Історія справи

Постанова КЦС ВП від 02.08.2023 року у справі №462/5026/21
Постанова КЦС ВП від 02.08.2023 року у справі №462/5026/21
Постанова КЦС ВП від 02.08.2023 року у справі №462/5026/21

Постанова

Іменем України

02 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 462/5026/21

провадження № 61-3774св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України,

треті особи: Первинна профспілкова організація Національного природного парку «Північне Поділля», Національний природний парк «Північне Поділля», Професійна спілка працівників атомної енергетики та промисловості України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України на постанову Львівського апеляційного суду від 02 березня 2023 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, треті особи: Первинна профспілкова організація Національного природного парку «Північне Поділля», Національний природний парк «Північне Поділля», Професійна спілка працівників атомної енергетики та промисловості України, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просивпоновити його на роботі на посаді директора в Національному природному парку «Північне Поділля» (далі - НПП «Північне Поділля»), стягнути з Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 лютого 2021 року до дня поновлення на роботі.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що 09 квітня 2019 року Міністерство екології та природних ресурсів України уклало з ним контракт № 4/2019 про призначення його на посаду директора Національного природного парку «Північне Поділля», про що видало відповідний наказ № 122-о про призначення.

04 грудня 2020 року Первинна профспілкова організація Національного природного парку «Північне Поділля» (далі - ППО НПП «Північне Поділля») звернулася до Міністерства екології та природних ресурсів України з безпідставною вимогою про розірвання контракту з ним як директором парку, зазначивши, що дана вимога не розглянута та виконана раніше, зокрема, згідно вимоги ППО НПП «Північне Поділля» від 18 лютого 2020 року.

Наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 27 січня 2021 року № 27-0 його звільнено з посади директора НПП «Північне Поділля» на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації за статтею 45 КЗпП України.

Своє звільнення з роботи ОСОБА_1 вважав безпідставним, оскільки ППО НПП «Північне Поділля» не підписувала діючий, на той час, колективний договір з адміністрацією НПП «Північне Поділля», а Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України не повинно було розглядати дану вимогу профспілки.

Крім того, Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України не надало йому своєчасно ознайомитися з вимогою ППО НПП «Північне Поділля» від 04 грудня 2020 року № 32 щодо розірвання контракту з ним. Його копію він отримав після свого звільнення з роботи 18 лютого 2021 року, тому не мав змоги вчасно звертатися до суду з позовом про оскарження даної вимоги ППО НПП «Північне Поділля».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Залізничний районний суд м. Львова рішенням від 29 липня 2022 року у задоволенні позову відмовив.

Рішення суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 у встановлений статтею 45 КЗпП України строк не оскаржив рішення профспілки, в якому порушено вимогу про розірвання трудового договору (контракту), через порушення позивачем трудового законодавства, яке стало підставою для звернення профспілки до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, яке своїм рішенням звільнило позивача із займаної посади.

Позивач посилається на необізнаність щодо вимоги, проте не оскаржив її після отримання копії 18 лютого 2021 року, тоді як із даним позовом звернувся до суду лише 20 липня 2021 року, і протягом розгляду даної справи, коли текст зазначеної вимоги був предметом судового розгляду.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що належним способом захисту керівника, щодо якого подано вимогу про звільнення, є оскарження до суду саме рішення виборного органу первинної профспілкової організації.

Разом з тим, позивач своїм правом на оскарження такого рішення у порядку, визначеному частиною другою статті 45 КЗпП України, не скористався, відповідно Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України було зобов`язане виконати вимогу виборного органу профспілки щодо звільнення директора НПП «Північне Поділля» із займаної посади.

При цьому, Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України довело, що підставою звільнення є вимога профспілки підприємства, яка обґрунтована порушенням позивачем вимог трудового законодавства.

Вказані висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 04 листопада 2020 року у справі № 158/131/19.

Враховуючи наведене, за наявності чинного рішення ППО НПП «Північне Поділля» про вимогу звільнити ОСОБА_1 , дії відповідача щодо звільнення позивача з посади директора НПП «Північне Поділля» є правомірними, так як відповідають вимогам частини першої статті 45 КЗпП України.

Львівський апеляційний суд постановою від 02 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 29 липня 2022 року скасував та ухвалив нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнив.

Поновив ОСОБА_1 на посаді директора НПП «Північне Поділля» з 28 січня 2021 року.

Стягнув з Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06 лютого 2021 року до 02 березня 2023 року в сумі 183 095,55 грн

Сума виплат зазначена без урахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Апеляційний суд виходив з того, що в порушення вимог статей 45 149 КЗпП України роботодавець не надіслав ОСОБА_1 копії цієї вимоги для реалізації права на її оскарження, а тому останній не міг оскаржити її до суду у визначений законом строк.

Про вимогу Профспілки від 04 грудня 2020 року та наведені факти порушення трудового законодавства ОСОБА_1 довідався лише 18 лютого 2021 року, після свого звільнення з роботи, а тому доцільність в оскарженні такої вимоги вже відпала, оскільки ця вимога була реалізована шляхом видання наказу Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 27 січня 2021 року № 27-0.

Оскільки звільнення позивача проведено з порушенням вимог трудового законодавства, то є підстави для поновлення позивача на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Кількість днів вимушеного прогулу з 06 лютого 2021 року (така вимога позивача) по 02 березня 2023 року становить 518 днів, за вказаних обставин з Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 183 095,55 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2023 року Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 02 березня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Заявник вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 158/131/19.

На підтвердження порушення ОСОБА_1 численних норм трудового законодавства під час перебування на посаді директора НПП «Північне Поділля» надані вимоги ППО НПП «Північне Поділля» від 18 лютого 2020 року № 8 та від 04 грудня 2020 року № 32, припис Головного управління Держпраці у Львівській області від 23 вересня 2020 року, судові рішення у справах № 439/1296/20, № 439/1911/20, № 439/1174/20, № 439/260/21, № 439/261/21. При цьому, відповідно до постанов Головного управління Держпраці у Львівській області від 04 березня 2020 року та від 12 лютого 2021 року ОСОБА_1 надавався строк на усунення, виявлених під час попередніх перевірок, порушень трудового законодавства, однак позивачем не було вжито відповідних заходів, внаслідок чого на НПП «Північне Поділля» накладено штрафи. Проте, апеляційним судом вказані обставини не були враховані.

Крім того, стаття 45 КЗпП України не містить обов`язку відповідача направляти копію зазначеної вимоги ОСОБА_1 .

Разом з тим, висновок апеляційного суду про те, що вимоги ППО НПП «Північне Поділля» залишені без розгляду не відповідає дійсності та не підтверджується жодним доказом.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін.

Вказує те, що надані відповідачем документи не мають прямого стосунку до предмета позову, оскільки вони не згадані в тексті вимоги ППО НПП «Північне Поділля» про звільнення позивача і не могли бути підставою для його звільнення з роботи відповідно до статті 45 КЗпП України.

Про вимогу ППО НПП «Північне Поділля» від 04 грудня 2020 року та наведені факти порушення трудового законодавства ОСОБА_1 дізнався 18 лютого 2021 року, тобто після свого звільнення з роботи, а тому доцільність в оскарженні такої вимоги вже відпала, оскільки ця вимога була реалізована шляхом видання наказу про звільнення.

В порушення статей 45 149 КЗпП України відповідач без попередження, без отримання від позивача письмових пояснень з приводу можливих порушень трудового законодавства, без ознайомлення із самим текстом вимоги ППО НПП «Північне Поділля», звільнив ОСОБА_1 , чим позбавив його законного права оскаржити дану вимогу ППО НПП «Північне Поділля».

Позивач вважає, що прийняття рішення про його звільнення суперечить статті 43 Конституції України, частині 1 статті 6, статтям 8, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтям 45 147 149 КЗпП України, пункту 22 постанови Кабінету Міністрів України «Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору» від 19 березня 1994 року № 170 та пункту 27 контракту від 09 квітня 2019 року № 4/2019 про призначення ОСОБА_1 на посаду директора НПП «Північне Поділля».

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 23 березня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Залізничного районного суду м. Львова.

Справа № 462/5026/21 надійшла до Верховного Суду 10 квітня 2023 року.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 липня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 09 квітня 2019 року № 122-О ОСОБА_1 призначено на посаду директора НПП «Північне Поділля».

18 лютого 2020 року відбулися збори ППО НПП «Північне Поділля», на яких розглядалося питання про порушення позивачем трудового законодавства, а також прийнято рішення вимагати від Міністра енергетики та захисту довкілля України ОСОБА_3 розірвання контракту з директором НПП «Північне Поділля» ОСОБА_1 на підставі статті 45 КЗпП України та направити дане звернення йому та Атомпрофспілці. Така вимога скерована міністерству листом від 18 лютого 2020 року № 8.

Міністерством енергетики та захисту довкілля України директору НПП «Північне Поділля» ОСОБА_1 направлено лист від 25 лютого 2020 року № 26/1.9-22.2-4783 для надання пояснень у зв`язку з розглядом звернення ППО НПП «Північне Поділля» від 18 лютого 2020 року № 8 щодо неправомірних, на думку заявників, дій керівництва, на що листом від 26 лютого 2020 року № 87 ОСОБА_1 надано міністерству пояснення (т. 1 а. с. 88-90).

Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» від 27 травня 2020 року № 425 Міністерство енергетики та захисту довкілля України перейменовано на Міністерство енергетики України та утворено Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України.

Листом від 04 грудня 2020 року № 32 профспілковий комітет ППО НПП «Північне Поділля» звернувся до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів Україниз вимогою про розірвання контракту з директором НПП «Північне Поділля» ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням останнім вимог статей 12, 13 Закону України «Про колективні договори та угоди», статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та статей 243 245 КЗпП України.

27 січня 2021 року наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України № 27-О позивача звільнено з посади директора НПП «Північне Поділля» на підставі статті 45 КЗпП України на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації.

Підставами для звільнення з роботи були: доповідна записка директора Департаменту природно-заповідного фонду Арустамяна Е. М. від 18 січня 2021 року № 11-01/67ВН-21, лист Професійної спілки працівників атомної енергетики та промисловості України від 06 липня 2020 року № 01-17-184, лист ППО НПП «Північне Поділля» від 04 грудня 2020 року № 32 (т. 1 а. с. 50).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У пункті 4 частини першої статті 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору є: розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38 39 КЗпП України), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40 41 КЗпП України) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45 КЗпП України).

Відповідно до статті 45 КЗпП України на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує законодавство про працю, про колективні договори і угоди, Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Якщо власник або уповноважений ним орган, або керівник, стосовно якого пред`явлено вимогу про розірвання трудового договору, не згоден з цією вимогою, він може оскаржити рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) до суду у двотижневий строк з дня отримання рішення. У цьому разі виконання вимоги про розірвання трудового договору зупиняється до винесення судом рішення.

У разі, коли рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) не виконано і не оскаржено у зазначений строк, виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) у цей же строк може оскаржити до суду діяльність або бездіяльність посадових осіб, органів, до компетенції яких належить розірвання трудового договору з керівником підприємства, установи, організації.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 247 КЗпП України виборний орган первинної профспілкової організації приймає рішення про вимогу до власника або уповноваженого ним органу розірвати трудовий договір (контракт) з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», законодавство про працю, не виконує зобов`язань за колективним договором, допускає інші порушення законодавства про колективні договори.

Правове становище професійних спілок, їх статус та повноваження регулюються Кодексом законів про працю України, Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Працівники мають право, зокрема, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку. Первинні профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях та їх структурних підрозділах представляють інтереси своїх членів і захищають їх трудові, соціально-економічні права та інтереси. Первинні профспілкові організації здійснюють свої повноваження через утворені відповідно до статуту (положення) виборні органи, а в організаціях, де виборні органи не утворюються, - через профспілкового представника, уповноваженого згідно із статутом на представництво інтересів членів професійної спілки, який діє в межах прав, наданих Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та статутом професійної спілки (стаття 2, частини перша, друга статті 246 КЗпП України).

Права професійних спілок, їх об`єднань визначаються Конституцією України, Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами (стаття 244 КЗпП України).

За змістом частини першої статті 2 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки.

Правові й організаційні засади функціонування системи заходів з вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), здійснення взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними врегульовано Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».

Встановлені цим Законом норми поширюються на найманих працівників та організації, утворені ними відповідно до законодавства для представництва і захисту їх інтересів, і на роботодавців, організації роботодавців та їх об`єднання.

Судом першої інстанції встановлено, що у НПП «Північне Поділля»діє первинна профспілкова організація.

Листом від 04 грудня 2020 року № 32 профспілковий комітет ППО НПП «Північне Поділля» звернувся до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів Україниз вимогою про розірвання контракту з директором НПП «Північне Поділля» ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням останнім вимог статей 12, 13 Закону України «Про колективні договори та угоди», статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та статей 243 245 КЗпП України.

27 січня 2021 року наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України № 27-О позивача звільнено з посади директора НПП «Північне Поділля» на підставі статті 45 КЗпП України на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації.

Підставами для звільнення з роботи були: доповідна записка директора Департаменту природно-заповідного фонду Арустамяна Е. М. від 18 січня 2021 року № 11-01/67ВН-21, лист Професійної спілки працівників атомної енергетики та промисловості України від 06 липня 2020 року № 01-17-184, лист ППО НПП «Північне Поділля» від 04 грудня 2020 року № 32 (т. 1 а. с. 50).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 в установлений статтею 45 КЗпП України строк не оскаржив прийняте рішення ППО НПП «Північне Поділля», в якому порушено вимогу про розірвання трудового контракту з ОСОБА_1 та про порушення позивачем трудового законодавства, яке стало підставою для звернення ППО НПП «Північне Поділля» до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України щодо звільнення позивача, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову. При цьому, судом першої інстанції встановлено, що вимога ППО НПП «Північне Поділля» обґрунтована порушенням позивачем законодавства про працю.

Доводи позивача про те, що його звільнення проведено відповідачем з порушенням вимог трудового законодавства колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки ОСОБА_1 в установлений статтею 45 КЗпП України строк не оскаржив прийняте рішення ППО НПП «Північне Поділля», а тому звернення з цим позовом до суду є передчасним.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що за наявності чинного рішення ППО НПП «Північне Поділля» про вимогу звільнити ОСОБА_1 , дії відповідача щодо звільнення позивача з посади директора НПП «Північне Поділля» згідно з наказом від 27 січня 2021 року № 27-О є правомірними, оскільки відповідають вимогам частині першій статті 45 КЗпП України.

Схожі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 158/131/19.

Таким чином апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що звільнення позивача проведено з порушенням вимог трудового законодавства, тому є підстави для поновлення його на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження, тому оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Суд першої інстанції, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, правильно застосував норми матеріального права, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Постанова апеляційного суду не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені повно, але апеляційним судом допущено помилку в застосуванні норм матеріального та процесуального права, судове рішення апеляційного суду, відповідно до статті 413 ЦПК України, підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На підставі пункту 1 частини другої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно із висновком викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) «позивач звільнена від сплати судового збору за вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах».

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки на підставі Закону України «Про судовий збір» ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору та касаційну скаргу задоволено, то понесені Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України судові витрати у вигляді судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 5 477,91 грн ((183 095,55 х 1 % х 200 %) + (2 270 х 0,4 х 200 %)) необхідно компенсувати за рахунок держави.

Керуючись статтями 400 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного суду від 02 березня 2023 року скасувати та залишити в силі рішення Залізничного районного суду м. Львова від 29 липня 2022 року.

Компенсувати Міністерству захисту довкілля та природних ресурсів України за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 5 477 (п`ять тисяч чотириста сімдесят сім) грн 91 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді С. О. Карпенко

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. В. Пророк