Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.04.2023 року у справі №459/2270/18
Постанова КЦС ВП від 05.04.2023 року у справі №459/2270/18

Постанова

Іменем України

05 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 459/2270/18

провадження № 61-19580св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного суду від 01 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Крайник Н. П., Мельничук О. Я.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, і виселення.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що з 27 лютого 2017 року він є власником квартири АДРЕСА_1 , яку придбав на електронних торгах у межах виконавчого провадження.

З моменту набуття права власності на квартиру він не може користуватися нею, оскільки відповідачі перешкоджають йому у доступі до житла, комунальних платежів не сплачують.

У зв`язку з наведеним просив визнати їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням, та виселити їх без надання іншого житла.

Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 02 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 01 листопада 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Виселено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житла.

Задовольняючи позов, суди виходили з того, що, проживаючи у квартирі, відповідачі чинять перешкоди позивачу - новому власнику житла, що є підставою для визнання їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням, і їх виселення.

Апеляційний суд зазначив, що у судове засідання відповідачі не з`явилися, не зважаючи на неодноразове належне їх і їхнього представника повідомлення про час та місце розгляду справи, тому вважав можливим розглянути справу за їх відсутності.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2021 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами, у яких вони, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати постанову апеляційного суду та передати справу на новий апеляційний розгляд.

У касаційних скаргах відповідачі вказують, що у порушення норм процесуального права 01 листопада 2021 року апеляційний суд розглянув справу по суті за їх відсутності, не повідомивши їх про розгляд справи в цей день, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування постанови апеляційного суду.

У касаційних скаргах відповідачі зазначають, що задовольняючи позов, суди не врахували, що спірна квартира, яку позивач начебто набув у власність на публічних торгах, є єдиним їхнім житлом, у якому вони проживають ще з 1996 року. Набуваючи у власність спірне майно, ОСОБА_1 достовірно знав про те, що відповідачі зареєстровані і проживають у цій квартирі. Суди не звернули увагу на те, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи, на його утриманні перебуває хвора дружина ОСОБА_3 ОСОБА_4 перебуває на службі у ЗСУ. У разі їх виселення вони стануть безхатченками. Їх виселення новим власником становитиме непропорційне втручання у їх право на мирне володіння майном у розумінні статті 8 Конвенції пр,о захист прав людини і основоположних свобод.

У січні 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив, у якому він зазначає, що апеляційне провадження у справі відкрите 19 травня 2020 року, відповідачі і їх представник неодноразово належним чином повідомлялися про розгляд справи, однак у судові засідання не з`являлися, тому апеляційний суд дійшов до правильного висновку про можливість розгляду справи за їх відсутності.

Рух справи

Ухвалами Верховного Суду від 13 грудня 2021 року та від 18 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження у складу колегії із п`яти суддів.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Доводи касаційних скарг містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, судове рішення ухвалено з порушенням пункту 5 частини першої, пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Фактичні обставини

ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_2 , яку він придбав на електронних торгах. Попереднім власником квартири був ОСОБА_2 .

Згідно з довідкою відділу реєстрації Червоноградського міської ради Львівської області від 01 серпня 2018 року, відповідачі зареєстровані та проживають у вказаній квартирі.

Суди встановили, що між сторонами наявні конфлікти з приводу користування відповідачами спірною квартирою та оплатою спожитих комунальних послуг.

01 березня 2017 року позивач направив відповідачу ОСОБА_2 повідомлення про звільнення квартири, у якому просив звільнити спірне житло в добровільному порядку до 31 березня 2017 року. Така вимога позивача залишилася без реагування з боку відповідачів.

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 12 червня 2018 року скасовано рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 18 грудня 2018 року про задоволення позову ОСОБА_2 справі № 459/584/17 про визнання недійсними електронних торгів та визнання недійсним протоколу проведення електронних торгів за позовом ОСОБА_2 до ДП «Сетам», ОСОБА_1 та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_2 .

Постановою Верховного Суду від 08 липня 2020 року (справа № 459/584/17) постанову Апеляційного суду Львівської області 12 червня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Львівського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 18 грудня 2018 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_4 , позову третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_3 про визнання недійсними електронних торгів та визнання недійсним протоколу проведення електронних торгів відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2020 року за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження, виконання постанови апеляційного суду не зупинено.

Відповідно до довідки командира ВЧ 2167 від 03 вересня 2021 року № 1667 солдат ОСОБА_4 брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення цих заходів з 30 липня 2019 року по 31 жовтня 2019 року; з 15 листопада 2019 року по 18 березня 2020 року; з 11 листопада 2020 року по 04 березня 2021 року; з 28 березня 2021 року по 08 липня 2021 року; з 25 липня 2021 року по 11 серпня 2021 року. Зазначена довідка є підставою для надання ОСОБА_4 статусу учасника бойових дій.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) зроблено висновок, що «невиконання кредитних зобов`язань стало підставою подання до суду позовів банками про звернення стягнення на іпотечне майно, надане за договорами забезпечення кредитів, що зумовило масове виселення колишніх власників з неповнолітніми дітьми із житла. Це створило напругу в суспільстві, яка могла призвести до масових заворушень. В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, роз`яснено порядок застосування статті 40 Закону № 898-IVта статті 109 ЖК УРСР. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону № 898-IV, так і норма статті 109 ЖК УРСР. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що Верховний Суд України застосував норми права, які регулюють спірні правовідносини, тобто суд діяв згідно із законом. Дійсно, внаслідок відмови в задоволенні позову про виселення, неволодіючий власник несе певні обмеження. Держава цілеспрямовано вносила законодавчі обмеження, направлені на захист прав громадян України, щодо виселення, які пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитами, наданими в іноземній валюті та забезпеченими іпотекою. Вказана обставина обумовлена тим, що фізична особа, яка отримала кредит у іноземній валюті, не має впливу на здешевлення гривні, коливання валютного курсу, проте саме держава зобов`язана забезпечувати як дотримання прав усіх суб`єктів, так і баланс прав, у тому числі і прав кредитодавця та позичальника у кредитних правовідносинах. Разом з тим не можна не звернути уваги на порушення прав нового власника. Однак при цьому необхідно врахувати, що спірна квартира придбана при реалізації предмета іпотеки державним виконавцем. Державний виконавець повинен був зазначити про обтяження квартири у вигляді проживання у ній її власника разом із членами сім`ї, серед яких є неповнолітня дитина. Банк при наданні згоди на реалізацію предмета іпотеки мав виконати вимоги частини другої статті 109 ЖК УРСР, оскільки на той час вона вже діяла у зміненій редакції, яка містила заборону виселення боржника за кредитним договором без надання іншого житлового приміщення. Тобто новий власник може частково поновити свої права шляхом звернення про відшкодування шкоди до продавця, якщо той неналежним чином виконав свої зобов`язання про повне інформування можливих покупців квартири про її обтяження, чи до банку про виконання останнім обов`язку із забезпечення осіб, які підлягають виселенню, іншим житловим приміщенням та відшкодування збитків».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі

№ 643/18788/15-ц (№14-93цс19) зроблено висновок, що: «частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Велика Палата Верховного Суду вважає, що статтю 109 ЖК УРСР викладено в саме в такій редакції з урахуванням економічної та соціальної ситуації в державі з метою захисту суспільних інтересів, зокрема незахищених верст населення, які в силу об`єктивних обставин мають ризики втратити право користування житлом. Разом з тим, відповідно до практики ЄСПЛ вживаючи будь-яких заходів, у тому числі й обмеження мирного володіння майном, держава повинна дбати про забезпечення при цьому відповідного пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, що ставиться. Державний виконавець зобов`язаний був надавати інформацію про обтяження майна, яке реалізується на електронних торгах. Зокрема, зазначити, що в ній зареєстрований та проживає власник, який передав майно в іпотеку, разом з членами його сім`ї. А покупець такого майна, в свою чергу, мав оцінити ризики та обмеження пов`язані з його придбанням. Неповне інформування учасників електронних торгів про обтяження майна, яке реалізується, є підставою для відшкодування збитків, що свідчить про наявність альтернативних способів захисту прав нового власника. Отже, обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статей 109 ЖК УРСР та статті 40 Закону № 898-IV, є передбачуваними. З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що до спірних правовідносин між власником, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, та особами, які мають право користування таким приміщенням, підлягають застосуванню норми статті 40 Закону № 898-IV та статті 109 ЖК УРСР. Однак суд першої інстанції не встановлював обставини придбання квартири АДРЕСА_1, не з`ясовував джерела коштів за які її було придбано ОСОБА_1 та не пов`язував своє рішення з зазначеними обставинами. Як вбачається зі змісту постанови Апеляційного суду Харківської області від 18 січня 2018 року зазначене питання не було предметом дослідження і апеляційного суду. На порушення вимог статей 263 264 ЦПК України апеляційний суд не навів жодних доказів на яких ґрунтуються його висновки, в цій частині. Встановлення вищезазначених обставин справи має суттєве значення для правильного вирішення цього спору».

У постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 555/571/20 (провадження № 61-3911св21) вказано, що: «у своїй практиці Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, тобто дотримання справедливого балансу. Заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар внаслідок втручання у її права. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення, й наслідками, що настають. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частини четвертої статті 10 ЦПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Вирішуючи спори про усунення перешкод у користуванні житловим будинком, який перебуває у приватній власності, суди з урахуванням обставин справи надають оцінку правам, гарантованим статтею 8 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, пропорційності втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло з метою захисту права власності. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції».

У справі, що переглядається, суди, задовольняючи позов про усунення перешкод у користуванні спірної квартири шляхом виселення з неї відповідачів, не звернули уваги на те, що під час ухвалення судового рішення про виселення колишнього власника і членів його сім`ї із житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві, не перевірили доводів відповідачів про те, що спірне житло є їхнім єдиним місцем проживання і внаслідок виселення вони стануть безхатченками, ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи.

За таких обставин суди зробили передчасний висновок про задоволення позовних вимог.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Щодо доводів касаційних скарг про порушення апеляційним судом норм процесуального права - розгляд справи за відсутності сторін, які не були належним чином повідомлені про судове засідання, у якому прийнята оскаржена постанова, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з частиною першою статті 268 ЦПК України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення суду.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (частина четверта статті 268 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21) зазначено, що з урахуванням принципу розумності та відповідно до положень частини п`ятої статті 268 ЦПК України датою судового рішення, ухваленого у справі за відсутності у судовому засіданні її учасників, є дата складення повного тексту рішення. Зазначення судом датою такого рішення дату складення повного тексту, а не дату судового засідання, в якому воно ухвалено, не є порушенням прав сторін.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

ухвалою Львівського апеляційного суду від 09 червня 2020 року призначено справу до розгляду на 10 год 30 хв. 18 серпня 2020 року у приміщенні Львівського апеляційного суду за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 02 грудня 2019 року (т. 1, а. с. 214);

ухвалою Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2020 року призначено справу до розгляду на 09 год 30 хв. 06 жовтня 2020 року у приміщенні Львівського апеляційного суду за апеляційними скаргами ОСОБА_4 і ОСОБА_3 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 02 грудня 2019 року (т. 2, а. с. 19);

у подальшому судові засідання неодноразово відкладалися (на 17 грудня 2020 року, 18 лютого 2021 року, 27 травня 2021 року, 12 серпня 2021 року, 21 жовтня 2021 року);

на судове засідання, призначене на 09:30 год 21 жовтня 2021 року, відповідачі повідомлені належним чином (відповідно до листа-повернення від 17 вересня 2021 року ОСОБА_4 не отримав повістку-повідомлення про виклик до суду, оскільки він був відсутній за вказаною адресою (т. 2, а. с. 117); ОСОБА_2 і ОСОБА_3 отримали повістки-повідомлення про виклик до суду 11 вересня 2021 року (т. 2, а. с. 119, 120).

Отже, у справі, що переглядається: сторони були повідомлені про судове засідання, призначене на 21 жовтня 2021 року, завчасно, належним чином у встановленому законом порядку, проте у судове засідання не з`явились; через неявку сторін у судове засідання, призначене на 21 жовтня 2021 року, протокол судового засідання не вівся, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, а, отже, судове засідання не проводилось; з урахуванням того, що розгляд справи, яка переглядається, відбувався за відсутності учасників справи, датою ухвалення постанови апеляційного суду у справі є дата складення повного судового рішення - 01 листопада 2021 року (частина п'ята статті 268 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм процесуального права та з неправильним застосування норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід задовольнити частково, рішення і постанову судів попередніх інстанцій скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 406 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 02 грудня 2019 року і постанову Львівського апеляційного суду від 01 листопада 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 02 грудня 2019 року та постанова Львівського апеляційного суду від 01 листопада 2021 року втрачають законну силу і подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат Судді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук