Постанова

Іменем України

25 січня 2020 року

м. Київ

справа № 234/1145/19

провадження № 51-5519 км 20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Іваненка І. В.,

суддів Булейко О. Л., Фоміна С. Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Швидченко О. В.,

прокурора Кузнецова С. М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні в суді першої інстанції, на вирок Краматорського міського суду Донецької області від 03 червня 2019 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 11 серпня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018050390003548, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, зареєстрованого по АДРЕСА_2, проживає по АДРЕСА_3, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Краматорського міського суду Донецької області від 03 червня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 1 ст. 185 КК України, та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, оскільки не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що 09 жовтня 2018 року, приблизно о 17.47 год, поблизу під'їзду АДРЕСА_4 таємно, із корисливих мотивів демонтував і викрав металеву калитку потерпілого ОСОБА_2, після чого зник з місця вчинення злочину і розпорядився викраденим на власний розсуд, спричинивши потерпілому шкоду на загальну суму 1283,83 грн.

Виправдовуючи ОСОБА_1, суд першої інстанції дійшов висновку, що в його діях відсутній корисливий мотив, який є обов'язковим для суб'єктивної сторони такого складу злочину як крадіжка, оскільки він мав на меті зробити вільним прохід під будинком, для чого зняв калитку і залишив її на зберігання в підвалі будинку з метою повернення власнику, що й було згодом зроблено. Суд вказав, що в діях обвинуваченого не було корисливого мотиву, тобто бажання збагатитися за рахунок майна потерпілого. Також не було встановлено і його бажання завдати шкоди майну потерпілого.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 11 серпня 2020 року вирок Краматорського міського суду Донецької області від 03 червня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції в порушення ч. 3 ст. 374 КПК України, не зазначивши у вироку досліджені у судовому засіданні докази сторони обвинувачення та мотиви, з яких відкидає їх, прийшов до помилкового висновку про відсутність корисливого мотиву в діях обвинуваченого. Вказує, що, оскільки демонтована хвіртка ніколи не закривалась, дії ОСОБА_1 не могли бути зумовлені виключно бажанням зробити вільний прохід на прибудинкову територію, адже прохід і так був вільним. На вказані порушення не звернув уваги й апеляційний суд.

Крім того, на думку прокурора, суди допустили неправильне тлумачення положень ч. 1 ст. 185 КК України, що виявилося у помилковому незастосуванні закону, який підлягає застосуванню. Вбачає, що у діях ОСОБА_1 наявний склад інкримінованого злочину. Вказує, що ОСОБА_1 не мав перешкод, щоб передати хвіртку потерпілому, повернувши її лише після початку досудового розслідування.

При цьому прокурор наголошує, що наявність саме корисливого мотиву не передбачена у диспозиції ч. 1 ст. 185 КК України, на відміну від деяких інших статей Особливої частини КК України, а тому встановлення судом відсутності саме такого мотиву не може бути підставою для ухвалення виправдувального вироку.

Захисник Шейко К. В. в інтересах ОСОБА_1 подав заперечення на касаційну скаргу прокурор, в яких просить залишити оскаржувані судові рішення без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор не підтримав скаргу. Вважає, що вона є необґрунтованою і просить залишити її без задоволення.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися.

Клопотань про його відкладення не надходило.

Мотиви суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених ст. 370 КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженим під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 370 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як убачається з наданих суду копій судових рішень, судом першої інстанції відповідно до ст. 94 КПК України було надано оцінку доказам з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність була оцінена з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Суд дійшов висновку, що докази, надані стороною обвинувачення, не доводять наявності в діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, а саме - корисливого мотиву.

Відповідно до вимог ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Як убачається з обвинувального акта, органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України виключно із корисливих мотивів. При цьому інших мотивів вчинення злочину в обвинувальному акті не зазначалось.

Суд першої інстанції, встановивши відсутність у обвинуваченого ОСОБА_1 корисливого мотиву на вчинення інкримінованого йому злочину, виправдав його на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України.

В основу такого рішення судом першої інстанції було покладено показання самого обвинуваченого, який в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_2, який купив квартиру у сусідньому під'їзді на першому поверсі, демонтував металеву огорожу, яка служила огорожею навколо клумби біля під'їзду № 8, та замість неї встановив секційну огорожу, яка стала примикати до будинку, загородивши при цьому прохід, внаслідок чого стало неможливо пройти під будинком, де наявне вимощення. Вказані дії потерпілого створили незручності мешканцям будинку, оскільки у період дощів по тротуару неможливо пройти через калюжі, які утворювалися у вибоїнах. ОСОБА_1 також пояснив, що приходив до потерпілого додому, щоб вирішити питання про прохід по вимощенню, але останній через ремонт не проживав у квартирі.

При цьому обвинувачений вказав, що він, не ховаючись, демонтував хвіртку та відігнув на протилежній стороні огорожу, щоб можна було пройти по вимощенню.

Оскільки власник хвіртки не проживав у квартирі та не було можливості з ним зустрітися, ОСОБА_1 залишив хвіртку у підвалі будинку на зберігання для того, щоб повернути власнику. Вважав, що потерпілий не повинен був закривати прохід по вимощенню біля будинку, адже це територія загального користування.

Крім цього, потерпілий ОСОБА_2 в суді першої інстанції вказав, що з ОСОБА_1, який повернув йому хвіртку, вони знайшли згоду щодо її розташування, позов не заявляє та просив не притягувати ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності.

Також в ході судового розгляду було досліджено докази, надані стороною обвинувачення, а саме дані протоколу прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення, протоколу огляду місця події, заяви про добровільне повернення ОСОБА_1 хвіртки, висновок експерта щодо вартості хвіртки.

На підставі вказаної сукупності досліджених доказів місцевий суд, з позицією якого погодився й суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку, що умисел обвинуваченого не був спрямований на таємне заволодіння чужим майном з корисливих мотивів, у зв'язку з чим суд констатував відсутність складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, а саме його суб'єктивної сторони.

Доводи прокурора про те, що корисливий мотив при кваліфікації крадіжки не є обов'язковим, оскільки не зазначений у диспозиції цієї статті, на відміну від деяких інших диспозицій статей Особливої частини КК України, колегія суддів вбачає необґрунтованими.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 185 КК України, крадіжка - це таємне викрадення чужого майна.

Закон про кримінальну відповідальність, в якому передбачена відповідальність за вчинення певного виду злочину, є узагальнюючим нормативно-правовим утворенням. У ньому законодавцем закріплюються лише найбільш характерні ознаки, типові для множини суспільно небезпечних діянь визначеного виду, а також необхідні відмінні ознаки від інших діянь.

Зокрема, стаття 185 КК України містить безпосередні вказівки лише на три найбільш характерні ознаки відповідного злочину, які достатні для отримання уявлення про його суспільно небезпечну сутність. Зокрема, це: 1) спосіб (таємне); 2) суспільно небезпечне діяння (викрадення); 3) предмет (чуже майно).

Жодна з суб'єктивних ознак злочину у цій конструкції не вказана, хоча це не означає, що вони можуть бути будь-якими чи є не обов'язковими.

Необхідність наявності саме корисливого мотиву визначається змістом самого поняттям викрадення як діяння, що криміналізоване у ст. 185 КК України, незалежно від окремого зазначення цього мотиву у змісті диспозиції цієї статті.

Тому місцевий суд, з чим погодився й апеляційний суд, правильно визначили, що за умови встановлення відсутності у особи корисливого мотиву вчиненого діяння, відсутньою є суб'єктивна сторона крадіжки як злочину.

Доводи прокурора про те, що місцевий суд у вироку надав оцінку не всім доказам, які були надані стороною обвинувачення, не вбачаються достатніми для скасування оскаржуваних рішень, адже виправдувальний вирок місцевим судом було ухвалено з підстави відсутності в діяння особи складу злочину, зокрема його конкретного елементу - суб'єктивної сторони.

Цей висновок суд зробив, дослідивши певну сукупність доказів, про що було вказано вище, які, на думку суду, не лише вказують на відсутність корисливого мотиву, але й на наявність іншого мотиву - звільнити можливість проходу біля будинку. Таким чином, в цьому випадку відсутність у вироку аналізу деяких інших доказів сторони обвинувачення, які були досліджені судом, не може вважатися істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Апеляційний суд, перевіривши доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, погодився з висновком суду першої інстанції та правильно встановив, що вирок суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та вмотивованим, а отже підстав для його скасування та постановленню нового вироку немає.

При цьому колегія апеляційного суду слушно зазначила, що аргумент прокурора щодо наявності у діях ОСОБА_1 корисливого мотиву через те, що він, демонтувавши хвіртку, не повернув її власнику аж до приїзду працівників поліції, є безпідставними, оскільки потерпілий підтвердив, що у 2018 році у квартирі не проживав.

Ухвала апеляційного суду є обґрунтованою, належно вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів не убачає підстав для задоволення касаційної скарги прокурора.

Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Краматорського міського суду Донецької області від 03 червня 2019 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 11 серпня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

І. В. Іваненко О. Л. Булейко С. Б. Фомін