Історія справи

Постанова КЦС ВП від 08.07.2019 року у справі №280/2134/14

Постанова

Іменем України

03 липня 2019 року

м. Київ

справа № 280/2134/14-ц

провадження № 61-14248св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

відповідач - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 , яка підписана представником ОСОБА_5 , на рішення апеляційного суду Житомирської області від 24 грудня 2015 року у складі колегії суддів: Кочетова Л. Г., Широкової Л. В., Гансецької І. А.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_4 про визнання договору дарування житлового будинку та земельної ділянки недійсним.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належав будинок АДРЕСА_1 . Будучи людиною похилого віку (90 років), інвалідом 1-групи, потребуючи сторонньої допомоги домовився із одним з своїх синів - ОСОБА_4 про те, що останній буде здійснювати за ним та його дружиною (матір`ю відповідача) догляд та надавати їм допомогу протягом всього життя, за що після смерті саме він отримає житловий будинок та земельну ділянку.

Позивач вказував, що відповідач та його дружина спочатку належним чином доглядали за ними, прибирали в будинку, готували їсти, прали одяг. Будучи необізнаним у правових тонкощах та правової природи договорів, він оформив на відповідача договір дарування житлового будинку та земельної ділянки, при чому був впевнений, що такий договір укладається на виконання домовленостей між ними і є договором довічного утримання. Протягом останніх років, вже після укладення договору дарування, ставлення відповідача змінилось в гіршу сторону. Він фактично припинив догляд за ними, почав ображати, заборонив ходити до них іншим людям, не давав ні з ким спілкуватись. Наприкінці 2012 року стан здоров`я позивача погіршився, потрібно було постійно купувати ліки, переодягати його, купувати продукти харчування, прибирати в будинку. Оскільки відповідач самоусунувся від надання допомоги позивач попросив дочку ОСОБА_3 приїздити до нього та допомагати, допомагали також і сусіди.

З 09 листопада 2012 року позивач був взятий на облік в територіальний центр соціального обслуговування, як такий, що перебуває у складній життєвій ситуації, потребує сторонньої допомоги. Через невиконання своїх зобов`язань доглядати позивача до смерті, які відповідач надавав на момент вчинення правочину вирішив розірвати договір довічного утримання. Однак коли звернувся до нотаріуса, то виявив, що фактично був підписаний договір дарування будинковолодіння, який в свою чергу не передбачає будь-яких умов по догляду за позивачем та надання йому допомоги. Договір дарування був укладений внаслідок помилки, оскільки в дійсності позивач мав на увазі договір довічного утримання. Позивач та його дружина, внаслідок укладення договору дарування під впливом помилки позбавлені єдиного житла, що має істотне значення.

ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір дарування від 14 вересня 2005 року житлового будинку та земельної ділянки, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , що посвідчений приватним нотаріусом Коростишівського районного нотаріального округу Владикою І. В., зареєстрований в реєстрі № 4050.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області в складі судді Янчук В. В. від 22 квітня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання договору дарування житлового будинку та земельної ділянки недійсним відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що обставини, щодо яких помилилась сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка мала місце, а також що вона має істотне значення. Не має правового значення помилка щодо одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Будучи опитаним в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 вказав, що будинок сину подарував «просто так», на час дарування догляду не потребував. А тому посилання в позовній заяві щодо впливу похилого віку ОСОБА_1 стану здоров`я, необізнаності на його волевиявлення при укладенні договору не мають доказового підтвердження. На час укладення договору дарування позивач мав 80 років, однак статус інваліда І-її групи отримав лише 14 лютого 2007 року, на обліку в територіальному центрі соціального обслуговування Коростишівського району перебуває лише з 09 листопада 2012 року, даних щодо стану здоров`я позивача на час підписання договору дарування суду не надано. У тексті договору дарування не міститься застережень (умов) щодо зобов`язання ОСОБА_4 надавати довічне утримання. Сторони в судовому засіданні та свідки пояснили, що ОСОБА_4 надавав батькам допомогу та здійснював догляд, що спростовує необхідність укладення позивачем договору довічного утримання, окрім того правочин вчинений не зі сторонньою особою, а з рідним сином позивача, що не дає суду підстав для сумнівів у дійсності намірів позивача в момент укладення оспорюваного договору, а також дає підстави дійти висновку про те, що позивач розумів природу правочину на час його укладення. Позивачем та його представником не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували їх позовні вимоги та спростовували заперечення відповідача, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області в складі колегії суддів: Зарицької Г. В. Жигановської О. С., Коломієць О. С. від 02 червня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 22 квітня 2015 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідач у встановленому законом порядку зареєстрував право власності на нерухоме майно, здійснив прибудову та частиною будинку розпорядився, продавши своєму племіннику. Пояснення свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , на що посилається в апеляційній скарзі, не містять інформації щодо обставин укладення оспорюваного договору, а тому не є належними та допустимими доказами щодо вчинення позивачем правочину під впливом помилки. Присутніми при укладенні правочину вони не були. Зі слів ОСОБА_1 їм відомо, що позивач має намір розірвати договір дарування та скласти заповіт. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Як наслідок доводи щодо юридичної і правової необізнаності відносно різниці між договором дарування та договором довічного утримання є безпідставними. Тому при відмові в задоволенні позову, суд першої інстанції правильно виходив з вимог статей 203, 215, 229 ЦК України та зробив обґрунтований висновок про те, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів про те, що на момент укладення договору дарування він помилявся щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі колегії суддів: Ткачука О. С., Висоцької В. С., Кафідової О. В., Умнової О. В., Фаловської І. М. від 21 жовтня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 02 червня 2015 року скасовано та справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що рішення суду першої інстанції не містить переконливих висновків про наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 24 грудня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 22 квітня 2015 року скасовано. Позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 , укладений 14 вересня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Коростишівського районного нотаріального округу Владикою І. В., зареєстрований в реєстрі під № 4050. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що договір, який встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Рішення суду першої інстанції не містить переконливих висновків про наявність чи відсутність помилки. Позивач стверджував, що укладаючи оспорюваний правочин мав на меті передання у власність відповідачу житла в обмін на здійснення останнім догляду за ним та його дружиною. Вказані обставини підтвердили і допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 Покази свідків будь-якими належними доказами не спростовані.

Аргументи учасників справи

У січні 2016 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_5 , в якій просив скасувати оскаржене рішення апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що для визнання договору дарування недійсним пропущена позовна давність. Між сторонами було укладено саме договір дарування і позивач знав про це. ОСОБА_4 не мав зобов`язань згідно укладеного договору перед позивачем. Свідки, покази яких покладені в основу рішення апеляційного суду, є зацікавленими, оскільки разі задоволення позову матимуть право на спадкування будинку: ОСОБА_3 - дочка позивача, ОСОБА_6 - син ОСОБА_3 та онук позивача, ОСОБА_7 - невістка ОСОБА_3 , ОСОБА_8 - онук позивача.

У лютому 2016 року ОСОБА_1 подав заперечення на касаційну скаргу, яке підписане представником ОСОБА_9 , в якому просив касаційну скаргу відхилити, а оскаржене рішення апеляційного суду залишити без змін.

Заперечення мотивовано тим, що позовна давність не застосовується. Позивач будучи людиною похилого віку, інвалідом 1-групи, потребуючи сторонньої допомоги домовився із одним з своїх синів - ОСОБА_4 про те, що останній буде здійснювати за ним догляд та надавати допомогу протягом всього життя. Про помилку позивач дізнався в 2014 році, коли звернувся за допомогою дочки ОСОБА_3 до фахівців в галузі права. Відповідач та його дружина спочатку належним чином доглядали за ними, прибирали в будинку, готували їсти, прали одяг. Будучи необізнаним у правових тонкощах та правової природи договорів, він оформив на відповідача договір дарування житлового будинку та земельної ділянки, при чому був впевнений, що такий договір укладається на виконання домовленостей між ними і є договором довічного утримання. Протягом останніх років, вже після укладення договору дарування, ставлення відповідача змінилось в гіршу сторону, і він припинив догляд за ним. Договір дарування є реальним договором, а фактичного прийняття дарунку не було.

У липні 2017 року ОСОБА_3 , як правонаступник позивача ОСОБА_1 , надіслала пояснення на касаційну скаргу, в якому вказала, що оскаржене рішення є законним, а касаційну скаргу потрібно відхилити.

Пояснення мотивовані тим, що договір дарування був укладений під впливом помилки. Фактичного прийняття дарунку не було. Договір передбачав обов`язок відповідача вчинити на користь дарувальника дії майнового і немайнового характеру. Позовна давність не застосовується, оскільки заяви про застосування позовної давності не було здійснено в суді першої інстанції. Позивач помилявся, бо думав, що укладає договір довічного утримання. Про помилку позивач дізнався в 2014 році, коли звернувся за допомогою до ОСОБА_3 .

У липні 2017 року ОСОБА_2 , як правонаступник позивача ОСОБА_1 , надіслала пояснення на касаційну скаргу, в якому вказала, що оскаржене рішення є законним, а касаційну скаргу потрібно відхилити.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 січня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2016 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року провадження у справі зупинено до залучення у справі правонаступника ОСОБА_1

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року провадження у справі відновлено та залучено правонаступників позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Рух справи

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18) зроблено висновок по застосуванню статті 229 ЦК України та вказано, що «під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу)».

Суди встановили, що 14 вересня 2005 року між сторонами укладено договір дарування, за умовами якого ОСОБА_1 передав у власність безоплатно, а ОСОБА_4 прийняв у дарунок житловий будинок по АДРЕСА_1 , з відповідними гоподарськими та побутовими спорудами, та земельну ділянку загальною площею 0,2766 га за тією ж адресою.

Договір дарування вчинений за письмовою згодою дружини позивача ОСОБА_10 від 14 вересня 2005 року та посвідчений приватним нотаріусом Коростишівського районного нотаріального округу Владикою І. В.

В суді першої інстанції були опитані свідки:

ОСОБА_3 показала, що вона є дочкою позивача та рідною сестрою відповідача. Під час розмови про дарування будинку та його укладення між батьком та братом вона присутня не була. Про договір дарування вона дізналась в 2013 році, вважала його договором довічного утримання, копію договору отримала в сільській раді. ЇЇ брат спочатку допомагав батькам, а після того, як батьки перестали давати гроші відповідачу - він їм не допомагає. На цей час батько хоче розірвати договір дарування. У батька погіршилось здоров`я, з кінця вересня він не може сам себе доглянути, а вона привозить продукти харчування, купує ліки. В даний час брат до будинку не заходить. Її син ОСОБА_6 купив частину будинку в брата;

ОСОБА_6 показав, що позивач є його дідом. Вказав, що його дід просив розірвати договір дарування, так як хоче скласти заповіт. Чув, що його дядько - ОСОБА_4 мав доглянути діда до смерті, а після смерті мав отримати будинок та земельну ділянку. На даний час дядько з дідом не спілкується. Він купив у дядька частину будинку та земельної ділянки, добудував його та на даний час проживає в тій частині;

ОСОБА_7 показала, що вона є дружиною ОСОБА_6 . На сьогоднішній день баба з дідом ( позивач) потребують допомоги, а їх син ОСОБА_4 не хоче її надавати. Вона теж допомагає бабі з дідом;

ОСОБА_8 показала, що знає, що бабу з дідом мав доглядати ОСОБА_4 , він і доглядав їх приблизно до 2012 року, домовленостей між ними не було. З 2012 року дід не може себе обслуговувати. Яка була розмова між дідом та ОСОБА_4 їй не відомо. Зі слів діда вона знає, що ОСОБА_4 мав доглядати діда і йому залишиться будинок. ОСОБА_4 в будинку не живе , за дідом догляд не здійснює.

Суд першої інстанції встановив, що будучи опитаним в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 вказав, що будинок сину подарував «просто так», на час дарування догляду не потребував. У тексті договору дарування не міститься застережень (умов) щодо зобов`язання ОСОБА_4 надавати довічне утримання. Посилання в позовній заяві щодо впливу похилого віку ОСОБА_1 стану здоров`я, необізнаності на його волевиявлення при укладенні договору не мають доказового підтвердження. На час укладення договору дарування позивач мав 80 років, однак статус інваліда І-її групи отримав лише 14 лютого 2007 року,, на обліку в територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Коростишівського району перебуває лише з 09 листопада 2012 року, даних щодо стану здоров`я позивача на час підписання договору дарування суду не надано. Свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не мають відомостей щодо обставин, які стосуються безпосередньо укладення оспореного договору. Тобто, такі показання не мають значення для справи.

Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення судом першої інстанції) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин суд першої інстанції, встановивши, що відсутні підстави для визнання недійсним договору дарування від 14 вересня 2005 року, зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову. Натомість апеляційний суд скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржене рішення апеляційного суду ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржене рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 , яка підписана представником ОСОБА_5 , задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 24 грудня 2015 року скасувати.

Рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 22 квітня 2015 року залишити в силі.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення апеляційного суду Житомирської області від 24 грудня 2015 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков