Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.06.2025 року у справі №398/1113/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2025 року

м. Київ

справа № 398/1113/24

провадження № 61-17021св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В, Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп»»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп»» на ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 березня 2024 року у складі судді Стручкової Л. І. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року у складі колегії суддів Дуковського С. Л., Єгорової С. М., Карпенка О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог та заяви про забезпечення позову

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому в порядку поділу майна подружжя просила визнати за нею право власності:

- на 1/2 частину земельної ділянки, площею 29,1188 га, кадастровий номер 3520381800:02:001:0541, яка розташована на території Войнівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області, ділянка № НОМЕР_1 ;

- на 1/2 частину земельної ділянки, площею 3,5832 га, кадастровий номер 3520386200:02:003:0339, яка розташована на території Протопопівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області, ділянка № НОМЕР_2 ;

- на 1/2 частину земельної ділянки, площею 4,2428 га, кадастровий номер 3520355400:02:004:0096, яка розташована на території Новопразької селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області;

- на 1/2 частину земельної ділянки, площею 4,7752 га, кадастровий номер 3520355400:02:001:0021, яка розташована на території Новопразької селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області;

- на 1/2 частину земельної ділянки, площею 4,0997 га, кадастровий номер 3520384100:02:000:0868, яка розташована на території Косівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області;

- на 1/2 частину земельної ділянки, площею 1,0803 га, кадастровий номер 3520384100:02:000:0866, яка розташована на території Косівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області;

- на 1/2 частину земельної ділянки, площею 24,4555 га, кадастровий номер 3520384100:02:000:0867, яка розташована на території Косівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області.

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову.

Заяву мотивовано тим, що сторони проживають окремо та між ними виник спір щодо користування та розпорядження спірним майном.

Посилається на те, що є ризики одноосібного розпорядження майном зі сторони відповідача, оскільки він має оригінали всіх правовстановлюючих документів на спірне майно та не надає позивачці доступу до них.

Відповідач також уклав договір, відповідно до якого йому надаються посередницькі послуги з продажу спірного майна. Отже, на думку позивачки, існує реальна загроза, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до реалізації / відчуження спірного майна відповідачем. Надалі це може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у справі про поділ майна подружжя.

Посилаючись на вказане вище, ОСОБА_1 просила суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на земельні ділянки та заборони їх відчуження.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області ухвалою від 12 березня 2024 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнив.

Наклав арешт на:

земельну ділянку за реєстраційним / кадастровим номером 3520381800:02:001:0541, розташованої на території Войнівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області, ділянка № НОМЕР_1 , площею 29,1188 га;

земельну ділянку за реєстраційним / кадастровим номером 3520386200:02:003:0339, розташованої на території Протопопівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області, ділянка № НОМЕР_2 , площею 3,5832 га;

земельну ділянку за реєстраційним / кадастровим номером 3520355400:02:004:0096, розташованої на території Новопразької селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області, площею 4,2428 га;

земельну ділянку за реєстраційним / кадастровим номером 3520355400:02:001:0021, розташованої на території Новопразької селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області, площею 4,7752 га;

земельну ділянку за реєстраційним / кадастровим номером 3520384100:02:000:0868, розташованої на території Косівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області, площею 4,0997 га;

земельну ділянку за реєстраційним / кадастровим номером 3520384100:02:000:0866, розташованої на території Косівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області, площею 1,0803 га;

земельну ділянку за реєстраційним / кадастровим номером 3520384100:02:000:0867, розташованої на території Косівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області, площею 24,4555 га.

Ухвалу обґрунтовано тим, що невжиття вказаних заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті може істотно ускладнити у разі задоволення позовних вимог поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких звернулася позивачка. Тому вжиття заходів забезпечення позов, шляхом накладення арешту на спірні земельні ділянки забезпечить ефективне виконання рішення суду.

Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області ухвалою від 23 травня 2024 року залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп»».

Не погодившись з ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 березня 2024 року, ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп»» оскаржило її в апеляційному порядку.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 з примусового стягнення із ОСОБА_2 боргу постановою приватного виконавця від 08 травня 2023 року накладено арешт на все майно боржника, зокрема на земельні ділянки, кадастрові номери: 3520355400:02:001:0021, 3520355400:02:004:0096, 352038і 800:02:001:0541, які передано на реалізацію шляхом продажу на торгах.

Накладення арешту на спірні земельні ділянки унеможливить виконання рішення у справі № 2-539/2011 (1) та може призвести до нових спорів за участю ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп»».

Заперечуючи проти апеляційної скарги, ОСОБА_1 у відзиві не заперечувала того факту, що ОСОБА_2 є боржником у виконавчому провадженні про стягнення з нього боргу за невиконані кредитні зобов`язання, а постановою приватного виконавця накладено арешт на все майно боржника на суму стягнення, яка становить 1 270 490,63 грн.

Водночас зазначала, що також існує можливість реалізації спірного майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, а позивачка не є стороною виконавчого провадження чи боржником за зобов`язаннями ОСОБА_2 перед ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп»».

Крім того, посилається на те, що вартість навіть трьох земельних ділянок, які передано на реалізацію у виконавчому провадженні № НОМЕР_3, відповідно до звітів про оцінку майна становить 3 106 475,00 грн, що майже втричі більше за суму, що підлягає стягненню із ОСОБА_2 .

Посилання ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» на те, що позов про поділ майна подружжя, зокрема земельних ділянок, спрямований не на захист прав позивачки, а на уникнення стягнення коштів із боржника ОСОБА_2 , є лише припущеннями.

Кропивницький апеляційний суд постановою від 24 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп»» залишив без задоволення, ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від12 березня 2024 року - без змін.

Постанову мотивовано тим, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчитися, що між сторонами виник спір.

Суд першої інстанції правильно встановив предмет позову у справі, а саме вимогу майнового характеру про визнання права власності на спірні земельні ділянки в порядку поділу майна подружжя.

Задоволення позову може мати наслідком зміну власності на спірне майно, а тому заява ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки є обґрунтованою.

Крім того, відповідно до ухвали Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 23 травня 2024 року ТОВ «Фінансова компанія» «Дніпрофінансгруп»» залучено до участі у цій справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача (т. 1, а. с. 161-163), отже, товариству забезпечено можливість надання пояснень і заперечень щодо позову під час розгляду справи по суті.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ТОВ «Фінансова компанія» «Дніпрофінансгруп»» просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви про застосування заходів забезпечення позову, посилаючись на порушення норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не взяли до уваги, що позов спрямований не на захист прав позивачки, а на уникнення стягнення боргу з відповідача, що здійснюється під час примусового виконання судового рішення у справі № 2-539/2011 (1) про стягнення боргу із ОСОБА_2 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп»».

У справі, що переглядається, не вирішується питання поділу боргових зобов`язань подружжя, а позовні вимоги заявлені лише щодо майна, яке на праві приватної власності належить відповідачу ОСОБА_2 .

Суди не взяли до уваги висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19), від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19), постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18), постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 755/1357/18 (провадження № 61-31170св23), від 29 вересня 2021 року у справі № 638/5084/20 (провадження № 61-18747св20), від 14 грудня 2022 року у справі № 372/437/20 (провадження № 61-7390св22), від 06 грудня 2023 року у справі№ 361/8953/21 (провадження № 61-8786св23), від 12 лютого 2024 року у справі № 199/1359/23 (провадження № 61-13682св23), від 13 березня 2024 року у справі № 372/1561/23 (провадження № 61-13747св23), від 23 вересня 2024 року у справі № 367/8869/23 (провадження № 61-6416св23).

Доводи інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшли.

Рух справи в суді касаційної інстанції

У грудні 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп»» на ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 березня 2024 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року.

У лютому 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 03 лютого 2025 року відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи.

Верховний Суд ухвалою від 10 березня 2025 року провадження у справі зупинив до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 466/2651/23 (провадження № 61-6083сво24).

Верховний Суд ухвалою від 21 травня 2025 року поновив провадження у справі.

Верховний Суд ухвалою від 21 травня 2025 року справу призначив до розгляду у складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, З частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У частині першій статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають не повною мірою.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

У статті 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється під час вирішення спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (частини перша, друга статті 449 ЦПК України).

У частині першій статті 152 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; 2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суд повинен ураховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 обґрунтувала клопотання про забезпечення позову тим, що предметом позову у цій справі є вимога про визнання права власності позивачки на 1/2 частину кожної зі спірних земельних ділянок у порядку поділу майна подружжя, а дії відповідача, у якого перебувають оригінали правовстановлюючих документів на земельні ділянки, спрямовані на їх відчуження, що підтверджується договором про надання посередницьких послуг із продажу спірного майна від 14 червня 2023 року № 359 та заявкою на продаж об`єкта нерухомості (т. 1, а. с. 90, 91).

Тому вважала, що існує ризик ускладнення та навіть унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову про поділ майна подружжя з огляду на ймовірність його вибуття із власності сторін на користь третіх осіб.

Суди у справі, що переглядається, вирішуючи питання про необхідність застосування заходів забезпечення позову, установили, що предметом позову є вимога позивачки про визнання права власності на 1/2 частину кожної із спірних земельних ділянок у порядку поділу майна подружжя.

Установивши, що задоволення позову може мати наслідком зміну власності на спірне майно (зі спільної сумісної на спільну часткову), та наявні ризики неможливості виконання судового рішення у разі задоволення позову, суди дійшли висновків про те, що заява ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки є обґрунтованою.

Верховний Суд частково погоджується із вказаними висновками судів, керуючись таким.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Заборона на відчуження об'єкта нерухомого майна - цеперешкода у вільному розпорядженні майном.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) викладено такий висновок: «Під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.».

Отже, під час дослідження судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову ключовим є встановлення: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Арешт спірного майна як засіб забезпечення позову не зупиняє виконання судового рішення у справі про стягнення грошового боргу з відповідача, не забезпеченого заставою (іпотекою) цього майна, а лише зупиняє відчуження певного (спірного) майна, яке є предметом спору у справі про поділ земельних ділянок як спільного майна подружжя, а не всього майна боржника. Більше того, зазначений вид забезпечення позову є ефективним і унеможливлює відкриття нових судових проваджень щодо оспорення результатів за наслідками реалізації земельних ділянок на електронних торгах у разі, якщо позов про визнання права власності на спірне майно буде задоволено.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 12 січня 2023 року у справі № 334/9179/21 (провадження № 61-7643св22).

Верховний Суд зазначає, що у справі, яка переглядається, забезпечення позову у спосіб накладення арешту на ту частку у спільному майні подружжя, на яку претендує позивачка за наслідками вирішення спору про поділ майна подружжя, за встановлених обставин справи відповідає ознакам обґрунтованості, достатності та співмірності.

Водночас колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги про те, що накладення арешту на всі земельні ділянки, зокрема на їх частину, що належить на праві власності ОСОБА_3 , є безпідставним з огляду на таке.

Як убачається із заяви про забезпечення позову позивачка з 22 лютого 1995 року перебуває у шлюбі з відповідачем. Посилається, на те, що спірні земельні ділянки набуті сторонами під час шлюбу.

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя (земельних ділянок) шляхом визнання за нею права власності лише на 1/2 частину кожної із земельних ділянок.

Оскаржуваною ухвалою місцевого суду накладено арешт на земельні ділянки, відомості про що внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1, а. с. 217).

Вказаний арешт накладено також і на 1/2 частину кожної із земельних ділянок, які не є предметом позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки, на її думку, вони належать на праві власності ОСОБА_3 як частка у майні подружжя, однак до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про їх обтяження в інтересах позивачки.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 367/3628/21 (провадження № 61-14886св21) касаційний суд зазначив, що, встановивши, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду про задоволення позову, між сторонами існує спір стосовно житлового будинку та земельної ділянки як спільного майна подружжя, суди зробили обґрунтований висновок про наявність передбачених законом підстав для часткового задоволення заяви про забезпечення позову, а такий вид забезпечення як накладення арешту на 1/2 частку земельної ділянки та на 1/2 частку житлового будинку є обґрунтованим, достатнім та співмірним видом забезпечення позову у цій справі.

Тому, у справі, що переглядається, задовольняючи заяву позивачки про накладення арешту на всі земельні ділянки, суди помилково не взяли до уваги, що за наслідками вирішення спору по суті позивачка претендує лише на 1/2 частину кожної із земельних ділянок, інша частина кожної з яких є власністю ОСОБА_2 .

Отже, за вказаних обставин арешт може бути накладено лише у межах того майна, на яке претендує позивачка, що не урахували суди першої та апеляційної інстанцій.

Крім того, мотивів щодо накладення арешту на всі земельні ділянки (що є спільним майном подружжя, про поділ якого ОСОБА_1 заявила позовну вимогу), включно з часткою ОСОБА_2 у спільному майні подружжя, судові рішення не містять.

Накладення арешту на те майно, яке належить боржнику ОСОБА_2 як іншому з подружжя, і не є предметом позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя, проте, звернувши стягнення на яке, можливо задовольнити вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп»» як стягувача у виконавчому провадженні № НОМЕР_3, не може вважатися таким, що відповідає ознакам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів учасників судового процесу та співмірності.

Отже, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги підтвердилися у частині необґрунтованості накладення арешту на 1/2 частину спірного майна, що не є предметом позовної вимоги ОСОБА_1 .

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про відсутність доказів наявності спору між сторонами у цій справі та те, що позивачка не заявляла вимог про поділ боргових зобов`язань подружжя, з огляду на таке.

Під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову, а лише визначається, чи можуть існувати потенційні труднощі у разі виконання рішення у зв`язку із задоволенням позовних вимог.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено: «Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Недобросовісність поведінки подружжя при поділі спільного майна, зловживання правами й наявність негативних наслідків для кредитора підлягають доказуванню на загальних підставах.».

Проте у справі № 337/474/14-ц під час розгляду справи по суті кредитор доводив належними доказами, а сторони не спростовували обставини недобросовісності дій сторін щодо штучності спору про поділ майна подружжя.

Отже, вказані висновки Верховного Суду не застосовні у справі, що переглядається.

Обґрунтованих доводів та доказів того, що позов не спрямований на захист прав позивачки у справі, що переглядається, ТОВ «Фінансова компанія» «Дніпрофінансгруп»» не надало.

Касаційний суд зауважує, що ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп»» у апеляційній та касаційній скаргах посилається на інші позови між сторонами, у яких вирішувалося питання про поділ іншого майна подружжя, отже, визнає, що спірні земельні ділянки є не єдиним майном боржника, на яке може бути звернено стягнення на виконання рішення у справі № 2-539/2011 (1).

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер, діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з прийняттям відповідного рішення, у свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

Отже, накладення арешту на майно, щодо якого заявлено позовну вимогу до ухвалення рішення у справі, не порушує законні права та інтереси ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп»».

В іншій частині доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки заявниця обґрунтувала необхідність вжиття заходів забезпечення позову в частині накладення арешту на те майно, що належить їй на праві власності.

Таким чином, Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо забезпечення позову шляхом, накладення арешту лише на 1/2 частину спірного майна, який є ефективним способом захисту можливих порушених прав позивачки від недобросовісних дій з боку відповідача, без порушення чи безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів ОСОБА_2 чи ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп»» задля забезпечення позивачці реального та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде ухвалено на її користь, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

З урахуванням наведеного ухвала місцевого суду та постанова апеляційного суду в частині накладення арешту на 1/2 частину кожної із земельних ділянок підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову в цій частині, в частині накладення арешту на іншу 1/2 частину кожної із земельних ділянок ухвала місцевого суду та постанова апеляційного суду підлягають залишенню без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

З огляду на зазначене колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржувані судові рішення в частині накладення арешту на 1/2 частину кожної із земельних ділянок скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову в цій частині, в частині накладення арешту на іншу 1/2 частину кожної із земельних ділянок оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп»» задовольнити частково.

Ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 березня 2024 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року в частині задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на:

1/2 частину земельної ділянки за реєстраційним / кадастровим номером 3520381800:02:001:0541, розташованої на території Войнівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області, ділянка № НОМЕР_1 , площею 29,1188 га;

1/2 частину земельної ділянки за реєстраційним / кадастровим номером 3520386200:02:003:0339, розташованої на території Протопопівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області, ділянка № НОМЕР_2 , площею 3,5832 га;

1/2 частину земельної ділянки за реєстраційним / кадастровим номером 3520355400:02:004:0096, розташованої на території Новопразької селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області, площею 4,2428 га;

1/2 частину земельної ділянки за реєстраційним / кадастровим номером 3520355400:02:001:0021, розташованої на території Новопразької селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області, площею 4,7752 га;

1/2 частину земельної ділянки за реєстраційним / кадастровим номером 3520384100:02:000:0868, розташованої на території Косівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області, площею 4,0997 га;

1/2 частину земельної ділянки за реєстраційним / кадастровим номером 3520384100:02:000:0866, розташованої на території Косівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області, площею 1,0803 га;

1/2 частину земельної ділянки за реєстраційним / кадастровим номером 3520384100:02:000:0867, розташованої на території Косівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області, площею 24,4555 га

скасувати.

Відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову у цій частині.

Ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 березня 2024 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року в частині задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на іншу 1/2 частину кожної із вказаних земельних ділянок залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

О. М. Ситнік