Постанова

Іменем України

30 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 559/1037/16-к

провадження № 51- 3612км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Короля В.В.,

суддів Марчук Н.О., Огурецького В.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Батка Є.І.,

прокурора Деруна А.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 13 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 20 червня 2017 року щодо ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016180040000186, за обвинуваченням

ОСОБА_1, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Баку Азербайджанської Республіки, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 13 квітня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк дев'ять років.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 25 лютого 2016 року до дня набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 20 червня 2017 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він 22 лютого 2016 року приблизно о 20-ій годині, перебуваючи в приміщенні квартири АДРЕСА_1, на ґрунті побутової сварки, з метою спричинення тяжких тілесних ушкоджень умисно завдав ОСОБА_2 не менше трьох ударів долонею в область лівої сторони обличчя, а потім наніс їй ще не менше чотирьох ударів кулаками та ногами в область лівої та правої сторони грудної клітки тулубу та не менше шести ударів кулаками в обличчя та лобно-скроневу ділянку голови, в результаті чого заподіяв ОСОБА_2 тяжкі тілесні ушкодження за критерієм небезпеки для її життя та здоров'я.

Внаслідок отриманих ударів у голову в потерпілої виникли численні синці та садна на волосяній частині голови та обличчі, крововиливи під м'які покриви голови, масивні крововиливи під оболонки та в речовину головного мозку, що призвело до набряку-набухання мозку, від яких ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 померла.

Вимоги касаційної скарги і узагальненні доводи особи, яка її подала

За змістом касаційної скарги засуджений ОСОБА_1 просить судові рішення щодо нього змінити, застосувати ст. 69 КК та пом'якшити покарання, обравши його в мінімальному розмірі, який не перевищує семи років позбавлення волі. Зазначає, що злочин вчинив унаслідок конфлікту, спровокованого потерпілою ОСОБА_2 Вказує на суворість призначеного йому покарання та вважає, що суд не врахував визнання ним вини, активне сприяння розкриттю злочину, задовільну характеристику за місцем проживання, відсутність судимості та будь-яких претензій до нього від потерпілої.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Дерун А.І. вважав касаційну скаргу необґрунтованою, просив судові рішення залишити без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора Деруна А.І., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.

При цьому згідно ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі не оспорюються та не заперечуються.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на те, що суд не врахував обставин, що пом'якшують покарання, вважає, що призначене йому покарання за своїм розміром є явно несправедливим через суворість. Отже, засудженим порушується питання про недотримання судом визначених законом вимог, які стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Відповідно до ст. ст. 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК, означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд дотримався вимог ст.ст. 50, 65 КК та врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно зі ст. 12 КК є тяжким, дані про особу винного, котрий за місцем проживання характеризується посередньо, а також відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Водночас суд зважив на індивідуальний ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 діяння відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 65 КК, що визначається характером та ступенем суспільної небезпеки злочинів, виходячи з конкретних обставин їх вчинення.

Доводи засудженого ОСОБА_1 про те, що суд мав би врахувати, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 66 КК, обставини, що пом'якшують покарання, - визнання ним вини, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, є безпідставними.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.

Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Натомість в ході судового розгляду ОСОБА_1 заперечував те, що завдав ОСОБА_2 тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили її смерть, тобто по суті вину не визнав, крім того, матеріали кримінального провадження не містять даних про відшкодування ним в ході досудового розслідування та судового розгляду заподіяної шкоди, що свідчить про те, що ОСОБА_1 не виявляв бажання виправити ситуацію, що склалася.

Також безпідставними є доводи засудженого ОСОБА_1 про те, що злочин був спровокований неправомірними, на його думку, діями потерпілої ОСОБА_2

Як убачається з показань свідка ОСОБА_3, який був очевидцем події, ОСОБА_2 сказала ОСОБА_1, що повідомить поліцію і його виставлять з квартири. У відповідь ОСОБА_1 почав бити ОСОБА_2 в обличчя, а коли вона хотіла піти, наздогнав її та продовжував завдавати потерпілій удари руками та ногами по всьому тілу.

Крім того, у матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які дані про те, що дії ОСОБА_2 були неправомірними по відношенню до ОСОБА_1, що могло б свідчити про вчинення ним злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілої.

А тому посилання засудженого ОСОБА_1 про наявність обставини, передбаченої п. 7 ч. 1 ст. 66 КК, яка пом'якшує призначене йому покарання, є безпідставними.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить пом'якшити йому покарання, посилаючись при цьому на ст. 69 КК.

Між тим, відповідно до ч. 1 ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

Отже, підставами призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, визнані дві групи чинників, які характеризують як вчинений злочин, так і особу винного, та мають враховуватися в їх сукупності, а саме: а) наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину; б) дані, які певним чином характеризують особу винного.

У зв'язку з тим, що обставин, що пом'якшують покарання, судом не встановлено, з чим погоджується й колегія суддів, для призначення ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК підстав немає.

Виходячи з того, що злочин, вчинений ОСОБА_1, є тяжким, та враховуючи конкретні обставини кримінального провадження, з яких вбачається, що внаслідок умисних дій ОСОБА_1 потерпілій ОСОБА_2 було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, яка за даними висновку експерта утворилась від не менше ніж десяти досить виражених за силою травматичних впливів (ударів) тупого предмета, якими могли бути удари руками і ногами, та перебуває у прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням її смерті, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_1 покарання відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання і є необхідним для його виправленнята попередження нових злочинів.

А тому вважати, що покарання, призначене ОСОБА_1, є явно несправедливим через суворість, а відтак підстав для його пом'якшення, про що просить у касаційній скарзі засуджений, колегія суддів не вбачає.

Крім того, суд апеляційної інстанції, перевіряючи доводи апеляційної скарги захисника Самолюка В.В., які є аналогічними доводам касаційної скарги засудженого, обґрунтовано погодився з висновком місцевого суду стосовно розміру покарання, призначеного ОСОБА_1, зазначивши, що таке покарання відповідає вимогам ст. 65 КК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовною підставою для зміни чи скасування судових рішень щодо ОСОБА_1, не встановлено.

Тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу засудженого залишити без задоволення.

На підставі наведеного та керуючись статтями 433, 434, 436, 441-442 КПК України, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року, Суд

у х в а л и в:

вирок Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 13 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 20 червня 2017 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

В.В. Король Н.О. Марчук В.П.Огурецький