Історія справи

Постанова КЦС ВП від 11.10.2018 року у справі №707/640/17

Постанова

Іменем України

03 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 707/640/17-ц

провадження № 61-25105св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Мартєва С. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області в складі судді Соколишиної Л. Б. від 18 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області в складі суддів: Сіренка Ю. В., Гончар Н. І., Ювшин В. І., від 10 жовтня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (далі - Цивільний процесуальний кодекс України), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2017 року ОСОБА_6 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_5 про розподіл спільного майна подружжя.

У червні 2017 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6 про визнання автомобілів особистою приватною власністю та розподіл спільного сумісного майна подружжя.

Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 18 червня 2017 року первісний та зустрічний позови об'єднано в одне провадження.

Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 18 липня 2017 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання автомобілів особистою приватною власністю та розподіл спільного сумісного майна подружжя залишено без розгляду.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивач за зустрічним позовом допустив повторну неявку без поважних причин у судові засідання, призначені, зокрема на 20 червня 2017 року та 18 липня 2017 року, і не надав заяви про можливість розгляду справи за його відсутністю, що згідно вимог частини третьої статті 169 ЦПК України у редакції, чинній на момент постановлення ухвали судом першої інстанції, та пункту 3 частини першої статті 207 ЦПК України в указаній редакції було підставою для залишення без розгляду зустрічної позовної заяви ОСОБА_5 у даній справі.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 10 жовтня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7, відхилено. Ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 18 липня 2017 року у даній справі залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про необхідність залишення без розгляду зустрічної позовної заяви ОСОБА_5 у даній справівідповідають вимогам частини третьої статті 169 ЦПК України та пункту 3 частини першої статті 207 ЦПК України, обставини справи щодо повторної неявки у судове засідання позивача без поважних причин судом першої інстанції встановлені вірно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 рокудо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що представник скаржника - ОСОБА_7, був повідомлений про відкладення розгляду справи з 20 червня 2017 року на 18 липня 2017 року, однак це не може вважатися повідомленням скаржника про дату наступного судового засідання. Його, як позивача за зустрічним позовом, про указане відкладення розгляду справи повідомлено не було, у зв'язку із чим відсутні підстави вважати, що скаржник допустив повторну неявку у судове засідання без поважних причин.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

27 вересня 2018 року до Верховного Суду надійшла заява представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7, про відкликання касаційної скарги.

Заява обґрунтована тим, що після передання Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ даної справи на розгляд Верховному Суду, ухвали про відкриття провадження у справі Верховний Суд не постановляв, у зв'язку із чим особа, яка подала касаційну скаргу, на думку заявника, має право відкликати скаргу, оскільки положенням частини третьої статті 398 ЦПК України передбачено, що особа, яка подала касаційну скаргу, має право відкликати її до постановлення ухвали про відкриття касаційного провадження. Заявником указано, що учасниками даної справи досягнуто домовленості з приводу розподілу спільного сумісного майна подружжя та підписано проект мирової угоди, яку останні бажають затвердити у судовому засіданні суду першої інстанції, у зв'язку із чим відпала необхідність у розгляді касаційної скарги ОСОБА_5 у суді касаційної інстанції.

Верховний Суд дійшов висновку, що заява представника ОСОБА_5- ОСОБА_7, про відкликання касаційної скарги підлягає поверненню особі, яка її подала, з огляду на наступне.

На підтвердження своїх відповідних повноважень представник ОСОБА_5- ОСОБА_7, надав ордер серії ЧК № 79145 на надання правової допомоги адвокатом на підставі договору № 23-05/17 від 23 травня 2017 року.

Положення договору про надання юридичних послуг № 23-05/17 від 23 травня 2017 року, що укладено між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 не передбачають повноважень останнього, зокрема, на подання від імені ОСОБА_5 заяви щодо відкликання касаційної скарги чи відмови від касаційної скарги.

Положення указаного договору про надання ОСОБА_7 права користуватися іншими передбаченими статтями 27 31 ЦПК України у відповідній редакції правами не свідчить про те, що ОСОБА_5 надав своєму представнику право відкликання та/або відмови від касаційної скарги, що має визначені статтею 398 ЦПК України правові наслідки.

Розглядаючи касаційну скаргу ОСОБА_5, Верховний Суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що справа призначалась до судового розгляду на 20 червня 2017 року, а після відкладення - на 18 липня 2017 року.

ОСОБА_7, як представник ОСОБА_5, так і сам ОСОБА_5 були повідомлені про судове засідання 20 червня 2017 року.

ОСОБА_7 також був повідомлений і про засідання на 18 липня 2017 року, що підтверджується відповідною розпискою (а. с. 72).

Згідно даних журналів судових засідань від 20 червня 2017 року та 18 липня 2017 року, до яких учасниками справи не подавалось зауважень, ОСОБА_5 та його представник ОСОБА_7, які повідомлені про розгляд справи належним чином, у відповідні судові засідання не з'явились, причин неявки не повідомили.

Відповідно до статті 169 ЦПК України у редакції, чинній на момент постановлення ухвали судом першої інстанції, суд відкладає розгляд справи в разі першої неявки у судове засідання сторони або будь кого із інших осіб, які беруть участь у справі оповіщених у встановленому порядку про час і місце судового розгляду, якщо вони повідомили про причини неявки, які судом визнані поважними. Також суд відкладає розгляд справи в разі першої неявки без поважних причин належним чином повідомленого позивача у судове засідання або неповідомлення ним про причини неявки, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи у його відсутність. У разі повторної неявки в судове засідання позивача, повідомленого належним чином, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності , суд залишає позовну заяву без розгляду.

Повторна неявка в судове засідання належно повідомленого позивача , якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи у його відсутність, є підставою залишення заяви без розгляду згідно з вимогами пункту 3 частини першої статті 207 ЦПК України у вказаній редакції.

Установивши, що ОСОБА_5 належним чином повідомлявся про розгляд справи 20 червня 2017 року та 18 липня 2017 року особисто та через свого представника - ОСОБА_7, та врахувавши, що 18 липня 2017 року позивач повторно не з'явився у судове засідання та не надав доказів поважності причин неможливості бути присутнім під час розгляду свого зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для залишення судом зустрічної позовної заяви без розгляду згідно вимог частини третьої статті 169 та пункту 3 частини першої статті 207 ЦПК України у попередній редакції.

Доводи касаційної скарги щодо неналежного повідомлення скаржника про відкладення розгляду справи на 18 липня 2017 року спростовуються змістом розписки представника скаржника, матеріалами справи та обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 38 ЦПК України у редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, сторона, третя особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника.

Суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що процесуальне законодавство надає фізичній або юридичній особі право брати участь в розгляді справи як особисто, так і через представника, чим і скористався ОСОБА_5, уповноваживши ОСОБА_7 на представництво його інтересів в суді в порядку, передбаченому законом.

Згідно частини шостої статті 74 ЦПК України у відповідній редакції особи які беруть участь у справі можуть бути повідомлені або викликані в суд, зокрема за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України у відповідній редакціїсудові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки.

Вручення судової повістки представникові особи, яка бере участь у справі, вважається врученням повістки цій особі (частина п'ята статті 76 ЦПК України).

У зв'язку із зазначеним, безпідставними є доводи касаційної скарги про неналежне повідомлення скаржника про відкладення розгляду справи на 18 липня 2017 року.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи враховані судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 401 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Заяву представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7, про відкликання касаційної скарги повернути особі, яка її подала.

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 18 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 10 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. О. Лесько

С.Ю. Мартєв