Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.08.2019 року у справі №387/746/18
Постанова КЦС ВП від 03.10.2022 року у справі №387/746/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 387/746/18

провадження № 61-14192св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,

Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», в інтересах якого діє Крилова Олена Леонідівна, на постанову Кропивницького апеляційного суду від 20 червня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Карпенка О. Л., Кіселика С. А., Мурашка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

На обґрунтування своїх вимог зазначало, що 22 листопада 2010 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 9 500,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку з зустрічним зобов`язанням повернути кредит. Однак відповідач не виконує взятих на себе зобов`язань, а тому станом на 17 липня 2018 року має заборгованість перед позивачем в сумі 19 975,79 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 6 848,53 грн, заборгованості за відсотками - 2 622,58 грн, пені - 9 077,26 грн, штрафів: 500,00 грн та 927,42 грн.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 19 975,79 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 24 жовтня 2018 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 22 листопада 2010 року в розмірі 18 548,37 грн, а також судові витрати в сумі 1 636,09 грн.

Суд мотивував рішення тим, що відповідач не виконала свої зобов`язання перед банком, які виникли з кредитного договору, та має несплачену заборгованість за кредитом, процентами за користування кредитом і пенею, яка підлягає стягненню на користь позивача. Однак суд дійшов висновку, що штраф не підлягає стягненню, оскільки така вимога позивача суперечить змісту статті 61 Конституції України та статті 509 ЦК України. Суд не прийняв до уваги доводи відповідача, що 30 квітня та 07 травня 2017 року внаслідок шахрайських дій невідомих осіб з її кредитної картки було знято (перераховано) грошові кошти, що свідчить про відсутність її вини у виникненні заборгованість, оскільки такий переказ коштів з рахунку ОСОБА_1 був здійснений шляхом створення платежу в системі дистанційного обслуговування клієнтів «Приват24», вхід в яку був здійснений з авторизацією відповідача за допомогою використання фінансового телефону ОСОБА_1 та іншої її особистої інформації. Крім того, суд врахував, що відповідач, до моменту переказу коштів з її рахунку, що мало місце 30 квітня та 07 травня 2017 року, не подавала до банку заяви про постановку карти до стоп-листа платіжної системи та не зверталася про втрату карти.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 20 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено повністю.

Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 24 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення.

В задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено повністю.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що банк, в порушення вимог Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, не повідомив ОСОБА_1 про здійснювані платіжні операції з коштами на її рахунку, не здійснив фіксацію повідомлення відповідача про оспорюванні нею платіжні операції, не здійснив належної перевірки повідомлених нею фактів, а також не надав доказів направлення SMS-повідомлень з динамічними паролями на повідомлений нею номер телефону, а також доказів передачі нею іншим особам чи втрати інформації, яка дає змогу здійснювати платежі з використанням інтернет-банкінгу «Приват24». Крім того, суд виходив з того, що сума платіжних операцій, за які відповідач не відповідає, становить 6 868,00 грн. Тому, оскільки сума боргу за тілом кредиту, яку просить стягнути позивач становить 6 848,53 грн, то вимоги позивача про стягнення тіла кредиту, а також нарахованих процентів та неустойки є безпідставними.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи особи, які їх подала

У липні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк», в інтересах якого діє Крилова О. Л., звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Кропивницького апеляційного суду від 20 червня 2019 рокута залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки, дійшов помилкових висновків про наявність підстав для відмови в задоволенні позову.

Зазначає, що наявність порушеної кримінальної справи не звільняє позичальника від відповідальності за порушення зобов`язань за договором, який є дійсним та підлягає виконанню. Суд також не встановив процесуального статусу позичальника в цьому кримінальному провадженні. Відповідач не довела відсутність заборгованості та, відповідно, виконання умов договору належним чином, а тому вимоги позовної заяви підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вважає, що майнова шкода, завдана відповідачу, якщо така дійсно завдана третіми особами, має відшкодовуватися відповідно до діючого законодавства України. Навіть при наявності факту крадіжки грошових коштів з кредитної карти відповідача відшкодовувати завдану їй шкоду має винна особа, а не позивач.

Позивач звернувся з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором відповідно до статей 204 626 627 629 638 ЦК України, який підлягав задоволенню судами. А відповідач, в свою чергу, має законне право звернутися до суду з цивільним позовом в рамках кримінальної справи про відшкодування винними особами шкоди заподіяної злочином.

Позиція інших учасників справи

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому послалась на безпідставність її доводів та відповідність висновків суду апеляційної інстанції обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права. Просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Кропивницького апеляційного суду від 20 червня 2019 року- без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи зДобровеличківського районного суду Кіровоградської області.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до анкети-заяви від 22 листопада 2010 року приєдналася до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які разом з Тарифами банку та Пам`яткою клієнта становлять змішаний договір банківських послуг, що містить умови договору банківського рахунку та кредитного договору.

Відповідно до анкети-заяви обрана відповідачем банківська послуга - платіжна картка кредитка «Універсальна» з бажаним кредитним лімітом 3 000,00 грн.

Згідно з витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» за користування кредитом встановлено базову процентну ставку 2,5 % в місяць. За тратами, здійсненими з 01 вересня 2014 року, - 2,9%; за тратами, здійсненими з 01 квітня 2015 року, - 3,6%.

На підставі укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 договору банк відкрив відповідачеві картковий рахунок з встановленим на ньому кредитним лімітом, згодом збільшеним банком до 9 500,00 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором від 22 листопада 2010 року, станом на 17 липня 2018 року заборгованість відповідача перед банком становить 19 975,79 грн та складається з: тіла кредиту в сумі 6 848,53 грн; заборгованості за відсотками за користування кредитом в сумі 2 622,88 грн; пені та комісії в сумі 9 077,26 грн; штрафів у сумі 1 427,42 грн.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк», в інтересах якого діє Крилова О. Л., на постанову Кропивницького апеляційного суду від 20 червня 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України

від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з пунктом першим частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 614 ЦК України).

Звертаючись до суду з позовом, банк посилався на те, що відповідач порушила свої зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів, що призвело до виникнення станом на 17 липня 2018 року заборгованості перед позивачем у сумі 19 975,79 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 6 848,53 грн, заборгованості за відсотками - 2 622,58 грн, пені - 9 077,26 грн, штрафів: 500 грн та 927,42 грн.

ОСОБА_1 визнала наявність між нею і позивачем кредитних правовідносин, але заперечувала існування невиконаних (прострочених) зобов`язань перед банком, посилаючись на те, що витратні операції з її кредитного карткового рахунку 30 квітня 2017 року на суму 4 000,00 грн, а з урахуванням комісії банку - 4 160,00 грн, та 07 травня 2017 року на суму 2 700,00 грн, з урахуванням комісії банку - 2 708,00 грн, здійснені з використанням системи дистанційного обслуговування «Приват24» не нею, а невстановленими особами шахрайським шляхом.

Суд першої інстанції відхилив доводи відповідача, посилаючись на те, що перекази коштів 30 квітня та 07 травня 2017 року здійснено за допомогою системи «Приват 24» з використанням електронної авторизації відповідача, що є неможливим без використання її фінансового телефону та іншої особистої інформації. Тобто здійснення електронного платежу іншою особою без порушення відповідачем умов договору щодо забезпечення безпеки є неможливим.

Апеляційний суд не прийняв такі висновки суду першої інстанції, вважав їх помилковими.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Статтею 1073 ЦК України передбачено, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка.

Згідно із пунктом 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Пунктами 1.15, 1.23, 1.24, 1.32 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначені умови, за яких рух коштів вважається неналежним (неправомірним) переказом, а саме: ініціатором такого переказу має бути особа, яка не є платником, тобто якій не належить рахунок, з якого ініціюється платіж (неналежний платник), а кошти мають бути списані з рахунку неналежного платника помилково або неправомірно та зараховані на рахунок неналежного отримувача, тобто особи, яка не має законних підстав на одержання переказу.

Ініціювання переказу коштів може здійснюватися шляхом використання держателем електронного платіжного засобу (статті 21 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»).

Пунктами 14.14, 14.15 статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» встановлено, що банк, зокрема, зобов`язаний у спосіб, передбачений договором, повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу; реєструвати та протягом строку, передбаченого законодавством для зберігання електронних документів, зберігати інформацію, що підтверджує факт інформування банком користувача та користувачем банка. У разі невиконання банком обов`язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу ризик збитків від здійснення таких операцій несе банк.

При цьому обов`язок банку щодо повідомлення користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу користувача є виконаним у разі інформування банком користувача про кожну здійснену операцію відповідно до контактної інформації, наданої користувачем.

Згідно з пунктом 1.14 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» електронний платіжний засіб - платіжний інструмент, який надає його держателю можливість за допомогою платіжного пристрою отримати інформацію про належні держателю кошти та ініціювати їх переказ.

Відповідно до пункту 3, 12 розділу ІІ Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 (далі - Положення), електронний платіжний засіб, за допомогою якого можна ініціювати переказ з рахунку користувача, має дозволяти ідентифікувати користувача.

Електронний платіжний засіб може існувати в будь-якій формі, на будь-якому носії, що дає змогу зберігати інформацію, необхідну для ініціювання електронного переказу.

Відповідно до пунктів 1, 2, 5-7, 9, 10 розділу VI «Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками» Положення користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це законного права або повноважень.

Використання електронного платіжного засобу за довіреністю не допускається. Користувач зобов`язаний надійно зберігати та не передавати іншим особам електронний платіжний засіб, ПІН та інші засоби, які дають змогу користуватися ним.

Користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які не виконувалися користувачем.

Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів.

Емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.

Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Банк зобов`язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача, що стосуються використання електронного платіжного засобу або незавершеного переказу, ініційованого з його допомогою, надати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, установлений договором, але не більше строку, передбаченого Законом України «Про звернення громадян». Строки встановлення емітентом правомірності переказу та повернення на рахунок користувача попередньо списаного неналежного переказу визначені пунктом 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Аналіз вказаних положень актів цивільного законодавства дає підстави для висновку, що при здійсненні операцій з використанням електронних платіжних засобів відповідальність за безпеку здійснення переказу коштів покладається як на платника, так і на емітента (банк чи іншу установу), які зобов`язані вжити всіх заходів по нерозголошенню третім особам інформації, що дає змогу виконувати платіжні операції від імені платника з використанням електронного платіжного засобу.

Банк зобов`язаний інформувати користувача про всі операції з використанням платіжного засобу, а платник зобов`язаний повідомляти банк про всі оспорюванні ним операції, здійснені з використанням електронного платіжного засобу.

Крім того, у випадку повідомлення користувачем банку про платіжні операції, які він не використовував, банк зобов`язаний вжити заходів щодо збереження залишку коштів користувача та провести ретельне розслідування таких фактів і повідомити користувача про його наслідки.

При цьому на платника покладається відповідальність за здійснення несанкціонованих ним платежів за умови доведеності, що його дії чи бездіяльність призвели до втрати або незаконного використання платіжного засобу чи інформації, які дають можливість ініціювати платіжні операції.

Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності.

Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.

Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15, постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14 (провадження № 61-1856св17), від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16-ц (провадження № 61-30583св18), від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19 (провадження № 61-1035св21).

Як встановив суд апеляційної інстанції, оспорюванні відповідачем перекази коштів за 30 квітня та 07 травня 2017 року здійснено з використанням системи інтернет-банкінгу «Приват24» з карткового рахунку ОСОБА_1 , за яким обліковуються операції з використанням картки «Універсальна».

ОСОБА_1 під час підписання анкети-заяви на отримання банківських послуг зазначила контактний номер мобільного телефону « НОМЕР_1 », на який позивачем повинні були направлятись SMS-повідомлення з динамічними паролями для входу в систему «Приват24» та підтвердження переказу коштів.

Однак під час здійснення спірних переказів коштів на вказаний номер телефону відповідні SMS-повідомлення банк не надсилав, що підтверджується матеріалами справи, а саме: листом АТ КБ «ПриватБанк» від 03 жовтня 2018 року № 326268-ВБ (а. с. 109) та даними інформаційної системи ПрАТ «Київстар» (а. с. 135).

Крім того, як встановив суд, відповідно до наданої банком виписки по рахунку ОСОБА_1 у період з 30 квітня до 07 травня 2019 року відповідач не здійснювала жодних операцій з коштами на її рахунку.

Виходячи з зазначеного, а також врахувавши те, що банк не повідомив ОСОБА_1 про здійснювані платіжні операції з коштами на її рахунку, не здійснив фіксацію повідомлення відповідача про оспорюванні нею платіжні операції, не здійснив належної перевірки повідомлених нею фактів та не надав доказів направлення SMS-повідомлень з динамічними паролями на повідомлений нею номер телефону, а також доказів передачі нею іншим особам чи втрати інформації, яка дає змогу здійснювати платежі з використанням інтернет-банкінгу «Приват24», суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог банку та відмову у задоволенні позовних вимог.

Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті коштів з її рахунку, суд першої інстанції безпідставно констатував наявність її вини та, як наслідок, поклав на неї цивільно-правову відповідальність за операції, які вона не здійснювала.

Доводи касаційної скарги про недоведеність відповідачем відсутності заборгованості та, відповідно, виконання умов договору належним чином, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги.

Як встановив суд апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно до виписки з рахунку ОСОБА_1 станом на 30 квітня 2017 року її кредитна заборгованість перед банком становила 1 087,93 грн, яка сплачена нею 22 і 23 травня 2017 року, а також 22 і 23 червня 2017 року.

Сума платіжних операцій, за які відповідач не відповідає, становить 6 868,00 грн (платіжна операція 30 квітня 2017 року - 4 160,00 грн + платіжна операція 07 травня 2017 року - 2 708,00 грн).

Сума боргу за тілом кредиту, яку просить стягнути позивач, становить 6 848,53 грн і є меншою, ніж розмір платежів, за які відповідач не відповідає.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги позивача про стягнення тіла кредиту, а також нарахованих на нього процентів та неустойки є безпідставними.

З урахуванням вищенаведеного рішення апеляційного суду є таким, що прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Підстави для скасування оскаржуваногосудового рішення відсутні.

Доводи касаційної скарги про те, що майнова шкода, спричинена відповідачу, має відшкодовуватися винною особою, а не позивачем, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки відшкодування шкоди відповідачу не є предметом розгляду цієї справи.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення апеляційного суду підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і заявник такі не вказує.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови апеляційного суду, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статями 400 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIІI, статтями 401 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», в інтересах якого діє Крилова Олена Леонідівна, залишити без задоволення.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 20 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук