Постанова

Іменем України

18 грудня 2018 року

місто Київ

справа № 133/600/16-ц

провадження № 61-3350св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Фермерське господарство "Агродвір "Бродецьке",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 01 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Жданкіна В. В., Оніщука В. В., Медвецького С. К.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 у березні 2016 року звернулася до суду з позовом до Фермерського господарства "Агродвір "Бродецьке" (далі - ФГ "Агродвір "Бродецьке") про розірвання договору від 20 січня 2010 року, укладеного між ОСОБА_3 та ФГ
"Агродвір "Бродецьке", про оренду земельної ділянки, площею 3,06 га, кадастровий номер НОМЕР_1, зареєстрованого 07 листопада 2011 року у відділі Держкомзему у Козятинському районі за № 0521400040012354; зобов'язання ФГ

"Агродвір "Бродецьке" передати позивачу земельну ділянку у стані, придатному для її цільового використання.

Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що відповідно до державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, виданого 26 березня 2003 року, їй на праві приватної власності належить земельна ділянка, площею 3,06 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Поличинецької сільської ради Козятинського району Вінницької області.

Зазначену земельну ділянку згідно з договором оренди землі, укладеним 20 січня 2010 року та зареєстрованим 07 листопада 2011 року у відділі Держкомзему в Козятинському районі за № 0521400040012354, ОСОБА_3 передала в оренду строком на 8 років ФГ "Агродвір "Бродецьке".

Починаючи з 2013 року ФГ "Агродвір "Бродецьке" не використовувало належну їй земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та фактично передало право користування нею без її згоди іншим юридичним особам, з якими позивач договірних відносин не має.

Відповідно до пункту 9 договору оренди землі орендна плата вноситься орендарем і видається у натуральній формі. Однак всупереч зазначеній умові договору протягом 2013-2014 років орендна плата виплачувалася позивачу невідомими особами в грошовій формі. Орендна плата в 2015 році взагалі не виплачувалась.

Заочним рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 13 квітня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено. Розірвано договір оренди землі, укладений 20 січня 2010 року між ОСОБА_3 та ФГ "Агродвір "Бродецьке" про оренду земельної ділянки, площею 3,06 га, яка знаходиться на території Поличинецької сільської ради Козятинського району Вінницької області, кадастровий № НОМЕР_1, який зареєстрований 07 листопада 2011 року у відділі Держкомзему в Козятинському районі за № 0521400040012354. Зобов'язано ФГ "Агродвір "Бродецьке" після набрання рішенням законної сили негайно передати ОСОБА_3 земельну ділянку в стані, придатному для її цільового використання. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що відповідач, порушуючи норми закону, фактично передав сторонній особі у суборенду земельну ділянку, яка належить ОСОБА_3, без її на те згоди, тобто відбулася прихована та не зареєстрована в законному порядку суборенда земельної ділянки, при цьому зміна умов договору оренди в письмовій формі за взаємною згодою сторін не проводилася.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 01 серпня 2016 року заочне рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 13 квітня 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3

Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовувалось тим, що висновки суду першої інстанції зроблені на припущеннях, суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи, взявши до уваги лише доводи позивача та не надавши належної оцінки доводам відповідача.

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв'язку у серпні 2016 року, ОСОБА_3 просила скасувати рішення Апеляційного суду Вінницької області від 01 серпня 2016 року та залишити в силі заочне рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 13 квітня 2016 року.

Касаційна скарга обґрунтовувалась порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заявник стверджує, що апеляційний суд порушив принцип верховенства права, надав неповну та неправильну оцінку обставинам справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору. Заявник зазначає, що апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин правила статті 32 Закону України "Про оренду землі", статті 93 ЗК України. На обґрунтування доводів касаційної скарги заявник наводить правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 12 лютого 2014 року у справі № 6-161цс13.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 30 грудня 2016 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у січні 2018 року.

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 відповідно до державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, виданого 26 березня 2003 року, належить земельна ділянка, площею 3,06 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Поличинецької сільської ради Козятинського району Вінницької області.

Згідно з договором оренди землі, укладеним 20 січня 2010 року та зареєстрованим 07 листопада 2011 року у відділі Держкомзему в Козятинському районі за № 0521400040012354, ОСОБА_3 передала зазначену земельну ділянку в оренду строком на 8 років ФГ "Агродвір "Бродецьке".

Відповідно до пункту 9 договору оренди землі орендна плата вноситься орендарем і видається у натуральній формі.

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_3 отримувала орендну плату згідно з умовами договору у 2013-2014 роках, що підтверджується відомостями № 483 та 488 на виплату грошей за оренду паїв, на яких відображений відбиток печатки відповідача з чітко видимим номером коду ЄДРПОУ 36318898, що належить відповідачу. Виплата орендної плати за 2015 рік підтверджується підписом позивача у відомості на виплату грошей № 5.

20 березня 2015 року ФГ "Агродвір "Бродецьке" уклало договір про надання послуг № 1 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервісагротех" (далі - ТОВ "Сервісагротех"), відповідно до умов якого ТОВ "Сервісагротех" зобов'язувалося надати ФГ "Агродвір "Бродецьке" послуги з обробки земель.

Відповідно до довідок Бродецької селищної ради Козятинського району від 12 листопада 2015 року № 02-9-388 та Поличинецької сільської ради Козятинського району від 12 листопада 2015 року № 02-16/138 за місцем реєстрації в смт Бродецьке та за місцем знаходження орендованих земельних ділянок (територія Поличинецької сільської ради) ФГ "Агродвір "Бродецьке" будь-якої матеріально-виробничої бази не має.

За інформацією, наданою УДАІ УМВС України у Вінницькій області від 25 вересня 2015 року № 9/12997 із спеціалізованої бази даних

АІС "ДАІ -2000" УДАІ УМВС України у Вінницькій області та НАІС ДДАІ, за ФГ
"Агродвір "Бродецьке", код ЄДРПОУ 36318898, на території Вінницької області, станом на 25 вересня 2015 року, транспортні засоби не зареєстровані.

За інформацією Управління статистики у Козятинському районі, відповідно до довідки від 22 вересня 2015 року № 01-15/2 ФГ "Агродвір "Бродецьке" звітувало останній раз 31 грудня 2012 року по формі ф.4-сг "Посівні площі сільськогосподарських культур", по формі ф. 29-сг "Підсумки збору врожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду" та по фінансовій звітності.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував таке.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених частиною 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі" та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

У пункті 38 договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_3 та ФГ "Агродвір "Бродецьке", передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємного згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

За правилом частини 6 статті 93 ЗК України орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про оренду землі" орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 12 лютого 2014 року у справі № 6-161цс13, за змістом статей 24 та 25 Закону України "Про оренду землі" припинення орендарем господарської діяльності з безпосереднього цільового використання орендованої земельної ділянки та передача третім особам функцій з її обробітку й оплати орендної плати орендодавцю виходить за межі господарської діяльності, яку може здійснювати орендар без погодження з орендодавцем, та є підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки за статтею 32 Закону України "Про оренду землі".

У справі, що переглядається, апеляційний суд, дослідивши зібрані у справі докази, зробив висновок, що ФГ "Агродвір "Бродецьке" не порушувало умов договору оренди землі, зокрема, суду надано відомості про отримання орендної плати орендодавцем у 2013-2015 роках, а також спростовано доводи позивача, що земельна ділянка передана у користування третім особам, оскільки між ФГ "Агродвір "Бродецьке" та ТОВ "Сервісагротех" укладено договір про надання послуг, відповідно до умов якого виконавець, ТОВ "Сервісагротех", зобов'язується за завданнями замовника, ФГ "Агродвір "Бродецьке", протягом визначеного у договорі строку надати послуги з обробки земель, догляду за посівами, збирання врожаю тощо.

Верховний Суд врахував, що апеляційним судом не було надано оцінку змісту такого договору, а саме пункту 1.1, відповідно до якого виконавець, ТОВ "Сервісагротех", зобов'язується за завданням замовника, ФГ "Агродвір "Бродецьке", протягом визначеного в договорі строку надати послуги з обробки земель, догляду за посівами, збирання врожаю тощо.

Аналіз наведеного пункту договору про надання послуг дає підстави для висновку, що ФГ "Агродвір "Бродецьке" передав у фактичне користування ТОВ "Сервісагротех" земельну ділянку, яка належить ОСОБА_3, без її згоди, що є порушенням вимог земельного законодавства та має наслідком розірвання договору оренди землі.

У такому висновку Верховний Суд виходить з того, що третій особі орендарем передано повноваження зі здійснення усього комплексу повноважень, які належать користувачу земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Використання такої земельної ділянки саме охоплює реалізацію таких повноважень, які полягають саме в обробці земельні, догляді за посівами та, як остаточний результат, збиранні врожаю.

Відповідно до пунктів 28,29 договору оренди землі орендодавець має право вимагати використання земельної ділянки за цільовим використанням та зобов'язаний не втручатися у виробничу діяльність орендаря.

За пунктами 30,31 договору оренди орендар має право самостійно визначати напрямки виробничої діяльності та зобов'язаний протягом дії договору використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням, а також вчасно сплачувати оренду плату.

За своїм змістом правило частини 6 статті 93 ЗК України, що полягає у забороні орендарю передавати орендовану земельну ділянку у користування третьої особи без згоди власника землі, охоплює як ситуації передачі такої землі на підставі договору суборенди, так й на інших правових підставах. Так порушення загальної заборони, що міститься в актах земельного законодавства, є істотним порушенням умов договору оренди землі. Необхідно враховувати, що відносини між власником землі та землекористувачем на підставі договору оренди мають елемент фідуціарних відносин, що почасти засновуються на взаємній довірі сторін.

Укладаючи договір про надання послуг, ФГ "Агродвір "Бродецьке" порушило умови договору оренди землі, передавши без згоди орендодавця у користування земельну ділянку третім особам.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Цивільне судочинство здійснюється на підставі принципів змагальності та диспозитивності сторін.

Відповідно до частини 3 статті 10, частини 1 статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 10, частини 1 статті 60 ЦПК України.

Згідно з частиною 1 статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до частиною 1 статті 11 ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, надав системну оцінку зібраним у справі доказам та встановив, що ФГ "Агродвір "Бродецьке" протягом тривалого часу не використовувало земельну ділянку, передану йому в оренду.

Натомість апеляційний суд, встановивши укладення між ФГ "Агродвір "Бродецьке" та ТОВ "Сервісагротех" договору про надання послуг не дослідив змісту цього договору та не встановив реальні наслідки його укладення, зокрема передачу у фактичне користування виконавця земельної ділянку, належної ОСОБА_3

Таким чином, висновки апеляційного суду є необґрунтованими, рішенням апеляційного суду скасовано судове рішення, яке відповідає вимогам закону.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Згідно з підпунктом "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, і з нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про задоволення вимог касаційної скарги, витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають відшкодуванню відповідачем на користь заявника.

Відповідно до квитанції від 18 серпня 2016 року № ~organization2~ ОСОБА_3 сплатила судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 661,44 грн, що і підлягає відшкодуванню.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 01 серпня 2018 року скасувати, заочне рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 13 квітня 2016 року залишити в силі.

Стягнути з Фермерського господарства "Агродвір "Бродецьке" на користь ОСОБА_3 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 661,44 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді В. О. Кузнєцов

С. О. Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик