Історія справи

Постанова ККС ВП від 27.11.2018 року у справі №622/395/17

Постанова

Іменем України

27 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 622/395/17

провадження № 51-4376км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Короля В.В.,

суддів Лагнюка М.М., Огурецького В.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Дрозда Р.І.,

прокурора Парусова А.М.,

в режимі відеоконференції:

засудженого ОСОБА_1 та

захисника ФроловаО.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 23 листопада 2017 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016220310000639 , за обвинуваченням

ОСОБА_1, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Володарки Володарського району Київської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останній раз вироком Рокитнянського районного суду Київської області від 26 грудня 2011 року за ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до семи років позбавлення волі без конфіскації майна, звільненого умовно-достроково 28 липня 2016 року згідно ухвали Березанського міського суду Київської області від 20 липня 2016 року на невідбутий строк один рік два місяці п'ятнадцять днів,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 187, ч. 3 ст. 357, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 2631 КК.

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Дергачівського районного суду Харківської області від 14 липня 2017 року ОСОБА_1 засуджено:

- за ч. 3 ст. 185 КК до шести років позбавлення волі;

- за ч. 3 ст. 187 КК до восьми років позбавлення волі;

- за ч. 3 ст. 357 КК до трьох років обмеження волі;

- за ч. 1 ст. 263 КК до п'яти років позбавлення волі;

- за ч. 1 ст. 2631 КК до п'яти років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим за сукупністю злочинів ОСОБА_1 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років.

На підставі ст. 71 КК до покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Рокитнянського районного суду Київської області від 26 грудня 2011 року і остаточно ОСОБА_1 за сукупністю вироків визначено покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років шість місяців.

Крім того, зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк попереднього ув'язнення з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі з 3 лютого 2017 року по 20 червня 2017 року.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_3 1200 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 5000 грн на відшкодування моральної шкоди; на користь потерпілого ОСОБА_4 83972 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 10000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 14 серпня 2017 року виправлено описку у вироку цього суду від 14 липня 2017 року та зазначено вважати правильним призначене ОСОБА_1 покарання:

за ч. 3 ст. 185 КК - шість років позбавлення волі; за ч. 3 ст. 187 КК - вісім років позбавлення волі з конфіскацією майна; за ч. 3 ст. 357 КК - три роки обмеження волі; за ч. 1 ст. 263 КК - п'ять років позбавлення волі; за ч. 1 ст. 2631 КК- п'ять років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим за сукупністю злочинів ОСОБА_1 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років з конфіскацією майна.

На підставі ст. 71 КК до покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Рокитнянського районного суду Київської області від 26 грудня 2011 року і остаточно ОСОБА_1 за сукупністю вироків визначено покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років шість місяців з конфіскацією майна.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 23 листопада 2017 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 змінено, призначено йому покарання:

- за ч. 3 ст. 187 КК із застосуванням ст. 69 КК у виді восьми років позбавлення волі без конфіскації майна;

- за ч. 3 ст. 185 КК - шість років позбавлення волі;

- за ч. 3 ст. 357 КК - три роки обмеження волі;

- за ч. 1 ст. 263 КК - п'ять років позбавлення волі;

- за ч. 1 ст. 2631 КК - п'ять років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим за сукупністю злочинів ОСОБА_1 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років без конфіскації майна.

На підставі ст. 71 КК до покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Рокитнянського районного суду Київської області від 26 грудня 2011 року і остаточно ОСОБА_1 за сукупністю вироків визначено покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років шість місяців без конфіскації майна.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК в редакції від 26 листопада 2015 року зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 3 лютого 2017 року по 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

У решті вирок місцевого суду залишено без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.

У період з 9 вересня 2016 року по 10 січня 2017 року на території пасовища, розташованого неподалік м. Дергачі Харківської області, а також в с. Березівка, смт. Золочів Харківської області ОСОБА_1, діючи повторно, в тому числі шляхом проникнення у житло, інше приміщення та сховище за обставин, встановлених судом та наведених у вироку, вчинив 20 епізодів крадіжок чужого майна, заподіявши потерпілим матеріальну шкоду на суму: ОСОБА_4 - 83972 грн, що є значною шкодою; ОСОБА_5 - 241 грн; ОСОБА_6 - 910 грн; ОСОБА_7 - 2169 грн; ОСОБА_8 - 1795 грн; ОСОБА_9 - 1458 грн; ОСОБА_10 - 11985 грн; ОСОБА_11 - 1906 грн; ОСОБА_12 - 1538 грн; ОСОБА_13 - 9450 грн; ОСОБА_14 - 2878 грн; ОСОБА_3 - 1200 грн; ОСОБА_15 - 6500 грн; ОСОБА_16 - 7152 грн; ОСОБА_17 - 8000 грн; ОСОБА_18 - 7757 грн; ОСОБА_19 - 3585 грн; ОСОБА_20 - 6475 грн; ОСОБА_21 - 3240 грн; ОСОБА_22 - 230 грн, а також Золочівській районній організації партії «Відродження» на суму 1812 грн.

Крім того, в період часу з 00 год. 30 хв. до 6 год. 30 хв. 2 жовтня 2016 року та з 10 жовтня 2016 року по 11 жовтня 2016 року (точний час в ході досудового розслідування не встановлено) в смт. Золочів Харківської області ОСОБА_1 за встановлених судом обставин під час вчинення крадіжок чужого майна незаконно заволодів іншими важливими особистими документами ОСОБА_8, ОСОБА_23 і ОСОБА_10

Також ОСОБА_1 в період часу з 19 год 00 хв. 4 січня 2017 року по 14 год 00 хв. 5 січня 2017 року (точний час в ході досудового розслідування не встановлено) з метою вчинення крадіжки, діючи повторно, переліз через паркан та проник на території подвір'я ОСОБА_18 по АДРЕСА_3. Там шляхом розбиття металопластикового вікна ОСОБА_1 проник до приміщення кухні, звідки таємно викрав мисливську одноствольну гладкоствольну рушницю марки «ІЖ-16» 16-ого калібру, номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_19

Далі ОСОБА_1 в період часу з 4 січня 2017 року по 21 січня 2017 року за місцем свого проживання: АДРЕСА_1 переробив викрадену мисливську рушницю марки «ІЖ-16» 16-ого калібру, номер НОМЕР_1, шляхом обрізання частини металевого ствола, після чого, маючи умисел на незаконне зберігання вогнепальної зброї, заховав цей обріз мисливської рушниці за місцем проживання, де його незаконно зберігав.

21 січня 2017 року в ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_1 в приміщенні кухні було виявлено та вилучено вказаний обріз мисливської одноствольної гладкоствольної рушниці марки «ІЖ-16» 16-ого калібру, номер НОМЕР_1, що є нестандартною гладкоствольною вогнепальною зброєю, виготовленою промисловим способом з наступним внесенням змін у його конструкцію, виконаних саморобним способом.

Крім того, 18 січня 2017 року о 21-ій год 30 хв. ОСОБА_1 з метою вчинення крадіжки проник до будинку АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_14 В цей час дії ОСОБА_1 були помічені ОСОБА_14, яка раптово повернулась до свого домоволодіння.

Після цього ОСОБА_1, усвідомлюючи відкритий характер своїх дій та продовжуючи реалізовувати злочинний умисел, вчинив на ОСОБА_14 напад, завдавши їй два удари ножем в область грудної клітки та один удар в спину, заволодів її майном на суму 500 грн. Внаслідок вчиненого ОСОБА_1 розбою потерпілій ОСОБА_14 були спричинені легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я.

Вимоги касаційної скарги і узагальненні доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, (далі - прокурор), вказуючи на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого внаслідок м'якості, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що всупереч вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) апеляційний суд належно не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора, не дав на них вичерпної відповіді та не навів переконливих мотивів, з яких залишив апеляційну скаргу без задоволення. Вказує на безпідставність рішення апеляційного суду про застосування ст. 69 КК та призначення ОСОБА_1 покарання за ч. 3 ст. 187 КК без конфіскації майна. На думку прокурора, апеляційний суд не врахував конкретні обставини цього злочину, обставину, що обтяжує покарання, та передчасно вказав про визнання ОСОБА_1 вини та наявність каяття. Зазначає, що суд апеляційної інстанції, визнаючи доводи апеляційної скарги прокурора про м'якість призначеного ОСОБА_1 покарання необґрунтованими, не взяв до уваги, що ОСОБА_1 раніше неодноразово судимий за вчинення тяжких злочинів, перший епізод нового злочину вчинив менше ніж через два місяці після звільнення з місць позбавлення волі, заподіяну шкоду не відшкодував.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Парусов А.М. вважав касаційну скаргу обґрунтованою, просив ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Засуджений ОСОБА_1 та захисник Фролов О.В. заперечували щодо задоволення касаційної скарги, вважали її необґрунтованою.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора Парусова А.М., засудженого ОСОБА_1 та захисника Фролова О.В., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.

При цьому згідно ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 187, ч. 3 ст. 357, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 2631 КК, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі прокурором не оспорюються та не заперечуються.

Доводи касаційної скарги прокурора про те, що апеляційний суд безпідставно застосував ст. 69 КК та призначив ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 187 КК покарання без конфіскації майна, є необґрунтованими.

Статтями 50і 65 КК передбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосуваннясвободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 69 КК на підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов'язкове, а в ч. 1 ст. 69 КК зазначено, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

Отже, підставами призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, (зокрема, не призначення додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов'язкове) визнані дві групи чинників, які характеризують як вчинений злочин, так і особу винного, та мають враховуватися в їх сукупності, а саме: а) наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину; б) дані, які певним чином характеризують особу винного.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК, означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Переглядаючи в апеляційному порядку вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1, апеляційний суд належно перевірив доводи апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень і особі обвинуваченого внаслідок м'якості, навів мотиви ухваленого рішення та підстави, з яких апеляційну скаргу визнав необґрунтованою. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. ст. 370 і 419 КПК.

Так, апеляційний суд врахував тяжкість вчинених ОСОБА_1 злочинів, дані про особу винного, який раніше неодноразово судимий, злочини вчинив після умовно-дострокового звільнення, посередньо характеризувався за місцем проживання, на обліку лікаря нарколога та психіатра не перебував, рецидив злочину як обставину, що обтяжує покарання.

Водночас апеляційний суд правильно визнав пом'якшуючими покарання обставинами те, що ОСОБА_1 розкаявся тасприяв розкриттю злочину.

З огляду на обставини, що пом'якшують покарання, з урахуванням особи ОСОБА_1, який повністю визнав вину, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що зазначені обставини в своїй сукупності та співвідношенні істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 злочину за ч. 3 ст. 187 КК і дають можливість застосувати до нього положення ст. 69 КК та призначити йому за цією статтею покарання без конфіскації майна, що передбачене в санкції ч. 3 ст. 187 КК як обов'язкове.

Виходячи з наведеного, рішення апеляційного суду про призначення ОСОБА_1 покарання за ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 187, ч. 3 ст. 357, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 2631 КК на підставі ст. ст. 70, 71 КК у виді восьми років шести місяців позбавлення волі без конфіскації майна ґрунтується на положеннях ст. ст. 50і 65 КК, відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання та є достатнім для виправлення ОСОБА_1 та попередження нових злочинів. А тому підстав вважати таке покарання явно несправедливим через м'якість, немає.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, не встановлено.

Отже, касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441-442 КПК України, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року, Суд

у х в а л и в:

ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 23 листопада 2017 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

В.В. Король М.М. Лагнюк В.П. Огурецький