Постанова

Іменем України

04 липня 2023 року

м. Київ

справа № 757/10400/21

провадження № 61-2063св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - держава Україна в особі Національної поліції України, Головного управління Національної поліції в Харківській області, Харківського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Харківській області, Офісу Генерального прокурора, Харківської обласної прокуратури, Київської окружної прокуратури м. Харкова, Державної казначейської служби України,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1 , Офісу Генерального прокурора, заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 липня 2022 року в складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року в складі колегії суддів Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до держави України в особі Національної поліції України, головного управління Національної поліції в Харківській області, Харківського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Харківській області, Офісу Генерального прокурора, Харківської обласної прокуратури, Київської окружної прокуратури м. Харкова, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивувала тим, що Київський відділ поліції головного управління Національної поліції в Харківській області з 2012 року проводить досудове розслідування в кримінальному провадженні №12012220490000279, в якому позивачка є потерпілою, за фактами шахрайства, зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги, примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов`язань, крадіжки, а також інших питань. Кримінальне провадження стосується розслідування організації незаконного заволодіння групою осіб її майном: чотирьохкімнатною квартирою АДРЕСА_1 та 1/2 частиною квартири АДРЕСА_2 (разом з меблями та предметами побуту), а також її побиття.

Процесуальним керівником у цьому кримінальному провадженні є Харківська місцева прокуратура №2. Зауважувала, що Київський відділ поліції головного управління Національної поліції в Харківській області підпорядковується головному управлінню Національної поліції в Харківській області та Національній поліції України, а Харківська місцева прокуратура №2 - Харківській обласній прокуратурі та Офісу Генерального прокурора.

Вказувала, що досудове розслідування за її заявою проводиться протягом 9 років. При цьому будь-яких процесуальних дій, спрямованих на передання справи до суду, орган досудового розслідування не вчиняє. Зазначала, що неодноразово зверталась зі скаргами на бездіяльність слідчого до прокуратури та суду, проте досудове розслідування в кримінальному провадженні досі не закінчене.

Вважала, що неправомірними діями слідчого, які полягають в умисному невиконанні протягом тривалого часу вимог Конституції України та кримінально-процесуального законодавства, їй завдано моральну шкоду внаслідок приниження її честі та гідності, тривалого порушення її прав, у зв`язку з чим вона перебуває у стані безперервного нервового напруження і стресу, витрачала свій час на звернення зі скаргами та перебування в судах.

Вказувала, що така свідома спільна бездіяльність органів слідства та прокуратури, тривала невизначеність та усвідомлення факту непритягнення винних осіб до відповідальності є інструментом психологічного насильства, який спричиняє їй моральні страждання.

ОСОБА_1 просила суд ухвалити рішення, яким стягнути з державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку ДКСУ за рахунок коштів державного бюджету завдану їй бездіяльністю органів досудового розслідування та прокуратури моральну шкоду у розмірі 8 000 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 07 липня 2022 року Печерський районний суд м. Києва позов задовольнив частково та стягнув з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 15 000 грн на відшкодування завданої моральної шкоди. Постановою від 17 січня 2023 року Київський апеляційний суд апеляційні скарги залишив без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.

Своє рішення суди мотивували тим, що до спірних правовідносин необхідно застосувати положення статті 1174 ЦК України, які передбачають загальні підстави для відповідальності посадових осіб органів досудового розслідування та прокуратури за допущену ними бездіяльність.

Суди встановили факт тривалої протиправної бездіяльності посадової особи ГУНП Харківської області щодо проведення досудового розслідування за заявою про вчинення кримінального правопорушення та надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні, в якому позивачка є потерпілою, а тому дійшли висновку про заподіяння їй моральної шкоди.

Суди прийняли до уваги рекомендації ЄСПЛ щодо необхідності недопущення національними органами невиправданих затримок тривалості кримінального провадження. Суди констатували, що захисту прав позивачки як заявниці у кримінальному провадженні так і не відбулося, адже орган досудового розслідування фактично «імітує» розслідування поза межами розумного строку та не зважає на вказівки прокурора щодо усунення порушень. Зазначили, що жодних ефективних дій з метою забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності, орган досудового розслідування не вчинив.

Тому суди вважали наявними підстави для відшкодування завданої позивачці бездіяльністю органу досудового розслідування моральної шкоди.

При оцінці розміру компенсації завданої позивачці моральної шкоди суди врахували характер завданої шкоди та тривалість її заподіяння, глибину душевних страждань та стан здоров`я позивачки, переживання, час, витрачений на захист своїх прав, а також засади розумності та справедливості, в зв`язку з чим вважали за доцільне стягнути в якості компенсації за заподіяну моральну шкоду 15 000 грн.

Аргументи учасників справи

14 лютого 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та просила скасувати їх в частині відхилених позовних вимог як ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Касаційну скаргу з урахуванням доповнень мотивувала тим, що розмір компенсації має бути таким, щоб особа, яка зазнала моральних страждань, не залишилася незадоволеною тим, через що їй довелось пройти. Розмір компенсації, на переконання позивачки, повинен нести справедливу сатисфакцію моральних втрат та відновити стан потерпілого в матеріальній формі. Вважає, що повністю довела факт заподіяння їй моральних страждань, які позивачка у грошовому виразі оцінила в 8 000 000 грн. Посилається на те, що суди не врахували подані нею докази на підтвердження розміру заподіяної шкоди, та не звернули увагу на те, що бездіяльність у кримінальному провадженні триває понад 8 років, у зв`язку з чим вона втратила віру в справедливість. Уважає, що факт втрати нею дороговартісного майна в центрі міста та невжиття органами досудового розслідування достатніх заходів для поновлення порушених прав позивачки є достатніми доказами спричинення їй моральної шкоди на суму 8 000 000 грн.

14 березня 2023 року Офіс Генерального прокурора подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та просив їх скасувати в частині задоволених позовних вимог як такі, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційну скаргу мотивував тим, що позивачка не довела факт неправомірних дій відповідачів чи наявності тяганини в кримінальному провадженні, які б спричинили заподіяння моральної шкоди позивачці. Зазначає про відсутність судових рішень, ухвалених слідчими суддями, про встановлення факту бездіяльності чи прийняття органами досудового розслідування протиправних процесуальних рішень. Навпаки, слідчі судді неодноразово відмовляли ОСОБА_1 у задоволенні скарг на бездіяльність слідчих і прокурорів. Наполягає на тому, що лише слідчі судді можуть надавати оцінку правомірності дій органів досудового розслідування чи прокуратури. Суд цивільної юрисдикції при розгляді справи про відшкодування шкоди такими повноваженнями не наділений. Оскільки відсутні докази наявності протиправної бездіяльності слідчого та/або прокурора, а також причинно-наслідкового зв`язку між такою бездіяльністю та ймовірними змінами у житті позивачки, то немає передбачених у статтях 1173-1174 ЦК України підстав для задоволення позову ОСОБА_1 . Крім того, посилається на те, що Офіс Генерального прокурора процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, відкритому за заявою позивачки, не здійснював, а на обставини заподіяння їй шкоди саме Офісом Генерального прокурора позивачка у позовній заяві не посилалася.

15 березня 2023 року заступник керівника Харківської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та просив їх скасувати в частині задоволених позовних вимог як такі, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційну скаргу мотивував тим, що позивачка не довела факт протиправної бездіяльності слідчого або прокурора, а тому не довела сам факт заподіяння їй моральної шкоди відповідачами. Вказує, що саме по собі скасування постанов слідчого з процесуальних питань не вказує на заподіяння позивачці моральної шкоди. Наполягає на тому, що суди помилково зробили висновок про надмірну тривалість розслідування у кримінальному провадженні, адже строки розслідування розпочинаються з моменту оголошення особі про підозру. При цьому вважає, що суди цивільної юрисдикції не мають компетенції щодо оцінки розумності тривалості досудового розслідування у кримінальному провадженні.

У березні та травні 2023 року ГУНП в Харківської області подало відзиви на касаційні скарги Офісу Генерального прокурора та ОСОБА_1 , у яких підтримало касаційну скаргу прокурора, заперечило проти касаційної скарги позивачки та просило ухвалити рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Відзиви мотивувало тим, що позивачка не надала доказів на підтвердження факту заподіяння їй моральної шкоди внаслідок протиправної бездіяльності слідчого або прокурора, а також не обґрунтувала розмір заподіяної їй шкоди. Посилається також на те, що позивачка відповідачами залучила Київську окружну прокуратуру міста Харкова та Харківське районне управління поліції № 1, які не є юридичними особами.

У червні 2023 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури, в якому просила залишити її без задоволення.

Відзив мотивувала тим, що прокурор замість здійснення нагляду за дотриманням строків досудового розслідування фактично схвалив таку бездіяльність.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

При перегляді в касаційному порядку судових рішень суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою від 02 березня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.

Ухвалою від 05 квітня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора, у задоволенні клопотання про зупинення виконання оскаржених судових рішень відмовив.

Ухвалою від 10 квітня 2023 року Верховний Суд касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишив без руху та надав строк для усунення недоліків (сплати судового збору).

Ухвалою від 22 травня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

В ухвалі від 02 березня 2023 року Верховний Суд указав, що касаційна скарга ОСОБА_1 містить підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що суди при вирішенні справи не застосували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20, від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17, від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20.

В ухвалі від 05 квітня 2023 року Верховний Суд указав, що касаційна скарга Офісу Генерального прокурора містить підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що суди при вирішенні справи не застосували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 640/9044/19, від 05 червня 2018 року в справі № 826/13340/15, від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17, від 22 грудня 2020 року в справі № 686/24223/17, від 09 листопада 2022 року в справі № 641/5005/20, від 11 січня 2023 року в справі № 591/8842/21, від 19 грудня 2022 року в справі № 466/5021/18, від 24 березня 2021 року в справі № 922/445/20, від 20 січня 2021 року в справі № 686/27885/19, від 11 вересня 2020 року в справі № 638/9834/18, від 04 липня 2018 року в справі № 641/2328/17, від 31 жовтня 2018 року в справі № 646/5224/17, від 23 січня 2019 року в справі № 638/1413/17, від 01 квітня 2020 року в справі № 641/7772/17, від 30 червня 2020 року в справі № 641/7984/17, від 28 листопада 2018 року в справі № 638/9055/15, від 10 жовтня 2018 року в справі № 640/3837/17, від 04 липня 2018 року в справі 3 638/14260/16, від 13 березня 2019 року в справі № 638/12193/16, від 25 березня 2020 року в справі № 638/12794/16-ц.

В ухвалі від 22 травня 2023 року Верховний Суд указав, що касаційна скарга заступника керівника Харківської обласної прокуратури містить підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що суди при вирішенні справи не застосували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року в справі № 641/2328/17, від 17 січня 2020 року в справі № 638/11414/18, від 01 квітня 2020 року в справі № 641/7772/17, від 13 травня 2020 року в справі № 638/8636/17, від 20 травня 2020 року в справі 3 337/3375/17, від 20 травня 2020 року в справі 3 639/6736/18, від 23 червня 2020 року в справі № 554/108/18, від 25 червня 2020 року в справі № 520/14/19, від 30 червня 2020 року в справі № 641/7984/17, від 03 липня 2020 року в справі № 686/27965/19, від 16 грудня 2020 року в справі № 638/1414/17, від 03 лютого 2021 року в справі № 757/66977/17, від 03 березня 2021 року в справі № 638/17962/15, від 14 квітня 2021 року в справі № 646/7688/19, від 10 червня 2021 року в справі 3 201/3997/19, від 30 червня 2021 року в справі № 466/9517/17, від 08 вересня 2021 року в справі 3 638/164/18, від 14 вересня 2021 року в справі № 638/3894/20, від 01 грудня 2021 року в справі № 638/3758/20, від 24 грудня 2021 року в справі № 646/5190/19.

У червні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що за заявами позивачки слідчий відділ Київського ВЦ ГУНП в Харківській області здійснює досудове розслідування в об`єднаному кримінальному провадженні №12012220490000279, розпочатому 27 листопада 2012 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою-третьою статті 190, частиною першою статті 365-2, частинами першою-третьою статті 185, частиною другою статті 355 КК України.

Позивачка в зазначеному кримінальному провадженні визнана потерпілою.

На час пред`явлення позову тривалість досудового розслідування становить 8 років і 3 місяці.

З урахуванням змісту ухвал слідчого судді від 30 жовтня 2018 року та вказівок прокурора від 24 березня 2020 року, 19 червня 2020 року суди встановили, що слідчий не виконав усі необхідні слідчі дії для всебічного, повного, неупередженого досудового розслідування кримінального провадження та якнайшвидшого прийняття законного та неупередженого процесуального рішення за результатами кримінального провадження.

Позиція Верховного Суду

Щодо суті спору

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Аналіз положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Конституція України (стаття 56) проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року в справі № 174/207/22 (провадження № 61-1119св23) зазначено, що:

«позивачка обґрунтовувала свої вимоги неефективністю та надмірною тривалістю здійснення кримінального провадження, в якому вона є потерпілою, внаслідок чого винна особа не була притягнута до кримінальної відповідальності;

відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суди виходили з того, що позивачкою не доведено наявність неправомірних (незаконних) дій працівників прокуратури по відношенню до неї та, відповідно, факт завдання їй моральної шкоди;

суди не врахували, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування та неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність;

за встановлених судами обставин неодноразового (8 разів) безпідставного закриття кримінального провадження, відсутності належного процесуального керівництва з боку прокуратури та несвоєчасного (після спливу строку на притягнення до кримінальної відповідальності) направлення прокурором обвинувального акта до суду, надмірна тривалість кримінального провадження, в якому позивачка є потерпілою, та заподіяння ОСОБА_1 немайнової шкоди є очевидними;

за таких обставин суди зробили помилковий висновок про відсутність підстав для задоволення позову.

З урахуванням характеру й глибини заподіяних ОСОБА_1 моральних страждань, тривалості та неефективності здійснення кримінального провадження, в якому позивачка є потерпілою, а також засад розумності та справедливості, колегія суддів уважає за доцільне стягнути з Державного бюджету України на користь позивачки 20 000 грн компенсації моральної шкоди».

У справі, яка переглядається:

суди встановили, що кримінальне провадження за заявою ОСОБА_1 розпочате 27 листопада 2012 року;

на момент пред`явлення позову тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні становить 8 років і 3 місяці. За цей час винні особи до кримінальної відповідальності не притягнуті, кримінальне провадження з обвинувальним актом на розгляд до суду не направлені;

при частковому задоволенні позову суди врахували, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування та неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність;

суди встановили, що з урахуванням неодноразових указівок слідчих суддів та прокурорів слідчий не виконав усі необхідні дії для всебічного, повного, неупередженого досудового розслідування кримінального провадження та якнайшвидшого прийняття законного та неупередженого процесуального рішення за результатами кримінального провадження;

за встановлених обставин суди зробили обґрунтований висновок про надмірну тривалість досудового розслідування кримінального провадження, в якому позивачка є потерпілою, та наявність правових підстав для компенсації моральної шкоди ОСОБА_1 .

Доводи касаційних скарг Офісу Генерального прокурора та заступника керівника Харківської обласної прокуратури про ненадання позивачкою доказів заподіяння їй моральної шкоди, зокрема, судового рішення слідчого судді про визнання дій або бездіяльності слідчого та/або прокурора незаконними, колегія суддів не приймає, адже обставина протиправності діянь слідчих та/або прокурорів не підлягає обов'язковому встановленню в окремому судовому рішенні.Правовідносини вцій справі виникли з факту завдання шкоди. Питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами КПК України, а суд при розгляді цивільної справи самостійно встановлює наявність чи відсутність підстав для відшкодування немайнової шкоди при оцінці наданих сторонами доказів(див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року в справі №920/715/17, провадження № 12-199гс18).

Аргументи касаційної скарги Офісу Генерального прокурора про те, що спори, які стосуються правомірності дій (рішень) правоохоронних органів, вчинених при досудовому розслідуванні, не відносяться до цивільної юрисдикції, колегія суддів відхиляє, оскільки предметом спору в справі, яка переглядається, є вимога про відшкодування немайнової шкоди з держави внаслідок надмірної тривалості кримінального провадження, а окремі рішення/дії слідчих і прокурорів позивачка в межах цієї справи не оспорює. При цьому спори про відшкодування шкоди з держави внаслідок порушення прав особи в кримінальному провадженні підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 688/2479/16-ц, провадження № 14-447цс19).

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого- спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», № 68490/01, § 62).

При оцінці розміру заподіяної позивачці немайнової шкоди суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, врахував характер завданої шкоди та тривалість її заподіяння, глибину душевних страждань та стан здоров`я позивачки, переживання, час, витрачений на захист своїх прав, а також засади розумності та справедливості, в зв`язку з чим обґрунтовано стягнув компенсацію за заподіяну моральну шкоду в розмірі 15 000 грн.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди в заявленому нею розмірі (8 000 000 грн) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Щодо стягнення коштів з Державного бюджету України

Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем. Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року в справі № 174/207/22 (провадження № 61-1119св23) зазначено, що: «відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів».

Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів з Державного бюджету України через Державну казначейську службу, у зв`язку з чим оскаржені судові рішення належить змінити в частині визначення порядку стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди, а абзац другий резолютивної частини рішення місцевого суду викласти в такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 15 000 грн компенсації моральної шкоди».

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги позивача в зв`язку з необхідністю врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року в справі № 174/207/22 (провадження № 61-1119св23), дають підстави для висновку, що касаційні скарги слід задовольнити частково, а судові рішення - змінити в частині визначення порядку стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди шляхом викладення абзацу другого резолютивної частини рішення місцевого суду в такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 15 000 грн компенсації моральної шкоди». В іншій частині оскаржені судові рішення належить залишити без змін як ухвалені з дотриманням норм матеріального й процесуального права.

Оскільки Верховний Суд змінює судові рішення, але виключно у частині порядку стягнення коштів, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409,410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційні скарги ОСОБА_1 , Офісу Генерального прокурора, заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 рокузмінити в частині визначення порядку стягнення коштів на відшкодування шкоди.

Абзац другий резолютивної частини рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 липня 2022 року викласти в такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 15 000 грн компенсації моральної шкоди».

В іншій частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук