Постанова

Іменем України

04 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 766/2980/18

провадження № 61-20288св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 квітня 2021 року в складі судді Майдан С. І. та постанову Херсонського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Приходько Л. А., Базіль Л. В., Бездрабко В. О., в справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк), про стягнення грошових коштів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 29 жовтня 2013 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі голови Правління Дубілета О. В. укладено договір депозитного вкладу № SАMDN25000738865118 (вклад «Стандарт на 12 міс.») на загальну суму 320 000,00 дол. США, розмір процентної ставки складає 8,5 % річних, строк зберігання вкладу складає 366 днів з 29 жовтня 2013 року до 29 жовтня 2014 року.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2016 року в справі № 201/2754/15, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2017 року, позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено та стягнено з ПАТ КБ «ПриватБанк» грошові кошти за договором строкового вкладу від 29 жовтня 2013 року № SАMDN25000738865118 у сумі 320 000,00 дол. США та проценти станом на 19 лютого 2015 року - 36 710,00 дол. США.

Зазначав, що грошові кошти були фактично отримані ним 11 грудня 2017 року, що підтверджується випискою з особового рахунку від 19 лютого 2018 року, виданою АТ «ОПТ Банк».

Позивач вважав, що відповідач порушив грошові зобов`язання щодо повернення депозитних коштів із процентами на вимогу вкладника, у зв`язку з чим АТ КБ «ПриватБанк» повинен сплатити на користь позивача відсотки за вкладом до дня фактичного повернення коштів вкладнику з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, тобто з 20 лютого 2015 року до 11 грудня 2017 року.

Враховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь:

- відсотки за ставкою 8,5 % річних за період з 20 лютого 2015 року до 10 грудня 2017 року включно у розмірі 76 383,56 дол. США, що станом на 20 лютого 2018 року еквівалентно 2 063 119,96 грн;

- 3 % річних за період з 20 лютого 2015 року до 10 грудня 2017 року включно у розмірі 811 693,45 грн;

- інфляційне збільшення суми боргу за період з 20 лютого 2015 року до 10 грудня 2017 року включно у розмірі 5 417 499,40 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Херсонський міський суд Херсонської області рішенням від 23 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відсотки за користування грошовими коштами за період з 20 травня 2015 року до 10 грудня 2017 року в сумі 8 977,53 дол. США, що станом на 20 лютого 2018 року еквівалентно 242 483,09 грн; 3 % річних в сумі 20 408,00 грн; інфляційні втрати за період з 20 травня 2015 року до 10 грудня 2017 року в сумі 162 294,99 грн.

Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

У задоволені решти позовних вимог відмовив.

Рішення суду мотивовано тим, що у зв`язку з неналежним виконанням банком договору банківського вкладу, банк повинен нарахувати та виплатити клієнту відсотки у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом «На вимогу». Відсотки за період після припинення договору банківського вкладу мають розраховуватися за відсотковою ставкою за вкладом «На вимогу» (1 %) до 03 травня 2017 року та за відсотковою ставкою за вкладом «До запитання» (0,01 %), починаючи з 04 травня 2017 року. Крім того, у зв`язку з порушенням зобов`язання за договором банківського вкладу банк має виплатити позивачу 3 % річних та інфляційні втрати.

Херсонський апеляційний суд постановою від 18 листопада 2021 року апеляційні скарги АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 задовольнив частково.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 квітня 2021 року в частині стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відсотків за користування грошовими коштами за період з 20 травня 2015 року до 10 грудня 2017 року в сумі 8 977,53 дол. США, що станом на 20 лютого 2018 року еквівалентно 242 483,09 грн, змінив. Стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відсотки за користування грошовими коштами за період з 20 травня 2015 року до 10 грудня 2017 року в сумі 7 050,43 дол. США.

Рішення суду в частині стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 3 % річних в сумі 20 408,00 грн змінив. Стягнув АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 3 % річних в сумі 711 289,97 грн.

Рішення суду в частині стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат скасував та ухвалив в цій частині нове рішення, яким відмовив ОСОБА_1 у задоволенні вказаних вимог.

Рішення суду в частині розподілу судових витрат, понесених при поданні позову, змінив шляхом зменшення судових витрат, що підлягали стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 з 2 770,75 грн до 975,27 грн.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір, понесений за подання апеляційної скарги в сумі 1 396,37 грн.

Постанова суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що після закінчення строку дії договору банківського вкладу відсотки на суму вкладу нараховуються у розмірі, який відповідає розміру відсотків за вкладом «На вимогу» - 1 %, а з 04 травня 2017 року «До запитання» у розмірі - 0,01 %. Однак при здійсненні розрахунку суд першої інстанції допустив помилку, не застосувавши з 04 травня 2017 року розмір відсоткової ставки - 0,01 %.

Також частково задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення 3 % річних суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивач просив стягнути 3 % річних з простроченої суми за договором банківського вкладу, а не з процентів, нарахованих за період з 20 лютого 2015 року до 10 грудня 2017 року. Крім того, розраховуючи розмір 3 % річних, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що 3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році) та здійснив розрахунок виходячи не із розміру заборгованості визначеної у рішенні суду, а із її еквівалента у національній валюті. Тому, оскільки прострочена суду вкладу становить 320 000,00 дол. США, то суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розмір 3 % річних становить 711 289,97 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат, апеляційний суд виходив з того, що предметом договору вкладу є грошові кошти, визначені у доларах США, а тому інфляційні втрати стягненню не підлягають, а втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У грудні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 квітня 2021 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року в частині стягнення відсотків та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог, а в частині стягнення 3 % річних змінити шляхом їх зменшення до 26 853,69 дол. США.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року в справі № 320/5115/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, не взяли до уваги, що з дня розірвання договору банківського вкладу відсутні будь-які підстави для нарахування відсотків на вклад, а тому судові рішення в частині стягнення з банку відсотків за депозитним договором підлягають скасуванню.

Також банк не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції в частині стягнення з нього 3 % річних за період з 20 лютого 2015 року до 10 грудня 2017 року в сумі 711 289,97 грн, оскільки суд не врахував дату виконання банком судового рішення, а саме - 08 грудня 2017 року, що призвело до ухвалення неправильного рішення. Зазначає, що 3 % річних підлягає нарахуванню за період з 20 лютого 2015 року до 07 грудня 2017 року, а також необхідно врахувати валюту стягнення. У зв`язку з тим, що основне зобов`язання між сторонами виражене в іноземній валюті - доларах США, тому і 3 % річних необхідно розраховувати у доларах США. Тому стягненню підлягає 3 % річних за період з 20 лютого 2015 року до 07 грудня 2017 року в розмірі 26 853,69 дол. США.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Херсонського міського суду Херсонської області.

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2022 року клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про зупинення виконання рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 квітня 2021 року та постанови Херсонського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року задоволено частково. Зупинено виконання рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 квітня 2021 року та постанови Херсонського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року в частині стягнення суми відсотків у розмірі 7 050,43 дол. США до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

У вересні 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 29 жовтня 2013 року між відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі голови Правління Дубілета О. В. та позивачем ОСОБА_1 укладено договір депозитного вкладу № SАMDN25000738865118 (Вклад «Стандарт на 12 міс.») на загальну суму 320 000,00 дол. США, розмір процентної ставки складає 8,5 % річних, строк зберігання вкладу складає 366 днів з 29 жовтня 2013 року до 29 жовтня 2014 року (а. с. 14).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2017 року, в справі № 201/2754/15 позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено та стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» грошові кошти за договором строкового вкладу від 29 жовтня 2013 року № SАMDN25000738865118 в сумі 320 000,00 дол. США та проценти станом на 19 лютого 2015 року в сумі 36 710,00 дол. США (15-21).

Вказаним судовим рішенням було встановлено, що ОСОБА_1 23 жовтня 2014 року звертався до ПАТ КБ «ПриватБанк» з вимогою про повернення депозитних коштів та нарахованих відсотків. Отже, позивач до закінчення строку дії договору виявив намір про розірвання договору банківського вкладу та ініціював процедуру повернення йому грошових коштів.

Згідно з випискою АТ «ОТП Банк» від 19 лютого 2018 року ОСОБА_1 з особового рахунку 11 грудня 2017 року отримав грошові кошти з поточного рахунку (а. с. 22).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Рішення суду першої інстанції у незмінній частині та постанова апеляційного суду не в повній мірі відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції оскаржується лише в частині стягнення з банку на користь позивача відсотків за договором депозитного вкладу та 3 % річних, в іншій частині не оскаржується, а тому в неоскарженій частині в касаційному порядку не переглядається.

Щодо наявності правових підстав для стягнення процентів за договором банківського вкладу

Банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу.

Частиною другою статті 1070 ЦК України передбачено, що проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Таким чином, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.

Закінчення строку дії договору банківського вкладу в разі невиконання зобов`язань не припиняє зобов`язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов`язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У частині першій статті 1075 ЦК України визначено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

У постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року в справі № 727/898/19 (провадження № 61-7157св20) зазначено, що «у цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків».

Схожі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 757/71432/17-ц (провадження № 61-5237св20).

Як встановили суди та вбачається з матеріалів справи, між сторонами справи існували зобов`язальні правовідносини з договору банківського вкладу.

Також встановлено, що ОСОБА_1 23 жовтня 2014 року звертався до ПАТ КБ «ПриватБанк» з вимогою про повернення депозитних коштів та нарахованих відсотків. Отже, позивач до закінчення строку дії договору виявив намір про розірвання договору банківського вкладу та ініціював процедуру повернення йому грошових коштів.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2016 року, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2017 року, в справі № 201/2754/15 позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено та стягнено з ПАТ КБ «ПриватБанк» грошові кошти за договором строкового вкладу від 29 жовтня 2013 року № SАMDN25000738865118 у сумі 320 000,00 дол. США та проценти, що станом на 19 лютого 2015 року становили в сумі 36 710,00 дол. США.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач, посилаючись на невиконання судового рішення довгий період часу, зокрема, просив стягнути відсотки за договором банківського вкладу за користування грошовими коштами за період прострочення з 20 лютого 2015 року (з дати подачі позову про стягнення депозитного вкладу) до 11 грудня 2017 року (по дату зарахування грошових коштів).

Стягуючи з банку на користь позивача відсотки за користування грошовими коштами за період з 20 травня 2015 року до 10 грудня 2017 року в сумі 7 050,43 дол. США, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що після закінчення строку дії договору банківського вкладу відсотки на суму вкладу нараховуються у розмірі, який відповідає розміру відсотків за вкладом «На вимогу» - 1 %, а з 04 травня 2017 року «До запитання» у розмірі - 0,01 %. Однак при здійсненні розрахунку суд першої інстанції допустив помилку, не застосував з 04 травня 2017 року розмір відсоткової ставки - 0,01 %.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Тобто після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Велика Палата Верховного Суду у цій справі зазначила, що при вирішенні цього спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються.

У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19 (провадження № 61-1297св22) зроблено висновок про те, що з моменту розірвання договору вкладу нарахування передбачених договором процентів припиняється, а права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Однак при вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що виплата передбачена пунктом 1 договору та встановлених статтями 1061 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договору вкладу та після припинення такого договору вказані проценти не нараховуються.

Після розірвання договору банківського вкладу за судовим рішенням проценти не нараховуються, оскільки договірні зобов`язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються.

Тому положення статті 1070 ЦК України до правовідносин, які виникли після рішення суду, яким припинено договір вкладу, не застосовуються.

Отже, встановивши, що договір депозиту є розірваним, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що з моменту розірвання цього договору нарахування передбачених договором процентів припиняється, а інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У зв`язку з чим суди першої й апеляційної інстанцій помилково стягнули проценти за ставкою в розмірі 1 % та з 04 травня 2017 року за ставкою 0,01 %, що зазвичай сплачується банком за вкладом «на вимогу» відповідно до вимог статті 1070 ЦК України.

Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного від 09 листопада 2021 року в справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).

З наведених підстав судові рішення підлягають скасуванню в частині стягнення відсотків за користування вкладом за вказаний у позові період з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги.

Щодо стягнення з банку трьох процентів річних за частиною другою статті 625 ЦК України

Оскільки депозитний договір достроково припинено за ініціативою вкладника, що підтверджується судовими рішеннями у справі № 201/2754/15, якими стягнено суму депозиту та відсотків, то невиконання банком своїх зобов`язань має наслідком настання відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних не є санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У контексті статей 524 533-535 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошовій одиниці України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.

Положення статті 11 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Тобто відповідно до положень статті 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, - за наявності прямої вказівки про це в законі.

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

Приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 цього ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 09 листопада 2021 року в справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).

Після розірвання договорів банківського вкладу в судовому порядку банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов`язань згідно зі статтею 625 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 зазначено, що: «після розірвання договорів банківського вкладу в судовому порядку банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов`язань згідно зі статтею 625 ЦК України, частиною другою якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У такому випадку Велика Палата Верховного Суду визначає порядок обчислення трьох процентів річних за формулою: сума вкладу за рішенням суду від 04 грудня 2014 року (з урахуванням моменту набрання ним чинності - 25 березня 2015 року) х 848 (кількість днів прострочення виконання рішення суду) х 3 (розмір процентів, встановлених частиною другою статті 625 ЦК України) : 100 : 365 (днів у році)». Зазначений висновок сформульовано з урахуванням конкретних обставин у справі № 320/5115/17, в якій установлено, що зобов`язання сторін за договором банківського вкладу припинилися після набрання законної сили судовим рішенням про розірвання договорів банківського вкладу, а тому саме з цього часу правомірним є нарахування трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Грошове зобов`язання між сторонами виражене в іноземній валюті - доларах США, тому при розрахунках процентів та інших стягнень за основу береться розрахунок заборгованості в доларах США, що відповідає практиці Верховного Суду та підтверджується таким.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

У статті 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України.

Однак заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено в договорі, чинне законодавство не містить.

З аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта - єдиний законний платіжний засіб на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти, - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці на тимчасово окупованій території України.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема вкладу, не суперечить чинному законодавству.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 27 березня 2019 року в справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18), від 12 грудня 2018 року в справі № 757/6367/13-ц (провадження № 14-422цс18) від 16 січня 2019 року в справах № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18) та № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Отже, як вклад, так і нарахування на нього мають здійснюватися в тій валюті, яка була внесена на банківські рахунки фізичними особами, і при розрахунку трьох процентів річних має братися за основу розмір заборгованості, визначений в іноземній валюті.

Такий висновок зроблено й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16 (провадження № 14-465цс18), від 09 листопада 2021 року в справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).

Апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних від прострочених сум.

Разом з тим, з наведених підстав стягнення апеляційним судом 3 % процентів річних у розмірі 26 932,60 дол. США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день ухвалення рішення та зазначення в резолютивній частині суму у гривнях є помилковим, тому колегія суддів дійшла висновку про зміну постанови апеляційного суду в цій частині.

Однак колегія суддів погоджується з розрахунком судом апеляційної інстанції 3 % річних. Так у цій справі три проценти річних розраховуються з урахуванням боргу перед ОСОБА_1 у розмірі 320 000,00 долара США, помноженого на кількість днів прострочення, які вираховуються в межах заявлених позовних вимог з 20 лютого 2015 року до фактичного виконання зобов`язання, а саме зарахування грошових коштів на рахунок позивача 10 грудня 2017 року, що становить 1024 день, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).

Тобто 320 000,00 дол. США х 1024 день х 3 : 100 : 365 = 26 932,60 дол. США.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не вірно визначив період за який необхідно стягнути 3 % річних з посиланням на те, що суд не врахував, що банк виконав судове рішення 08 грудня 2017 року, що призвело до ухвалення неправильного рішення, не може бути прийнято колегією до уваги, оскільки кількість днів прострочення вираховується саме до фактичного виконання зобов`язання, тобто до дня зарахування грошових коштів на рахунок позивача. У цій справі грошові кошти від банку надійшли на рахунок позивача саме 10 грудня 2017 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

З урахуванням наведеного Верховний Суд вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково та скасувати судові рішення в частині позовних вимог про стягнення відсотків за договором банківського вкладу за період з 20 травня 2015 року до 10 грудня 2017 року і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог.

Постанову апеляційного суду в частині стягнення трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України - змінити шляхом зазначення суми 3 % річних у доларах США, а саме у розмірі 26 932,60 дол. США, виключивши конвертацію цієї суми у національну валюту на день винесення рішення суду у всіх випадках їх застосування.

В іншій оскаржуваній частині рішення судів попередніх інстанцій прийнято по суті з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України їх необхідно залишити без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до частин першою та другою статті 141 ЦПК України).

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 заявив позов на загальну суму 8 292 312,81 грн, який задоволено (з урахуванням висновків касаційного суду в цій постанові) на суму 711 289,97 грн, що становить 8,6 % від заявлених вимог.

Позивач за подання позовної заяви сплатив судовий збір у розмірі 8 810,00 грн, що документально підтверджено квитанцією від 14 березня 2018 року № 126D201B7B (а. с. 2). Тому судові витрати понесені позивачем при розгляді справи судом першої інстанції, які підлягають стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь становить 757,66 грн (8 810,00 грн * 8,6 %/100).

За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір в розмірі 13 215,00 грн, що документально підтверджено квитанцією від 30 червня 2021 року № ПН923 (а. с. 145), у зв`язку з чим він має право на відшкодування йому судових витрат за рахунок АТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 1 136,49 грн (13 215,00 грн * 8,6 %/100).

АТ КБ «ПриватБанк» за подання апеляційної скарги сплатило судовий збір у розмірі 13 215,00 грн, що документально підтверджено платіжним дорученням від 11 червня 2021 року № PROM1B499V (а. с. 135). Однак, враховуючи те, що в апеляційній скарзі банк просив змінити оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутих відсотків на користь позивача, зменшивши суму стягнутих відсотків з 8 977,53 дол. США до 7 050,43 дол. США, а в частині стягнення з банку інфляційних втрат рішення скасувати і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні вказаних вимог, у зв`язку з чим АТ КБ «ПриватБанк» повинно було сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 217,79 грн (214 519,40 грн (оспорювана сума) * 1 % * 150 %). З урахуванням висновків, зроблених касаційним судом у цій постанові, банк має право на компенсацію понесених ним витрат за подання апеляційної скарги у розмірі 2 941,06 грн (3 217,79 * 91,4 %/100).

За подання касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» сплатило судовий збір в розмірі 17 620,00 грн, що документально підтверджено платіжним дорученням від 28 грудня 2021 року № PROM8BRCQ4. Однак, враховуючи те, що в касаційній скарзі банк просив скасувати оскаржувані судові рішення в частині розміру стягнутих відсотків на користь позивача, і ухвалите нове, яким відмовити у задоволенні вказаних вимог, а також зменшити суму стягнутих 3 % річних, у зв`язку з чим АТ КБ «ПриватБанк» повинно було сплатити судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 3 852,70 грн (192 634,77 грн (оспорювана сума) * 1 % * 200 %). З урахуванням висновків, зроблених касаційним судом у цій постанові, банк має право на компенсацію понесених ним витрат за подання касаційної скарги у розмірі 3 810,32 грн (3 852,70 * 98,90 %/100).

Колегія суддів звертає увагу АТ КБ «ПриватБанк», про те, що воно не позбавлено права звернутися до апеляційного та касаційного судів із заявою про повернення йому надмірно сплаченого судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Отже, позивач має право на відшкодування йому судових витрат, понесених ним за подання позову та апеляційної скарги у розмірі 1 894,15 грн (757,66 грн + 1 136,49 грн).

АТ КБ «ПриватБанк» має право на відшкодування йому за рахунок позивача судових витрат, понесених ним за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 6 751,38 грн (2 941,06 грн + 3 810,32 грн).

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (частина десята статті 141 ЦПК України).

Враховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку про відшкодування на користь АТ КБ «ПриватБанк» за рахунок ОСОБА_1 судових витрат за подання апеляційної та касаційної скарг на загальну суму 4 857,23 грн (6 751,38 грн - 1 894,15 грн).

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 квітня 2021 року та постанови Херсонського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року в частині стягнення відсотків за договором банківського вкладу з ухваленням в цій частині нового рішення, тому рішення суду першої інстанції та постанова апеляційної інстанції в цій частині втрачають свою дію та не підлягають поновленню виконання.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 квітня 2021 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року скасувати в частині позовних вимог про стягнення процентів за договором банківського вкладу за період з 20 травня 2015 року до 10 грудня 2017 року і ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» у частині стягнення процентів за договором банківського вкладу за період з 20 травня 2015 року до 10 грудня 2017 року відмовити.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року в частині стягнення трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України змінити, виклавши абзац п`ятий резолютивної частини у такій редакції: «Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 3 % річних в сумі 26 932,60 доларів США».

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 квітня 2021 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року в частині розподілу судових витрат скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 4 857 (чотири тисячі вісімсот п`ятдесят сім) грн 23 коп.

В іншій частині рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 квітня 2021 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: С. О. Карпенко

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. В. Пророк