Постанова

Іменем України

27 липня 2021 року

місто Київ

справа № 539/3760/19

провадження № 61-8103св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Міністерство оборони України, Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12 лютого 2020 року у складі судді Іващенка Ю. А. та постанову Полтавського апеляційного суду від 29 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Обідіної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у вересні 2019 року звернувся до суду із позовом про встановлення факту належності йому довідки Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 18 квітня 2019 року № 179/1/6742.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що у період з 09 лютого 1987 року до 29 квітня 1987 року у складі Військової частини № 54979 він брав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції

(далі - Чорнобильська АЕС), працював в 30-ти кілометровій зоні відчуження.

Зазначений факт підтверджується відповідними записами у військовому квитку позивача, послужному списку, розрахунку вислуги років військовослужбовця на пенсію від 01 серпня 2001 року.

З метою отримання посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, 1 категорії нового зразка позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Лубенської міської ради, де йому повідомили про необхідність подання архівної довідки Міністерства оборони України на підтвердження факту участі ОСОБА_1 у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Однак, у довідці Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 08 квітня 2019 року № 179/1/6742 ім'я позивача зазначено російською мовою "ОСОБА_2 ", тоді як правильним написанням його прізвище є "ОСОБА_1".

Зазначену довідку позивачем подано до Управління соціального захисту населення Лубенської міської ради, яке відмовило у видачі посвідчення учасника ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році, позивачу рекомендовано звернутися до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа.

ОСОБА_1 зазначає, що у червні 2019 року звертався до суду у порядку окремого провадження із заявою по встановлення факту належності йому архівної довідки, однак зазначену заяву залишено без розгляду, оскільки існує спір про право.

За наведених обставин позивач, з метою усунення недоліків, допущених у довідці, яка надає позивачу право на отримання відповідного посвідчення, звернувся до суду із зазначеними вимогами у порядку позовного провадження.

Стислий виклад заперечень відповідача

Міністерство оборони України звернулося до суду із клопотанням про закриття провадження у справі або залишення заяви ОСОБА_1 без розгляду.

Клопотання обґрунтовано тим, що цивільно-процесуальним законом не передбачено встановлення факту належності особі довідки. На переконання відповідача, зазначені вимоги ОСОБА_1 не підлягають розгляду судом не тільки у порядку окремого провадження, а й в цілому у порядку цивільного судочинства, оскільки такі вимоги спрямовані на оскарження архівної довідки Галузевого державного архіву Міністерства оборони України, у якій, на думку позивача, допущено помилку у частині зазначення його прізвища.

Тобто зазначене може бути підставою для оскарження ОСОБА_1 рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади або органів місцевого самоврядування у порядку адміністративного судочинства.

Також позивач вправі звернутися безпосередньо до Галузевого державного архіву Міністерства оборони України із заявою про видачу виправленої довідки.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 29 квітня 2020 року, позов задоволено.

Встановлено факт належності ОСОБА_1 довідки Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 18 квітня 2019 року № 179/1/6742, у якій зазначено, що "ОСОБА_3" брав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у період з 09 лютого 1987 року до 29 квітня 1987 року.

Суд першої інстанції зробив висновок, що позивач отримав документ, який зумовлює право на отримання посвідчення, однак у такому документі допущено помилку, тому наявні підстави для встановлення юридичного факту належності позивачу правовстановлюючого документа, а саме архівної довідки від 18 квітня 2019 року.

Щодо клопотання Міністерства оборони України про закриття провадження у справі суд першої інстанції констатував, що ОСОБА_1 звернувся до суду про встановлення факту належності йому правовстановлюючого документа, а не встановлення факту його участі у роботах з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Суд апеляційної інстанції, врахувавши, що предметом позову є встановлення факту належності позивачу правовстановлюючого документа, що є цивільно-правовим спором, визнав, що суд першої інстанції розглянув справу у порядку цивільного судочинства з дотриманням правил підвідомчості.

Також суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо клопотання Міністерства оборони України про закриття провадження у справі.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Міністерство оборони України 15 травня 2020 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12 лютого 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 29 квітня 2020 року, ухвалити нове рішення, яким закрити провадження у справі або позов залишити без розгляду.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Пунктами 1, 2, 3, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, врегульованих процесуальним законом.

Вивчивши зміст касаційної скарги, Верховний Суд встановив, що касаційна скарга містить визначення підстав касаційного оскарження відповідно до вимог статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження наведених судових рішень заявник визначив, що:

- оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права;

- нормами процесуального права не передбачено встановлення факту належності особі довідки, зокрема щодо підтвердження участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень статті 315 ЦПК України щодо встановлення факту належності особі довідки, зокрема, щодо підтвердження участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

- судом першої інстанції всупереч нормам статті 294 ЦПК України розглянуто заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, у порядку позовного провадження;

- архівні довідки складаються тільки на підставі документів (оригіналів або засвідчених копій), які містяться в архіві та відомостей, які містяться в цих документах. Будь-яка інша форма та підстава складання архівної довідки є порушенням правил складання та видачі таких довідок;

- вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту належності йому довідки не підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства, такі вимоги спрямовані на оскарження архівної довідки, тому позивач вправі звернутися до Полтавського окружного адміністративного суду із вимогами про визнання дій протиправними та зобов'язання виправити допущені помилки, відповідно, у порядку адміністративного судочинства.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У серпні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу Міністерства оборони України, у якому ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін. Зазначив, що із позовом звернувся з метою встановлення факту належності йому правовстановлюючого документа, архівну довідку не оскаржує, оскільки вона видана правильно на підставі первинних документів, у яких допущена помилка щодо зазначення прізвища позивача, отже відповідач не зможе видати виправлену довідку, якщо позивач звернеться безпосередньо до Галузевого державного архіву Міністерства оборони України.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 20 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд дослідив підстави касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, наведені заявником у касаційній скарзі, перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновки, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, ухваливши рішення у справі, яка не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач звернувся до суду із позовом про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме просив встановити факт належності йому, ОСОБА_1 довідки Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 18 квітня 2019 року № 179/1/6742, в якій зазначено, що "ОСОБА_3" брав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у період з 09 лютого 1987 року до 29 квітня 1987 року.

Відповідно до паспорта громадянина України, серія НОМЕР_1, виданого Лубенським міським районним відділом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області 11 квітня 1996 року, прізвище позивача зазначено "ОСОБА_1".

Так само прізвище позивача зазначено у військовому квитку серія НОМЕР_2; посвідченні особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія1), серія НОМЕР_3, від 22 квітня 2010 року; послужному списку, у якому зазначено, що у період з 09 лютого 1987 року до 29 квітня 1987 року позивач виконував службові обов'язки з ліквідації аварії у 30-ти кілометровій зоні Чорнобильської АЕС; у розрахунку вислуги років військовослужбовця на пенсію від 01 серпня 2001 року.

Втім в архівній довідці Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 08 квітня 2019 року № 179/1/6742, яка видана на російській мові, зазначено прізвище, ім'я та по батькові позивача "ОСОБА_3".

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, із висновками якого погодився апеляційний суд, зазначив, що позивач просить встановити факт належності йому правовстановлюючого документа, у якому допущено помилку в частині зазначення його прізвища, а тому наявні підстави для задоволення позову.

Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження визначений главами 1 і 6 розділу IV ЦПК України.

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина 1 статті 293 ЦПК України).

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Визначений у частині 1 статті 315 ЦПК України перелік фактів, які можуть встановлюватися судом, не є вичерпним, оскільки згідно з частиною другою зазначеної статті у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

При цьому суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.

Суд першої інстанції, розглядаючи вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, у порядку позовного провадження, керувався тим, що позивач раніше звертався до суду із зазначеними вимогами у порядку окремого провадження, втім у зв'язку із наявністю спору про право зазначену заяву залишено без розгляду та роз'яснено заявнику, що він має право подати позов на загальних підставах (справа № 539/2072/19).

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначив, що встановлення зазначеного факту йому потрібно з метою отримання посвідчення учасника ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році.

Згідно зі статтею 15 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.

Відповідно до пункту 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категорія громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року № 551 (далі - Порядок), посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Посвідчення видаються уповноваженим органом за місцем проживання (реєстрації) особи на підставі рішень комісій з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян, утворених уповноваженими органами (пункт 11 Порядку).

Посвідчення видаються учасникам наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на підставі одного з таких документів: довідки архівної установи про участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в зоні відчуження із зазначенням періоду служби (виконання робіт), днів виїзду на об'єкти або в населені пункти зони відчуження, у разі потреби - довідки командира військової частини, військового квитка, витягу з особової справи військовослужбовця, звіреного в установленому порядку.

Врахувавши документи, наявні в матеріалах справи на час касаційного провадження, Верховний Суд зробив висновок, що заявник звернувся до суду з метою підтвердження його участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в зоні відчуження із зазначенням кількості днів і місця перебування у певному населеному пункті (лист Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради від 08 травня 2019 року № 03-10/1882).

Матеріали справи містять докази на підтвердження тієї обставини, що ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (посвідчення (категорія 1), серія НОМЕР_4, від 28 квітня 2010 року).

Як зазначалося, встановлення юридичного факту належності ОСОБА_1 архівної довідки від 18 квітня 2019 року є необхідним задля отримання позивачем статусу учасника ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.

Аналіз положень Порядку свідчить, що правовий статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, є відмінними, що характеризується часом (періодом) та метою перебування особи у зоні відчуження.

Оскільки законодавство передбачає спеціальний порядок встановлення статусу учасника ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, то у порядку цивільного судочинства не може бути встановлений юридичний факт належності особі архівної довідки, яка підтверджує період її перебування у зоні відчуження під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, тобто документ, який підтверджує його належність до учасників ліквідації наслідків аварії.

У разі, якщо орган місцевого самоврядування отримав документи, які підтверджують факт участі особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, проте відмовив у встановленні такого статусу (а так само в силу бездіяльності не надав такий статус), й такі дії позивач вважає безпідставними, він вправі оскаржити такі дії (рішення, бездіяльність) органу місцевого самоврядування до адміністративного суду, до повноважень якого належить, зокрема, перевірка законності й обґрунтованості відмови зазначеного органу та оцінка наданих йому документів як доказів участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до змісту поданої заяви підставою позову ОСОБА_1 визначив відмову Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради у видачі посвідчення учасника ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.

У визначенні предметної юрисдикції цього спору Верховний Суд виходить з загальних правил частини 1 статті 19 ЦПК України, за змістом якої суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За змістом частини 1 статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям.

Відповідно, у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, не підлягають вирішенню спори, що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин.

Усі інші спори, що виникають у публічно-правових відносинах за участі осіб, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено вирішення такого спору саме в порядку цивільного судочинства.

Спір, що виник у позивача у цій справі, пов'язаний з доведенням наявності підстав для визнання за ним певного соціально-правового статусу, не пов'язаний з будь-якими цивільними права та обов'язками позивача, їх виникненням, існуванням та припиненням. Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками цей спір за участі позивача існує у сфері публічно-правових відносин, а отже, не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Отже, ухвалюючи судові рішення у цій справі, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що пред'явлені ОСОБА_1 вимоги в цілому не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, тому рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12 лютого 2020 року та постанова Полтавського апеляційного суду від 29 квітня 2020 року підлягають скасуванню, а провадження у справі закриттю.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

В оцінці викладених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до частини 3 статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

частини 3 статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно із частиною 2 статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених частиною 2 статті 414 ЦПК України, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Наведеними положеннями процесуального закону визначено, що суд касаційної інстанції, виявивши такі порушення, допущенні судом першої та/або апеляційної інстанції норм процесуального права, як щодо порушення правил предметної юрисдикції, скасовує такі рішення та закриває провадження у справі відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України незалежно від наявності та обґрунтованості таких доводів касаційної скарги.

У касаційній скарзі Міністерством оборони України зазначено про порушення правил предметної юрисдикції, допущене під час розгляду судами цієї справи, проте не наведено належних підстав касаційного оскарження судових рішень, викладених відповідно до вимог частини 2 статті 389 ЦПК України. Зазначені недоліки не перешкоджають суду касаційної інстанції відповідно до положень частини 3 статті 400 ЦПК України їх усунути, оскільки виявивши такі порушення, допущені судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги згідно з частиною 2 статті 414 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі, зокрема, посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 315 ЦПК України про встановлення факту належності особі довідки, зокрема, щодо підтвердження участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, не підлягають вирішенню та оцінці Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду, оскільки можуть бути предметом перевірки судом касаційної інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд цієї справи.

Отже, суди дійшли помилкових висновків про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, оскільки зазначений спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, у зв'язку з чим провадження у справі потрібно закрити.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

Відповідно до частини 1 статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених частини 1 статті 414 ЦПК України.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини 2 статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених частини 2 статті 414 ЦПК України, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Враховуючи те, що вимоги заяви ОСОБА_1 у цій справі мають розглядатися за правилами адміністративного, а не цивільного судочинства, Верховний Суд вважає, що оскаржувані судові рішення необхідно скасувати, а провадження у справі закрити.

Щодо наслідків закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України

Відповідно до частин 3 та 4 статті 258 ЦПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови.

Верховний Суд бере до уваги, що зміни до ЦПК України, внесені

~law41~ від 15 січня 2020 року, пов'язані не лише з розглядом касаційних скарг, який відповідно до частини 4 статті 258 ЦПК України завершується ухваленням постанови. ~law42~ внесено зміни до порядку повернення справ після закінчення касаційного розгляду. Так, згідно з ~law43~ абзац перший частини 1 статті 256 ЦПК України викладений у такій редакції: "Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної частини 1 статті 256 ЦПК України, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі".

Отже, закінчивши касаційний розгляд і закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, з 08 лютого 2020 року суд касаційної інстанції має роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.

З огляду на те, що Верховний Суд дійшов висновку на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, Суд відповідно до частини 1 статті 256 ЦПК України у редакції ~law44~ від 15 січня 2020 року роз'яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду адміністративної юрисдикції.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 255, частиною 1 статті 256, пунктом 5 частини 1 статті 409, частинами 1 та 2 статті 414, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12 лютого 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 29 квітня 2020 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення, закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко