Постанова

Іменем України

02 липня 2020 року

м. Київ

справа № 337/4725/18

провадження № 61-17010 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;

представник позивачів - адвокат Новіков Ігор Олександрович;

відповідач - Запорізька міська рада;

представник відповідача - Дитяткова Алла Григорівна;

третя особа - міське комунальне підприємство «Основаніє»;

представник третьої особи - ОСОБА_3 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_4 - на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 25 березня 2019 року у складі судді Кучерука І. Г. та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Кримської О. М., Дашковської А. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Запорізької міської ради про визнання на набувальною давністю права власності на нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що 06 січня 1971 року квартира АДРЕСА_1 була видана матері (бабусі) позивачів - ОСОБА_5 , яка на той час працювала у КП «ВРЕЖО № 6», ЖЕК № 17, що підтверджується ордером від 06 січня 1971 року № 118. Зазначали, що працюючи у КП «ВРЕЖО № 6» в період з 21 вересня 1971 року по 24 серпня 1985 року ОСОБА_5 мала право на отримання вказаної квартири у власність, але не встигла оформити документи та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після її смерті в квартирі проживали ОСОБА_1 (син), ОСОБА_6 (син), його дружина ОСОБА_7 та їх дитина ОСОБА_2

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 листопада 1994 року змінено умови договору найму жилого приміщення - квартири АДРЕСА_1 та виділено ОСОБА_7 з неповнолітньою дитиною кімнату, площею 12,7 кв. м, а ОСОБА_6 та ОСОБА_1 - кімнату, площею 16,5 кв. м, з укладанням окремих договорів найму на вказані кімнати.

Зазначали, що на даний час у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають: в кімнаті № 5, площею 12,7 АДРЕСА_3 , ОСОБА_6, в кімнаті № 6 , площею 16,5 кв. м, яка складає 14/25 частин квартири, - ОСОБА_1 .

Вказували, що з метою отримання квартири у власність шляхом приватизації звертися до МКП «Наше місто» із відповідною заявою, на що 27 серпня 2017 року отримали відповідь, що приватизація вказаної квартири є неможливою, оскільки вона є службовою і щоб отримати рішення про її виключення із числа службових, особа, яка отримала право на її отримання, повинна особисто звернутись із заявою щодо виключення квартири із числа службових, що є неможливим у зв`язку зі смертю ОСОБА_5 .

Зазначали, що проживають у цій квартирі, сплачують комунальні послуги, проте, не можуть отримати її у власність в порядку приватизації, оскільки квартира має статус службового житла.

Ураховуючи викладене, посилаючись на вимоги статті 344 ЦК України, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили суд визнати квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 47,2 кв. м, житловою площею 29,2 кв. м, їх спільною частковою власністю, визнати за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на 14/25 частин, а за ОСОБА_2 - на 11/25 частин вказаної квартири, яка належала Запорізькій міській раді.

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 31 січня 2019 року до участі у розгляді справи третьою особою залучено міське комунальне підприємство «Основаніє» (далі - МКП «Основаніє»).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 25 березня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачі були вселені в спірне житло як члени сім`ї наймача ОСОБА_5 , яка отримала вказане житло на підставі ордеру у зв`язку із перебуванням у трудових відносинах із житловим органом міської ради, тобто, отримала квартиру у користування, на час вселення наймач і члени її сім`ї знали про відсутність у них підстав для набуття права власності, тому позивачі не є добросовісними набувачами і підстав, з якими закон пов`язує визнання права власності в порядку статті 344 ЦК України, немає.

Короткий зміст судового рішення апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 06 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 25 березня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що власником квартири АДРЕСА_1 є АДРЕСА_5 , вказана квартира є службовою квартирою МКП «Основаніє» та перебуває в оперативному управлінні підприємства, а позивачі приживали у спірній квартирі та користувалися нею як члени сім`ї наймача ОСОБА_5 , а тому таке володіння майном не може вважатися безтитульним, що унеможливлює задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2019 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 337/4725/18 із Хортицького районного суду м. Запоріжжя.

У жовтні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 червня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясуванно фактичні обставини справи. Вважає, що ОСОБА_5 , якій було надано спірну квартиру, повністю її відпрацювала та мала право на отримання квартири у власність шляхом приватизації, але не встигла оформити документи у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивачі впевнені, що спірна квартира насправді виключена з числа службових, оскільки власник майна жодного разу, починаючи з моменту смерті ОСОБА_5 , не звернувся до них з вимогою про звільнення майна. Суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно відмовили у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 безперервно, відкрито та добросовісно володіють спірною квартирою більше ніж десять років, сплачують комунальні послуги. Суди не врахували вказані факти та неповно з`ясували обставини справи, що призвело до ухвалення помилкового рішення.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради депутатів трудящих м. Запоріжжя від 24 грудня 1970 року № 404/1 квартира АДРЕСА_1 зарахована до числа службових та закріплена за домоуправлінням № 17 міськжитлуправлінням (а. с. 18).

Встановлено, що двірнику ОСОБА_5 ЖЕК № 17 видав ордер від 06 січня 1971 року № 118 на право зайняття службової квартири АДРЕСА_1 (а. с. 17).

Зі змісту архівної довідки від 28 серпня 2017 року № 91-ок, виданої МПК «Основаніє», ОСОБА_5 21 вересня 1971 року прийнята двірником ЖЕК № 17 та 24 серпня 1985 року звільнена за власним бажанням (а. с. 16).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла (а. с. 15).

Відповідно до довідки Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради від 20 вересня 2017 року за № 01-22/01/3530, ОСОБА_5 була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 з 12 жовтня 1971 року по 23 березня 1990 року (а. с. 52).

Відповідно до архівної довідки від 21 серпня 2017 року № 146, виданої МПК «Основаніє», в документах архівного фонду ВП КП «ВРЕЖО № 6», відомостей щодо надання ОСОБА_5 службового житла - квартири АДРЕСА_1 за період з 1971 року по 1985 рік не виявлено (а. с. 53).

Відповідно до рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 листопада 1994 року змінено умови договору найму жилого приміщення - квартири АДРЕСА_1 та виділено ОСОБА_7 з неповнолітньою дитиною кімнату, площею 12,7 кв. м, а ОСОБА_6 та ОСОБА_1 - кімнату, площею 16,5 кв. м, з укладанням окремих договорів найму на вказані кімнати (а.с.19).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_6 (а. с. 20).

Згідно інформації, наданої МПК «Основаніє» 15 січня 2019 року № 20/01-04, власником квартири АДРЕСА_1 є Запорізька міська рада, вказана квартира є службовою квартирою МКП «Основаніє» та перебуває в оперативному управлінні підприємства (а. с. 49).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно із статтею 328 ЦК України набувальна давність є однією із підстав набуття права власності.

Норми права інституту набувальної давності регулюють один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередньому титулі права власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналіз категорії добросовісності заволодіння майном як умови набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України дає підстави для висновку, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного права, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно реалізовувати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки. При вирішенні таких спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном). Добросовісний володілець майна у момент заволодіння ним не знає (не може і не повинен знати) про неправомірність такого заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для набуття права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка у подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх наведених умов у сукупності.

Відсутність добросовісності у позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбаченістаттею 344 ЦК України.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).

При вирішенні спорів, пов`язаних з набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не ґрунтується на жодній правовій підставі володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18).

У постанові від 27 червня 2019 року у справі № 175/2338/16-ц (провадження № 61-2017св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду визначив, що за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Установивши, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 були вселені в спірне житло як члени сім`ї наймача ОСОБА_5 , яка отримала вказане житло на підставі ордеру у зв`язку із перебуванням у трудових відносинах із житловим органом міської ради, тобто отримала квартиру у користування, квартира має статус службового житла, на час вселення наймач і члени її сім`ї розуміли, що вони володіють чужою річчю та у них немає правових підстав для набуття права власності на квартиру, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що позивачі не є добросовісними набувачами і підстави, з якими закон пов`язує визнання права власності в порядку статті 344 ЦК України, відсутні.

Доводи касаційної скарги стосовно належного користування квартирою, а також оплати спожитих комунальних послуг не спростовують правильності оскаржуваних судових рішень, оскільки лише факт проживання позивачів у спірній квартирі, утримання її в належному стані та здійснення оплати за житлово-комунальні послуги не є підставою для виникнення у них права власності за набувальною давністю.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними тим доводами, які були викладені в апеляційній скарзі, та перевірялися судом апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду цього спору.

Таким чином, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявників, при цьому враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення суду першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 25 березня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович