ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 362/7312/15-к

Провадження № 51-4305 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Кишакевича Л.Ю.,

суддів Могильного О.П.,Остапука В.І.,

за участю:

секретаря судового засідання Кириленка М.О.,

прокурора Гошовської Ю.М.,

захисника ВовчукаМ.В.,

засудженого ОСОБА_2,

потерпілого ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданнікримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 листопада 2017 року за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вирокомВасильківського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2015 рокуБобиря В.М. засуджено за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 ККіз застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців .

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року скасував ухвалу апеляційного суду від 16 листопада 2016 року та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 20 листопада 2017 року змінив вирок суду першої інстанції. Перекваліфікував дії ОСОБА_2 з ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 121 КК та призначив йому покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців. На підставі ст. 75 КК звільнив ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки з покладенням обов'язків, передбачених пунктами 1, 2 частини 1 ст. 76 КК. В решті вирок залишено без зміни.

Згідно судових рішень, 09 вересня 2015 року о 22:00 ОСОБА_2, знаходячись за місцем свого проживання в квартирі АДРЕСА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, під час конфлікту із своїм сином - ОСОБА_4, схопив зі столу ніж, яким завдав потерпілому один удар в серце,чим заподіяв потерпілому ОСОБА_4 тяжке тілесне ушкодження у виді проникаючого колото-різаного поранення грудної клітини з ушкодженням серця і легені.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Вказує на те, що суд апеляційної інстанції не вірно встановив спрямованість умислу ОСОБА_2, що призвело до помилкової кваліфікації діяння, як заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, а не замах на умисне вбивство. При цьому зазначає, що суд апеляційної інстанції приймаючи рішення про перекваліфікацію дій засудженого на ч. 1 ст. 121 КК не надав власної оцінки доказам у кримінальному провадженні та не виклав належного обґрунтування прийнятого рішення. Крім того, зазначає про безпідставне звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, що призвело до надмірної м'якості призначеного покарання.

Позиції інших учасників судового провадження

В судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу та просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Захисник Вовчук М.В. в судовому засіданні заперечив щодо задоволення касаційної скарги і просив судові рішення залишити без зміни.

Засуджений ОСОБА_2 в судовому засіданні просив судові рішення щодо нього залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Потерпілий ОСОБА_3. в судовому засіданні висловився проти задоволення касаційної скарги прокурора та просив судові рішення щодо ОСОБА_5 залишити без зміни.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлюватита визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

За встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_2за ч. 1 ст. 121 КК кваліфіковано правильно.

Так, відповідно до приписів ст. 15 КК замах на злочин може бути вчинено лишез прямим умислом, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання. У випадку, коли особа хоча й не бажає настання суспільно небезпечних наслідків, проте свідомо припускає їх настання, кримінальна відповідальність за вчинення замаху на злочин виключається.

Переглянувши вирок суду першої інстанції за апеляційними скаргами прокурора, захисника та потерпілого, дослідивши згідно з вимогами ст. 404 КПКв апеляційному порядку обставини, встановлені судом першої інстанції, зокрема повторно допитавши в судовому засіданні обвинуваченого та потерпілого ОСОБА_3, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність в засудженого ОСОБА_2 на момент вчинення злочину прямого умислу на вбивство потерпілого ОСОБА_3, а тому правильно перекваліфікував дії засудженого з ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 121 КК.

Такий висновок апеляційного суду достатньо вмотивований і ґрунтується на доказах, які належним чином були досліджені судами першої та апеляційної інстанцій, зокрема на показаннях обвинуваченого ОСОБА_2, який пояснив, що не мав наміру вбивати потерпілого і одразу коли спричинив йому тілесне ушкодження викликав медичну допомогу; показаннях потерпілого ОСОБА_3, який підтвердив показання засудженого та просив суворо не карати батька; даних протоколу огляду місця події та висновках судово-медичної експертизи, які у своїй сукупності отримали належну оцінку апеляційного суду.

Таким чином, враховуючи у сукупності всі обставини вчиненого діяння, а саме характер взаємовідносин між сином і батьком, які разом проживали і не мали конфліктів, а ні до, а ні після вчинення злочину, спосіб завдання тілесного ушкодження, а також обставини припинення злочинних дій, та своєчасне звернення засудженого за медичною допомогою, на думку колегії суддів касаційного суду, переконливо свідчить про наявність в засудженого не прямого - альтернативного умислу на настання будь-яких наслідків у результаті вчинених дій, у тому числі й тяжкого тілесного ушкодження або можливої смерті потерпілого, при встановленні якого відповідальність настає залежно від фактично заподіяних наслідків.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з кваліфікацію вчиненого ОСОБА_2 діяння за ч. 1 ст. 121 КК, як умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

При новому розгляді апеляційний суд, вирішуючи питання про призначення ОСОБА_2 покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу засудженого, який є особою пенсійного віку, раніше не судимий, має позитивні характеристики, при цьому щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, відшкодував завдані збитки, а потерпілий ОСОБА_3 просив не призначати його батьку покарання, пов'язане з позбавленням волі.

З огляду на все це, апеляційний суд обґрунтовано визначив засудженому захід примусу та, ураховуючи принцип індивідуалізації покарання, із можливістю звільнення засудженого від його відбування з випробуванням, обґрунтовано застосував у даному конкретному випадку положення ст. 75 КК.

Таке рішення апеляційного суду належним чином мотивоване, а покарання відповідає загальним засадам, визначеним статтями 50 65 КК, є пропорційним і співмірним ступеню тяжкості вчиненого діяння і не може вважатися явно несправедливим внаслідок м'якості.

З огляду на наведене, доводи щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та явну несправедливість призначеного засудженому ОСОБА_2 покарання є необґрунтованими, а відтак відсутні підстави для задоволення касаційної скарги прокурора.

Зважаючи на те, що закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону допущених судом апеляційної інстанції у кримінальному провадженні не виявлено, а покарання є справедливим, тому законних підстав для скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_2,колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIIIвід 03 жовтня 2017 року, суд

ухвалив:

Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 листопада 2017 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргупрокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню

не підлягає.

Судді:

Л.Ю. Кишакевич О.П.Могильний В.І. Остапук