрям інформаційних технологій було покладено ще й додаткові обов`язки, зокрема щодо забезпечення електронного документообігу компанії та електронної взаємодії з контрагентами;

службова записка директора з управління персоналом та соціальної політики «Групи Нафтогаз» №17-734/29-22 від 13 квітня 2022 року підтверджує, що відбулось скорочення (а не повна відсутність) обов`язків директора з інформаційних технологій, що означає те, що частина обов`язків підлягає подальшому виконанню;

законом надано право роботодавцю призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин, однак таке право роботодавця не є абсолютним. Головною умовою призупинення трудового договору з працівником, є абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника - виконувати її;

суди обґрунтовано вважали, що призупинення дії трудового договору з позивачем є незаконним, оскільки обставин неможливості відповідача у зв`язку з військовою агресією проти України надати позивачу роботу, а останній її виконувати в цій справі не встановлено.

У січні 2025 року ОСОБА_1 через Електронний суд подала письмові пояснення, що підписані адвокатом Скороход Г. М.

Пояснення мотивовані тим, що:

якщо призупинення дії трудового договору визнано незаконним, то стягненню з роботодавця на користь працівника підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу;

позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (вимушеного призупинення дії трудового договору) є похідною позовною вимогою. У випадку визнання наказу про призупинення дії трудового договору законним, вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також не підлягає задоволенню як похідна позовна вимога;

у випадку правомірності призупинення дії трудового договору, підлягають застосуванню положення статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», а саме, що відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на/за час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України;

у КЗпП України відсутня норма права, яка б у даній ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, так як це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом з тим, відповідно до статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України, яка й підлягає застосуванню.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

07 червня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2024 року:

узадоволенні клопотанняАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», яке підписане представником Моісеєвим Ю. О., про участь відмовлено;

справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2025 року у задоволенні клопотань ОСОБА_1 , які підписані представником Скороход Г. М., про участь у судовому засіданні відмовлено.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 24 травня 2024 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 14 вересня 2023 року у справі № 754/5488/22; від 21 грудня 2020 року у справі № 520/2226/19; від 30 червня 2021 року у справі № 752/18796/18; від 20 січня 2022 року у справі № 140/7919/20; від 04 вересня 2019 року у справі № 554/10264/17; від 30 травня 2018 року у справі № 734/2423/16-ц; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2024 року передано справу № 758/4178/22 на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2024 року мотивована тим, що:

«у справі, що переглядається: суд першої інстанції застосував положення статті 235 КЗпП України за аналогією та зробив висновок, що позивач перебувала у вимушеному прогулі з вини роботодавця, що призвело до невиплати заробітної плати позивачу. Тому наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції та зазначив, що, оскільки незаконні дії відповідача позбавили позивача можливості працювати, суд першої інстанції обґрунтовано поклав на відповідача обов`язок відшкодувати середню заробітну плату за час перебування позивачки у вимушеному прогулі;

аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що упрактиці Касаційного цивільного суду сформувався підхід про застосування статті 235 КЗпП України за аналогією закону до правовідносин у зв`язку із призупиненням дії трудового договору. Зокрема:

(1) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 січня 2024 року у справі № 161/8196/22 (провадження № 61-6897св23) зазначено: «оскільки районний суд дійшов вірного висновку, що підстав для застосування статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» немає, то й не підлягає застосуванню частина четверта цієї статті про те, що відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України. У КЗпП України відсутня норма права, яка б у даній ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, так як це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом з тим, відповідно до статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України, яку суд першої інстанції вірно застосував. Отже, установивши, що незаконні дії відповідача позбавили позивача можливості працювати, суд першої інстанції обґрунтовано поклав на відповідача обов`язок відшкодувати йому середню заробітну плату за час його перебування у вимушеному прогулі, тому доводи відзиву на касаційну скаргу про те, що такий обов`язок покладається на державу, що здійснює збройну агресію, в цьому випадку безпідставні»;

(2) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2024 року у справі № 761/14792/22 (провадження № 61-7969 св 24) зазначено: «у КЗпП України відсутня норма права, яка б регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору. Водночас частиною дев`ятою статті 10 ЦПК України передбачено, що якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах. Ураховуючи, що незаконні дії відповідача позбавили ОСОБА_1 можливості працювати та призвели до порушення її конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю, суди попередніх інстанцій обґрунтовано застосували до спірних правовідносин приписи частини другої статті 235 КЗпП України, яка регулює подібні за змістом відносини, та поклали на відповідача обов`язок відшкодувати позивачці середній заробіток за час її перебування у вимушеному прогулі. Такий висновок суду узгоджується з висновком, викладеним Верховним Судом у постановах від 21 червня 2023 року в справі № 149/1089/22, від 31 січня 2024 року у справі № 161/8196/22, від 27 березня 2024 року у справі № 753/12518/22»;

касаційний суд зауважує, що розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11);

кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 43 Конституції України). Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє до цього часу. Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34 38 39 41-44 53 Конституції України. Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»);

15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року. Вказаний Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом (частини друга, третя статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного наказу));

призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин (частина перша статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного наказу));

згідно з частиною третьою статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного наказу) відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України. Касаційний суд звертає увагу на те, що вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2024 року у справі № 638/14165/21 (провадження № 61-13363сво23));

обміркувавши викладене, касаційний суд зауважує, що:

відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору в повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України. Разом з тим, роботодавець повинен продовжувати ведення обліку в частині визначення та фіксації сум заробітної плати та компенсаційних виплат, які були б належні працівникові, якщо такого призупинення трудового договору не було б;

призупинення дії трудового договору не зумовлює припинення трудових відносин;

призупинення трудового договору не є тотожним звільненню працівника, а час невиконання працівником трудових обов`язків не може вважатися часом вимушеного прогулу;

до правовідносин, що виникають у зв`язку з призупиненням трудового договору, не можуть бути застосовані норми статті 235 КЗпП в частині, що регулює виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу;

підстави для покладення на роботодавця обов`язку виплатити працівнику середній заробіток під час призупинення дії трудового договору, відсутні;

з урахуванням викладеного, касаційний суд вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування статті 235 КЗпП України у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 січня 2024 року у справі № 161/8196/22 (провадження № 61-6897св23) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2024 року у справі № 761/14792/22 (провадження № 61-7969св24), та зробити висновок про те, що:

«призупинення дії трудового договору не зумовлює припинення трудових відносин. Призупинення трудового договору не є тотожним звільненню працівника, а час невиконання працівником трудових обов`язків не може вважатися часом вимушеного прогулу. До правовідносин, що виникають у зв`язку з призупиненням трудового договору, не можуть бути застосовані норми статті 235 КЗпП в частині, що регулює виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Підстави для покладення на роботодавця обов`язку виплатити працівнику середній заробіток під час призупинення дії трудового договору, відсутні».

Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2024 року прийнято та призначено до розгляду справу № 758/4178/22.

Аналіз доводів касаційної скарги свідчить, що постанова Київського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року оскаржується у частині залишення без змін рішення Подільського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2023 року. В іншій частині постанова Київського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року не оскаржується, тому в касаційному порядку не переглядається.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 25 лютого 2019 року між сторонами укладено строковий трудовий договір № 355. ОСОБА_1 призначено на посаду директора з інформаційних технологій відповідача.

25 серпня 2020 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду №355/4 до трудового договору, за якою сторони змінили трудові відносини зі строкового трудового договору на безстроковий.

З 25 серпня 2020 року позивачка працює в НАК «Нафтогаз України» на умовах безстрокового трудового договору.

Позивачка є одинокою матір`ю і на неї поширюються гарантії, передбачені статтею 184 КЗпП України.

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався і триває на дату ухвалення цього рішення.

Також встановлено, що наказом НАК «Нафтогаз України» №37 від 24 лютого 2022 року у зв`язку з введенням воєнного стану запроваджено з дня видання цього наказу строком на один місяць виконання працівниками НАК «Нафтогаз України» трудових обов`язків на умовах дистанційної роботи.

Додатком № 1 до зазначеного наказу було затверджено істотні умови дистанційної роботи працівників НАК «Нафтогаз України», відповідно до пункту 1 яких протягом періоду дистанційної роботи виконують свої трудові обов`язки особисто та в повному обсязі згідно з внутрішніми документами НАК «Нафтогаз України» (далі також - Компанія)/Групи Нафтогаз в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.

Наказом НАК «Нафтогаз України» №56 від 25 березня 2022 року було продовжено період виконання працівниками Компанії трудових обов`язків на умовах дистанційної роботи, запровадженої пунктом 1 наказу №37 від 24 лютого 2022 року «Про впровадження дистанційної роботи», на строк дії воєнного стану та додатково на 30 календарних днів із дня припинення або скасування воєнного стану в Україні.

Окремим дорученням голови правління НАК «Нафтогаз України» №17/1-668/28-22 від 02 квітня 2022 року позивача було викликано на робоче місце на 08 год. 30 хв. 04 квітня 2022 року у зв`язку з виробничою необхідністю.

За твердженням позивача вона у цей час перебувала з донькою за кордоном і у зв`язку з відсутністю повітряного сполучення та труднощами з приїздом в місто Київ залізничним транспортом прибула на робоче місце 05 квітня 2022 року.

Відповідно до службової записки №17-734/29-22 від 13 квітня 2022 року директора з управління персоналом та соціальної політики «Групи Нафтогаз», члена правління Бойченко О. В. стосовно призупинення дії трудового договору з директором з інформаційних технологій ОСОБА_1 зазначено, що окремим дорученням голови правління Компанії №17/1-668/28-22 від 02 квітня 2022 року директору з інформаційних технологій ОСОБА_1 у зв`язку з виробничою необхідністю та на підставі пункту 2.5 Істотних умов дистанційної роботи працівників НАК «Нафтогаз України», затверджених наказом «Про впровадження дистанційної роботи» №37 від 24 лютого 2022 року, було надано вимогу прибути о 08 год. 30 хв. 04 квітня 2022 року на своє робоче місце за адресою: м. Київ, Спортивна площа 1. Однак, директор з інформаційних технологій ОСОБА_1 не з`явилась на робоче місце на виконання вищезазначеного окремого доручення. Починаючи з 06 квітня 2022 року директор з інформаційних технологій ОСОБА_1 перебуває на лікарняному. Відповідно до інформації, наданої директором Департаменту інформаційних технологій ОСОБА_2 , станом на 01 квітня 2022 року щодо статусу проектів IT та проектів з IT складовою, із загального портфелю незавершених проектів в кількості 69 проектів: призупинене виконання 34 проектів; виключено 6 проектів; виконується 28 проектів, з яких фінансування призупинено по 6 проектах.

У службовій записці вказано, що відбулось значне скорочення обов`язків директора з інформаційних технологій. З огляду на ці обставини правлінням Компанії було прийняте рішення про припинення повноважень Уповноваженого керівника корпоративної функції «Управління інформаційними технологіями Групи Нафтогаз» ОСОБА_1 . Зазначене унеможливило на період дії воєнного стану в Україні виконання трудових обов`язків директора з інформаційних технологій ОСОБА_3 .

У службовій записці №17-761/29-322 від 14 квітня 2022 року директора з управління персоналом та соціальної політики «Групи Нафтогаз», члена правління Бойченко О. В. додатково до службової записки №17-734/29-22 від 13 квітня 2022 року щодо призупинення дії трудового договору з директором з інформаційних технологій ОСОБА_1 зазначено, що:

враховуючи перебування директора з інформаційних технологій ОСОБА_1 внаслідок військової агресії російської федерації за межами України протягом тривалого періоду часу та подальшу її відсутність у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю з 06 квітня 2022 року, завдання ОСОБА_1 керівництвом не встановлюються;

внаслідок збройної агресії російської федерації проти України в Компанії та підприємствах Групи Нафтогаз відбулось стрімке скорочення грошових надходжень від реалізації товарів, робіт, послуг. Зазначене стало причиною фактичного припинення фінансування робіт з реалізації інвестиційних проектів за напрямом інформаційних технологій в Компанії та підприємствах Групи Нафтогаз;

призупинене прийняття рішень загальними зборами та правлінням Компанії, які б передбачали виконання директором з інформаційних технологій ОСОБА_1 завдань та повноважень в межах, встановлених наказом №147 від 26 травня 2020 року «Про розподіл обов`язків між керівництвом НАК «Нафтогаз України» (зі змінами та доповненнями, внесеними наказами №209 від 24 липня 2020 року та №303 від 08 жовтня 2021 року), з причин відсутності потреби у виконанні таких завдань. Наглядова рада Компанії відсутня через припинення повноважень її членів;

фактично призупинена робота щодо розробки та затвердження IT стратегії та IT архітектури. Впровадження IT стратегії здійснюється тільки щодо реалізації тих її напрямків, по яких виділення фінансових ресурсів та прийняття необхідних рішень, передбачених стратегією, відбулось до введення воєнного стану. Компанія та підприємства Групи Нафтогаз в межах ІТ функції наразі зосереджені виключно на операційній підтримці IT процесів, а не на проектах розвитку IT;

виконання самостійними структурними IT підрозділами підприємств Групи Нафтогаз найбільш важливих завдань здійснюється за координації уповноваженого керівника корпоративної функції «Управління інформаційними технологіями «Групи Нафтогаз» ОСОБА_2 , який постійно перебуває на території України;

фактично призупинена робота в Групі Нафтогаз щодо розроблення методологічних та внутрішніх документів щодо формування, реалізації та удосконалення політики Компанії та/або Групи Нафтогаз з інформаційних технологій, встановлення єдиних методологічних та технічних стандартів уніфікації підходів у сфері автоматизації бізнес-процесів у межах Групи Нафтогаз;

реалізація політики інформаційної безпеки в телекомунікаційній системі Компанії виконується інформаційно-безпосередньо Департаментом безпеки Компанії, без залучення до цієї роботи директора з інформаційних технологій ОСОБА_1 .

Наказом НАК «Нафтогаз України» № 75 від 14 квітня 2022 року призупинено з 15 квітня 2022 року та на період до скасування або припинення воєнного стану на всій території України чи на території міста Києва та Київської області дію трудового договору з директором з інформаційних технологій ОСОБА_1 . Днем поновлення дії трудового договору з ОСОБА_1 вважати день, наступний за днем скасування або припинення воєнного стану на всій території України чи на території міста Києва та Київської області. ОСОБА_1 приступити до виконання трудових обов`язків у день поновлення дії її трудового договору. Серед іншого, припинено нарахування та виплата ОСОБА_1 заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат за період з 15 квітня 2022 року до дня поновлення дії трудового договору.

Наказ НАК «Нафтогаз України» №75 від 14 квітня 2022 року мотивовано військовою агресією російської федерації проти України з 24 лютого 2022 року на всій території України, введенням воєнного стану та статтею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», що виключає можливість надання та виконання роботи.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про часткове прийняття аргументів, викладених у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Щодо наявності підстав відступу

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24), постанову Верховного Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Об`єднана палата зауважує, що розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 43 Конституції України).

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє до цього часу. Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34 38 39 41-44 53 Конституції України.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року. Вказаний Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом (частини друга, третя статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час винесення наказу АТ «НАК «Нафтогаз України» №75 від 14 квітня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору»).

Призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин (частина перша статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного наказу)).

Згідно з частиною третьою статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» » (у редакції, чинній на час винесення наказу АТ «НАК «Нафтогаз України» №75 від 14 квітня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору») відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2024 року у справі № 638/14165/21 (провадження № 61-13363сво23)).

Обміркувавши викладене, Об`єднана палата зауважує, що:

сам по собі факт військової агресії проти України не є безумовною підставою для призупинення роботодавцем дії трудового договору. Формулювання положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час винесення наказу АТ «НАК «Нафтогаз України» №75 від 14 квітня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору»), що дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, й використання сполучника «та» дозволяє зробити висновок, що саме настання цих двох обставин одночасно дозволяє використовувати призупинення трудового договору з працівником як тимчасову виключну подію;

обов`язковість одночасного настання обставин неможливості роботодавця надати роботу і неможливості виконувати роботу працівником для застосування положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час винесення наказу АТ «НАК «Нафтогаз України» №75 від 14 квітня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору») є визначальною, оскільки можливість продовження виконання умов трудового договору хоча б однією із сторін та пов`язані з такою можливістю правові наслідки для іншої сторони - не породжують правові наслідки у зв`язку із призупиненням дії трудового договору, й в кінцевому результаті нівелюють необхідність/можливість застосування цієї норми закону;

у КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, оскільки це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом з тим, з урахуванням положень статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України;

відновлення порушеного права працівника на працю повинно здійснюватись не тільки визнанням наказу про призупинення дії трудового договору з працівником незаконним й поновленням дії трудового договору, а так само виплатою роботодавцем працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, застосовуючи норми статті 235 КЗпП України;

відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору в повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України, у випадку обґрунтованості призупинення дії трудового договору. Якщо ж незаконні дії роботодавця (незаконне призупинення дії трудового договору) позбавили працівника можливості працювати, то на роботодавця покладається обов`язок відшкодувати працівнику середню заробітну плату за час його перебування у вимушеному прогулі.

При передачі справи на розгляд Об`єднаної палати колегія суддів вважала необхідним відступити від висновків щодо застосування статті 235 КЗпП України у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 січня 2024 року у справі № 161/8196/22 (провадження № 61-6897св23) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2024 року у справі № 761/14792/22 (провадження № 61-7969св24).

У вказаних постановах суд касаційної інстанції застосував статтю 235 КЗпП України за аналогією закону до правовідносин у зв`язку із призупиненням дії трудового договору.

За таких обставин, з урахуванням викладеного, Об`єднана палата вважає, що немає підстав для відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 січня 2024 року у справі № 161/8196/22 (провадження № 61-6897св23) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2024 року у справі № 761/14792/22 (провадження № 61-7969св24) щодо застосування статті 235 КЗпП України у подібних правовідносинах.

Щодо вирішення касаційної скарги по суті

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 червня 2023 року у справі № 149/1089/22 (провадження № 61-292св23) вказано, що:

«дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України. Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою. Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо. […]

суди встановили, що як на час видачі оспорюваного наказу про призупинення дії трудового договору, так і на час розгляду справи, ВСП «Санаторій «МЦРЗ» здійснював свій основний вид діяльності та надавав медичні й санаторно-курортні послуги. До роботи були залучені 225 працівників. Дію трудових договорів відповідач призупинив лише з позивачем та ще вісьмома працівниками (чотирма медичними сестрами та чотирма медичними сестрами з масажу). Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано вважав, що призупинення дії трудового договору з позивачем є незаконним, оскільки обставин неможливості відповідача у зв`язку з військовою агресією проти України надати позивачу роботу, а останній її виконувати в цій справі не встановлено.

Також, установивши, що незаконні дії відповідача позбавили позивача можливості працювати, суди обґрунтовано поклали на відповідача обов`язок відшкодувати їй середню заробітну плату за час її перебування у вимушеному прогулі, тому доводи касаційної скарги про те, що такий обов`язок покладається на державу, що здійснює збройну агресію, в даному випадку безпідставні».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2024 року у справі № 933/411/22 (провадження № 61-13296св23) зазначено, що: «роботодавцю надано право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою. Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціонування з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 01 червня 2023 року у справі № 149/1089/22 (провадження № 61-292св23), від 14 вересня 2023 року у справі № 754/5488/22 (провадження № 61-6588св23), від 14 лютого 2024 року у справі № 201/791/23 (провадження № 61-11881св23)».

У справі, що переглядається:

при зверненні із позовом ОСОБА_1 вказувала, що після запровадження в Україні правового режиму воєнного стану вона продовжувала виконувати свої посадові обов`язки у НАК «Нафтогаз України». Проте відповідач прийняв рішення про призупинення дії трудового договору та припинення виплати заробітної плати. Позивач вважає, що наказ НАК «Нафтогаз України» №75 від 14 квітня 2022 року про призупинення дії трудового договору незаконним, оскільки у відповідача була можливість надавати їй роботу, а у позивача була можливість її виконувати;

суди встановили, що відповідачем не доведено та з матеріалів справи не вбачається абсолютної неможливості виконання позивачем роботи з огляду на те, що відповідно до наказу НАК «Нафтогаз України» №37 від 24 лютого 2022 року працівникам було встановлено дистанційну роботу, за умовами якої працівники (в тому числі позивач) могли виконувати свої трудові обов`язки в будь-якому місці за їх вибором та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій;

суди встановили, що НАК «Нафтогаз України» не припиняв своєї господарської діяльності після запровадження воєнного стану;

суди врахували, що відповідач не довів неможливості надання роботи позивачу, адже НАК «Нафтогаз України» здійснює свою господарську діяльність, Департамент інформаційних технологій НАК «Нафтогаз України» працює, працівники цього департаменту виконують свої функції. Суди не встановили, що на час видання оспорюваного наказу існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором, тобто, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника - виконувати її;

суди обґрунтовано вважали, що дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи;

тому суди зробили правильний висновок про визнання незаконним та скасування оскарженого наказу АТ «НАК «Нафтогаз України» №75 від 14 квітня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору»;

при стягненні середнього заробітку суди правильно застосували положення статті 235 КЗпП України за аналогією до правовідносин у зв`язку із призупиненням дії трудового договору. У випадку незаконності призупинення дії трудового договору обов`язок виплатити працівнику середній заробіток за період призупинення покладається на роботодавця;

суди врахували, що відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору в повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України, у випадку обґрунтованості призупинення дії трудового договору.

За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про задоволення позову Тому оскаржені судові рішення належить залишити без змін.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку із наведеним, Об`єднана палата вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржені рішення - без змін.

Висновки про правильне застосування норм права

У постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати (частина друга статті 416 ЦПК України).

На підставі викладеного, частини другої статті 416 ЦПК України, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду висловлює такі висновки про застосування норм права.

Сам по собі факт військової агресії проти України не є безумовною підставою для призупинення роботодавцем дії трудового договору. Формулювання положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час винесення наказу АТ «НАК «Нафтогаз України» №75 від 14 квітня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору»), що дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, й використання сполучника «та» дозволяє зробити висновок, що саме настання цих двох обставин одночасно дозволяє використовувати призупинення трудового договору з працівником як тимчасову виключну подію.

Обов`язковість одночасного настання обставин неможливості роботодавця надати роботу і неможливості виконувати роботу працівником для застосування положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час винесення наказу АТ «НАК «Нафтогаз України» №75 від 14 квітня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору») є визначальною, оскільки можливість продовження виконання умов трудового договору хоча б однією із сторін та пов`язані з такою можливістю правові наслідки для іншої сторони - не породжують правові наслідки у зв`язку із призупиненням дії трудового договору, й в кінцевому результаті нівелюють необхідність/можливість застосування цієї норми закону.

У КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, оскільки це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом з тим, з урахуванням положень статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України

Відновлення порушеного права працівника на працю повинно здійснюватись не тільки визнанням наказу про призупинення дії трудового договору з працівником незаконним й поновленням дії трудового договору, а так само виплатою роботодавцем працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, застосовуючи норми статті 235 КЗпП України.

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору в повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України, у випадку обґрунтованості призупинення дії трудового договору. Якщо ж незаконні дії роботодавця (незаконне призупинення дії трудового договору) позбавили працівника можливості працювати, то на роботодавця покладається обов`язок відшкодувати працівнику середню заробітну плату за час його перебування у вимушеному прогулі.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», яка підписана представником Моісеєвим Юрієм Олександровичем, залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: А. І. Грушицький

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Є. В. Синельников

І. М. Фаловська

М. Є. Червинська