Постанова

Іменем України

03 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 635/1530/17

провадження № 61-2586св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А.С., Усика Г.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2017 року у складі головуючого-судді Зуб Г. А. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 05 грудня 2017 року у складі суддів: Хорошевського О. М., Бровченка І. О., Кіся П. В.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, пені, 3 % річних та штрафу.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 26 травня 2015 року між ним та ОСОБА_5 був укладений в усній формі договір купівлі-продажу самозбудованого легкомоторного літака аматорської конструкції «ВИС-5м», вартість якого за домовленістю сторін визначена у 52 500 доларів США. На виконання якого відповідач у той же день сплатив 20 000 доларів США, а решту в розмірі 32 500 доларів США зобов'язався сплатити до 30 березня 2016 року, про що власноруч написав розписку.

Посилаючись на те, що на даний час літак знаходиться у відповідача, а сума коштів в розмірі 32 500 доларів США ним не виплачена, ОСОБА_4 просив стягнути з ОСОБА_5 32 500 доларів США, що на час звернення до суду з указаним позовом еквівалентно 880 425 грн, пеню в сумі 357 930,62 грн, 3 % річних в сумі 24 404,36 грн та штрафу в сумі 148 995 грн.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 заборгованість в розмірі 32 500 доларів США, що відповідно до курсу Національного банку України, станом на березень 2017 року, складає 880 425 грн та три відсотки річних в розмірі 24 404,36 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем належним чином не виконано грошове зобов'язання перед позивачем, що є підставою для застосування передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 05 грудня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 відхилено, рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції повно і всебічно встановлено обставини справи й визначено правовідносини, зумовлені встановленими фактами, правильно застосовано правові норми та ухвалено законне й справедливе рішення. При цьому апеляційний суд зазначив, що розписка ОСОБА_5 підтверджує грошове зобов'язання відповідача перед позивачем.

16 січня 2018 року ОСОБА_5 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що поза увагою судів залишилося те, що розписки сторін не підтверджують факт укладення договору купівлі-продажу літака та його передачі, між сторонами було укладено виключно договір купівлі-продажу двигуна та комплектуючих деталей, факт передачі яких не оспорюється ними. Судами не застосовано норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а саме статей 218, 638 ЦК України, статті 10 Закону України «Про транспорт», статті 1 Повітряного Кодексу України, положень Авіаційних правил України та «Сертифікації повітряних суден, пов'язаних з ними виробів, компонентів та обладнання, а також організацій розробника та виробника». Суди вийшли за межі позовних вимог, оскільки задовольнили вимоги позивача, які ним не заявлялися та не обґрунтовувалися.

Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

07 березня 2018 року ОСОБА_4 подано відзив на касаційну скаргу, у якому позивач просить касаційну скаргу, яка є необґрунтованою, залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, як такі, що ухвалені у результаті всебічного, об'єктивного та повного дослідження обставин справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої й апеляційної інстанцій - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права; рішення відповідають вимогам статей 213, 214, 315 ЦПК України 2004 рокущодо законності та обґрунтованості.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За правилами статті 204 ЦПК України правочинє правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Судами встановлено, що 26 травня 2015 року між сторонами був укладений в усній формі договір купівлі-продажу самозбудованого легкомоторного літака аматорської конструкції літака «ВИС-5м», вартість якого за домовленістю сторін визначена у 52 500 доларів США.

Вказані обставини підтверджуються власноручно написаною ОСОБА_5 розпискою від 11 лютого 2016 року, згідно з якою останній засвідчив, що має до 30 березня 2016 року повернути ОСОБА_4 суму коштів еквівалентну 32 500 дол. США за проданий йому літак «ВИС-5м» й вказана сума є остаточною, оскільки раніше ним було сплачено аванс у сумі еквівалентній 20 тис. дол. США. Загальна вартість літака становить 52 500 доларів США.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини другої статті 509 ЦК Україницивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом статей 524, 533-535і 625 ЦК Українигрошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша стаття 530 ЦК України).

В силу положення статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, що визначено частиною першою статті 625 ЦК України.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга стаття 625 ЦК України).

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак приписи розділу І книги 5 ЦК Українипоширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Такий правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18.

Розписка, яка надана ОСОБА_4 на підтвердження заявлених ним позовних вимог, оригінал якої знаходься у матеріалах справи (т. 1 а. с. 57), містить зобов'язання відповідача сплатити грошову суму еквівалентну 32 500 доларів США до 30 березня 2016 року в рахунок проданого йому літака.

З огляду на викладене суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що надана позивачем розписка, що не оскаржена відповідачем, підтверджує грошове зобов'язання ОСОБА_5 перед позивачем, яке останній належно та своєчасно не виконав, що є підставою для стягнення з нього суми заборгованості, з урахуванням трьох процентів річних. Аргументів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості ОСОБА_5 з урахуванням трьох процентів річних стороною відповідача не наведено.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_5 про те, що розписки сторін не підтверджують факт укладення договору купівлі-продажу літака та його передачі, не спростовують висновків судів про наявність невиконаного грошового зобов'язання на підставі договору купівлі-продажу. При цьому, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2017 та ухвали апеляційного суду Харківської області від 05 грудня 2017 року зупинено ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2018 року, у зв'язку із залишенням таких рішень без змін необхідно поновити їх виконання.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2017 та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 05 грудня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2017 та ухвали апеляційного суду Харківської області від 05 грудня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов А.С. Олійник Г.І. Усик