Постанова

Іменем України

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 2-649/10

провадження № 61-36994св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Кривцової Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "ОТП Банк",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя в складі судді Світлицької В. М. від 26 січня 2010 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області в складі колегії суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Онищенка Е. А., від 11 квітня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2009 року публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором.

Позовні вимоги ПАТ "ОТП Банк" мотивувало тим, що 18 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір CM-SME202/216/2008, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 266 000,00 доларів США шляхом їх безготівкового переказу на поточний рахунок з строком погашення не пізніше 17 квітня 2023 року. 18 квітня 2008 року в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_2 взяв на себе зобов'язання перед банком відповідати за невиконання ОСОБА_1 зобов'язань, покладених на нього кредитним договоромCM-SME202/216/2008. ОСОБА_1 не виконував умови договору щодо повернення суми кредиту та сплати відсотків, в зв'язку з чим станом на 22 жовтня 2009 року утворилась заборгованість в розмірі 2 055 737,81 грн.

Банк просив суд стягнути солідарно з відповідачів суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 2 055 737,81 грн, вирішити питання розподілу судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого суду м. Запоріжжя від 26 січня 2010 року позов ПАТ "ОТП Банк" задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ "ОТП Банк" в особі Регіонального відділення АТ "ОТП Банк" у м. Запоріжжя суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 2 055 737,81 грн, а також судові витрати по сплаті судового збору 1 700 грн та витрати на інформаційно -технічне забезпечення розгляду справи 120 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, проте позичальник свої зобов'язання за спірним кредитним договором належним чином не виконав, унаслідок чого станом на 22 жовтня 2009 року виникла заборгованість за цим договором, що є підставою для стягнення з солідарних боржників суми боргу.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09 листопада 2010 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2010 року залишено без задоволення.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 04 вересня 2017 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2010 року залишено без задоволення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 25 вересня 2017 року відкрито апеляційне провадження.

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 11 квітня 2018 року апеляційна скарга ОСОБА_2 залишена без задоволення.

Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2010 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що взяті на себе зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_1 не виконував належним чином, тому за цим договором утворилась заборгованість, яка підлягала стягненню з солідарних боржників на підставі частини 1 статті 554 ЦК України. При цьому суд спростував твердження заявника щодо припинення поруки, пославшись на те, що банк звернувся до суду у строки, визначені частиною 4 статті 559 ЦК України після направлення вимоги поручителю ОСОБА_2.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду ОСОБА_2 просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову банку, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що договір поруки, укладений між ним та банком, на момент звернення банку з позовом до суду припинений, оскільки умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожен черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

При цьому вказує, що судами порушено вимоги статей 212, 213, 214 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) 2004 року, оскільки не наведено мотивів стягнення заборгованості за відсотками за період з 20 грудня 2008 року по 07 жовтня 2009 року, за пенею з 20 листопада 2008 року по 29 квітня 2009 року, відсутній розрахунок, який підтверджує саме таку суму боргу.

Вказує, що судами не надано оцінку такому доказу як розрахунок заборгованості, який не містить в собі щомісячних платежів з прив'язкою до графіку щомісячного погашення боргу, а відсутність інформації про рух коштів та по кредитному рахунку не дає можливості перевірити його обґрунтованість.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

У червні 2019 року згідно з повторним протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 квітня 2008 року між закритим акціонерним товариством "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № CM-SME202/216/2008, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредитні кошти у розмірі 266 000,00 доларів США шляхом їх безготівкового переказу на поточний рахунок із строком погашення не пізніше 17 квітня 2023 року.

ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконував, в зв'язку з чим станом на 22 жовтня 2009 року утворилась заборгованість за кредитним договором, яка складає 2055 737,81 грн.

18 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_2 в забезпечення виконання кредитного договору № CM-SME202/216/2008, укладено договір поруки № SR-SME202/216/2008, згідно з яким, поручитель зобов'язався відповідати перед банком за повне та своєчасне виконання позичальником боргових зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі таких зобов'язань.

Відповідно до пункту 3.1 договору поруки у випадку невиконання ОСОБА_1 боргових зобов'язань перед банком за кредитним договором, банк має право звернутись до поручителя з вимогою про виконання боргових зобов'язань в повному обсязі чи в частині.

Відповідно до пункту 3.2 договору поруки поручитель приймає на себе зобов'язання у випадку невиконання боржником боргових зобов'язань, здійснити виконання боргових зобов'язань в обсязі, заявленому кредитором протягом 3 банківських днів з дати отримання відповідної письмової вимоги кредитора.

08 січня 2009 року ПАТ "ОТП Банк" направило на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 досудові вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором від 18 квітня 2008 року.

ОСОБА_2 отримав досудову вимогу ПАТ "ОТП Банк" лише 14 вересня 2009 року.

До суду з позовом ПАТ "ОТП Банк" звернувся 04 листопада 2009 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ПАТ "ОТП Банк", суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що боржник ОСОБА_1 не погашав заборгованість за кредитним договором, унаслідок чого у нього утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача, а поручитель повинен нести цивільно-правову відповідальність за порушення боржником узятих на себе зобов'язань.

Заявник у своїй касаційній скарзі вказує на те, що за умовами кредитного договору погашення кредиту та процентів за його користування повинно здійснюватися позичальником щомісячно рівними частинами, то перебіг позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих обов'язків.

Тому на момент пред'явлення позову до суду порука, укладена з ним припинила свою дію, оскільки позичальник належним чином не виконував вимоги кредитного договору, а звернення до суду з позовом до поручителя повинно в імперативному порядку обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України).

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина 1 статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини 1 , 2 статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до частини 1 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина 1 статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини 4 статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини 4 статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, "основне зобов'язання" - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов'язки сторін кредитного договору.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що боржник (а відтак і поручитель) узяв на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 17 квітня 2023 року. Однак, ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині стягнення суми боргу, суди не звернули увагу на строки виконання боржником зобов'язання.

Так, пунктом 1.5.1 кредитного договору кредитор та позичальник визначили порядок виконання зобов'язань ОСОБА_1 перед ПАТ "ОТП Банк", зокрема, сплачувати її частинами (щомісячними платежами) у розмірі та строки, визначені у графіку платежів.

Отже, поряд з установленням строку дії кредитного договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з частиною 3 статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

З огляду на положення другого речення частини 4 статті 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Аналіз судової практики, здійснений на підставі інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень, за релевантністю судових рішень, прийнятих Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в аналогічних справах, свідчить про те, що суд касаційної інстанції дотримується правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постановах від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16 та в інших. Так, і у справі, переданій на розгляд Великої Палати Верховного Суду, і в аналогічних справах, які переглядалися Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, прийнято рішення, які свідчать про відсутність розходжень у судовій практиці (справи № 756/12263/15-ц, 522/10828/15-ц, 377/471/15-ц, 127/8315/16-ц, 285/1462/15-ц, 2-1283/11,569/3799/14-ц, 756/4514/16-ц, 750/4903/14 та багато інших). В усіх зазначених справах суд касаційної інстанції виходив із того, що строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов'язанням. Більш того, у цих судових рішеннях містяться посилання на висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України у справах № 6-53цс14,6-3087цс16 та інших аналогічних справах.

Таких висновків у своїй постанові від 13 червня 2018 року дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі № 408/8040/12 (провадження 14-145цс18).

У справі, яка переглядається, згідно з пунктом 1.5.1 кредитного договору повернення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у графіку платежів, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівкового перерахування на поточний рахунок. Відповідно до пункту
2.1 договору поруки, порукою забезпечуються вимоги кредитора щодо сплати боржником кожного і всіх його боргових зобов'язань за кредитним договором у такому розмірі, порядку, як установлено кредитним договором.

Встановлено, що позивач направив до суду розрахунок заборгованості за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 18 квітня 2008 року станом на 22 жовтня 2009 року. При цьому у розрахунку загальними сумами вказав заборгованість за тілом кредиту, процентам, пенею, нарахованою на суми заборгованості за період з 20 листопада 2008 року по 29 квітня 2009 року без зазначення про щомісячні платежі та нарахування на них (а. с.26).

Отже, оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати кожного місяця, а за договором поруки поручитель відповідає у такому ж розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як установлено кредитним договором, то з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обчислення установленого статті 261 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.

Якщо банк пред'явив вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, то в силу положень частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Таким чином, аналіз частини 4 статті 559 ЦК України дає підстави для висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов'язання.

Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не пред'явить вимоги до поручителя.

У справі, яка переглядається, суди не врахували, що кредитним договором укладеним між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 передбачено виконання грошових зобов'язань шляхом здійснення щомісячних платежів (згідно з графіком платежів), а за договором поруки відповідальність поручителя ОСОБА_2 встановлена у такому розмірі, порядку, як у кредитному договорі; не з'ясували: чи пред'явив банк вимогу до поручителя в межах шести місяців за кожним місячним платежем та за якими платежами порука припинилась, а за якими ще діє.

Суд може визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, однак зобов'язаний встановити обставини, які підлягають доказуванню і зобов'язаний вжити всіх необхідних заходів з метою встановлення істини.

Принцип змагальності не виключає необхідності всебічного та повного дослідження всіх обставин справи задля встановлення об'єктивної істини та об'єктивного вирішення справи.

Висновки суду апеляційної інстанції про те, що банк звернувся до суду з вимогою про стягнення солідарного боргу з поручителя в межах строків, визначених частиною 4 статті 559 ЦК України, є передчасним.

Тому суду апеляційної інстанції слід встановити порядок виконання умов пункту
1.5.1 кредитного договору, а саме: встановити наявність чи відсутність прострочених платежів щодо погашення періодичного платежу. Одночасно перевірити, чи немає підстав для застосування положення частини 4 статті 559 ЦК України.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 77, 78, 79, 80, 81, 82, 83, 84, 89, 243, 263 ЦПК України, чинного на час розгляду справи, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Частиною 3 статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За таких обставин, оскільки недоліки, допущені судами попередніх інстанцій не можуть бути усунені при касаційному розгляді справи, судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно об'єктивно дослідити вказані у цій постанові докази у сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Запорізької області від 11 квітня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Кривцова

Р. А. Лідовець