ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2025 року

м. Київ

справа № 359/4662/23

провадження № 61-952св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , від імені якої діє адвокат Рябко Сергій Олександрович, на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року,

Зміст заявлених позовних вимог

1. У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_3 , про визнання будинку та земельної ділянки спільною сумісною власністю та визнання права власності на 1/2 частку в нерухомому майні.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що з 15 березня 1975 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , який було розірвано на підставі рішення Солом`янського районного суду м. Києва

від 17 вересня 2010 року.

3. Зазначала, що 28 вересня 2010 року за ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно було зареєстровано право власності на садовий будинок за адресою:

АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, та після його смерті приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б. С. була відкрита спадкова справа щодо майна померлого № 69611931.

5. Посилалася на те, що 20 квітня 2023 року вона звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Погорелова Б. С. з метою отримання свідоцтва на частку в спільному майні подружжя, а саме у садовому будинку. Однак, нотаріус повідомив, що це неможливо, оскільки право власності на садовий будинок зареєстровано за померлим у день набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу.

6. Зазначала, що садовий будинок, що увійшов до складу спадщини, відкритої після смерті ОСОБА_5 , є їхнім спільним сумісним майном, оскільки його було побудовано під час шлюбу за спільні кошти та спільними зусиллями подружжя. Зокрема зазначає, що будівництво велося майже 20 років, починаючи з

1995-1996 року. Будинок будувався в інтересах сім`ї, для спільного проживання, як заміський будинок. Будівельні матеріали та сплата будівельних робіт проводилась за спільні сімейні кошти. Користуватись будинком подружжя почало майже одразу після зведення «коробки», облаштовуючи одну кімнату і потім поступово розширюючись і добудовуюсь. Так у 2005-2006 роках вони проводили зовнішнє оздоблення, будували лазню. Також під час шлюбу по завершенню будівництва приватного будинку на підтвердження завершення будівництва було отримано технічний паспорт БТІ.

7. З урахуванням вимог статей 60 69 70 Сімейного кодексу України, вважала, що садовий будинок є спільною сумісною власністю подружжя, а тому підлягає поділу в рівних частках. Крім того, посилаючись на положення статті 377 Цивільного кодексу України та частини першої статті 120 Земельного кодексу України, за нею має бути визнано право власності на 1/2 частини земельної ділянки, на якій розташований спірний житловий будинок.

8. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд: визнати садовий будинок та земельну ділянку площею 0,120 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , спільною сумісною власністю її та ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за нею право власності на 1/2 частину садового будинку та земельної ділянки площею 0,120 га, розташованих за адресою:

АДРЕСА_2 .

Стислий виклад позиції відповідача

9. ОСОБА_3 заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Зазначала, що шлюб між позивачкою та померлим ОСОБА_5 було розірвано рішенням Солом`янського районного суду м. Києва, яке набрало законної сили

28 вересня 2010 року. Під час вирішення питання про розірвання шлюбу судом було встановлено, що шлюбні відносини та спільне господарство сторонами не підтримуються більше десяти років. ОСОБА_1 не заперечувала проти задоволення позову про розірвання шлюбу. Посилалася на відсутність доказів ведення ОСОБА_1 та ОСОБА_5 спільного господарства та здійснення будівництва спірного будинку. Зазначала, що починаючи з 2000 року ОСОБА_5 проживав окремо, і позивачка жодного разу не з`являвся на території будинку та не проводила з ним час, як подружжя. Більш того, протягом дванадцяти років після розірвання шлюбу ОСОБА_1 не зверталася з позовом про визнання будинку та земельної ділянки спільною сумісною власністю та визнання права власності на частку в нерухомому майні, що свідчить про пропуск нею позовної давності при зверненні до суду із позовом.

10. У заяві про застосування наслідків спливу позовної давності ОСОБА_3 посилалася на те, що ОСОБА_1 про порушення свого права на частину в спірному майні дізналася 28 вересня 2010 року, коли ОСОБА_5 оформив за собою право особистої приватної власності на будинок, відповідні документи щодо оформленого права власності були у неї.

11. ОСОБА_4 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_3 , посилався на безпідставність заявлених позовних вимог, з огляду на встановлені у рішенні Солом`янського районного суду м. Києва від 17 вересня 2010 року преюдиційні обставини щодо відсутності між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 шлюбних відносин та ведення спільного господарства більше десяти років. Вважав, що позивачкою не надано доказів здійснення будівництва будинку за її спільні з ОСОБА_5 кошти, доказів сплати за будівельні матеріали і будівельні роботи, сплати комунальних послуг. У період з 2004 року по 2010 рік ОСОБА_5 фактично перебував у цивільному шлюбі з ОСОБА_6 , яка проживала разом з ним однією сім`єю з 2004 по 2010 рік і вела з ним спільний побут. Крім того, після 2010 року в будинку було здійснено добудову двох кімнат та інших приміщень.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

12. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області

від 22 липня 2024 року задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

13. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний садовий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , є спільним майном подружжя позивачки ОСОБА_1 та померлого спадкодавця ОСОБА_5 . Разом з цим, відсутні правові підстави для визнання спільним сумісним майном подружжя земельну ділянку площею 0,12 га, на якій розташований спірний садовий будинок, з огляду на те, що вона була набута ОСОБА_5 у порядку приватизації. Вимоги щодо встановлення порядку користування земельною ділянкою позивачка не заявляла.

14. Водночас, з огляду на те, що позивачці було відомо, що спірний садовий будинок добудований та після розірвання шлюбу зареєстрований на ім`я ОСОБА_5 , відповідні документи, які підтверджували право власності ОСОБА_5 , знаходилися у ОСОБА_1 , доказів того, що померлий спадкодавець ОСОБА_5 визнавав право позивачки на частку у майні подружжя не встановлено, більш того позивачка не оспорювала видачу свідоцтва про право приватної власності на садовий будинок за померлим ОСОБА_5 та не зверталася з відповідним позовом про визнання спірного нерухомого майна спільною власністю подружжя та визнання права власності на частку у майні, суд вважав, що ОСОБА_1 пропустила строк позовної давності при зверненні до суду з цим позовом.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

15. Постановою Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

16. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2024 року в частині відмови у задоволенні вимог про визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину садового будинку за адресою:

АДРЕСА_2 , та витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , скасовано.

17. Ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким визнано за ОСОБА_1 право власності на садовий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , у розмірі 1/2 його частки.

18. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

19. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

20. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності підтверджуються факт будівництва спірного садового будинку під час шлюбу подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , що є підставою для висновку про те, що він є їхньою спільною сумісною власністю. Однак, вважав необґрунтованими висновки суду першої інстанції про необхідність відліку строку позовної давності з дати отримання ОСОБА_5 свідоцтва про право власності на нерухоме майно - 20 жовтня 2010 року. З огляду на те, що з часу розірвання шлюбу між ОСОБА_5 та позивачкою спору стосовно спірного нерухомого майна не було, правовстановлюючі документи на садовий будинок та ключі від вхідних дверей зберігаються у ОСОБА_1 , а померлий ОСОБА_5 на день смерті був зареєстрованим з позивачкою за однією адресою, відсутні правові підстави для застосування наслідків спливу позовної давності.

Узагальнені доводи касаційної скарги

21. 20 січня 2025 року ОСОБА_3 , від імені якої діє адвокат Рябко С. О., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року та змінити рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог з підстав, зазначених у касаційній скарзі, та змінити його шляхом зміни мотивувальної частини рішення суду з урахуванням доводів заявниці щодо відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад учасників справи, а також щодо розподілу судових витрат.

22. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17, від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц, від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 521/5435/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17, від 17 грудня 2019 року у справі № 641/1793/17, від 19 грудня 2019 року у справі № 916/1041/17, від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, від 20 січня 2021 року у справі № 203/2/19, від 24 березня 2021 року у справі № 1316/364/12, від 19 січня 2022 року у справі № 359/861/19, від 01 березня 2023 року у справі № 757/55549/17, від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки. Також вказує, що суди невірно встановили початок перебігу позовної давності (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

23. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій безпідставно вирішили заявлені позовні вимоги по суті, без залучення до участі у справі в якості відповідача сина померлого ОСОБА_5 - ОСОБА_4 .

24. Крім того, вважає, що апеляційним судом встановлено обставини справи на підставі доказів, у прийнятті яких було відмовлено (нотаріально посвідчена довіреність строком від 20 січня 2010 року). Водночас, не враховано преюдиційні обставини, встановлені Солом`янського районного суду м. Києва від 17 вересня 2010 року у справі № 2-2324-1/10, зокрема щодо відсутності у ОСОБА_1 та ОСОБА_5 фактичних шлюбних відносин та ведення спільного господарства протягом десяти років до вирішення питання про розірвання шлюбу. Також зазначає про порушення правил оцінки доказів.

25. Посилається на помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для висновку про пропуск позивачкою позовної давності при подачі позову у цій справі. Зауважує, що позивачці було відомо про порушення її права власності на спірне майно ще 28 вересня 2010 року, коли ОСОБА_5 після розірвання шлюбу оформив право приватної власності на спірний будинок, відповідні правовстановлюючі документи зберігалися у позивачки. ОСОБА_1 не користувалась спірним будинком, що підтверджували свідки.

26. Крім того, судами не було враховано, що після розірвання шлюбу між позивачкою та ОСОБА_5 площа спірного судового будинку була збільшена з 170,6 кв. м до 199,7 кв. м.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

27. Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 359/4662/23, витребувано матеріали цивільної справи з суду першої інстанції.

28. 14 квітня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

29. 25 лютого 2025 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат

Єркін М. М., через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на необґрунтованість скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.

30. Відзив на касаційну скаргу обґрунтований посиланням на те, що

ОСОБА_4 на момент відкриття провадження у справі був (малолітня особа), а тому реалізувати свої права в суді він міг тільки через свого законного представника - матір ОСОБА_3 , яка була залучена до участі у справі в якості співвідповідача.

31. Зауважує, що між нею та ОСОБА_5 було досягнуто згоди щодо користування майном, яке було набуто ними під час шлюбу і спорів стосовно його користуванням, в тому числі садовим будинком та земельною ділянкою, на якій він розташований, не було. Після розірвання шлюбу вона продовжувала користуватись садовим будинком, що не заперечувала ОСОБА_3 та підтвердили свідки, допитані судом.

32. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 17 вересня 2010 року про розірвання її з ОСОБА_5 шлюбу не містить преюдиційних обставин, оскільки судом не досліджувалось та не встановлювалась тривалість не проживання сторін однієї сім`єю, а лише викладено узагальнену позицію позивача щодо зазначеного.

33. Доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції принципу змагальності сторін вважає безпідставними.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

34. З 15 березня 1975 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 .

35. ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_1 та ОСОБА_5 народився син -

ОСОБА_2 .

36. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 17 вересня

2010 року у справі №2-2324-1/10 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 розірвано.

37. 13 березня 2016 року ОСОБА_5 зареєстрував шлюб з ОСОБА_3 .

38. ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_5 та ОСОБА_3 народився син -

ОСОБА_4 .

39. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 .

40. Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина та заведено спадкову справу №19/2022. Відповідно до спадкової справи спадкоємцями першої черги за законом, які прийняли спадщину є: син померлого від першого шлюбу з позивачкою - ОСОБА_2 ; вдова від другого шлюбу - ОСОБА_3 ; їх малолітній син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Заяви про прийняття спадщини було подано ОСОБА_3 - 25 серпня 2022 року, ОСОБА_2 -

09 лютого 2023 року. До складу спадщини увійшло наступне нерухоме майно: садовий будинок (спірний), розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який зареєстрований за померлим на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 3564 від 11 жовтня 2010 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Вишеньківської сільської ради від 28 вересня 2010 року № 378; дві земельні ділянки, одна з яких площею 0,060 га з цільовим призначенням - для ведення садівництва, розташована на території Бориспільського району, Вишеньківська сільська рада, СТ «Острів», що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯБ №142840, виданим 28 жовтня 2004 року на підставі рішення Бориспільської районної державної адміністрації Київської області від 29 вересня 2004 року № 797, та друга (спірна) земельна ділянка площею 0,12 га, з цільовим призначенням - для ведення садівництва, розташована території садівничого товариства «Острів», Бориспільського району, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серія ІІ-КВ № 062026, виданим 04 березня 2004 року на підставі рішення Вишеньківської сільської ради від 31 жовтня 1997 року №112.

41. Згідно з даними інвентаризаційної справи на садовий будинок

АДРЕСА_2 встановлено, що технічна інвентаризація садового будинку була проведена 22 вересня 2010 року та згідно з проведеним описом конструктивних елементів будинку та господарських споруд, зазначено, що на земельній ділянці побудовано: садовий будинок (2004) АІІ, льох Ж загальна площа 170,6 кв. м, сарай Б, літній душ В, теплиця Г, убиральня Д, баня Е, колонка питна К, яма вигрібна Л, огорожа №1. Усі надвірні споруди також 2004 року забудови. Будинок введено в експлуатацію у 2007 році. Згідно з даними поверхового плану садового будинку станом на 22 вересня 2010 року загальна площа будинку становить 170,6 кв. м.

42. Свідоцтво про право власності на нерухоме майно видано на ім`я померлого ОСОБА_5 11 жовтня 2010 року, 20 жовтня 2010 року проведено державну реєстрацію права власності.

43. Після смерті спадкодавця та колишнього чоловіка ОСОБА_5 , ОСОБА_1 звернулася приватного нотаріуса Погорєлова Б. С. з питання виділу частки у спільно набутому нерухомому майні подружжя та отримання свідоцтва на частку в спільному майні подружжя (колишнього подружжя) та отримала відповідь - лист від 20 квітня 2023 року № 26/01-16, відповідно до якого приватний нотаріус повідомив, що видати свідоцтво на частку в спільному майні подружжя (колишнього подружжя) неможливо у зв`язку з тим, що шлюб з ОСОБА_5 розірвано 17 вересня 2010 року (рішення набрало законної сили 28 вересня

2010 року), а свідоцтво № 3564 про право власності на нерухоме майно було видане 11 жовтня 2010 року. Для встановлення правового режиму спільного майна подружжя на заявлений садовий будинок ОСОБА_1 рекомендовано звернутися з відповідною позовної заявою до суду.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

44. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

45. Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

46. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

47. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

48. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

49. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

50. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

51. Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

52. Частинами першою та другою статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

53. Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

54. Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

55. Подібні положення містить і стаття 368 ЦК України.

56. Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

57. За правилами частини першої статті 69, частини першої статті 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

58. Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

59. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

60. Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17

та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року

у справі № 372/504/17-ц.

61. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені (постанова Верховного Суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18).

62. Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва, а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, - з моменту прийняття його до експлуатації, а в разі, коли право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, - з моменту державної реєстрації.

63. Згідно із частиною третьою статті 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

64. Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації та з моменту державної реєстрації права власності на нього. До цього, не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, а отже є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю та може бути предметом поділу між подружжям.

65. Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 27 травня 2015 року в справі № 6-159цс15, від 18 листопада 2015 року в справі № 6-388цс15, постановах Верховного Суду від 03 грудня 2018 року в справі № 525/511/16, від 20 лютого 2020 року в справі № 496/6067/15.

66. Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (постанова Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 363/4852/17).

67. У справі, що переглядається в касаційному порядку, суди попередніх інстанцій встановили, що будівництво спірного садового будинку та прийняття його в експлуатацію відбувалося під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у шлюбі. Водночас, державна реєстрація права власності на зазначене нерухоме майно була здійснена за ОСОБА_5 після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 .

68. Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що спірний садовий будинок є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , а тому підлягає поділу між ними з урахуванням рівності часток.

69. Здійснення державної реєстрації права власності на садовий будинок за ОСОБА_5 після набрання законної сили рішенням суду про розірвання його шлюбу з ОСОБА_1 не може бути підставою для позбавлення останньої права на частку у спільній сумісній власності подружжя.

70. Доводи касаційної скарги щодо відсутності належних, достатніх та допустимих доказів, які б підтверджували спільне будівництво спірного будинку, є необґрунтованими. З урахуванням того, що будівництво садового будинку та введення його в експлуатацію було здійснено у період перебування ОСОБА_5 та ОСОБА_1 у шлюбі, що підтверджено матеріалами інвентаризаційної справи на садовий будинок АДРЕСА_2 , рішенням виконавчого комітету Вишенської сільської ради від 28 вересня 2010 року № 378, а також показами допитаних у судовому засіданні свідків, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про не спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя на таке майно.

71. Доводи заявниці про встановлений в судовому рішенні факт відсутності ведення ОСОБА_5 та ОСОБА_1 спільного господарства протягом десяти років були предметом оцінки як суду першої, так і апеляційної інстанції. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 17 вересня 2010 року у справі

№ 2-2324-1/10 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу містить лише посилання на пояснення позивача щодо приблизного часу відсутності ведення спільного господарства між сторонами. Зазначене виключає можливість визнання такої обставини преюдиційною, про що правильно зазначили суди попередніх інстанцій.

72. Крім того, судом апеляційної інстанції було обґрунтовано відхилено доводи ОСОБА_3 щодо неможливості поділу спірного судового будинку з огляду на збільшення його площі після розірвання шлюбу.

73. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК України).

74. Не є об`єктом права власності новостворений об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, будівельного паспорта (схеми намірів забудови), оскільки внаслідок таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Такий об`єкт не підлягає поділу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі

№ 511/2303/19).

75. Встановивши, що згідно зі свідоцтвом про право власності та витягом з державної реєстрації прав, спірний будинок введено в експлуатацію, площею 170,6 кв. м, а доказів про отримання дозволу на здійснення реконструкції, введення в експлуатацію добудови до будинку суду не надано, судом правильно здійснено поділ спільного сумісного майна у розмірі, яке було побудовано колишнім подружжям ОСОБА_1 і ОСОБА_5 та зареєстровано в установленому законом порядку.

76. В частині доводів касаційної скарги щодо пропуску позивачкою позовної давності при зверненні до суду із позовом у справі, що переглядається в касаційному порядку, колегія суддів зауважує наступне.

77. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

78. Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

79. Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

80. Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

81. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

82. У частині другій статті 72 СК України та пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

83. Отже, початком перебігу позовної давності встановлено день, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.

84. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15 та постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 203/304/17.

85. Встановивши, що позивачка мала вільний доступ до спірного будинку, у неї зберігалися правовстановлюючі документи на нього та ключі від вхідних дверей, ОСОБА_5 за свого життя не оспорював її права на частку у спільному сумісному майні, суд апеляційної інстанції дійшов загалом обґрунтованого висновку про відсутність підстав для висновку про пропуск нею позовної давності при зверненні до суду після смерті ОСОБА_5 з позовом про поділ такого майна.

86. Доводи касаційної скарги про безпідставне встановлення фактичних обставин справи на підставі доказу, у прийнятті якого судом було відмовлено (нотаріально посвідчена довіреність від 20 січня 2010 року щодо права розпорядження земельною ділянкою, яка розташована території Садового товариства «Острів-4» Бориспільського району Київської області, а також об`єктами нерухомості, які знаходяться на ній), колегія суддів відхиляє.

87. При вирішенні питання про початок перебігу строку позовної давності суд апеляційної інстанції керувався встановленими обставинами щодо відсутності спору між позичкою та ОСОБА_1 щодо користування спірним будинок, наявності у ОСОБА_1 правовстановлюючих документів на будинок та ключів від вхідних дверей, а також реєстрацією місця проживання ОСОБА_5 за однією адресою з ОСОБА_1 , що у сукупності було правильно оцінено судом як відсутність спору між колишнім подружжям, зокрема щодо майнових питань.

88. Зазначення в тексті оскаржуваної постанови апеляційного даних про видачу 20 січня 2010 року ОСОБА_5 довіреності на ім`я ОСОБА_1 на право розпорядження земельною ділянкою та розташованими на ній об`єктами нерухомості, з відсилкою на пояснення позивачки, не вплинуло на надану правову оцінку іншим доказам, які у своїй сукупності підтверджуються факт відсутності спору між ОСОБА_1 та померлим ОСОБА_5 щодо поділу спірного садового будинку.

89. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

90. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

91. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

92. Суд апеляційної інстанції надав обґрунтовану правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, врахував фактичну поведінку сторін та померлого ОСОБА_5 та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

93. Доводи касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права, зокрема не залучення до участі у справі в якості відповідача малолітнього сина померлого ОСОБА_5 - ОСОБА_4 були правильно відхилені судом апеляційної інстанції.

94. Враховуючи малолітній вік ОСОБА_4 , прийняття участі у розгляді справи його законним представником ( ОСОБА_3 ) у статусі відповідача, а також реалізацію процесуального права на надання відповідних пояснень та заперечень щодо заявлених позовних вимог, з використанням професійної правничої допомоги, колегія суддів не знаходить правових підстав для скасування оскарженого судового рішення суду апеляційної інстанції виключно з цим підстав.

95. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

96. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні апеляційного суду, питання вмотивованості висновків суд, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.

97. Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують.

98. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

99. Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин та наданої правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, не суперечать висновкам Верховного Суду України та Верховного Суду, на які посилається заявниця у касаційній скарзі.

100. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

101. З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_3 , від імені якої діє адвокат Рябко С. О., які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення суду апеляційної інстанції.

102. Крім того, з огляду на відсутність самостійних доводів касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права в частині вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, а тому, ураховуючи положення частини першої статті 400 ЦПК України, справа в цій частині не переглядається в касаційному порядку.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 , від імені якої діє адвокат Рябко Сергій Олександрович, залишити без задоволення.

2. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області

від 22 липня 2024 року з урахуванням змін, внесених за результатами апеляційного перегляду, та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников

О. М. Осіян

В. В. Шипович