Постанова

Іменем України

27 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 638/20248/19

провадження № 61-11744св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 січня 2020 року у складі судді Семіряд І. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 03 червня 2020 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н.

П., Кругової С. С., Маміної О. В.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст заяви, рішень суду першої та апеляційної інстанцій

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та іпотеки.

Разом з позовною заявою ОСОБА_1 до суду подана заява про забезпечення позову шляхом заборони відчуження нерухомого майна, а саме нежитлових приміщень другого поверху № 30-33,41-47, загальною площею 145,2 кв. м, в житловому будинку літ. А-16, що розташовані по

АДРЕСА_1.

Заява мотивована тим, що у листопаді 2019 вона дізналась про те, що ОСОБА_4, використовуючи раніше надану йому довіреність від ФОП ОСОБА_1, уклав зі своєю матір'ю ОСОБА_2 договір купівлі- продажу від 18 січня

2019 року на зазначені нежитлові приміщення, що належали їй на праві власності. ОСОБА_4 не повідомив позивача про те, що укладено правочин, жодних коштів не передавав. Продаж майна вчинено за набагато нижчою ціною. В подальшому між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки щодо передачі спірних приміщень.

Жодних повідомлень про продаж приміщень позивач не отримувала. Відповідач таємно уклав договір купівлі-продажу. На думку ОСОБА_1 існує загроза, що спірне майно буде повторно перепродане з метою утворення ланцюга добросовісних набувачів.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 січня 2020 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 03 червня 2020 року, задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Заборонено відчуження нерухомого майна, що належить ОСОБА_2, а саме нежитлових приміщень другого поверху № 30-33,41-47, загальною площею 145,2 кв. м, в житловому будинку літ. А-16, що розташовані по

АДРЕСА_1.

Суди керувалися тим, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відчуження спірного нерухомого майна може призвести до утруднення виконання майбутнього рішення суду у разі задоволення позову: якщо спірне майно буде відчужено, ймовірно, позивач буде позбавлена можливості повернути спірне майно у свою власність. Позивачем доведено, що на теперішній час існує загроза відчуження спірних приміщень, що на думку, позивача, може призвести до порушення її конституційних прав. Запропонований позивачем вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позивачкою вимогами.

Аргументи учасників справи

У серпні 2020 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на оскаржені судові рішення, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуальногоправа, просив скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким

у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити; судові витрати покласти на відповідача.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції задоволено заяву позивача про забезпечення позову з порушенням положень частини 1 статті 151 та частини 10 статті 153 ЦПК України, а апеляційним судом

в порушення пункту 4 частини першої статті 376 та підпункту "в" пункту

3 частини 1 статті 382 ЦПК України зазначене не враховано та не зазначено мотивів відхилення вказаного аргументу апеляційної скарги. Судами помилково не повернуто заяву про забезпечення позову заявнику.

Всупереч положенням частини 1 статті 153 ЦПК України та частини 1 статті 126 ЦПК України суд першої інстанції постановив оскаржену ухвалу поза межами встановленого законом процесуального строку, а апеляційний суд не врахував вказане порушення судом норм процесуального права й не навів мотивів відхилення вказаного аргументу апеляційної скарги. З матеріалів справи вбачається, що заяву про вжиття заходів забезпечення позову подано

27 грудня 2019 року. Таким чином, суд першої інстанції повинен був розглянути заяву про забезпечення позову в строк, не пізніше 02 січня 2020 року.

Оскаржені судові рішення постановлено судами з порушенням вимог частини 2 статті 149 ЦПК України щодо наявності обов'язкових підстав для вжиття заходів забезпечення позову та з виходом за межі співмірності заходів забезпечення позову із позовними вимогами (частина 3 статті 150 ЦПК України). Суди при прийнятті оскаржених рішень не зазначили доказів, на підставі яких вони зробили висновки про наявність загрози відчуження спірних приміщень та про порушення прав позивача. Позивачем заявлено немайновий позов про визнання недійсними договору купівлі-продажу спірних приміщень та договору іпотеки. Позовних вимог про застосування наслідків недійсного правочинів купівлі-продажу у вигляді повернення майна у власність позивача не заявлено. Водночас в заяві про забезпечення позову позивачем поставлено питання щодо заборони відчуження майна, тобто вчинення дій майнового характеру.

Суди не врахували висновків у постановах Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня

2019 року у справі № 308/3824/16-ц, Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13 січня 2020 року у справі № 922/2163/17.

Позивач, звернувшись із позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна та іпотеки, до заяви про забезпечення позову (до позовної заяви) не надала жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що існує будь-яка реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та іпотеки. Стверджуючи про наявність підстав для забезпечення позову, позивач не додала відповідних доказів, а суди попередніх інстанцій всупереч вимогам частини 2 статті 149, частин 1 , 6 статті 81 та частини 1 статті 89 ЦПК України, із порушенням принципу змагальності (частина 3 статті 12 ЦПК України), принципу доказування, вважали доведеними не підтверджені доказами припущення позивача щодо існування вказаних підстав, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначено, що наведені

у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені абзацом 2 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Згідно з абзацом 2 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 2 статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

У статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема заборона вчиняти певні дії. Відповідно до частини 3 статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: "співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду

і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. [..] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

[..] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що "умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача".

Предметом позову у цій справі є позовні вимоги немайнового характеру про визнання недійсними договорів. В разі задоволення позову рішення суду не підлягатимуть примусовому виконанню, а тому суди помилково вважали, що незабезпечення позову в обраний спосіб ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду. Отже, такий захід забезпечення позову не відповідає змісту порушеного, на думку позивача, права, та не є співмірним із заявленими вимогами в цій справі.

За таких обставин судові рішення про заборону відчуження нерухомого майна підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову

в задоволенні вимог заяви про забезпечення позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв'язку

з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви.

Відповідно до підпунктів "б ", "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, ? у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції справи за заявою про забезпечення позову ОСОБА_3 сплатив 420,40 грн судового збору та у зв'язку

з переглядом справи у суді касаційної інстанції - 420,40 грн судового збору.

У зв'язку із задоволенням касаційної скарги ОСОБА_3 сплачений судовий збір підлягає стягненню на його користь зі ОСОБА_1.

Керуючись статями 400, 402, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 січня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 03 червня 2020 року скасувати.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати на сплату судового збору в сумі 840,80 грн.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції ухвала Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 січня 2020 року та постанова Харківського апеляційного суду від 03 червня 2020 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов