Постанова

Іменем України

01 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 760/1651/16-ц

провадження № 61-21792св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Київська міська рада,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондра Людмила Вікторівна,

особа, яка подала апеляційну та касаційну скаргу, - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва, у складі судді Усатової І. А., від 15 серпня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Панченка М. М., Слюсар Т. А., Волошиної В. М., від 30 жовтня 2019 року.

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондра Л. В., про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що він все своє життя був зареєстрований та фактично проживав зі спадкодавцем ОСОБА_3 у будинку АДРЕСА_1 . Після смерті матері він звернувся до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, але постановою нотаріуса від 06 листопада 2015 року йому було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку із відсутністю правовстановлюючого документа на будинок на ім`я спадкодавця.

Вказував, що будівлі були зведені самочинно його матір`ю у період до 05 серпня 1992 року, а тому, в силу Постанови Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення», ці об`єкти нерухомості перебували у її власністі.

Уточнивши позовні вимоги, позивач просив позов задовольнити, визнати за ним право власності на житловий будинок загальною площею 75,3 кв. м, житловою площею 44,5 кв. м, що складається: з коридору 1-1 площею 12,4 кв. м, санвузла 1-2 площею 9,5 кв. м, житлової кімнати 1-3 площею 22,4 кв. м, житлової кімнати 1-4 площею 8,9 кв. м, житлової кімнати 1-5 площею 13,2 кв. м, кухні 1-6 площею 8,9 кв. м, на підставі спадкування за заповітом. А також просив визнати за ним право власності на господарські будівлі: сарай «В» площею основи (забудови) 40 кв. м, сарай «Г» площею основи (забудови) 16,2 кв. м та вбиральню «Б» площею основи (забудови) 1,2 кв. м, що розташовані за тією ж адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Солом`янського районного суду міста Києва

від 15 серпня 2016 рокупозов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок, загальною площею 75,3 кв. м, житловою площею 44, 5 кв. м, що складається з: коридору 1-1,

площею 12,4 кв. м, санвузла 1-2, площею 9,5 кв. м, житлової кімнати 1-3, площею 22,4 кв. м, житлової кімнати 1-4, площею 8,9 кв. м, житлової

кімнати 1-5, площею 13,2 кв. м, кухні 1-6, площею 8,9 кв. м, з господарськими будівлями: сараєм В, площею основи (забудови) 40,0 кв. м, сараєм Г, площею основи (забудови) 16,2 кв. м, та вбиральнею Б, площею основи (забудови) 1,2 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що згідно технічного паспорту на будинок по АДРЕСА_1 від 18 квітня 2016 року всі будівлі за вказаною адресою зведені у період з 1984 по 1991 рік. Постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення» встановлено, порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва і не передбачено процедуру введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності, збудованих до 05 серпня 1992 року. Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуальних житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації права власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації. У технічному паспорті на житловий будинок у графі «рік побудови» зазначено 1984-1991 року. Спірний будинок з господарськими будівлями та спорудами побудовано до 05 серпня 1992 року, тобто спадкодавець ОСОБА_3 ще за свого життя набула право власності на вказане майно, яке після її смерті переходить у порядку спадкування відповідно до вимог статей 1216, 1218 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, а заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 15 серпня 2016 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при вирішенні спору судом першої інстанції на підставі повно з`ясованих обставинах справи встановлено, що житловий будинок, зведений у 1986-1989 роках належав ОСОБА_3 , а спірні господарські будівлі сарії «В» і «Г», а також туалет «Б» зведені в період з 1990 по 1991 рік, і зведені вони були на території земельної ділянки АДРЕСА_1 , яка перебувала у користуванні на час їх зведення ОСОБА_3 , які успадкував позивач, оскільки, в силу кадастрового плану земельної ділянки по АДРЕСА_1 вони розташовані на земельній ділянці, що відноситься до будівлі, успадкованої позивачем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційні скарзі ОСОБА_2 просить скасувати оскаржені судові рішення у частині визнання права власності на сарай «В» та сарай «Г» і ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що господарські будівлі сарай «В» площею 40, 0 кв. м та сарай «Г» площею 16, 2 кв. м у володінні та користуванні громадянина ОСОБА_1 або його спадкодавця ОСОБА_3 не перебували, а також не відносяться до садиби АДРЕСА_1 , а є приналежними до садиби АДРЕСА_2 спорудами, що підтверджується матеріалами справи. Апеляційним судом при новому розгляді, у порушення вимог статті 417 ЦПК України, не виконано вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 15 травня 2019 року у цій справі, не надано правової оцінки іншим доказам (документам), а також технічному паспорту будинковолодіння від 2006 року по АДРЕСА_2 , які спростовують доводи позивача про належність спадкодавцю спірних приміщень. Із дослідженого апеляційним судом технічного паспорту від 10 лютого 1989 року на житловий будинок АДРЕСА_1 неможливо в категоричній формі зробити висновок про відсутність спірних господарських будівель станом на 1989 рік, отже такий висновок апеляційного суду ґрунтується на припущеннях.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондра Л. В., про визнання права власності в порядку спадкування за законом, призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 посилається на те, що оскаржені позивачем судові рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, ухваленими із додержанням норм матеріального та процесуального права. Жодних доказів того, що спірні сараї належали ОСОБА_4 - ОСОБА_2 не надала. ОСОБА_2 успадкувала лише житловий будинок по АДРЕСА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 . Сарай побудовано на земельній ділянці, яка знаходилася в користуванні ОСОБА_3 , спадкоємцем якої він являється.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим відділом реєстрації смерті у м. Києві серія НОМЕР_2 від 24 квітня 2006 року, та свідоцтвом про народження ОСОБА_1 , виданим Жулянською сільрадою Києво-Святошинського району Київської області серія НОМЕР_4 від 24 серпня 1968 року.

Згідно довідки № 3821 від 16 жовтня 2015 року, виданої ЖЕД № 901 комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , з 27 липня 1955 року по день смерті, а зареєстрованою за вищевказаною адресою була з 08 лютого 1978 року по день смерті.

Будинковою книгою підтверджується факт проживання ОСОБА_3 у вищевказаному будинку.

Позивач був зареєстрований з 23 лютого 1989 року та фактично проживав з матір`ю в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті матері проживає і далі зі своєю сім`єю, що підтверджується копією паспорта ОСОБА_1 серії НОМЕР_5 , виданого Залізничним РУ ГУ МВС України 14 червня 2001 року, та довідкою форми-3 № 3820 від 16 жовтня 2015 року, виданою ЖЕД № 901 комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва».

Після смерті матері позивача ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) відкрилась спадщина, у зв`язку з чим позивач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини і заведення спадкової справи, однак отримав постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 06 листопада 2015 року, оскільки відсутній оригінал правовстановлюючого документу на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , а також відсутня реєстрація права власності за спадкодавцем.

Згідно інформаційної довідки Київського міського БТІ № 2082 від 27 жовтня 2015 року право власності на вказаний житловий будинок не зареєстровано.

Згідно архівної довідки № 06-04/1422 від 27 листопада 2015 року та «Плану строения по АДРЕСА_1» житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі записів у погосподарській книзі належить ОСОБА_3 .

Згідно технічного паспорту на вказаний будинок від 18 квітня 2016 року, виготовленого ФОП ОСОБА_5 , всі будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , побудовані з 1984 по 1991 рік. Житловий будинок, загальною площею 75, 3 кв. м, житловою площею 44, 5 кв. м, складається з коридору 1-1 площею 12,4 кв. м, санвузла 1-2 площею 9,5 кв. м, житлової кімнати 1-3 площею 22,4 кв.м, житлової кімнати 1-4 площею 8,9 кв. м, житлової кімнати 1-5 площею 13,2 кв. м, кухні 1-6 площею 8,9 кв. м, із господарськими будівлями: сараєм «В» площею основи (забудови) 40,0 кв. м, сараєм «Г» площею основи (забудови) 16,2 кв. м та вбиральнею «Б» площею основи (забудови) 1,2 кв. м.

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до заповіту, посвідченого секретарем Жулянської ради депутатів трудящих від 21 лютого 1977 року за реєстровим № 25, ОСОБА_6 , яка мешкала по АДРЕСА_1 , заповіла все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось і взагалі все те, що їй буде належати на день її смерті і на що за законом вона буде мати право, - своїй доньці ОСОБА_7 .

В подальшому частина земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яка перебувала у користуванні після смерті ОСОБА_6 , була розділена між її доньками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яка в 1972 році звела на виділеній їй земельній ділянці житловий будинок. Виконавчим комітетом Жулянської сільської ради затверджено акт прийомки нового будинку, побудованого ОСОБА_4 згідно плану.

Частині земельної ділянки, що була виділена у користування ОСОБА_4 , була надана адреса - АДРЕСА_2, а в подальшому АДРЕСА_2 , яка залишалась такою і на час розгляду справи.

Право власності ОСОБА_4 на житловий будинок АДРЕСА_2 підтверджується свідоцтвом про право власності, виданим Головним управлінням житлового забезпечення Київської міськдержадміністрації від 22 січня 2007 року.

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (тут і надалі у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

У відповідності до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з положеннями статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Статтею 392 ЦК України визначено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав, зокрема, в нотаріальному порядку.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Право власності на збудоване до набрання чинності вказаним Законом нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 червня 2012 року № 6-54цс12, постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 557/1209/16-ц.

До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення» (втратила чинність 30 грудня 2004 року) було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва, при цьому введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності, збудованих до 05 серпня 1992 року, не передбачалося.

Належним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами першою-другою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки позивач прийняв спадщину після смерті своєї матері, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , до складу якої увійшов житловий будинок, загальною площею 75,3 кв. м, житловою площею 44, 5 кв. м, із господарськими будівлями: сараєм «В», площею основи (забудови) 40,0 кв. м, сараєм «Г», площею основи (забудови) 16,2 кв. м, та вбиральнею «Б», площею основи (забудови) 1,2 кв. м, що знаходяться по АДРЕСА_1 .

Визнаючи за позивачем право власності на житловий будинок та спірні господарські будівлі (сараї), суди взяли до уваги архівну довідку № 06-04/1422 від 27 листопада 2015 року та «План строения по АДРЕСА_1 » від 10 лютого 1989 року, згідно яких зазначене в цих документах майно належить спадкодавцю ОСОБА_3 .

Згідно технічного паспорта на житловий будинок по АДРЕСА_1 від 18 квітня 2016 року всі будівлі, у тому числі сарай «В» та сарай «Г», були зведені в період з 1984 по 1991 рік.

Згідно витягу за № НВ-0003316182019 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку АДРЕСА_1 Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві указаній земельній ділянці площею 0,1000 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), 01 жовтня 2018 року присвоєно кадастровий номер 8000000000:72:526:0006. До указаного витягу долучено кадастровий план земельної ділянки по АДРЕСА_1 , на якому відображено житловий будинок та спірні сараї.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини підтверджують фактичне перебування у власності спадкодавця (матері позивача) спірних будівель.

При вирішенні спору апеляційним судом враховано висновки Верховного Суду у цій справі, викладені у постанові від 15 травня 2019 року (провадження № 61-41005св18), досліджено технічний паспорт від 10 лютого 1989 року на житловий будинок АДРЕСА_1 , у якому не зазначені господарські будівлі, на які позивач просить визнати за ним право власності.

При дослідженні вказаного технічного паспорту від 10 лютого 1989 року плану присадибної ділянки апеляційним судом встановлено, що зазначений план виконаний у спрощеному форматі, тобто, не на всю територію земельної ділянки АДРЕСА_1 , що відображено на плані.

У зазначеному технічному паспорті відсутнє позначення тієї частини території, на якій повинні графічно і пропорційно бути відображені спірні господарські будівлі, які, у свою чергу, чітко позначені на технічних паспортах від 24 вересня 2015 року та від 18 квітня 2016 року.

Оцінивши у сукупності надані сторонами докази, апеляційний суд виходив із того, що технічний паспорт від 10 лютого 1989 року на житловий будинок АДРЕСА_1 беззаперечно не підтверджує відсутність спірних господарських будівель станом на 1989 рік.

Згідно технічного паспорту від 18 квітня 2016 року спірні господарські будівлі (сараї «В» і «Г», а також туалет «Б») зведені в період з 1990 року по 1991 рік.

Заявник ОСОБА_2 не довела, що спірні приміщення (сараї «В» і «Г»), успадковані нею після смерті ОСОБА_4 , належали спадкодавцю за життя, відносяться до будинковолодіння по АДРЕСА_2, а отже належать їй на праві власності.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували до правовідносин нормиматеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку про задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлені з порушенням норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 15 серпня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович