Історія справи

Постанова

Іменем України

29 листопада 2018 року

м. Київ

судова справа № 229/5008/17

провадження № 51-8658км18

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючого Слинька С. С.,

суддів: Білик Н. В., Остапука В. І.,

за участю:

секретаря судового засідання Гапон С. А.,

прокурора Деруна А. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань

за № 12016050260001070 від 12 серпня 2018 року, за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 06 червня

2018 року щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця

с. Ветью Республіки Комі Російської Федерації, громадянина України, зареєстрованого в АДРЕСА_1, жителя АДРЕСА_2, раніше судимого

за вироком Дружківського міського суду Донецької області від 27 грудня

2017 року за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить

850 грн,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України,

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дружківського міського суду Донецької області від 01 лютого

2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 зазначеного Кодексу ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з іспитовим строком тривалістю 1 рік і покладено на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.

Вирішено долю речових доказів.

За вищевказаним вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано винуватим

у тому, що він 11 серпня 2016 року приблизно о 18:00 після вживання спиртних напоїв із ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_3 умисно з корисливих мотивів заволодів ключами

від квартири АДРЕСА_4 у тому ж місці, куди незаконно проник

і звідки таємно викрав належне ОСОБА_2 майно на загальну суму 6100 грн, чим завдав останньому матеріальної шкоди.

Апеляційний суд Донецької області ухвалою від 06 червня 2018 року вирок суду першої інстанції залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості, правильності кваліфікації дій та застосування до засудженого ст. 75 КК України, посилаючись на істотне порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Суть доводів прокурора зводиться до того, що місцевий суд повинен був визначити ОСОБА_1 остаточне покарання за правилами, передбаченими ч. 4 ст. 70, ч. 3 ст. 72 КК України, з урахуванням відбутого повністю покарання у виді штрафу за попереднім вироком від 27 грудня 2017 року.

Тобто суд, на думку скаржника, мав визначити остаточне покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань, а потім за правилами ч. 3 ст. 72 цього Кодексу зарахувати відбуте повністю покарання у виді штрафу за вироком від 27 грудня 2017 року.

Прокурор зазначає, що апеляційний суд не звернув належної уваги на викладені в його апеляційній скарзі доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема про допущені місцевим судом порушення загальних правил призначення покарання, і постановив рішення, яке не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні суду касаційної інстанції прокурор вважав, що ухвала апеляційного суду є законною та обґрунтованою, а тому просив касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновку суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у таємному викраденні майна, поєднаному з проникненням у житло, колегія суддів не перевіряє, оскільки зазначене в касаційній скарзі не оспорюється, як і не оспорюється кваліфікація його дій за ч. 3 ст. 185 КК України, а також вид і розмір призначеного ОСОБА_1 покарання й застосування до останнього ст. 75 цього Кодексу.

Виходячи з приписів кримінального закону правила призначення покарання, передбачені ч. 4 ст. 70 КК України, застосовуються в разі, якщо після постановлення вироку у справі буде встановлено, що особа винна ще й в іншому злочині, вчиненому нею до постановлення попереднього вироку.

У такому випадку суд може при призначенні покарання за другим вироком як поглинути покарання за першим вироком, так і приєднати його повністю або частково, однак таким чином, щоб обраний захід примусу не перевищував максимального покарання, встановленого статтею (частиною статті), за якою особу засуджено, і водночас не був меншим строку покарання, визначеного за перший злочин.

При цьому суд зобов'язаний до остаточного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, зарахувати покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими у ст. 72 КК України.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 72 цього Кодексу основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.

Якщо за попереднім вироком чи знову ухваленим вироком призначається основне покарання, яке не підлягає складанню, то зарахування не запроваджується і визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів здійснюється за правилами ч. 3 ст. 72 КК України.

Так, у своїй апеляційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просив скасувати вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та ухвалити свій, яким ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК України призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки і на підставі ч. 4 ст. 70 цього Кодексу за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного ОСОБА_1 за попереднім вироком від 27 грудня 2017 року, більш суворим, призначеного за цим вироком, просив остаточно призначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

У строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, прокурор просив зарахувати покарання відбуте повністю за попереднім вироком

від 27 грудня 2017 року, а в решті вирок місцевого суду залишити без зміни.

У результаті судового провадження суд апеляційної інстанції встановив, що за вироком місцевого суду від 01 лютого 2018 року ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочину 11 серпня 2016 року, тобто за вчинення злочину до постановлення попереднього вироку від 27 грудня 2017 року, яким

ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн (а.к.п. 55).

Відповідно до банківської квитанції, наявної в матеріалах кримінального провадження, 24 січня 2018 року, тобто до постановлення вироку від 01 лютого 2018 року, ОСОБА_1 сплатив вищевказану суму штрафу, тобто відбув покарання за вироком від 27 грудня 2017 року (а.к.п. 59).

З огляду на встановлене апеляційний суд відмовив у задоволенні скарги прокурора, і з таким висновком апеляційного суду погоджується й колегія суддів касаційного суду та вважає, що відсутність у вироку суду посилання на застосування принципу складання покарань за сукупністю злочинів, хоча формально і становить неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, але в цьому конкретному випадку не є тим істотним порушенням вимог матеріального закону, що вплинуло на правильність призначення покарання або могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Апеляційний розгляд кримінального провадження проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Всі наведені в апеляціях доводи, аналогічні доводам у касаційній скарзі, належним чином було перевірено і визнано безпідставними. Свій висновок апеляційний суд переконливо мотивував у своєму рішенні, і вважати його необґрунтованим чи сумнівним немає підстав.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовною підставою для скасування судових рішень, суд касаційної інстанції не вбачає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 06 червня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

С. С. Слинько Н.В. Білик В. І. Остапук