Історія справи

Постанова КЦС ВП від 13.08.2025 року у справі №538/2401/23
Постанова КЦС ВП від 04.06.2025 року у справі №538/2401/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2025 року

м. Київ

справа № 538/2401/23

провадження № 61-3896св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта»,

розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 24 лютого 2025 року та додаткові постанови Полтавського апеляційного суду від 12 березня 2025 року і від 31 березня 2025 року, ухвалені у складі колегії суддів Карпушина Г. Л., Обідіної О. І., Пилипчук Л. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» (далі - АТ «Укртатнафта»), у якому просив:

- визнати незаконним і скасувати наказ відповідача від 20 жовтня 2023 року № 4/1581 про застосування до позивача дисциплінарного стягнення у виді догани за порушення трудової дисципліни;

- визнати незаконним і скасувати наказ відповідача від 30 жовтня 2023 року № 149 про звільнення позивача з роботи за прогул без поважних причин;

- поновити позивача на посаді заступника директора з правових та корпоративних питань АТ «Укртатнафта» з 23 листопада 2023 року;

- стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що наказом відповідача від 15 листопада 2022 року № 172 його прийнято на посаду заступника директора з правових та корпоративних питань АТ «Укртатнафта». 16 листопада 2022 року між сторонами укладено контракт.

У період із 10 квітня 2023 року до 29 вересня 2023 року позивач як доброволець був залучений до добровольчого формування ІНФОРМАЦІЯ_1 для виконання державних та громадських обов`язків із забезпечення оборони міста Кременчука.

02 жовтня 2023 року позивач повідомив відповідача про те, що з 02 жовтня 2023 року приступає до виконання своїх посадових обов`язків заступника директора з правових та корпоративних питань АТ «Укртатнафта».

Проте, замість того, щоб видати розпорядчий документ про відновлення виконання позивачем посадових обов`язків, відповідач 02 жовтня 2023 року видав незаконний наказ № 38493, який підписала неуповноважена особа, про направлення позивача у відрядження до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (далі - ПАТ «Укрнафта») в місто Київ, тобто до іншого товариства та в інший населений пункт, із завданням надати звіт, що за умовами контракту не віднесено до обов`язків позивача.

При цьому відповідач заздалегідь розумів, що зазначене розпорядження не могло бути фізично виконано, оскільки під тиском служби безпеки АТ «Укртатнафта» позивач отримав під розписку наказ про відрядження 02 жовтня 2023 року о 15:40 год, а у долученому до цього наказу квитку на неіснуючий автобус за неіснуючим маршрутом «Кременчук-Київ-Кременчук» зазначено час відправлення 02 жовтня 2023 року о 16:10 год.

Вважав, що поведінка відповідача була спрямована на настання негативних наслідків для позивача, оскільки за такий короткий проміжок часу (30 хв) неможливо підготувати будь-який звіт.

04жовтня 2023 року о 08:00 год позивач з`явився на роботу, однак на контрольно-пропускному пункті штатні працівники охорони АТ «Укртатнафта» повідомили, що перепустку позивача заблоковано за вказівкою керівництва.

Наказом відповідача від 20 жовтня 2023 року № 4/1581 позивачу оголошено догану за порушення трудової дисципліни, а саме пунктів 3.1, 7.1, 7.2 Правил внутрішнього трудового розпорядку АТ «Укртатнафта» та пунктів 2.2.3, 2.2.15 контракту, укладеного між сторонами. Цей наказ видано на підставі листів ПАТ «Укрнафта» від 05 жовтня 2023 року та від 09 жовтня 2023 року про неприбуття позивача у місто Київ у період із 02 жовтня 2023 року до 06 жовтня 2023 року до адміністративного комплексу апарату управління ПАТ «Укрнафта», тобто відповідне порушення зафіксовано іншою юридичною особою, з якою позивач не перебуває у трудових відносинах.

Вважав, що не може бути дисциплінарним проступком відмова від виконання незаконного наказу, адже позивач не вчиняв інкриміновані йому порушення. Оскаржуваний наказ про оголошення догани не містить чіткого і конкретного формулювання як суті, так і обставин вчинення певного дисциплінарного проступку.

У подальшому наказом відповідача від 30 жовтня 2023 року № 149 позивача звільнено з роботи за прогул без поважних причин (відсутність працівника на роботі у період з 09 жовтня 2023 року до 30 жовтня 2023 року) на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Позивач вважав своє звільнення незаконним, оскільки його притягнуто до дисциплінарної відповідальності у штучно створених самим відповідачем для цього умовах, які виявилися у блокуванні перепустки позивача.

Крім того, всупереч положенням частини першої статті 149 КЗпП Українидо застосування дисциплінарних стягнень у позивача не було відібрано письмових пояснень.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Лохвицький районний суд Полтавської області рішенням від 18 вересня 2024 року, з урахуванням ухвали цього суду про виправлення описки від 19 вересня 2024 року, позов ОСОБА_1 задовольнив.

Визнав незаконним і скасував наказ АТ «Укртатнафта» від 20 жовтня 2023 року № 4/1581 про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 , заступника директора з правових та корпоративних питань, у виді догани за порушення трудової дисципліни.

Визнав незаконним і скасував наказ АТ «Укртатнафта» від 30 жовтня 2023 року № 149 про звільнення з роботи ОСОБА_1 , заступника директора з правових та корпоративних питань, за прогул без поважних причин.

Поновив ОСОБА_1 на посаді заступника директора з правових та корпоративних питань АТ «Укртатнафта» з 23 листопада 2023 року.

Стягнув з АТ «Укртатнафта» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 жовтня 2023 року до 18 вересня 2024 року включно у сумі 4 690 294,32 грн, з якої підлягають відрахування податки та інші обов`язкові платежі.

Допустив негайне виконання рішення у частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середньої заробітної плати у межах суми платежу за один місяць, що становить 429 337,44 грн.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що відповідач не надав належних і допустимих доказів дотримання ним процедури притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, оскільки наказ про оголошення догани не містить конкретного формулювання як суті, так і обставин вчинення працівником дисциплінарного проступку.

У матеріалах справи відсутні докази ознайомлення позивача із Правилами внутрішнього трудового розпорядку від 15 квітня 2015 року, Переліком контрольно-пропускних пунктів АТ «Укртатнафта», Положенням про внутрішньо об`єктний та пропускний режим від 01 липня 2020 року, наказами від 07 березня 2022 року № 68 «Про організацію праці керівників у воєнний час», від 08 травня 2023 року № 227 «Про надання права підписувати документи», від 28 вересня 2023 року № 492 «Про відміну дистанційної роботи».

Зі змісту контракту від 16 листопада 2022 року, укладеного між АТ «Укртатнафта» та ОСОБА_1 , відомо, що заступник директора з правових та корпоративних питань підпорядковується виключно директору товариства ОСОБА_2 , а тому у позивача відсутній обов`язок виконувати накази невідомих осіб.

Отже, роботодавець не повинен ставити у вину працівникові та притягати його до дисциплінарної відповідальності у випадку невиконання обов`язків, які не обумовлені трудовим договором і про які працівник не був поінформований належним чином.

Обґрунтовуючи незаконність звільнення працівника, суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_1 із незалежних від нього причин не мав можливості потрапити на територію АТ «Укртатнафта» та виконувати покладені на нього посадові обов`язки, адже внаслідок блокування перепустки відповідач фактично не допустив позивача до роботи.

Таким чином, оскільки відповідач не довів наявності прогулу з вини позивача, то трудові права ОСОБА_1 підлягають відновленню шляхом поновлення його на роботі та стягнення із відповідача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу працівника.

Лохвицький районний суд Полтавської області додатковим рішенням від 14 жовтня 2024 рокузаяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задовольнив.

Стягнув з АТ «Укртатнафта» на користь ОСОБА_1 витрати на правову професійну допомогу в сумі 72 000,00 грн.

Вирішуючи питання про відшкодування позивачу понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції керувався тим, що позов задоволено, а ОСОБА_1 надав належні докази на підтвердження понесених витрат. Визначений стороною позивача розмір витрат на правничу допомогу в сумі 72 000,00 грн відповідає обсягу наданих послуг і критеріям реальності, розумності та співмірності.

Полтавський апеляційний суд постановою від 24 лютого 2025 року апеляційні скарги АТ «Укртатнафта» задовольнив.

Рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 18 вересня 2024 року та додаткове рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 14 жовтня 2024 року скасував і ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Стягнув із ОСОБА_1 на користь АТ «Укртатнафта» 20 130,00 грн судового збору.

Компенсував АТ «Укртатнафта» за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 64 295,30 грн.

Стягнув із ОСОБА_1 на користь АТ «Укртатнафта» витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 15 000,00 грн.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що, укладаючи контракт, позивач погодився із його умовами, в тому числі з підвищеною відповідальністю за порушення його умов. Порушення хоча б одного з пунктів контракту є підставою для його дострокового розірвання.

Наказом АТ «Укртатнафта» від 02 жовтня 2023 року № 38493 перед позивачем поставлено завдання відбути у відрядження та надати звіт своєму безпосередньому керівнику - директору товариства ОСОБА_2 за період із 16 листопада 2022 року до 10 квітня 2023 року.

Позивач не оскаржував наказ про відрядження, а тому посилання суду першої інстанції на те, що вимоги щодо підготовки звіту за 27 хв і відбуття у відрядження спрямовані на настання для працівника негативних наслідків, не доцільно оцінювати.

Підставою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності у виді догани став факт невиконання ОСОБА_1 наказу про службове відрядження із 02 жовтня до 06 жовтня 2023 року, а саме невідбуття у відрядження та непідготовка звіту, що є порушенням положень контракту від 16 листопада 2022 року та Правил внутрішнього трудового розпорядку.

Дисциплінарне стягнення застосовано уповноваженою особою, а саме директором АТ «Укртатнафта». До застосування дисциплінарного стягнення позивачу направлено листи від 06 жовтня 2023 року та від 13 жовтня 2023 року з вимогою надати письмові пояснення. Крім того, відповідач самостійно зробив запити до ПАТ «Укрнафта» та Добровольчого формування Кременчуцької територіальної громади № 3 для встановлення поважності причин невиконання позивачем наказу про відрядження.

Посилання позивача на те, що роботодавець не ознайомлював його із Правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства від 15 квітня 2015 року є безпідставними, оскільки позивача ознайомлено із відповідними документами під час прийняття на роботу, про що свідчить його особистий підпис. Крім того, усі працівники ознайомлювалися із внутрішніми документами АТ «Укртатнафта» в електронному вигляді через програмне забезпечення EnergyDocs.

Висновки суду першої інстанції про те, що позивач підпорядковувався виключно директору АТ «Укртатнафта» не відповідають обставинам справи, оскільки згідно з пунктом 2.2.15 контракту позивач зобов`язаний дотримуватися рішень органів товариства, організаційно-розпорядчих документів товариства, правил внутрішнього трудового розпорядку та інших нормативних актів.

Отже, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого проступку та відсутність письмових пояснень працівника, ОСОБА_1 оголошено догану відповідно до вимог частини третьої статті 149 КЗпП України.

З матеріалів справи також відомо, що ОСОБА_1 був відсутній на роботі у період з 09 жовтня 2023 року до 27 жовтня 2023 року, потім перебував на лікарняному.

Позивач не надав доказів того, що він знаходився на робочому місці або на території підприємства, а також не довів, що він дистанційно виконував трудові обов`язки в спірний період. Факт відсутності позивача на робочу місці та відсутність пояснень з цього приводу підтверджуються належними доказами.

Апеляційний суд не взяв до уваги посилання позивача на те, що через блокування перепустки він не зміг потрапити на роботу, зазначивши, що в АТ «Укртатнафта» введено пропускний режим, згідно з яким вхід / вихід працівників та в?їзд / виїзд автотранспорту на територію підприємства здійснюється за допомогою перепусток через спеціально обладнані контрольно-пропускні пункти, а саме:

-для входу / виходу на територію АТ «Укртатнафта» працівникам видається особиста перепустка, дані якої зчитуються автоматизованою системою доступу і яка забезпечує заходи щодо ідентифікації особи для контролю доступу та перебування цієї особи на території підприємства;

- для в?їзду / виїзду на територію АТ «Укртатнафта» на особистому транспорті працівнику видається ще одна перепустка (автомобільна), дані якої також зчитуються автоматизованою системою доступу і яка забезпечує заходи щодо ідентифікації для контролю доступу та перебування автотранспорту на території підприємства.

Суд першої інстанції залишив поза увагою те, що у ОСОБА_1 було три перепустки: перепустка НОМЕР_1 - для проїзду службовим транспортом (видана 11 січня 2023 року та заблокована в день звільнення позивача 30 жовтня 2023 року); перепустка НОМЕР_2 - особиста перепустка для пішого проходу (видана 17 листопада 2022 року та заблокована в день звільнення позивача 30 жовтня 2023 року); перепустка НОМЕР_3 - для проїзду особистим транспортом (видана 18 листопада 2022 року та заблокована в день звільнення позивача 30 жовтня 2023 року).

Під час розгляду справи позивач не заперечував, що він намагався скористатися лише перепусткою для автотранспорту, яка з невідомих причин не спрацювала. Слід також зазначити, що ОСОБА_1 не звертався ні до бюро перепусток, ні до відповідача із запитом щодо заміни (поновлення) пошкодженої перепустки.

Водночас з доповідної записки начальника Служби охорони Управління безпеки АТ «Укртатнафта» відомо, що ОСОБА_1 було запропоновано скористатися особистою перепусткою через контрольно-пропускний пункт № 2, який обладнаний турнікетами для пішоходів та знаходиться поряд із контрольно-пропускним пунктом № 3, проте позивач відмовився від такої пропозиції.

Крім того, рапортами заступників начальника Служби охорони Управління безпеки АТ «Укртатнафта» від 24 жовтня 2023 року підтверджується, що 24 жовтня 2023 року о 08:01 год позивач зробив спробу потрапити на територію товариства на особистому транспортному засобі через контрольно-пропускний пункт № 3, однак перепустка на його особистий автомобіль не спрацювала і позивач знову викликав поліцію. ОСОБА_1 було запропоновано, в тому числі працівниками поліції, скористатися іншою перепусткою та зайти на територію товариства у пішому порядку через контрольно-пропускний пункт № 2, проте позивач відмовився від такої пропозиції.

Отже, доводи позивача про недопущення його до роботи не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.

Посилання ОСОБА_1 на те, що відповідач не встановив причин неприбуття позивача на робоче місце, не заслуговують на увагу, оскільки відповідач вжив заходів щодо відібрання у позивача письмових пояснень шляхом надсилання йому на електронну адресу та у різні месенджери листа від 23 жовтня 2023 року.

Таким чином, сукупність наявних у матеріалах справи доказів підтверджує факт відсутності позивача на робочому місці без поважних причин, у зв`язку з чим його звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є законним. При цьому саме собою невиконання роботодавцем обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, оскільки факт порушення позивачем трудової дисципліни підтверджений належними та допустимими доказами.

Вирішуючи питання про відшкодування відповідачу понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, колегія суддів керувалася тим, що у задоволенні позову відмовлено, а АТ «Укртатнафта» надало належні докази на підтвердження понесених витрат. Проте визначений стороною відповідача розмір витрат на правничу допомогу в сумі 1 221 328,57 грн не відповідає обсягу наданих послуг і критеріям реальності, розумності та співмірності, а тому підлягає зменшенню до 15 000,00 грн.

Полтавський апеляційний суд додатковою постановою від 12 березня 2025 року заяву АТ «Укртатнафта» про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково.

Стягнув із ОСОБА_1 на користь АТ «Укртатнафта» витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000,00 грн.

Вирішуючи питання про відшкодування відповідачу понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, колегія суддів керувалася тим, що у задоволенні позову відмовлено, а АТ «Укртатнафта» надало належні докази на підтвердження понесених витрат. Проте визначений стороною відповідача розмір витрат на правничу допомогу в сумі 829 705,28 грнне відповідає обсягу наданих послуг і критеріям реальності, розумності та співмірності, а тому підлягає зменшенню до 10 000,00 грн.

Полтавський апеляційний суд додатковою постановою від 31 березня 2025 року стягнув із ОСОБА_1 на користь держави 8 451,79 грн судового збору.

Апеляційний суд мотивував додаткову постанову тим, що, звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив, серед іншого, стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, розмір якого станом на час ухвалення рішення суду першої інстанції становив 4 690 294,32 грн.

Згідно з правовою позицією, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі в справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (середнього заробітку за час вимушеного прогулу) під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Отже, ОСОБА_1 не звільнений від сплати судового збору за позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Враховуючи те, що 1 % від ціни позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 46 902,94 грн, то за положеннями підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» із позивача підлягав стягненню судовий збір у розмірі 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 13 420,00 грн. Оскільки за подання позовної заяви ОСОБА_1 сплатив 4 968,21 грн судового збору, то з позивача підлягає стягненню на користь держави недоплачений судовий збір у розмірі 8 451,79 грн (13 420,00 грн -4 968,21 грн = 8 451,79 грн).

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

У березні 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 24 лютого 2025 року та додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 12 березня 2025 року, а у квітні 2025 року - касаційну скаргу на додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 31 березня 2025 року, у яких просить скасувати оскаржувані судові рішення, а рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 18 вересня 2024 року залишити в силі або ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 та у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17, від 08 листопада 2018 року у справі № 818/1351/17, від 15 травня 2019 року у справі № 717/2052/16, від 11 червня 2019 року у справі № 904/2882/18, від 31 липня 2019 року у справі № 753/11963/15, від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18, від 28 грудня 2019 року у справі № 922/788/19, від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16, від 16 березня 2020 року у справі № 910/1162/19, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 19 січня 2022 року у справі № 202/2965/21, від 14 грудня 2022 року у справі № 521/574/22, від 20 грудня 2023 року у справі № 757/45015/20, від 05 лютого 2025 року у справі № 752/30879/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування статей 139 147 149 КЗпП України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Також апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункти 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційні скарги ОСОБА_1 мотивував тим, що апеляційний суд не спростував належним чином обставин, встановлених судом першої інстанції, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підстави своїх вимог і заперечень.

Відсутність доказів на підтвердження ознайомлення позивача з кадровим наказом АТ «Укртатнафта» від 02 жовтня 2023 року № 4/1456 «По особовому складу», згідно з яким позивача визнано таким, що приступив до роботи, свідчить про відсутність обізнаності працівника про такий наказ, що свідчить про порушення порядку звільнення позивача з роботи.

Такі дії відповідача були свідомими та спланованими, оскільки без ознайомлення з наказом від 02 жовтня 2023 року № 4/1456 позивач юридично не міг приступити до роботи, адже не знав, чи відновлені його права, обов`язки і повноваження та чи припинені повноваження виконуючого обов`язки ОСОБА_3 , який тимчасово займав посаду та виконував роботу позивача.

Під час розгляду справи відповідач надав скріншот листа від 23 жовтня 2023 року № 4/524, який начебто свідчить про надсилання позивачу на електронну адресу та месенджери вимог про надання пояснень щодо причин відсутності на роботі, однак цей електронний лист не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа.

Апеляційний суд без жодної мотивації проігнорував факт перебування позивача на лікарняному у період із 30 жовтня 2023 року до 22 листопада 2023 року, що є поважною причиною для непрацездатного позивача надати пояснення на лист товариства № 4/524 після покращення стану здоров`я, тобто після закінчення лікування, враховуючи, що цей лист позивач отримав лише 28 жовтня 2023 року у відділенні АТ «Укрпошта», а вже 30 жовтня 2023 року він був звільнений із роботи за прогул.

Таким чином, роботодавець не виконав обов`язкової умови щодо встановлення факту прогулу працівника, що є порушенням процедури звільнення позивача та підставою для скасування наказу про звільнення.

Апеляційний суд послався як на доказ, який нібито підтверджує факт ознайомлення працівника із Правилами внутрішнього трудового розпорядку та Положенням про внутрішньо об`єктний та пропускний режим від 01 липня 2020 року, на наказ відповідача від 15 листопада 2022 року № 172 про прийняття позивача на роботу.

Однак під час розгляду справи у суді першої інстанції у матеріалах справи був наявний та досліджувався наказ відповідача від 15 листопада 2022 року № 172, який містився на одній сторінці та не мав жодного підпису позивача про ознайомлення із Правилами внутрішнього трудового розпорядку.

До апеляційної скарги АТ «Укртатнафта» додало новий доказ, а саме начебто другу сторінку наказу від 15 листопада 2022 року № 172, на якій вже містився нібито підпис позивача про ознайомлення із документами, які стосуються пропускного режиму та трудового розпорядку відповідача.

Таким чином, апеляційний суд грубо порушив норми процесуального права, адже незаконно та безпідставно прийняв від відповідача новий доказ на стадії апеляційного розгляду у вигляді другої сторінки наказу та фактично визнав такий доказ ключовим у вирішенні спору.

Матеріали справи не містять доказів щодо наявності у позивача програмного забезпечення EnergyDocs та отримання ним через цю програму внутрішніх документів товариства.

Відповідач не надав доказів на підтвердження отримання позивачем трьох перепусток (відсутні акти приймання-передання перепусток та підписи працівника про отримання перепусток тощо).

Апеляційний суд залишив поза увагою, що в разі якщо перепустка працівника була б пошкоджена, то згідно з пунктом 3.12 Положення про пропускний режим товариство мало б вилучити її із складанням відповідного протоколу.

Однак відповідач не вилучив перепустку у позивача та не склав жодних протоколів, що свідчить про дійсність та технічну справність перепустки та про цілеспрямоване блокування товариством перепустки позивача з метою його недопущення до роботи з подальшим звільненням за прогул.

Ознакою порушення працівником трудової дисципліни, яка може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності у формі оголошення догани, є наявність вини в його діях чи бездіяльності, шкідливі наслідки та причинний зв`язок між ними і поведінкою правопорушника.

Відповідач не встановив у діях позивача вини чи бездіяльності та шкідливих наслідків для товариства, а апеляційний суд безпідставно залишив поза увагою цей ключовий елемент, що свідчить про порушення роботодавцем порядку застосування до працівника дисциплінарного стягнення у формі оголошення догани.

Апеляційний суд помилково застосував правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (середній заробіток за час вимушеного прогулу) за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, адже у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 Велика Палата Верховного Суду сформувала нову правову позицію, згідно з якою середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою.

Отже, оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, а від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, то апеляційний суд неправильно вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Аргументи інших учасників справи

У квітні 2025 року АТ «Укртатнафта» подало до Верховного Суду відзиви на касаційні скарги ОСОБА_1 , у яких просить залишити ці скарги без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення апеляційного суду є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у скаргах доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 27 березня 2025 рокувідкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 24 лютого 2025 року та додаткову постанову цього ж суду від 12 березня 2025 року і витребував матеріали цієї справи з Лохвицького районного суду Полтавської області. Зупинив виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 24 лютого 2025 року в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь АТ «Укртатнафта» судового збору у розмірі 20 130,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн та додаткової постанови Полтавського апеляційного суду від 12 березня 2025 року про стягнення із ОСОБА_1 на користь АТ «Укртатнафта» витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грндо закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Верховний Суд ухвалою від 10 квітня 2025 рокувідкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 31 березня 2025 року у цій справі та зупинив виконання оскаржуваного судового рішення до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

22 квітня2025 року справу № 705/2977/24 передано до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 14 травня 2025 року призначив справу до судового розгляду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

Наказом АТ «Укртатнафта» від 15 листопада 2022 року № 172 ОСОБА_1 прийнято на роботу з 16 листопада 2022 року на посаду заступника директора з правових та корпоративних питань (том 1, а. с. 35).

16 листопада 2022 року АТ «Укртатнафта» та ОСОБА_1 уклали контракт, на підставі якого між сторонами виникли трудові відносини (том 2, а. с. 55-58).

Згідно з пунктом 2.2.3 контракту працівник зобов`язується виконувати завдання та обов`язки, передбачені законодавством України, статутом товариства, рішеннями органів товариства, виданою у встановленому порядку довіреністю та іншими документами товариства.

У пункті 2.2.15 контракту передбачено, що працівник зобов`язується дотримуватися вимог законодавства України, статуту товариства, рішень органів товариства, організаційно-розпорядчих документів товариства, правил внутрішнього трудового розпорядку товариства, Антикорупційної програми товариства та інших локальних нормативних актів товариства.

Згідно з пунктами 3.1, 7.1, 7.2 Правил внутрішнього трудового розпорядку АТ «Укртатнафта», затверджених протоколом конференції трудового колективу цього товариства від 15 квітня 2015 року № 1, працівники зобов`язані, серед іншого, дбайливо і сумлінно виконувати покладені на них трудові обов`язки, неухильно дотримуватися правил трудової дисципліни, вчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, використовувати весь робочий час для продуктивної праці, утримуватися від дій, що перешкоджають іншим працівникам виконувати їхні трудові обов`язки. Порушення трудової дисципліни, тобто невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків, тягне застосування заходів дисциплінарного або громадського впливу, а також застосування інших заходів, передбачених чинним законодавством України. За порушення трудової дисципліни роботодавець застосовує дисциплінарні стягнення у виді догани або звільнення (том 1, а. с. 73-80).

На підставі контракту добровольця територіальної оборони від 30 березня 2023 року, укладеного між ОСОБА_1 та добровольчим формуванням ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач приступив до виконання державних та громадських обов`язків із забезпечення оборони міста Кременчука (том 1, а. с. 38-40).

Наказом АТ «Укртатнафта» від 10 квітня 2023 року № 4/499 залучено ОСОБА_1 , заступника директора з правових та корпоративних питань, до виконання державних та громадських обов`язків із забезпечення оборони міста Кременчука. На період виконання обов`язків як добровольця територіальної оборони за ОСОБА_1 збережено місце роботи (посаду) і середній заробіток (том 1, а. с. 42).

Наказом АТ «Укртатнафта» від 24 квітня 2023 року № 4/562 покладено на ОСОБА_3 , радника директора з юридичних питань, обов`язки заступника директора з правових та корпоративних питань з 24 квітня 2023 року на період виконання державних та громадських обов`язків ОСОБА_1 (том 1, а. с. 42).

У період з 10 квітня 2023 року до 29 вересня 2023 року ОСОБА_1 виконував державні та громадські обов`язки із забезпечення оборони міста Кременчука.

02 жовтня 2023 року ОСОБА_1 повідомив АТ «Укртатнафта» про те, що з 02 жовтня 2023 року приступає до виконання своїх посадових обов`язків заступника директора з правових та корпоративних питань (том 1, а. с. 43, 44).

Наказом АТ «Укртатнафта» від 02 жовтня 2023 року № 38493, який позивач отримав 02 жовтня 2023 року о 15:40 год, ОСОБА_1 , заступника директора з правових та корпоративних питань, направлено у службове відрядження з 02 жовтня 2023 року до 06 жовтня 2023 року включно до ПАТ «Укрнафта» (місто Київ) із завданням надати звіт директору АТ «Укртатнафта» ОСОБА_2 за період з 16 листопада 2022 року до 10 квітня 2023 року. У графі «З наказом ознайомлений та згодний на відрядження» міститься підпис позивача (том 1, а. с. 64).

Листами від 05 жовтня 2023 року № 01/01/14/01/04-02/01-6224 та від 09 жовтня 2023 року № 01/01/14/01/04-02/01/6328 ПАТ «Укрнафта» повідомило АТ «Укртатнафта» про те, що протягом періоду з 02 жовтня 2023 року до 06 жовтня 2023 року ОСОБА_1 не прибув у місто Київ до адміністративного комплексу апарату управління ПАТ «Укрнафта» (том 1, а. с. 161, 162).

06 і 13 жовтня 2023 року АТ «Укртатнафта» направило позивачу листи № 2-65 та № 2-67, у яких просило надати письмові пояснення щодо причин невиконання наказу про відрядження (том 1, а. с. 163-171).

Наказом АТ «Укртатнафта» від 20 жовтня 2023 року № 4/1581 заступнику директора з правових та корпоративних питань ОСОБА_1 оголошено догану за порушення трудової дисципліни (том 1, а. с. 81, 82).

За змістом цього наказу дисциплінарне стягнення застосовано до позивача за невиконання наказу про відрядження від 02 жовтня 2023 року № 38493, що є порушенням пунктів 2.2.3, 2.2.15 контракту від 16 листопада 2022 року, укладеного між АТ «Укртатнафта» та ОСОБА_1 , а також пунктів 3.1, 7.1, 7.2 Правил внутрішнього трудового розпорядку АТ «Укртатнафта».

23 жовтня 2023 року АТ «Укртатнафта» направило ОСОБА_1 лист № 4/524, у якому просило надати письмові пояснення щодо причин відсутності з 09 жовтня 2023 року на роботі та невиконання посадових обов`язків. Цей лист позивач отримав 28 жовтня 2023 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (том 1, а. с. 174-177).

Наказом АТ «Укртатнафта» від 30 жовтня 2023 року № 149 «Про розірвання трудового договору (контракту) з ініціативи роботодавця», з урахуванням наказу відповідача від 23 листопада 2023 року № 165 «Про перенесення дати звільнення», ОСОБА_1 , заступника директора з правових та корпоративних питань, звільнено з роботи із 23 листопада 2023 року за прогул без поважних причин, відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (том 1, а. с. 184, 187).

Підставою для винесення наказу про звільнення слугували: 1) акти АТ «Укртатнафта» про відсутність на роботі ОСОБА_1 від 09 жовтня 2023 року, від 10 жовтня 2023 року, від 11 жовтня 2023 року, від 12 жовтня 2023 року, від 13 жовтня 2023 року, від 16 жовтня 2023 року, від 17 жовтня 2023 року, від 18 жовтня 2023 року, від 19 жовтня 2023 року, від 20 жовтня 2023 року, від 23 жовтня 2023 року, від 24 жовтня 2023 року, від 25 жовтня 2023 року, від 26 жовтня 2023 року, від 27 жовтня 2023 року; 2) рапорт ОСОБА_4 від 24 жовтня 2023 року; 3) рапорт ОСОБА_5 від 24 жовтня 2023 року; 4) лист АТ «Укртатнафта» від 23 жовтня 2023 року № 4/524 з доказами вручення поштового відправлення (том 1, а. с. 174-177, 206-225).

Апеляційний суд також з`ясував, що під час прийняття на роботу позивача ознайомили із Правилами внутрішнього трудового розпорядку АТ «Укртатнафта» від 15 квітня 2015 року, про що свідчить його особистий підпис (том 3, а. с. 170).

На території АТ «Укртатнафта» введено пропускний режим, згідно з яким вхід / вихід працівників та в?їзд / виїзд автотранспорту на територію підприємства здійснюється за допомогою перепусток через спеціально обладнані контрольно-пропускні пункти, а саме:

-для входу / виходу на територію АТ «Укртатнафта» працівникам видається особиста перепустка, дані якої зчитуються автоматизованою системою доступу і яка забезпечує заходи щодо ідентифікації особи для контролю доступу та перебування цієї особи на території підприємства;

- для в?їзду / виїзду на територію АТ «Укртатнафта» на особистому транспорті працівнику видається ще одна перепустка (автомобільна), дані якої також зчитуються автоматизованою системою доступу і яка забезпечує заходи щодо ідентифікації для контролю доступу та перебування автотранспорту на території підприємства.

ОСОБА_1 було видано три перепустки, а саме: перепустка НОМЕР_1 - для проїзду службовим транспортом (видана 11 січня 2023 року та заблокована в день звільнення позивача 30 жовтня 2023 року); перепустка НОМЕР_2 - особиста перепустка для пішого проходу (видана 17 листопада 2022 року та заблокована в день звільнення позивача 30 жовтня 2023 року); перепустка НОМЕР_3 - для проїзду особистим транспортом (видана 18 листопада 2022 року та заблокована в день звільнення позивача 30 жовтня 2023 року) (том 2, а. с. 74).

Рапортами заступників начальника Служби охорони Управління безпеки АТ «Укртатнафта» ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 24 жовтня 2023 року підтверджується, що 24 жовтня 2023 року о 08:01 год ОСОБА_1 зробив спробу потрапити на територію товариства на особистому транспортному засобі через контрольно-пропускний пункт № 3, однак перепустка на його особистий автомобіль не спрацювала і позивач викликав поліцію. ОСОБА_1 було запропоновано, в тому числі працівниками поліції, скористатися іншою перепусткою та зайти на територію товариства у пішому порядку через контрольно-пропускний пункт № 2, проте позивач відмовився від такої пропозиції (том 1, а. с. 206, 207).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктами 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (частина третя статті 21 КЗпП України).

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно з частиною першою статті 29 КЗпП України до початку роботи роботодавець зобов`язаний в узгоджений із працівником спосіб поінформувати працівника про: 1) місце роботи (інформація про роботодавця, у тому числі його місцезнаходження), трудову функцію, яку зобов`язаний виконувати працівник (посада та перелік посадових обов`язків), дату початку виконання роботи; 2) визначене робоче місце, забезпечення необхідними для роботи засобами; 3) права та обов`язки, умови праці; 4) наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, а також про право на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору - під підпис; 5) правила внутрішнього трудового розпорядку або умови встановлення режиму роботи, тривалість робочого часу і відпочинку, а також про положення колективного договору (у разі його укладення); 6) проходження інструктажу з охорони праці, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони; 7) організацію професійного навчання працівників (якщо таке навчання передбачено); 8) тривалість щорічної відпустки, умови та розмір оплати праці; 9) процедуру та встановлені цим Кодексом строки попередження про припинення трудового договору, яких повинні дотримуватися працівник і роботодавець.

Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один із заходів стягнення, якими є догана і звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення (стаття 147 КЗпП України).

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Згідно зі статтею 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Підставою застосування догани є вчинення працівником протиправного винного діяння (дії чи бездіяльності), яке визнається дисциплінарним проступком. Протиправність поведінки працівника полягає у порушенні ним своїх трудових обов`язків, закріплених нормами трудового права: КЗпП України, правилами внутрішнього розпорядку, статутами, положеннями, посадовими інструкціями, трудовим договором (контрактом), колективним договором, а також у порушенні або невиконанні правомірних наказів та розпоряджень роботодавця.

Дисциплінарним проступком визнаються діяння, що пов`язуються з невиконанням чи неналежним виконанням працівником своїх обов`язків без поважних причин. Тобто наявність поважних причин у такому разі свідчить про відсутність вини працівника.

Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 266/1124/16-ц (провадження № 61-27649св18).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

У частинах першій та другій статті 235 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У постанові Верховного Суду від 26 травня 2023 року у справі № 522/564/21 (провадження № 61-2623св23) зазначено, що усправах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1 148 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. Під час розгляду позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні керуватися тим, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження із власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Таким чином, визначальними факторами для вирішення питання про законність звільнення із роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.

Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим із поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен керуватися конкретними обставинами і враховувати будь-які докази із передбачених ЦПК України.

Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

У постанові Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі № 757/7573/19 (провадження № 61-17998св20) зроблено такий висновок: «Трудовий договір може бути припинено, а працівника звільнено з роботи лише з підстав і в порядку, визначених законодавством про працю. Вирішуючи справу про поновлення на роботі, суд повинен перевірити правові підстави звільнення і дотримання встановленої трудовим законодавством процедури припинення трудового договору, у тому числі встановити, чи уповноважений орган прийняв рішення про дострокове припинення трудових правовідносин. Оскільки контракт, як особлива форма трудового договору, за погодженням сторін врегульовує умови трудової діяльності працівника, при вирішенні зазначених питань підлягають урахуванню положення контракту, так як саме на таких умовах працівник погодився вступити у трудові правовідносини. Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору».

За змістом положень статей 147-1 149 КЗпП України, статті 81 ЦПК України у справах щодо притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності обов`язок доказування правомірності застосування дисциплінарного стягнення покладається на роботодавця.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.

Правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування всіх обставин його вчинення, в тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмового пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими до суду доказами.

Для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають із правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності.

Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності не має значення, чи призвів вчинений ним дисциплінарний проступок до настання реальних негативних наслідків - для накладення дисциплінарного стягнення цілком достатньо фіксації самого факту винного вчиненого працівником порушення трудової дисципліни, а наявність чи відсутність шкідливих наслідків може бути врахована тільки при визначенні тяжкості проступку та виборі виду дисциплінарного стягнення.

Зазначене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24 липня 2019 року у справі № 359/4316/17 (провадження № 61-25878св18), від 30 березня 2020 року у справі № 489/7807/18 (провадження № 61-15378св19) та від 20 травня 2020 року у справі № 754/4355/17 (провадження № 61-47954св18).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 (провадження № 14-400цс19) сформулювала висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у виді догани став факт невиконання ним наказу про службове відрядження із 02 жовтня до 06 жовтня 2023 року, а саме невідбуття у відрядження та непідготовка звіту, що є порушенням положень контракту від 16 листопада 2022 року та Правил внутрішнього трудового розпорядку, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання незаконним і скасування оскаржуваного наказу АТ «Укртатнафта» від 20 жовтня 2023 року № 4/1581 про оголошення ОСОБА_1 догани та відмовив у задоволенні позову у цій частині.

Водночас, врахувавши, що 09-13, 16-20, 23-27 жовтня 2023 року позивач повинен був перебувати на робочому місці, проте в ці дні він допустив прогули без поважних причин, апеляційний суд правильно керувався тим, що в цьому конкретному випадку відповідач мав законні підстави для звільнення працівника із займаної посади за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що припинення із ОСОБА_1 трудових відносин за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося законно, у зв`язку із чим відсутні підстави для скасування наказу про звільнення, поновлення працівника на роботі та виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Розглядаючи спір, що виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги по суті спору про те, що без ознайомлення із кадровим наказом від 02 жовтня 2023 року № 4/1456 «По особовому складу», згідно з яким позивача визнано таким, що приступив до роботи, останній не міг приступити до роботи, адже не знав, чи відновлені його права, обов`язки і повноваження, не заслуговують на увагу, оскільки листом від 06 жовтня 2023 року № 2-63 відповідач направив на адресу позивача, за якою він зареєстрований та яка була зазначена ним у контракті, наказ від 02 жовтня 2023 року № 4/1456, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а саме описом вкладення до відправлення № 0100111126768, накладною та фіскальним чеком АТ «Укрпошта» (том 1, а. с. 152, 155-157). Крім того, скріншотом із поштової програми Outlookпідтверджується направлення листа з електронної пошти АТ «Укртатнафта» pobox@ukrtatnafta.com на електронну пошту позивача ІНФОРМАЦІЯ_2 06 жовтня 2023 року о 15:58 год (том 1, а. с. 158).

Водночас саме собою неознайомлення позивача із наказом від 02 жовтня 2023 року № 4/1456 «По особовому складу» не могло слугувати підставою для невиконання ним наказу АТ «Укртатнафта» від 02 жовтня 2023 року № 38493 «Про направлення у відрядження», адже позивач надав свою згоду на таке відрядження, про що свідчить його особистий підпис у відповідній графі цього наказу (том 1, а. с. 64).

Аргументи касаційної скарги по суті спору про те, що під час розгляду справи відповідач надав скріншот листа від 23 жовтня 2023 року № 4/524, який начебто свідчить про надсилання позивачу на електронну адресу та месенджери вимог про надання пояснень причин відсутності на роботі, проте цей лист не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (частини перша-третя статті 100 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23) зробила такі висновки:

«35. Процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).

36. Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу у випадку, якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати.

37. Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

38. При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.

51. Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі».

Невикористання електронного підпису особами, які створили електронний доказ (лист, повідомлення, файл, аудіозапис, інші дані), не є підставою для визнання такого доказу недопустимим, якщо інше не встановлено законом (постанова Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 910/5408/21).

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що 23 жовтня 2023 року АТ «Укртатнафта» засобами поштового зв`язку направило ОСОБА_1 лист № 4/524, у якому просило надати письмові пояснення щодо причин відсутності з 09 жовтня 2023 року на роботі та невиконання посадових обов`язків. Цей лист позивач отримав 28 жовтня 2023 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Цього ж дня, 23 жовтня 2023 року, відповідач також надіслав у месенджери та на електронну пошту позивача лист № 4/524 із вимогою надати письмові пояснення причин відсутності на роботі, що підтверджується скріншотами електронного листування.

Напідтвердження направлення позивачу зазначеної скан-копіїлиста відповідач надав роздруківки з електронної пошти та застосунків-месенджерів. Такіроздруківки електронних листів є паперовою копією електронного доказу, а тому вони мають бути засвідчені як паперові копії в порядку, встановленому чиннимзаконодавством, та не підлягають засвідченню електронним підписом.

Отже, подання стороною відповідача електронних доказів у паперовій копії саме собою не робить такі докази недопустимими, тому апеляційний суд обґрунтовано прийняв електронне листування як доказ і надав йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.

Доводи касаційної скарги по суті спору про те, що апеляційний суд без жодної мотивації проігнорував факт перебування позивача на лікарняному у період із 30 жовтня 2023 року до 22 листопада 2023 року, що є поважною причиною для непрацездатного позивача надати пояснення на лист товариства № 4/524 після покращення стану здоров`я, тобто після закінчення лікування, враховуючи, що цей лист позивач отримав лише 28 жовтня 2023 року у відділенні АТ «Укрпошта», а вже 30 жовтня 2023 року він був звільнений із роботи за прогул, є неспроможними, оскільки позивач мав можливість надати письмові пояснення причин відсутності на роботі до моменту встановлення йому тимчасової непрацездатності, зокрема направити такі пояснення на електронну пошту роботодавця 29 жовтня 2023 року.

Крім того, невиконання роботодавцем обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими до суду доказами.

Звільнення працівника в період, коли він був непрацездатним, є порушенням частини третьої статті 40 КЗпП України, однак наслідком такого порушення є зміна дати звільнення, а не поновлення на роботі.

Позивач не повідомляв роботодавця про тимчасову непрацездатність, у зв`язку із чим наказом АТ «Укртатнафта» від 23 листопада 2023 року № 165 було перенесено дату звільнення ОСОБА_1 за прогул без поважних причин із 30 жовтня 2023 року на 23 листопада 2023 року (перший день після закінчення періоду непрацездатності).

Аргументи касаційної скарги по суті спору про те, що апеляційний суд грубо порушив норми процесуального права, адже незаконно та безпідставно прийняв від відповідача новий доказ на стадії апеляційного розгляду у вигляді другої сторінки наказу від 15 листопада 2022 року № 172 про прийняття позивача на роботу, який нібито підтверджує факт ознайомлення працівника із Правилами внутрішнього трудового розпорядку та Положенням про внутрішньо об`єктний та пропускний режим від 01 липня 2020 року, колегія суддів відхиляє з таких підстав.

Відповідно до частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав вмотивовані підтвердження неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається із відповідним клопотанням (заявою).

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів, а також переоцінка доказів без урахування наведених вище критеріїв матиме наслідком порушення норм процесуального права, принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

У постанові Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц (провадження № 61-2393св21) зроблено висновок такого змісту: «…тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні».

Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.

В апеляційній скарзі відповідач зазначав, що друга сторінка наказу АТ «Укртатнафта» від 15 листопада 2022 року № 172 не була надана до суду першої інстанції, оскільки в заявах по суті справи позивач не заявляв про те, що його не ознайомлювали з Правилами внутрішнього трудового розпорядку та/або Положенням про внутрішньо об`єктний та пропускний режим, тому не було необхідності спростовувати це твердження (том 3, а. с. 156-168).

З матеріалів справи відомо, що ані в позовній заяві, ані в інших заявах по суті спору ОСОБА_1 не посилався на те, що його не ознайомлювали з Правилами внутрішнього трудового розпорядку та/або Положенням про внутрішньо об`єктний та пропускний режим. Лише в письмових тезах промови в судових дебатах позивач заперечив факт його ознайомлення з цими документами (том 3, а. с. 14-20).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Враховуючи те, що другу сторінку наказу АТ «Укртатнафта» від 15 листопада 2022 року № 172 (том 3, а. с. 170), на якій проставлено підписи позивача про ознайомлення із Правилами внутрішнього трудового розпорядку та Положенням про внутрішньо об`єктний і пропускний режим, сторона відповідача додала до апеляційної скарги на спростування доводів ОСОБА_1 , висловлених у письмовій промові в судових дебатах, апеляційний суд обґрунтовано прийняв цей доказ, який мав важливе значення як для правильного вирішення спору, так і для перевірки доводів апеляційної скарги та відповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи.

Доводи касаційної скарги по суті спору про те, що відповідач не надав доказів на підтвердження отримання позивачем трьох перепусток (відсутні акти приймання-передання перепусток та підписи працівника про отримання перепусток тощо), не заслуговують на увагу, оскільки апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 було видано три перепустки, а саме: перепустка НОМЕР_1 - для проїзду службовим транспортом (видана 11 січня 2023 року та заблокована в день звільнення позивача 30 жовтня 2023 року); перепустка НОМЕР_2 - особиста перепустка для пішого проходу (видана 17 листопада 2022 року та заблокована в день звільнення позивача 30 жовтня 2023 року); перепустка НОМЕР_3 - для проїзду особистим транспортом (видана 18 листопада 2022 року та заблокована в день звільнення позивача 30 жовтня 2023 року) (том 2, а. с. 74).

Крім того, інформацією про входи-виходи співробітника ОСОБА_1 на територію АТ «Укртатнафта» за період з 01 жовтня до 23 жовтня 2023 року підтверджується, що 02 жовтня 2023 року позивач використовував особисту перепустку для пішого проходу через контрольно-пропускний пункт № 2, а 03 жовтня 2023 року він потрапив на територію товариства за допомогою перепустки для проїзду особистим транспортом через контрольно-пропускний пункт № 3 (том 1, а. с. 203).

Аргументи касаційної скарги по суті спору про те, що відповідач не встановив у діях позивача вини чи бездіяльності та шкідливих наслідків для товариства, а апеляційний суд безпідставно залишив поза увагою цей ключовий елемент, що свідчить про порушення роботодавцем порядку застосування до працівника дисциплінарного стягненняу формі оголошення догани, не заслуговують на увагу, оскільки підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у виді догани став факт невиконання ним наказу про службове відрядження, зокрема невідбуття ним у відрядження ані в день видання наказу, ані впродовж наступних днів відрядження. Водночас для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності не має значення, чи призвів вчинений ним дисциплінарний проступок до настання реальних негативних наслідків - для накладення дисциплінарного стягнення цілком достатньо фіксації самого факту винного вчиненого працівником порушення трудової дисципліни, а наявність чи відсутність шкідливих наслідків може бути врахована тільки при визначенні тяжкості проступку та виборі виду дисциплінарного стягнення.

У свою чергу, доводи заявника про застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17, від 08 листопада 2018 року у справі № 818/1351/17, від 15 травня 2019 року у справі № 717/2052/16, від 11 червня 2019 року у справі № 904/2882/18, від 31 липня 2019 року у справі № 753/11963/15, від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18, від 28 грудня 2019 року у справі № 922/788/19, від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16, від 16 березня 2020 року у справі № 910/1162/19, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 19 січня 2022 року у справі № 202/2965/21, від 14 грудня 2022 року у справі № 521/574/22, від 20 грудня 2023 року у справі № 757/45015/20, від 05 лютого 2025 року у справі № 752/30879/21, колегія суддів відхиляє з таких підстав.

Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.

Посилання на загальні висновки у постановах Верховного Суду щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права чи порушив норми процесуального права під час ухвалення оскаржуваного рішення по суті спору, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року в справі № 154/3029/14 (провадження № 14-43цс22)).

На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

Обставини у наведених постановах Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається у касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення по суті спору без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У кожній із наведених справ суди керувалися конкретними обставинами справи та фактично-доказовою базою з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. У контексті спірних правовідносин та з урахуванням встановлених обставин справи апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Загалом доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення по суті спору, та зводяться до необхідності переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду апеляційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) виклала правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд враховує, що, як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини,право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»(«Hirvisaari v. Finland»), заява № 49684/99).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції по суті спору, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо вирішення судом апеляційної інстанції питання про розподіл судових витрат

Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішено всі інші, в тому числі процесуальні, питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.

Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі.

Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти.

У постанові від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у справі № 911/956/17 (361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови суду апеляційної інстанції у цій справі, то додаткову постанову цього суду також слід скасувати.

Додаткове рішення не може існувати окремо від первісного (основного) рішення та у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2018 року у справі № 923/631/15, від 23 січня 2020 року у справі № 910/20089/17, від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20).

Тобто скасування первісного судового рішення за результатом розгляду касаційної скарги є самостійною підставою для скасування додаткового судового рішення до нього.

У справі, що переглядається, Полтавський апеляційний суд постановою від 24 лютого 2025 року, серед іншого, стягнув із ОСОБА_1 на користь АТ «Укртатнафта» витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 15 000,00 грн, а додатковою постановою від 12 березня 2025 року стягнув із ОСОБА_1 на користь АТ «Укртатнафта» витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000,00 грн.

Аргументів щодо незгоди з розміром стягнених судом апеляційної інстанції судових витрат, понесених відповідачем АТ «Укртатнафта» на правничу допомогу, а також щодо незаконності оскаржуваних судових рішень у цій частині касаційні скарги не містять.

З огляду на викладене Верховний Суд не може за відсутності відповідних доводів та вимог касаційних скарг замінити висновки суду апеляційної інстанції власною оцінкою, визначити інший розмір витрат на правничу допомогу, ніж той, що був доведений стороною відповідача у судах попередніх інстанцій, тому колегія суддів вважає за необхідне оскаржувані судові рішення апеляційного суду в означеній частині залишити без змін.

Водночас укасаційних скаргах заявник зазначив про те, що апеляційний суд неправильно вирішив питання щодо розподілу судових витрат у виді судового збору, адже у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 Велика Палата Верховного Суду сформувала правову позицію, згідно з якою середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, а від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Верховний Суд вважає слушними та бере до уваги наведені доводи касаційних скарг з огляду на таке.

Як відомо із матеріалів справи, у цьому позові, з урахуванням уточнень, позивач заявив три вимоги немайнового характеру про: 1) визнання незаконним та скасування наказу про оголошення догани; 2) визнання незаконним та скасування наказу про звільнення; 3) поновлення на роботі, а також одну майнову вимогу про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Розміри ставок судового збору регламентовано статтею 4 Закону України «Про судовий збір».

У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено пільги щодо сплати судового збору, зокрема, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі (пункт 1 частини першої статті 5 цього Закону).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) зробила висновок, що спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не з власної вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці. За пред`явлення вимоги про стягнення середнього заробітку, передбаченого частиною другою статті 235 КЗпП України, позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Пільг щодо сплати судового збору за позовну вимогу про визнання незаконним та скасування наказу про оголошення догани Закон України «Про судовий збір» не визначає.

Отже, враховуючи предмет і підстави заявленого позову, позивач ОСОБА_1 був звільнений від сплати судового збору в частині вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а в іншій частині вимог (про визнання незаконним та скасування наказу про оголошення догани) судовий збір підлягав оплаті.

Разом із тим, ухвалюючи додаткову постанову від 31 березня 2025 року про стягнення із ОСОБА_1 на користь держави 8 451,79 грн недоплаченого судового збору, суд апеляційної інстанції не врахував зазначеного та дійшов помилкового висновку, що стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», у зв`язку із чим пільга щодо сплати судового збору, яка передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», не поширюється на вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Отже, оскільки апеляційний суд безпідставно поклав на позивача обов`язок сплатити судовий збір за подання позову в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то оскаржувану додаткову постанову цього суду від 31 березня 2025 року, якою вирішено питання про розподіл судових витрат, слід скасувати.

Крім того у справі, що переглядається, під час звернення до суду з апеляційною скаргою АТ «Укртатнафта» сплатило судовий збір у розмірі 84 425,30 грн, беручи до уваги, що рішення суду першої інстанції оскаржено в межах задоволених позовних вимог.

Полтавський апеляційний суд оскаржуваною постановою від 24 лютого 2025 року, зокрема, стягнув із ОСОБА_1 на користь АТ «Укртатнафта» 20 130,00 грн судового збору, а також компенсував АТ «Укртатнафта» за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 64 295,30 грн.

Як зазначалося вище, ОСОБА_1 був звільнений від сплати судового збору в частині вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а в іншій частині вимог (про визнання незаконним та скасування наказу про оголошення догани) судовий збір підлягав оплаті.

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

У підпункті 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою становить один відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше п`яти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання фізичною особою позовної заяви немайнового характеру становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру (частина третя статті 6 Закону України «Про судовий збір»).

Позовну заяву подано у листопаді 2023 року. Станом на 01 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був встановлений у розмірі 2 684,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік»).

Таким чином, судовий збір, що підлягав сплаті позивачем за подання до суду цього позову (за немайнову вимогу про визнання незаконним та скасування наказу про оголошення догани), становив 1 073,60 грн (2 684,00 грн х 0,4).

Ставка судового збору, чинна на час подання апеляційної скарги на рішення суду, встановлена підпунктом 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» та визначена в розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

Згідно з частиною четвертою статті 6 Закону України «Про судовий збір» якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).

За результатами вирішення спору по суті суд першої інстанції ухвалив рішення на користь позивача, тобто задовольнив три вимоги немайнового характеру та одну майнову вимогу, а саме стягнув із відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 4 690 294,32 грн.

Тобто за подання апеляційної скарги щодо перегляду рішення суду першої інстанції в частині трьох немайнових вимог АТ «Укртатнафта» повинно було сплатити судовий збір у розмірі 4 831,20 грн (2 684,00 грн х 0,4 х 3 х 150 %).

Водночас, оскільки 1 % від 4 690 294,32 грн становить 46 902,94 грн, що перевищує законодавчо встановлену максимальну ставку судового збору за вимогу майнового характеру, яка діяла на момент подання ОСОБА_1 до суду позовної заяви (2 684,00 грн х 5 = 13 420,00 грн), то за подання апеляційної скарги щодо перегляду рішення суду першої інстанції у частині вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу АТ «Укртатнафта» повинно було сплатити судовий збір у розмірі 20 130,00 грн (13 420,00 грн х 150 % = 20 130,00 грн).

Тобто за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі підлягав сплаті судовий збір у розмірі 24 961,20 грн (4 831,20 грн + 20 130,00 грн = 24 961,20 грн).

Отже, за подання апеляційної скарги АТ «Укртатнафта» сплатило судовий збір у більшому розмірі, ніж встановлено законом. Так, зайво сплачена сума судового збору становить 59 464,10 грн (84 425,30 грн - 24 961,20 грн = 59 464,10 грн).

Викладене свідчить про те, що суд апеляційної інстанції неправильно здійснив розподіл судових витрат.

Змінюючи розподіл судових витрат у цій справі, Верховний Суд керується такими мотивами.

Враховуючи, що ОСОБА_1 не був звільнений від сплати судового збору за немайнову вимогу про визнання незаконним та скасування наказу про оголошення догани, то з позивача на користь відповідача слід стягнути судовий збір, що підлягав сплаті за подання апеляційної скарги щодо перегляду рішення суду першої інстанції у цій частині, у розмірі 1 610,40 грн (2 684,00 грн х 0,4 х 150 % = 1 610,40 грн).

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за пред`явлення вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в усіх судових інстанціях на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», то судові витрати у вигляді судового збору, понесені АТ «Укртатнафта» у зв`язку з переглядом цієї справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 23 350,80 грн (24 961,20 грн - 1 610,40 грн = 23 350,80 грн), підлягають компенсації відповідачу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Зайво сплачена відповідачем сума судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 59 464,10 грн (84 425,30 грн - 24 961,20 грн = 59 464,10 грн) не підлягає стягненню із ОСОБА_1 , а покладається на АТ «Укртатнафта». Це не позбавляє відповідача можливості звернутися до суду апеляційної інстанції із клопотанням про повернення зайво сплаченої суми судового збору на підставі статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Отже, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає зміні в частині розподілу судових витрат.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційні скарги є частково обґрунтованими, а тому колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне:

касаційні скарги задовольнити частково;

постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог та додаткову постанову цього суду, якою вирішено питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу, залишити без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України;

постанову апеляційного суду в частині розподілу судових витрат у вигляді судового збору змінити із підстав, передбачених статтею 412 ЦПК України, виклавши абзаци четвертий та п`ятий її резолютивної частини в редакції цієї постанови;

додаткову постанову апеляційного суду, якою вирішено питання про розподіл судових витрат у вигляді судового збору, скасувати із підстав, передбачених статтею 412 ЦПК України.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки Верховний Суд ухвалами від 27 березня 2025 рокута від 10 квітня 2025 року зупинив виконання оскаржуваних судових рішень, то необхідно поновити їх виконання у незмінених та нескасованих за результатами касаційного перегляду частинах.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки оскаржувані судові рішення по суті спору залишено без змін, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 141 400 409 410 412 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 24 лютого 2025 року в частині розподілу судових витрат у вигляді судового збору змінити, виклавши абзаци четвертий та п`ятий її резолютивної частини у такій редакції:

«Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 610 (одна тисяча шістсот десять) гривень 40 копійок.

Компенсувати Акціонерному товариству «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 23 350 (двадцять три тисячі триста п`ятдесят) гривень 80 копійок».

В іншій частині постанову Полтавського апеляційного суду від 24 лютого 2025 року залишити без змін.

Додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 12 березня 2025 року, якою вирішено питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу, залишити без змін.

Додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 31 березня 2025 року, якою вирішено питання про розподіл судових витрат у вигляді судового збору, скасувати.

Поновити виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 24 лютого 2025 року у незміненій за результатами касаційного перегляду частині та додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 12 березня 2025 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров СуддіА. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Пророк О. М. Ситнік