Постанова

Іменем України

03 червня 2020 року

м. Київ

справа № 318/89/18

провадження № 61-128св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 03 липня 2018 року в складі судді: Петрова В. В., та постанову Запорізького апеляційного суду від 28 листопада 2018 року в складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Воробйової І. А.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися із позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 10 листопада 1990 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу, засвідченим державним нотаріусом та зареєстровано в реєстрі за № 1882, придбав у ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_1 . У подальшому ОСОБА_3 на підставі рішення суду від 27 жовтня 1997 року визнано недієздатним починаючи з лютого 1990 року.

Рішенням Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 22 грудня 1998 року договір купівлі-продажу спірного будинку від 10 листопада 1990 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , визнано недійсним.

Рішенням Камянсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 04 жовтня 2002 року зобов`язано ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та проживаючих з ними дітей передати житловий будинок з надвірними будівлями вартістю 25 805,70 грн ОСОБА_5 , а ОСОБА_5 на момент передачі йому будинку, виплатити одноразово подружжю ОСОБА_6 25 805,70 грн або суму за вказане майно станом на момент виконання даного рішення.

Ні ОСОБА_5 , який діяв в інтересах недієздатного ОСОБА_3 , ні ОСОБА_2 чи ОСОБА_1 виконавчого листа особисто не отримували, оскільки чинне на той час законодавство передбачало передачу виконавчого листа на виконання судом. 08 листопада 2002 року на виконання рішення суду від Камянсько-Дніпровського районного суду Запорізької області без заяви стягувача про відкриття виконавчого провадження надійшов виконавчий лист.

Оскільки у ОСОБА_5 не було грошових коштів, необхідних для виплати коштів за рішенням суду, на підставі його заяви 08 листопада 2002 року виконавчий лист було повернуто без виконання. 08 листопада 2002 року державним виконавцем ВДВС Камянсько-Дніпровського МУЮ винесена постанова про повернення виконавчого листа стягувачу на підставі статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» і виконавчий лист та постанова про повернення виконавчого документа без виконання направлена ОСОБА_5

09 червня 2004 року рішенням Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області поновлено дієздатність ОСОБА_3 .

Майже відразу ОСОБА_3 звертався до прокуратури із заявою про незаконність постанови державного виконавця про повернення виконавчого документа за заявою стягувача-опікуна. Після численних скарг та звернень до суду ОСОБА_3 , виконавче провадження з примусового виконання рішення Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 04 жовтня 2002 року у справі № 2-400 2002 рік було 20 жовтня 2008 року відновлено ВДВС Кам`янсько-Дніпровського МУЮ.

У той же день виконавче провадження зупинене державним виконавцем за необхідністю заміни сторони виконавчого провадження з ОСОБА_5 на ОСОБА_3 .

Ухвалою Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 29 грудня 2008 року у справі № 6-53/2008 рік подання ВДВС Кам`янсько-Дніпровського РУЮ було задоволене та замінено стягувача у виконавчому провадженні по виконанню виконавчого листа Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області № 2-400/02 від 05 листопада 2002 року з ОСОБА_5 на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення Камянсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 04 жовтня 2002 року передбачало зобов`язання виконання дій з боку подружжя ОСОБА_6 , та виконання дій з боку ОСОБА_3 , оскільки в рішенні суду зазначено «зобов`язати ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та проживаючих з ними дітей передати житловий будинок з надвірними будівлями вартістю 25 805,70 грн ОСОБА_5 , а ОСОБА_5 на момент передачі йому будинку, виплатити одноразово подружжю ОСОБА_6 25 805,70 грн за назване майно або суму за вказане майно станом на момент виконання даного рішення».

ОСОБА_3 про факт одночасного виконання рішення та наявність у нього обов`язку повернути грошові кошти подружжю ОСОБА_6 неодноразово попереджався державним виконавцем, однак, всі попередження були проігноровані ОСОБА_3 . Тому 27 травня 2009 року начальником відділу ВДВС Кам`янсько-Дніпровського РУЮ Микало Н. М. було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. У зазначеній постанові було роз`яснено ОСОБА_3 про те, що він має право звернутися повторно до ВДВС в строк до 27 травня 2012 року. Про вказані дії ВДВС Кам`янсько-Дніпровського РУЮ лише повідомило ОСОБА_2 та ОСОБА_1 супровідним листом, а сам виконавчий лист знову було повернуто вже ОСОБА_3

ОСОБА_2 09 листопада 2015 року отримав виконавчий лист та вирішив пред`явити виконавчий лист до виконання. Однак, встановлений пунктом 1 частини першої статті 21 Закону України «Про виконавче провадження» трирічний строк на його пред`явлення на той час вже минув. Державний виконавець ВДВС Кам`янсько-Дніпровського РУЮ відмовив ОСОБА_2 у прийнятті виконавчого документу до виконання і запропонував звернутися до суду.

17 березня 2016 року Кам`янсько-Дніпровським районним судом Запорізької області було винесено ухвалу, якою заяву задоволено та вирішено поновити ОСОБА_2 пропущений строк для пред`явлення до виконання виконавчого листа № 2-400/2002, виданий 09 листопада 2015 року на виконання рішення Кам`янсько-Дніпровського районного суду від 04 жовтня 2002 року про зобов`язання ОСОБА_5 у момент передачі будинку сплатити одноразово подружжю ОСОБА_6 25 807,70 грн або ж суму за вказане майно станом на момент виконання рішення.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 28 квітня 2016 року ухвала Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 17 березня 2016 року була скасована.

Таким чином рішення Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 04 жовтня 2002 року у справі № 2-400-02 до цього часу не виконано, ОСОБА_3 , отримані від подружжя ОСОБА_6 гроші, добровільно не повернув.

У січні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 про вселення і виселення. Рішенням Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 17 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 13 травня 2015 року, у справі № 318/140/15-ц позовні вимоги задоволено та вирішено виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з житлового будинку АДРЕСА_1 ; вселити ОСОБА_3 до житлового будинку АДРЕСА_1 .

Позивачі вказували, що вселення відповідача у спірний будинок повністю скасувало можливість виконання рішення Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 04 жовтня 2002 року в частині зобов`язання ОСОБА_3 виплатити їм грошові кошти в розмірі 25 805,70 грн або суму за вказане майно станом на момент виконання даного рішення.

Зазначають, що вселення ОСОБА_3 в будинок без сплати останнім на їх користь грошових коштів позбавило їх можливості придбати інше житло. Вказували, що вони з 1990 року і по теперішній час проживають у спірному будинку. Весь цей час вони доглядали за будинком та утримували його належному стані. На цей час, згідно звіту про незалежну оцінку від 03 жовтня 2017 року вказаний житловий будинок коштує 271 300 грн, вважають, що зазначену суму відповідач має сплатити на їхню користь, в зв`язку з наявним рішенням суду про їх виселення та вселення ОСОБА_3 до спірного будинку.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили:

стягнути із ОСОБА_3 на їх користь грошову компенсацію вартості житлового будинку АДРЕСА_1 в розмірі 271 300 грн та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 03 липня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості житлового будинку АДРЕСА_1 у розмірі 271 300 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спір про стягнення з відповідача на користь позивачів суми вартості домоволодіння АДРЕСА_1 , судом раніше не розглядався. Мова йшла лише про зобов`язання ОСОБА_3 передати подружжю ОСОБА_6 певну суму, тому суд не приймає до уваги заперечення ОСОБА_3 Вартість спірного домоволодіння становить 271 300 грн, що підтверджується матеріалами висновком суб`єкту оціночної діяльності - ТОВ «Аналітичний центр Дробнова» від 03 жовтня 2017 року. Тому суд першої інстанції зробив висновок про задоволення позовних вимог.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 28 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 03 липня 2018 року скасовано та прийнято постанову про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що аналогічні вимоги подружжя ОСОБА_6 вже були предметом розгляду за яким прийнято рішення. Дії позивачів, пов`язані з подачею завідомо безпідставного позову, за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер можна кваліфікувати, як зловживання процесуальними правами. Суд першої інстанції не надав належної оцінки висновку про оцінку спірного житлового будинку, виконаний ТОВ «Аналітичний центр Дробнова». ОСОБА_2 не є власником будинку АДРЕСА_1 або особою, у якої вказаний будинок перебуває на законних підставах, що підтверджується рішенням Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 22 грудня 1998 року, яким договір купівлі-продажу будинку був визнаний недійсним. Тому ОСОБА_2 згідно Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» не має права бути замовником оцінки майна та не мав права укладати договір на проведення оцінки майна з ТОВ «Аналітичний центр Дробнова». За таких обставин висновок про ринкову вартість об`єкта (спірного житлового), який долучений до позовної заяви, одержаний з порушенням порядку, встановленого законом, тому є недопустимим доказом.

Аргументи учасників справи

У грудні 2018 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому посилалася на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив, що позивача нами інший спосіб захисту своїх прав і спір про стягнення з відповідача суми вартості домоволодіння судом раніше не розглядався. Раніше предметом судового розгляду було зобов`язання ОСОБА_3 передати певну суму коштів. Апеляційний суд неправильно застосував статтю 16 ЦК України. Обраний нами спосіб захисту є ефективним та саме він забезпечує поновлення порушеного права, а не обов`язок ОСОБА_3 повернути кошти. Саме рішення про примусове виконання рішення в натурі є ефективним способом захисту прав позивачів. У рішенні Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 04 жовтня 2002 року у справі № 2-400-02 не зазначено про стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів і це рішення не містить механізму процесуальної процедури зобов`язання повернення грошових коштів та не встановлює конкретного правила поведінки ОСОБА_3 . Неможливим є звернення із заявою про зміну порядку і способу виконання рішення, оскільки це призведе до зміни не порядку і способу виконання рішення, а до зміни самого рішення, оскільки відбувається заміна зобов`язання ОСОБА_3 з повернення коштів на стягнення з нього цих коштів.

Апеляційний суд не врахував, що в рішенні Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 04 жовтня 2002 року у справі № 2-400-02 не зазначено про стягнення коштів. Відповідачем було порушено зобов`язання щодо повернення грошових коштів, яке призвело до необхідності звернення із позовом про інший спосіб захисту прав, а саме - про стягнення цих коштів. Апеляційний суд не врахував, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтерес підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідач не оспорював вартість об`єкту оцінки та не надав жодних заперечень стосовно визначеної суми. Складання такого звіту не порушує права власника.

У лютому 2019 року ОСОБА_3 через представника ОСОБА_8 надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Відзив мотивований тим, що аналогічні вимоги подружжя ОСОБА_6 вже були предметом розгляду за яким прийнято рішення Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 04 жовтня 2002 року у справі № 2-400/2002. ОСОБА_2 намагається ввести суд в оману щодо предмету та підстав позову, намагаючись довести обґрунтованість нового позову зміною способу захисту прав, але способом захисту прав, як в першому випадку, так і в другому випадку є отримання коштів. Позивачі звернулися із позовною вимогою про стягнення 271 300 грн вартості спірного будинку лише з метою підміни рішення 2002 року та виправлення власної недбалості щодо його виконання і отримання компенсації вартості будинку. Зазначає, що ОСОБА_2 згідно Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» не може бути замовником звіту про оцінку майна та стороною відповідного договору, оскільки він не є власником або законним користувачем такого майна, тому такий доказ є недопустимим.

У квітні 2019 року ОСОБА_3 надав письмові пояснення, в яких вказує про необґрунтованість висновку ТОВ «Аналітичний центр Дробнова» від 03 жовтня 2017 року та просить його скасувати.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 10 листопада 1990 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 .

Рішенням Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 22 грудня 1998 року у справі № 2-1/1998 договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 визнаний недійним. Рішення набрало законної сили 04 січня 1999 року.

Рішенням Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 04 жовтня 2002 року розглянуті позовні вимоги ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_10 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про усунення порушень права власності (усунення порушень прав власності на будинок АДРЕСА_1 ). Вказаним рішенням суду від 04 жовтня 2002 року були розглянуті зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення коштів. Згідно з рішенням позивачі за зустрічним позовом вимагали повернути їм гроші - вартість будинку та витрати, які вони понесли у зв`язку із поліпшенням побутових умов. За наслідками розгляду справи позовні вимоги були задоволені та зобов`язано ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та дітей, які мешкають з ними передати спірний будинок з надвірними будівлями вартістю 25 807,70 грн, а ОСОБА_5 , який діяв в інтересах ОСОБА_10 , зобов`язано виплатити кошти на користь подружжя ОСОБА_6 в розмірі 25 807,70 грн або суму за вказане майно станом на момент виконання судового рішення. На підставі цього рішення було видано виконавчий лист.

Ухвалою Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 29 грудня 2008 року було замінено стягувача у виконавчому провадженні з ОСОБА_5 на ОСОБА_3 .

Ухвалою Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 17 березня 2016 року ОСОБА_2 було поновлено пропущений строк для пред`явлення до виконання виконавчого листа № 2-400/2002, виданого 09 листопада 2015 року на виконання рішення Кам`янсько-Дніпровського районного суду від 04 жовтня 2002 року про зобов`язання сплатити одноразово подружжю ОСОБА_6 25 807,70 грн або ж суму за вказане майно станом на момент виконання рішення.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 29 квітня 2016 року ухвала Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 17 березня 2016 року була скасована та прийнято нову ухвалу, якою відмовлено в задоволенні клопотання про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа у справі № 400/2002 до виконання.

Ринкова вартість житлового будинку з надвірними будівлями, який є предметом спору, складає 271 300 грн, що підтверджується висновком ТОВ «Аналітичний центр Дробнова» від 03 жовтня 2017 року.

При скасуванні рішення суду першої інстанції та відмові у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції зазначив, що аналогічні вимоги подружжя ОСОБА_6 вже були предметом розгляду за яким прийнято рішення. Дії позивачів, пов`язані з подачею завідомо безпідставного позову, за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер можна кваліфікувати, як зловживання процесуальними правами. Крім того, суд першої інстанції ухвалюючи рішення у справі не надав належної оцінки висновку про оцінку спірного житлового будинку виконаний ТОВ «Аналітичний центр Дробнова». ОСОБА_2 в силу положень Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» не має права бути замовником оцінки майна та не мав права укладати договір на проведення оцінки майна з ТОВ «Аналітичний центр Дробнова». Таким чином, висновок про ринкову вартість об`єкта (спірного житлового), який долучений до позовної заяви одержаний з порушенням порядку, встановленого законом, тому є недопустимим доказом з огляду на зміст частини першої статті 78 ЦПК України, якою передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Колегія суддів не погоджується із цим висновком апеляційного суду з таких підстав.

У пункті 3 частини другої статті 44 ЦПК України передбачено, що залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (частина третя статті 44 ЦПК України).

Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (частина четверта статті 44 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 199/6713/14-ц (провадження № 14-92цс19) зазначено, що «учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу (пункт 1 частини другої статті 43 ЦПК України). Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України). За змістом частини другої цієї статті перелік дій, що суперечать завданню цивільного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним. Велика Палата Верховного Суду переконана, що використання одними учасниками судового процесу та їх представниками нецензурної лексики, образливих і лайливих слів чи символів у поданих до суду документах і у спілкуванні з судом (суддями), з іншими учасниками процесу та їхніми представниками, а також вчинення аналогічних дій є виявом очевидної неповаги до честі, гідності зазначених осіб з боку тих, хто такі дії вчиняє. Ці дії суперечать основним засадам (принципам) цивільного судочинства (пунктам 2 і 11 частини третьої статті 2 ЦПК України), а також його завданню, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга вказаної статті). З огляду на це вчинення таких дій суд може визнати зловживанням процесуальними правами та застосувати, зокрема, наслідки, передбачені частиною третьою статті 44 ЦПК України».

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (стаття 13 ЦК України).

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу (частина третя статті 16 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що потрібно розмежовувати зловживання процесуальними правами та зловживання матеріальними (цивільними) правами. Вказані правові конструкції відрізняються як по суті, так і за правовими наслідки щодо їх застосування судом. При зловживанні процесуальними правами суд має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, позов, чи застосувати інші заходи процесуального примусу. Натомість правовим наслідком зловживання матеріальними (цивільними) правами може бути, зокрема, відмова у захисті цивільного права та інтересу, тобто відмова в позові.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Проте апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та відмовив в позові пославшись на зловживання процесуальними правами та недопустимість як доказу висновку про оцінку спірного житлового будинку. Хоча процесуальне законодавство не передбачає такої підстави для скасування рішення суду першої інстанції та відмови в позові як зловживання процесуальними правами.По суті, апеляційний суд на виконання вимог ЦПК України, не переглянув рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. За таких обставин, апеляційний суд зробив передчасний висновок про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 та 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 28 листопада 2018 року скасувати.

Передати справу № 318/89/18 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Запорізького апеляційного суду від 28 листопада 2018 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук