Історія справи

Постанова

Іменем України

01 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 741/1543/17

провадження № 61-21797св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «НИВА 2008»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на ухвалу Носівського районного суду Чернігівської області від 02 листопада 2017 року у складі судді Дикого В. М. та постанову апеляційного суду Чернігівської області від 12 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Вінгаль В. М., Губар В. С., Онищенко О. І.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю «НИВА 2008» (далі - ТОВ «НИВА 2008») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про розірвання договорів безпроцентної позики та стягнення з відповідача заборгованості за договорами, що становить 253 210,00 грн та 30 % річних за договорами, що становить 81 201 грн та судовий збір.

Ухвалою судді Носівського районного суду Чернігівської області від 02 листопада 2017 року задоволено частково заяву ТОВ «НИВА 2008» про забезпечення позову. Накладено арешт на житловий будинок загальною площею 159,6 кв. м, житловою площею 58,3 кв. м, розташований АДРЕСА_1, власником якого є ОСОБА_4 шляхом заборони здійснювати його відчуження будь-яким способом.

Ухвалу районного суду мотивовано тим, що накладення арешту на житловий будинок шляхом заборони здійснювати його відчуження будь-яким способом є співмірним заявленим позовним вимогам та забезпечить виконання рішення.

Постановою апеляційного суду Чернігівської області від 12 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_6 залишено без задоволення, а ухвалу судді Носівського районного суду Чернігівської області від 02 листопада 2017 року без змін.

Погоджуючись з ухвалою районного суду апеляційний суд зазначив, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на належний відповідачу житловий будинок може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у майбутньому у разі задоволення позову.

У квітні 2018 року ОСОБА_4 та ОСОБА_6 звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Носівського районного суду Чернігівської області від 02 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Чернігівської області в частині арешту всього будинку та ухвалити нове рішення, яким заяву позивача задовольнити частково, заборонивши відчуження 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1. Застосувати зустрічне забезпечення, зобов'язавши ТОВ «НИВА 2008» внести на депозитний рахунок суду грошові кошти у розмірі, визначеному судом.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 та ОСОБА_6 посилаються на те, що суд накладаючи арешт на житловий будинок, не взяв до уваги, що вказане нерухоме майно є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а також їх син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, має право на 1/3 частку вказаного будинку.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що у справі заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості за договорами безпроцентної позики, що становить 253 210,00 грн та 30 % річних, що становить 81 201 грн.

Суди дійшли висновку, що існує реальна загроза того, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав й інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до статті 151 ЦПК України, у редакції чинній на момент розгляду місцевим судом заяви про забезпечення позову, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до статті 149 чинного ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, встановивши, що між сторонами існує спір щодо стягнення заборгованості з урахуванням співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, збалансованості інтересів сторін, з метою гарантування реального виконання рішення суду у разі задоволення позову, дійшов обґрунтованого висновку про застосування обраного заходу забезпечення позову.

Доводи касаційної скарги про те, що суд наклав арешт на майно, на яке за законом має право дружина відповідача та його неповнолітній син, необґрунтовані, оскільки судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстровані за ОСОБА_4

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переоцінка доказів у справі виходить за межі повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

За таких обставин оскаржувана ухвала районного суду про забезпечення позову, залишена без змін постановою апеляційного суду, постановлена з додержанням норм процесуального права, передбачені законом підстави для її скасування відсутні.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу районного та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Ухвалу Носівського районного суду Чернігівської області від 02 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Чернігівської області 12 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В.М. Коротун

М.Є. Червинська