Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.06.2025 року у справі №175/779/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 червня 2025 року

м. Київ

справа № 175/779/17

провадження № 61-15290св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Комунальне підприємство «Слобожанська центральна лікарня» Слобожанської селищної ради, Дніпропетровська обласна рада,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Комунальний заклад «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І. І. Мечникова,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 та за касаційною скаргою Комунального підприємства «Слобожанська центральна лікарня» Слобожанської селищної ради на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Новік Л. М., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року, ухвалену колегією у складі суддів Єлізаренко І. А., Зайцевої С. А., Максюти Ж. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Комунального закладу «Дніпропетровська центральна районна лікарня» Дніпропетровської обласної ради (в подальшому замінено на належного відповідача - Комунальне підприємство «Слобожанська центральна лікарня» Слобожанської селищної ради (далі - КП «Слобожанська центральна лікарня» Слобожанської селищної ради)) про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої каліцтвом.

Мотивував тим, що у зв`язку з погіршенням здоров`я він звернувся за медичною допомогою до КЗ «Дніпропетровська центральна районна лікарня». Дніпропетровської обласної ради, де перебував на стаціонарному лікуванні з 9 жовтня 2009 року до 22 жовтня 2009 року в хірургічному відділенні. Лікування полягало у проведенні хірургічного втручання, за наслідками якого стан його здоров`я погіршився; подальші хірургічні втручання до покращення стану здоров`я не призвели; лікування тривало з жовтня до грудня 2009 року.

7 грудня 2009 року під час проведення чергового оперативного втручання між позивачем та працівником підприємства - відповідача ОСОБА_2 виник конфлікт, за результатами якого працівник відмовився продовжувати надання медичної послуги. За таких обставин позивач вирішив, що ОСОБА_2 не бажає продовжувати його лікування. В подальшому позивач звернувся до Дніпропетровської обласної клінічної лікарні ім. І. І. Мечникова, де перебував на стаціонарному лікуванні з 9 грудня 2009 року до 18 грудня 2009 року. За результатами огляду позивачу поставлено діагноз «хронічний посттравматичний епідидимоорхит зліва, свищева форма». 10 грудня 2009 року вжито ряд запобіжних заходів для уникнення погіршення стану здоров`я позивача, включаючи оперативне втручання.

Позивач вважає, що внаслідок неналежного та несумлінного ставлення до виконання своїх професійних обов`язків лікарі відповідача його скалічили і порушили функції організму, чим завдали майнової та моральної шкоди. На час подання позову ОСОБА_1 не зміг відновити у повному обсязі функції організму, порушені внаслідок недбалості лікарів відповідача.

З огляду на зазначене ОСОБА_1 , з урахуванням уточнень та ухвали Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2020 року про заміну неналежного відповідача, просив:

1) стягнути з КП «Слобожанська центральна лікарня» Слобожанської селищної ради на його користь:

- майнову шкоду у розмірі 4 100 грн;

- моральну шкоду у розмірі 3 400 560 грн;

- витрати на проведення комісійної судово-медичної експертизи у розмірі 7 668,85 грн;

- витрати на правничу допомогу у розмірі 10 200 грн.

2) стягнути з Дніпровської обласної ради моральну шкоду у розмірі 3 456 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 11 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року, позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Стягнув з КП «Слобожанська центральна лікарня» Слобожанської селищної ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 250 000 грн, витрати на проведення експертизи у розмірі 7 668,85 грн та 8 000 грн витрат на правничу допомогу. Вирішив питання про розподіл судових витрат. У задоволенні позову до Дніпропетровської обласної ради та у задоволенні позову в іншій частині відмовив.

Місцевий суд керувався тим, що позивач довів, а відповідач не спростував факту завдання його працівником внаслідок надання медичних послуг неналежної якості моральної шкоди, яка полягала у тривалих моральних і психологічних стражданнях, у тривалому розладі здоров`я, втраті позивачем через ускладнення органу тіла, що перешкодило ОСОБА_1 у реалізації найважливішої людської потреби - залишатися здоровим.

Водночас, суд наголосив на тому, що заподіювач шкоди не є працівником Дніпровської обласної ради, в зв`язку з чим визнав її неналежним відповідачем та відмовив у задоволенні позову до зазначеної особи.

Не визнав місцевий суд доведеними підстави для стягнення майнової шкоди з огляду на відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження цієї позовної вимоги.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг

24 жовтня 2023 року КП «Слобожанська центральна лікарня» Слобожанської селищної ради подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не надали належної оцінки доказам, порушили норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Суди необґрунтовано відхилили клопотання відповідача про витребування доказів, а саме оригіналів медичної документації.

Також заявник вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми права без врахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14, від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, згідно з якими суд повинен з`ясовувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи Також суд має керуватися принципами справедливості, розумності та співмірності. Розмір відшкодування має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Заявник вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, внаслідок чого стягнули непропорційно завищену суму грошових коштів на відшкодування завданої моральної шкоди.

27 жовтня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить частково скасувати рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Заявник вважає, що суди застосували норму права без врахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27 лютого 2019 року у справі № 755/2545/15, від 4 листопада 2020 року у справі № 686/6022/18, від 25 травня 2022 року у справі № 757/6752/20, за змістом яких в порядку розподілу тягаря доказування позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок, а відповідач - довести відсутність протиправності в діяннях та вини.

ОСОБА_1 вважає, що суди недостатньо оцінили обсяг заподіяної йому шкоди, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про співмірність суми грошових коштів у розмірі 250 000 грн понесеним заявником фізичним та душевним стражданням протягом тривалого строку з моменту проходження ним лікування. Крім того, позивач наполягає на помилковості висновків судів щодо Дніпровської обласної ради як неналежного відповідача, оскільки вважає, що обласна рада на час завдання шкоди була власником закладу охорони здоров`я.

Короткий зміст відзивів на касаційну скаргу

27 вересня 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив КП «Слобожанська центральна лікарня» Слобожанської селищної ради на касаційну скаргу ОСОБА_1 .. Відповідач вважає касаційну скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. На думку відповідача позивач не довів, що у період з 23 жовтня 2009 року до 7 грудня 2009 року відвідував лікарню та виконував призначення лікаря ОСОБА_2 . Не надав позивач також доказів проведення первинного оперативного втручання, з врахуванням негативних наслідків якого лікар ОСОБА_2 проводив наступне оперативне втручання. Відповідач наполягає на тому, що позивач ОСОБА_1 також не з`являвся на періодичні медичні огляди, перев`язки, всупереч настановам лікаря направився у гастрольний тур, виступи у якому пов`язані з використанням музичного інструмента масою 12 кг. Розташування музичного інструмента з суттєвою вагою також вплинуло на постопераційний стан позивача. На думку відповідача, позивач не довів наявними у матеріалах справи доказами причинно-наслідковий зв`язок між діями лікаря ОСОБА_2 та завданою ОСОБА_1 шкодою здоров`ю. Також відповідач вважає наявний у справі висновок експерта неналежним доказом з огляду на порушення вимог процесуального закону під час його виготовлення.

7 жовтня 2024 року до суду надійшов відзив Дніпровської обласної ради на касаційну скаргу ОСОБА_1 . Відповідач зауважує, що доводи позивача щодо належності закладу охорони здоров`я Дніпровській обласній раді на час завдання шкоди здоров`ю є помилковими. Відповідач наголошує, що заклад охорони здоров`я є самостійною юридичною особою та балансоутримувачем, в зв`язку з чим суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог до Дніпровської обласної ради як неналежного відповідача.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою КП «Слобожанська центральна лікарня» Слобожанської селищної ради та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2022 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року заявник зазначив неврахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14, від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зазначаючи, що суди не дослідили зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилили клопотання про витребування і забезпечення доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою від 25 квітня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Підставою касаційного оскарження рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2022 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 757/6752/20-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 755/2545/15, від 4 листопада 2020 року у справі № 686/6022/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Позивач вважає, що суди дійшли помилкового висновку про достатність визначеного розміру моральної шкоди, оскільки, на його переконання, співмірною компенсацією за завдані йому моральні страждання буде сума, визначена у позові.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що згідно з висновком клініко-експертної комісії Комунального закладу «Дніпропетровська центральна районна лікарня» Дніпровської обласної ради (далі - КЗ «Дніпропетровська центральна районна лікарня» Дніпровської обласної ради), Комунального закладу «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І. І. Мечникова» Дніпровської обласної ради (далі - КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І. І. Мечникова» ДОР), лікування хворого ОСОБА_3 в хірургічному відділенні КЗ «Дніпропетровська центральна районна лікарня» ДОР проводилось відповідно до попереднього діагнозу «лівобічна рецидивна пахово-калиткова кила». 10 жовтня 2009 року виконана операція «герніотомія з видаленням грижового мішка з калитки», алопластика пахового каналу за Ліхтештейном, дренування калитки. На етапі реалізації лікувальної програми мав місце розвиток післяопераційних ускладнень у вигляді гематоми калитки, гострого травматичного епідидимоорхіту з його трансформацією в хронічний варіант з функціонуючою зовнішньою норицею. Під час звернення хворого до уролога консультативної поліклініки Дніпровської обласної клінічної лікарні ім. І. І. Мечникова 8 грудня 2009 року було виявлено нагноєння гематоми лівої половинки калитки та лівого яєчка з наявністю нориці з гнійними виділеннями. Наявність нагноєння гематоми лівого яєчка та його некроз було підтверджено результатами УЗД, гістологічного дослідження. 10 грудня 2009 року в умовах урологічного відділення № 1 КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І. І. Мечникова» ДОР виконана операція - лівобічна орхектомія. На розтині видаленого яєчка - здорові тканини не визначались, були вогнища некрозу. Згідно з гістологічним висновком від 16 грудня 2009 року № 80492-505 виявлена хронічна гематома з нагноєнням. Показання для видалення яєчка були абсолютними. 18 грудня 2009 року в задовільному стані хворий був виписаний з урологічного відділення. Стосовно обстеження та лікування: у виписному епікризі хворого ОСОБА_1 , 1954 року народження, з хірургічного відділення КЗ «Дніпропетровська центральна районна лікарня» ДОР зафіксовано ускладнення: післятравматичний орхоепідидиміт, але хворого не консультували та не оглядав лікар-уролог; під час виписки 22 жовтня 2009 року ОСОБА_4 надані рекомендації: нагляд лікаря хірурга; щоденні перев`язки. Медикаментозного лікування не призначено; - відсутність медичної документації за період з 22 жовтня 2009 року до 8 грудня 2009 року не дозволлила зробити висновки про отримання хворим відповідного лікування і профілактики нагноєння та некрозу лівого яєчка; для вирішення питань діагностики та лікувальної тактики не задіяли своєчасно консультантів Дніпровської обласної клінічної лікарні ім. І. І. Мечникова співробітників кафедр хірургії та урології ДДМА.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 вересня 2018 року у справі призначено комісійну судово-медичну експертизу на вирішення якої поставлено питання: 1) Якими захворюваннями страждає громадянин ОСОБА_1 , включаючи наявні до надходження його на стаціонарне лікування до КЗ «Дніпропетровська центральна районна лікарня» ДМР 9 жовтня 2009 року? 2) Чи правильно та в повному обсязі проведені лабораторні та інструментальні дослідження під час лікування ОСОБА_1 у КЗ «Дніпропетровська центральна районна лікарня» ДМР? Якщо ні, то які ще необхідно було провести дослідження для встановлення остаточного клінічного діагнозу? 3) Чи правильно встановлений діагноз у КЗ «Дніпропетровська центральна районна лікарня» ДМР? Якщо ні, то з чим це пов`язано? 4) Чи правильно лікарями КЗ «Дніпропетровська центральна районна лікарня» ДМР обрана тактика оперативного втручання у вигляді грижосічення? 5) Як повинні були правильно діяти лікарі КЗ «Дніпропетровська центральна районна лікарня» ДМР при проведенні лікування ОСОБА_1 .? 6) Які ускладнення у ОСОБА_1 виникли в післяопераційному періоді та чи пов`язані вони з неналежним наданням медичної допомоги лікарями в КЗ «Дніпропетровська центральна районна лікарня» ДМР в післяопераційному періоді? 7) Якщо операція та післяопераційне лікування ОСОБА_1 лікарями КЗ «Дніпропетровська центральна районна лікарня» ДМР виконувались невірно, то до яких наслідків це призвело?

У висновку експерта № 209 від 6 листопада 2018 року зазначено, що відповідно до медичної карти стаціонарного хворого № 49036/864 позивач ОСОБА_1 перебував на лікуванні у хірургічному відділенні КП «Дніпропетровська центральна районна лікарня» Дніпропетровської обласної ради» з 9 жовтня 2009 року до 22 жовтня 2009 року з діагнозом «лівостороння рецедивуюча пахвинна грижа».

9 жовтня 2009 року лікар ОСОБА_2 здійснив оперативне втручання шляхом «грижосічення с алопластикою». 15 жовтня 2009 року в області мошонки, де був видалений грижовий мішечок, м`які тканини імбіровані, зроблений розріз в області мошонки, введений гумовий випускник.

22 жовтня 2009 року ОСОБА_1 був виписаний з лікарні з діагнозом «рецедивуюча лівостороння пахвинно-мошонкова грижа, посттравматичний орхоепідидиміт».

Також у висновку № 209 експерти зазначили, що відповідно до медичної карти стаціонарного хворого № 24151 9 грудня 2009 року ОСОБА_4 госпіталізований до хірургічного відділення КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І. І. Мечникова» з діагнозом «Гострий післятравматичний епідидимоорхіт зліва свищова форма».

10 грудня 2009 року ОСОБА_4 проведено оперативне втручання «артефіціальна травма: перев`язка сім`яного канатика лівого яєчка, некроз яєчка, гострий (гнійний) лівосторонній орхіт, свищова форма». Операція: лівостороння орхектомія.

18 грудня 2009 року ОСОБА_4 виписано із відділення лікарні з рекомендацією продовжити протизапальне лікування до 3-4 тижнів, нагляд у уролога за місцем проживання.

У висновку № 209 судово-медичної експертної комісії КЗ «Дніпровське обласне бюро судово-медичної експертизи» ДОР № 209 від 6 листопада 2018 року, зазначено, що згідно з наданою медичною документацією ОСОБА_1 до моменту лікування лівосторонньої пахової грижі та ускладнень перенесеного хірургічного втручання мав такі захворювання: ішемічна хвороба серця, стенокардія напруження, гіпертонічна хвороба І-ІІ ступеня. В 2009 році переніс операції з приводу гострого парапроктиту, правосторонньої пахової грижі. Також хворів на остеохондроз шийно-грудного відділу хребта, радикуліт, грип, респіраторні захворювання верхніх дихальних шляхів. Лабораторні та інструментальні обстеження ОСОБА_4 при підготовці до хірургічного лікування лівосторонньої пахової грижі в умовах поліклінічного та хірургічного відділень Дніпропетровської центральної районної лікарні були проведені правильно та в необхідному обсязі. При госпіталізації до хірургічного відділення Дніпропетровської центральної районної лікарні 9 жовтня 2009 року був ОСОБА_4 встановлений діагноз: «Рецидивуюча лівостороння пахвинна грижа». Місцеві зміни були описані при надходженні: «Живіт м`який, є болі в лівій половині. В лівій паховій області живота є грижове січення вип`ячування до 8 см в діаметрі». Дані, що підтверджують рецидивний характер грижі (час первинної операції, наявність післяопераційного рубця, час і причини розвитку рецидиву), в наданій медичні документації відсутні. Також не вказано і тип грижі (пряма, коса). В діях хірурга Дніпропетровської центральної районної лікарні виникає питання про довжину розрізу шкіри та апоневрозу (до 12 см); трьома місяцями раніше при лікуванні правосторонньої пахової грижі був використаний розріз меншої довжини. В протоколі операції описано «Грижовий мішечок, який опускався в мошонку, розміром 8x3,5 см, елементи сім`яного канатика виділені із спайок», що більш характерно для операції з приводу косої пахово-мошоночної грижі. У виписному епікризі з хірургічного стаціонару сформульовано діагноз: «Рецидивуюча лівостороння пахово-мошоночна грижа. Ускладнення: посттравматичний орхоепідидиміт», однак виникнення ускладнень в щоденниках не відмічено, відповідно й зміни в тактику лікування не внесені. Хворого не проконсультував та не оглядав лікар-уролог. Для вирішення питань діагностики та лікувальної тактики не були своєчасно задіяні консультанти обласної клінічної лікарні ім. І. І. Мечникова, співробітники кафедр хірургії та урології Дніпропетровської Державної медичної Академії. В післяопераційному періоді у ОСОБА_1 розвинулись ускладнення у вигляді гематоми сім`яного канатика, післятравматичного епідидимоорхіту. Встановлені ускладнення виникли під час операції - видалення грижового мішка з сім`яного канатику, тобто мала місце травма судинних елементів і, як наслідок її, кровотеча. Проведений гемостаз під час операції був недостатнім, що призвело до розвитку гематоми сім`яного канатику і, як наслідок, до некротичних змін лівого яєчка.

На запитання експертам «Якщо операція та післяопераційне лікування ОСОБА_5 лікарями КЗ «Дніпропетровська центральна районна лікарня» ДМР виконувались невірно, то до яких наслідків це призвело?» комісія зазначила: «Післяопераційні ускладнення: гематома сім`яного канатика, післятравматичний епідидимоорхіт були наслідком недостатньо проведеного оперативного втручання (гемостаз) і під час травматичного процесу призвели до виникнення хронічної гематоми з нагноєнням, розвитку свинцевої форми, вторинного хронічного післятравматичного лівостороннього епідидимоорхіту, що було підставою для видалення нежиттєздатного лівого яєчка».

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2023 року клопотання представника КП «Слобожанська центральна лікарня» Слобожанської селищної ради про призначення повторної судово-медичної експертизи - задоволено частково. Призначено у справі додаткову судово-медичну експертизу на предмет встановлення характеру та ступеню ушкодження здоров`я ОСОБА_1 внаслідок проведення хірургічного втручання 9 жовтня 2009 року, проведення якої доручено експертам Головного бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров`я України (вул. Оранжерейна, 9, м. Київ), на вирішення якої поставлені такі питання: Чи була лівостороння пахова грижа, прооперована ОСОБА_1 9 жовтня 2009 року у КЗ ДЦРП рецидивною? Якщо так, то які фактори про це свідчать? Чи мала місце травма судинних елементів та кровотеча під час операції, проведеної КЗ ДЦРП, 9 жовтня 2009 року ОСОБА_1 при виділенні грижового мішка з сім`яного канатика? Якщо так, то які ознаки про це свідчать? Чи мав місце неповний гемостаз під час проведення ОСОБА_1 операції 9 жовтня 2009 року? Наслідком впливу яких факторів міг стати розвиток гематоми сім`яного канатика? Чи мало місце неповне дренування гематоми сім`яного канатику, проведене 15 жовтня 2009 року? Якщо так, то що про це свідчить? Чи могли дії ОСОБА_1 у післяопераційний період після проведення первинної операції, виконаної міською лікарнею швидкої медичної допомоги, викликати існуючі ускладнення, зокрема, невиконання призначень лікаря, відсутність перев`язувань, надмірне навантаження, багаторухливий спосіб життя, тощо? Чи наявна у ОСОБА_1 ерективна дисфункція та чи може таке фізіологічне явище бути наслідком проведеної 9 жовтня 2009 року операції грижосічення?

Листом від 24 серпня 2023 року № 1462/3 Державної спеціалізованої установи «Головне бюро судово-медичної експертизи» Міністерства охорони здоров`я України повернуто до апеляційного суду матеріали цивільної справи № 175/779/17 без виконання додаткової судово-медичної експертизи у зв`язку із ненаданням експерту всієї необхідної медичної документації.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, якими керується суд при ухваленні постанови

Згідно зі статтями 3 49 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Відповідно до статті 284 ЦК України фізична особа має право на надання їй медичної допомоги. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років і яка звернулася за наданням їй медичної допомоги, має право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій.

Статтею 6 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров`я» встановлено, що кожний громадянин України має право на охорону здоров`я, що, зокрема, передбачає кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров`я, відшкодування заподіяної здоров`ю шкоди, оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров`я.

Відповідно до статті 8 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров`я» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров`я і забезпечує його захист. У разі порушення законних прав і інтересів громадян у галузі охорони здоров`я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов`язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди. Судовий захист права на охорону здоров`я здійснюється у порядку, встановленому законодавством.

За змістом статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом статей 23 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Таким чином, цивільне законодавство у деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини особи, яка завдала шкоду (завдавача шкоди). Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди, її розмір, протиправність дій відповідача та причинний зв`язок між ними.

Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Такий правовий висновок щодо застосування норм права стосовно узагальненого порядку визначення розміру моральної шкоди неодноразово викладав Верховний Суд, зокрема, у постановах від 9 лютого 2022 року у справі № 161/7881/20, від 19 липня 2023 року у справі № 149/1125/20 тощо.

Так, у касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що суди дійшли помилкового висновку про співмірність завданої йому працівниками відповідача моральної шкоди розміру 250 000 грн та вважає таку суму недостатньою і заниженою. Отже, заявник оскаржує судові рішення в частині визначення судами розміру моральної шкоди, йому завданої.

В контексті необґрунтованого заниження розміру відшкодування моральної шкоди колегія суддів зауважує, що гроші виступають еквівалентом завданої моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та справедливої сатисфакції потерпілому. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

У справі, яка переглядається, Верховний Суд не знаходить підстав для висновку, що при визначені розміру відшкодування моральної шкоди порушено принципи розумності, пропорційності та справедливості.

Доводи заявника зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою конкретних доказів та обставин справи, які стали підставою для визначення суми компенсації за завдану позивачу моральну шкоду.

«Розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди, насамперед першої та апеляційної інстанцій, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

Європейський суд з прав людини, аналізуючи заяву на предмет наявності порушень статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував на те, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення від 12 липня 2007 року у справі STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ,).

Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, а отже, за загальним правилом, не може переоцінювати ці факти. Якщо суди першої та апеляційної інстанцій встановили факт заподіяння моральної шкоди та визначили її розмір з урахуванням вимог частини третьої статті 23 ЦК України, суд касаційної інстанції не може змінювати цей розмір лише з мотивів незгоди скаржника з розміром відшкодування.

Колегія суддів наголошує на тому, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

З огляду на правильне застосування судами норми права у подібних правовідносинах Верховний Суд неуповноважений надавати власну оцінку доказам та обставинам справи, які стали основою для визначення судами завданої позивачу моральної шкоди у розмірі 250 000 грн.

Оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 27 лютого 2019 року у справі № 755/2545/15, від 4 листопада 2020 року у справі № 686/6022/18, від 25 травня 2022 року у справі № 757/6752/20, на які посилається ОСОБА_1 як на підставу касаційного оскарження.

За таких обставин зазначені ОСОБА_1 в касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, не знайшли свого підтвердження.

З аналогічних підстав колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги КП «Слобожанська центральна лікарня» Слобожанської селищної ради, яке вважає, що розмір моральної шкоди є завищеним та неспівмірним завданій моральній шкоді.

Правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14, від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, на які посилається у касаційній скарзі відповідач, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на такі обставини.

Так, у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 Верховний Суд дійшов аналогічного висновку про відсутність повноважень у суду касаційної інстанції змінювати розмір стягненої моральної шкоди з огляду на особливості її визначення на підставі фактичних обставин справи та доказів, оцінка яких належить до компетенції судів першої та апеляційної інстанцій.

Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14 є нерелевантним, оскільки сформульований за результатами розгляду спору про стягнення моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, тобто у правовідносинах, особливості яких додатково врегульовані спеціальним Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Норми зазначеного Закону містять чітко визначений порядок розрахунку розміру моральної шкоди, завданої саме органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органами досудового розслідування, прокуратури і суду.

Не суперечать висновки судів першої та апеляційної інстанцій правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, в частині узагальненого порядку застосування норм права щодо встановлення встановлення факту заподіяння моральної шкоди, водночас фактичні обставини справи, які є основою для визначення розміру моральної шкоди, є відмінними від фактичних обставин у справі, в якій подано цю касаційну скаргу.

Колегія суддів відхиляє посилання відповідача на ігнорування судом першої інстанції його заяви, в якій відповідно до статті 93 ЦПК України поставлено 10 запитань позивачу про обставини, які мають значення для розгляду справи, з огляду на те, що пояснення сторін оцінюються судом відповідно до приписів статті 89 ЦПК України у взаємозв`язку з іншими доказами у справі (за умови допиту їх як свідків, а відомостей про відповідну згоду матеріали справи не містять).

Відповідно до статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Так, доводи касаційної скарги не містять посилань на те, що докази в матеріалах справи, які стали підґрунтям для часткового задоволення позовних вимог, є неналежними або недостатніми, що спростовує виключність поставлених відповідачем питань до позивача для встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Тобто, ненадання судом першої інстанції оцінки поданій відповідачем заяві із запитаннями до позивача не є тим фактором, який виключає можливість правильного вирішення справи за умови наявності в справі інших належних та допустимих доказів.

Необґрунтованими колегія суддів визнає доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про помилковість висновків судів щодо неналежності відповідача Дніпровської обласної ради з огляду на такі обставини.

Відповідно до статті 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно з приписами частини другої статті 81 ЦК України юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

У частині четвертій статті 87 ЦК України законодавець визначив, що юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення (частина перша статті 88 ЦК України).

Статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» в редакції, чинній на час завдання шкоди позивачу, визначено, що державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Отже, юридична особа, відомості про утворення якої внесені до Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, є самостійною особою, наділеною цивільною правоздатністю і дієздатністю.

Так, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань містяться дані про те, що державна реєстрація КЗ «Дніпропетровська центральна районна лікарня» Дніпропетровської обласної ради відбулася 17 липня 2002 року, а 29 жовтня 2019 року внесено запис про припинення зазначеної юридичної особи. Правонаступником стало КП «Слобожанська центральна лікарня» Слобожанської селищної ради.

Отже, заклад охорони здоров`я, діями працівника якого завдано шкоду позивачу, є суб`єктом цивільного права, який самостійно розпоряджається належними йому правами та обов`язками.

Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Отже, для настання відповідальності за завдання шкоди ушкодженням здоров`я необхідна наявність таких умов: протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду, наявність шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, наявність вини.

У деліктних правовідносинах у сфері надання медичної допомоги протиправна поведінка спрямована на порушення суб`єктивного особистого немайнового права особи, яке має абсолютний характер, - права на медичну допомогу. У сфері надання медичної допомоги протиправними необхідно вважати дії медичного працівника, які не відповідають законодавству у сфері охорони здоров`я, зокрема стандартам у сфері охорони здоров`я та нормативним локальним актам.

Відповідно до частини другої статті 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» обов`язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта.

Надання несвоєчасної або некваліфікованої медичної допомоги є протиправною поведінкою медичного працівника.

Згідно з частиною четвертою статті 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» лікар не несе відповідальності за здоров`я хворого в разі відмови останнього від медичних приписів або порушення пацієнтом встановленого для нього режиму.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 755/2545/15-ц .

Відшкодування шкоди з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, оскільки діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Разом з тим, потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, що відповідач є заподіювачем шкоди та розмір завданої шкоди.

Такий висновок узгоджується також з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 листопада 2020 року у справі № 686/6022/18.

Отже, зазначаючи Дніпровську обласну раду співвідповідачем, на позивача покладався обов`язок з доведення причинно-наслідкового зв`язку між діями Дніпровської обласної ради та завданою йому шкодою здоров`ю.

Оскільки суди встановили, що шкоду завдано позивачу працівником закладу охорони здоров`я, з яким лікар перебував у трудових правовідносинах, суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди з Дніпровської обласної ради як неналежного відповідача, факт завдання яким шкоди не доведено.

За таких обставин доводи касаційних скарг не знайшли свого підтвердження.

Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Підстав для виходу за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Наведені в касаційних скаргах доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено процесуальне право, про що зазначають у касаційних скаргах заявники.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, то колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Комунального підприємства «Слобожанська центральна лікарня» Слобожанської селищної ради залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська