Постанова

Іменем України

02 листопада 2021 року

місто Київ

справа № 640/24542/18

провадження № 61-13239св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Яремка В.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Міністерства юстиції України, Державне підприємство "Сетам", ОСОБА_2,

треті особи: ОСОБА_3, Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 17 березня 2020 року у складі судді Бородіної Н. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Кругової С.

С., Котелевець А. В., Маміної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у грудні 2018 року звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Міністерства юстиції України (далі - Відділ примусового виконання рішень), ОСОБА_2, Державного підприємства "Сетам"

(далі - ДП "Сетам"), треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи"), ОСОБА_3, про визнання недійсним електронних торгів нерухомого майна нежитлових приміщень № XCVI, XCVII, XCVIII, XCIX, C, CI, CII, LXXXV у житловому будинку літ. А-5, загальною площею 139,2 кв. м, на АДРЕСА_1, протоколу від 19 червня 2017 року, свідоцтва про право власності від 03 вересня 2017 року, а також скасування протоколу та свідоцтва.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 придбані його дружиною ОСОБА_3 у період шлюбу, а отже, є спільною сумісною власністю. Державним виконавцем в рамках виконавчого провадження проведена оцінка нежитлових приміщень, яку він та його дружина не оскаржили, вважаючи, що проведення торгів відбудеться за ринковою ціною на умовах конкурентного аукціону і внаслідок такого продажу вся заборгованості буде погашена. Натомість оцінка нежитлових приміщень є заниженою, його та дружину належно та своєчасно не повідомили про проведення торгів, а також у його дружини було наявне рухоме майно, на яке в першу чергу повинно було проведено стягнення, що є підставою для визнання електронних торгів недійсними, а також визнання незаконними та скасування протоколу проведення електронних торгів та свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів.

Стислий виклад заперечень відповідачів та третіх осіб

Відділ примусового виконання рішень просив у задоволені позову відмовити, зазначаючи, що нежитлові приміщення були предметом іпотеки та забезпечували виконання зобов'язань за договором кредиту, заборгованість за яким стягнута за рішенням суду та на його виконання відкрите виконавче провадження № 34996395, що передбачено Законом України "Про виконавче провадження" та Законом України "Про іпотеку". Оцінка нежитлових приміщень є правомірною.

ОСОБА_2 просила у задоволені позову відмовити, зазначаючи, що вона є добросовісним набувачем нерухомого майна на АДРЕСА_1, а тому вона не може бути позбавлення права власності. Посилалася на розгляд судом аналогічного спору у справі № 640/9700/17.

ДП "Сетам" просило у задоволені позову відмовити, зазначаючи, що торги проведені відповідно до вимог закону, відсутні порушення прав позивача, а дії виконавця підлягають оскарженню в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження" та не є підставою для визнання торгів недійсними.

ОСОБА_3 позовні вимоги позивача підтримала.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 17 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов висновку, що позивач не надав належних та допустимих доказів того, що проведення електронних торгів відбулося з порушенням вимог Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5, та чинного законодавства на момент проведення оспорюваних електронних торгів, та доказів того, що ці порушення вплинули на результати торгів і права та законні інтереси позивача порушені. Суд роз'яснив, що дії (бездіяльність) державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними та підлягають оскарженню в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження".

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Харкова від 17 березня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник визначив, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій не застосували до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 22 лютого 2017 року у справі № 6-2677цс про те, що підставою для визнання торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, а саме правил, які визначають процедуру підготовки й проведення торгів;

- апеляційний суд помилково не застосував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц (провадження № 14-529цс19), відповідно до яких у разі виявлення державним виконавцем майна, яким боржник володіє спільно з іншими особами, і частка боржника у якому не визначена, для звернення стягнення на частку боржника державний виконавець звертається до суду з поданням про визначення частки боржника у такому майні;

- не розглянувши клопотання заявника про витребування доказів, суд апеляційної інстанції не дотримався правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 752/294/18, відповідно до якого, не вирішивши клопотання позивача про витребування доказів, суд обмежив право позивача на судовий захист та на справедливий суд.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_2 просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення. Відповідач зазначила, що позивні вимоги є необґрунтованими, а наведені позивачем підстави не можуть бути підставою для визнання торгів недійсними.

ДП "Сетам" також просить судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення. Відповідач зазначив, що будь-якого порушення правил проведення електронних торгів, впливу таких порушень на результат торгів, а також порушення законних прав позивача у позовній заяві не зазначено.

Третя особа ОСОБА_3 надала письмові пояснення стосовно доводів касаційної скарги, в яких зазначила, що презумпція спільного майна подружжя не спростована.

Також зазначила, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, не вирішивши клопотання позивача про витребування доказів.

У зв'язку з наведеним ОСОБА_3 просить задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_1.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 08 листопада 2011 року у справі № 2-1898/2011 стягнуто з ОСОБА_3 на користь Відкритого акціонерного товариства "Сведбанк" заборгованість за кредитним договором від 14 березня 2008 року № 2001/0308/94-001 в сумі 4 198 995,52 грн.

На виконання зазначеного рішення суду 08 травня 2012 року виданий виконавчий лист.

01 листопада 2012 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Харківській області на підставі постанови відкрите виконавчого провадження № 34996395. Копія постанови направлена ОСОБА_3, яку вона отримала 22 листопада 2012 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

У подальшому постановами державного виконавця змінювався стягувач на правонаступника, спочатку на Публічне акціонерне товариство "ОМЕГА БАНК", надалі на ТОВ "Кредитні ініціативи" - на виконання ухвали Жовтневого районного суду м.

Харкова від 17 вересня 2013 року у справі № 639/6979/13-ц про заміну сторони виконавчого провадження.

У виконавчому провадженні № 34996395 виконавцем прийнята постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Проведено опис нежитлових приміщень у житловому будинку літ. А-5 на АДРЕСА_1.

У виконавчому провадженні № 34996395 стягувач подав заяву про звернення стягнення заборгованості з ОСОБА_3 на іпотечне майно - нежитлові приміщення № XCVI, XCVII, XCVIII, XCIX, C, CI, CII, LXXXV у житловому будинку літ. А-5, загальною площею 139,2 кв. м, на АДРЕСА_1, які передані ОСОБА_3 в іпотеку на підставі іпотечного договору від 14 березня 2018 року.

Сторонами не оспорюється, що нежитлові приміщення № XCVI, XCVII, XCVIII, XCIX, C, CI, CII, LXXXV у житловому будинку літ. А-5, загальною площею 139,2 кв. м, на АДРЕСА_1, є предметом іпотеки на підставі іпотечного договору від 14 березня 2018 року, який укладений на забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту від 14 березня 2008 року № 2001/0308/94-001, заборгованість за яким стягнута рішенням Жовтневого суду м. Харкова від 08 листопада 2011 року

у справі № 2-1898/2011, що також підтверджується матеріалами виконавчого провадження.

22 лютого 2017 року постановою державного виконавця призначено суб'єкта оціночної діяльності для проведення оцінки іпотечного майна.

Відповідно до звіту про незалежну оцінку майна від 01 березня 2017 року № 1913/17, проведену фізично особою-підприємцем ОСОБА_4, нежитлові приміщення оцінені вартістю в 2 174 000,00 грн, про що боржник та стягувач повідомлені, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 "Про затвердження порядку реалізацію арештованого майна" організатором прилюдних електронних торгів визначено ДП "Сетам".

Державним виконавцем надіслано до ДП "Сетам" заявку на реалізацію арештованого майна - іпотечних нежитлових приміщень.

Проведення електронних торгів визначено Порядком реалізації арештованого майна.

Проведення електронних торгів з продажу нежитлових приміщень призначено на 03 травня 2017 року, про що листом були повідомлені боржник та стягувач, однак торги не відбулися.

Стягувач, який є іпотекодержателем, не скористався правом залишити за собою предмет іпотеки за початковою ціною шляхом зарахування своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна, внаслідок чого початкова ціна нежитлових приміщень була знижена на 20 %, що склало 1 739 200,00 грн.

Відповідно до протоколу проведення електронних торгів № 264749 19 червня 2017 року у системі електронних торгів відбулися електронні торги за лотом № 216656 (предмет іпотеки: нежитлові приміщення цокольного поверху № XCVI, XCVII, XCVIII, XCIX, C, CI, CII, LXXXV в житловому будинку літ А-5, загальною площею 139,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1), переможцем електронних торгів став Учасник 1 - ОСОБА_2, яка сплатила відповідні кошти та отримала свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення.

Реалізоване на електронних торгах майно було предметом іпотеки, яке забезпечувало виконання зобов'язань ОСОБА_3 перед ТОВ "Кредитні ініціативи" за договором кредиту, заборгованість за яким у сумі 4 198 995,52 грн стягнуто за рішенням суду, іншої застави реалізоване майно не мало.

Доказів про наявність у боржника коштів або рухомого майна, на яке першочергово здійснюється стягнення, суду не надано.

Наданий суду висновок ТОВ "ЮК "Консулат" від 25 листопада 2018 року про вартість напівавтоматизованої лінії для виробництва кускового цукру-рафінаду, суди визнали таким, що не є належним та допустимим доказом належності боржнику станом на 19 червня 2017 року на праві приватної власності оціненого рухомого майна.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно із частиною 2 статті 16, частиною 1 статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частиною 2 статті 16, частиною 1 статті 215 ЦК України, зокрема у зв'язку з невідповідністю змісту правочину частиною 2 статті 16, частиною 1 статті 215 ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.

Наведене узгоджується з нормами частини 4 статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Тож правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства

(статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Тимчасовим порядком.

У постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року у справі № 6-2677цс16, на яку посилався заявник у касаційній скарзі, зазначено, що "підставою для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених Тимчасовим положенням, а саме: правил, які визначають процедуру підготовки, проведення торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; направлення письмового повідомлення державному виконавцю, стягувачу та боржнику про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна тощо) (розділ 3); правил, які регулюють сам порядок проведення торгів (розділ 4); правил, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів (розділ 6).

Разом з тим самий по собі факт неналежного повідомлення боржника про проведення прилюдних торгів не може бути підставою для визнання таких торгів недійсними.

Головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, тобто не тільки недотримання норм закону під час проведення прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними".

Тобто для визнання судом електронних торгів недійсними необхідним є: наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Отже, проведення прилюдних торгів з порушенням є підставою для визнання цих торгів недійсними виключно за умови доведення порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює.

Щодо підстав реалізації предмета іпотеки в межах виконавчого провадження з виконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором

Заперечуючи проти проведених прилюдних торгів та оскаржуваних судових рішень, заявник зазначив, що не дотримано порядку реалізації майна, визначеного Законом України "Про іпотеку", а також, що у боржника існувало рухоме майно, на яке можна було першочергово звернути стягнення.

У постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-103цс16 Верховний Суд України зазначив, що "норми Закону України "Про виконавче провадження" дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов'язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем.

Відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".

До спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 45 Закону України "Про іпотеку", за якою прилюдні торги можна провести за наявності одного учасника, придбавши майно за його початковою ціною".

Враховуючи, що суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши докази, наявні у матеріалах справи, встановили, що у боржника відсутнє будь-яке інше майно, на яке можна першочергово звернути стягнення, тому помилковими є доводи касаційної скарги про те, що були відсутні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки у межах виконавчого провадження з виконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором.

При цьому, реалізовуючи предмет іпотеки у межах виконавчого провадження з виконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором державний виконавець не повинен мати окремого виконавчого документа як от виконавчий напис нотаріуса або рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У згаданій постанові Верховний Суд України також зазначив, що "норми Закону України "Про виконавче провадження" допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.

Якщо за судовим рішенням з відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то суд не може змінити спосіб виконання такого рішення суду на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки виконання рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватися за рахунок усього майна, що належить боржнику.

Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом України "Про виконавче провадження", першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності - на об'єкти нерухомості.

Законом України "Про виконавче провадження" передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Оскільки статтею 575 ЦК України іпотеку визначено як окремий вид застави, норми Закону України "Про виконавче провадження" дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя".

За таких обставин Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що у зв'язку з відсутністю виконавчого напису нотаріуса чи рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки допущено порушення порядку реалізації предмета іпотеки у межах виконавчого провадження з виконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Щодо визначення частки боржника у спільному майні

Наполягаючи на тому, що оскаржуваними прилюдними торгами порушені права заявника як співвласника реалізованого майна, ОСОБА_1 зазначив, що предмет іпотеки, реалізований на прилюдних торгах, належав подружжю на праві спільної сумісної власності, а тому державний виконавець мав звернутися до суду із поданням про визначення частки боржника у спільному майні для подальшої реалізації саме частки боржника у спільному майні, а не в цілому об'єкта нерухомого майна.

На обґрунтування таких доводів заявник посилається на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц (провадження № 14-529цс19), відповідно до якого "у разі виявлення державним виконавцем майна, яким боржник володіє спільно з іншими особами, і частка боржника у якому не визначена, для звернення стягнення на частку боржника державний виконавець звертається до суду з поданням про визначення частки боржника у такому майні".

Проаналізувавши предмет та підстави позову, а також характер спірних правовідносин, їх правове регулювання у справі № 367/6231/16-ц, Верховний Суд дійшов висновку, що правовий висновок у згаданій постанові Великої Палати Верховного Суду не є релевантним до спірних правовідносин, оскільки справи не є подібними.

Верховний Суд наголошує, що у справі, яка переглядається, заявник наполягає на тому, що предмет іпотеки перебував у спільній сумісній власності. Натомість у справі № 367/6231/16-ц спірне майно, реалізоване на прилюдних торгах, перебувало у спільній частковій власності та Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що "частка у праві спільної часткової власності є самостійним об'єктом цивільних прав, яка може бути об'єктом продажу з публічних (електронних) торгів, передачі стягувачу в рахунок погашення боргу, без її виділу в натурі з об'єкта нерухомого майна; у разі виявлення державним виконавцем майна, яким боржник володіє спільно з іншими особами, і частка боржника у якому не визначена, для звернення стягнення на частку боржника державний виконавець звертається до суду з поданням про визначення частки боржника у такому майні". Велика Палата Верховного Суду не робила висновку щодо необхідності виділу частки боржника у майні, яке є спільною сумісною власності, та яке є предметом іпотеки.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах потрібно розуміти такі рішення, де схожими є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц

(провадження № 14-737цс19).

Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин, за загальним правилом, означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається за обставинами кожної конкретної справи.

Відповідно подібність лише предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог не є достатньою підставою для застосування висновку Верховного Суду, викладеного у іншій судовій справі, оскільки необхідною умовою застосування правового висновку є тотожність предмета правового регулювання, що у справі, яка переглядається, та у наведених заявником правових висновках Верховного Суду відрізняється з огляду на різну правову природу спірних правовідносин.

В оцінці доводів про порушення прав позивача як співвласника предмета іпотеки Верховний Суд врахував таке.

Відповідно до частини 1 статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Подібні положення містить і стаття 368 ЦК України.

Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За правилами частини 1 статті 69, частини 1 статті 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв'язку, характер такого зв'язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім'ї. Саме тому законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім'ї.

Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини 3 статті 61 СК України кореспондує частини 3 статті 61 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина 2 статті 65 СК України).

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Відповідно до частини 2 статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби. За спільними зобов'язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина 1 статті 68 СК України).

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц

(провадження № 14-72цс19).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно частини 3 статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Недобросовісність поведінки подружжя при поділі спільного майна, зловживання правами й наявність негативних наслідків для кредитора підлягають доказуванню на загальних підставах.

Наведений висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Надання заявником згоди на укладення іпотечного договору на забезпечення виконання боргових зобов'язань його дружиною перед кредитором свідчить про те, що позивач повинен був усвідомлювати зміст зобов'язань за кредитним договором та договором іпотеки, а також наслідки неналежного виконання його дружиною таких боргових зобов'язань, зокрема і можливість реалізації шляхом продажу на електронних торгах набутого подружжям у шлюбі нежитлових приміщень, які за його згодою було передано в іпотеку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) зазначила, що інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв'язку, і характер такого зв'язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім'ї. Саме тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім'ї.

У справі, яка переглядається, презумпція спільності інтересів подружжя і сім'ї позивачем не спростована, а отже, за спільними зобов'язаннями подружжя останнє має нести відповідальність усім своїм майном.

Верховний Суд врахував, що договір іпотеки є чинним, заявник його дійсність не піддавав сумніву і в судовому порядку він не визнавався недійсним з підстав відсутності згоди другого з подружжя на вчинення такого правочину. Навпаки, судами встановлено, що ОСОБА_1 було відомо про те, що спільне майно перебуває в іпотеці.

У зв'язку з наведеним, обґрунтованими є висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що позивач не довів порушення своїх прав оскаржуваними прилюдними торгами.

Додатково Верховний Суд врахував, що звертаючись до суду з позовом про визнання прилюдних торгів недійсними, заявник посилався лише на те, що державний виконавець не перевірив наявність рухомого майна у боржника, на яке можливо звернути стягнення, а також, що подружжя вважало, що прилюдні торги відбудуться за ринковою вартістю нерухомого майна за їхньої участі, натомість про прилюдні торги їх не було повідомлено.

Позивач на обґрунтування заявлених позовних вимог не довів, що відчуження спірного майна призвело до порушення його прав як співвласника цього майна, у судовому засідання не доведено належними та допустимими доказами, що у боржника існувало рухоме майно, на яке можна було звернути стягнення, а також, що предмет іпотеки реалізовано за заниженою ціною.

Щодо порушень судом апеляційної інстанції норм процесуального права

Серед доводів та підстав касаційного оскарження заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції не розглянув клопотання про витребування доказів, що призвело до порушення права позивача на справедливий суд та доступ до правосуддя.

В оцінці таких доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що заявник просив суд апеляційної інстанції витребувати докази щодо відступлення права вимоги за кредитним договором новому кредиторові.

Верховний Суд врахував, що питання відступлення права вимоги не входило у предмет доказування у справі, яка переглядається з огляду на підстави позову.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених стаття 89 ЦПК України (частина 1 статті 81 ЦПК України).

Аналіз частини 3 статті 411 ЦПК України свідчить, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не будь-яке необґрунтоване відхилення клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву), а лише щодо клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, враховуючи, що ОСОБА_1 не обґрунтовував позов відсутністю права вимоги у ТОВ "Кредитні ініціативи", обґрунтованим є висновок про відсутність підстав дослідження обставин відступлення права вимоги за кредитним договором, укладеним з його дружиною ОСОБА_3.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми матеріального права із дотриманням норм процесуального права, оскаржувані судові рішення відповідають наведеним у касаційній скарзі правовим висновкам Верховного Суду України та Верховного Суду, інших доводів незаконності та необґрунтованості оскаржуваних судових рішень у касаційній скарзі не наведено, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

Оскаржувані судові рішення переглядались Верховним Судом в межах доводів та підстав касаційної скарги, інші обставини справи судом касаційної інстанції не перевірялися.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 17 березня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

В. А. Стрільчук

В. В. Яремко