Постанова

Іменем України

25 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 645/1629/17 провадження № 51-2889 км 18

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючого Щепоткіної В. В.,

суддів Кишакевича Л. Ю., Остапука В. І.,

за участю:

секретаря судового засідання Буланова О. П.,

прокурора Кравченко Є. С., в режимі відеоконференції захисника ЦемкаловаВ. І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 на вирок Фрунзенського районного суду міста Харкова від 14 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 30 листопада 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017220460000254 за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, котрий народився та зареєстрований у АДРЕСА_1, проживає на АДРЕСА_2, раніше судимого 07 червня 2017 року Ізюмським міськрайонним судом Харківської області за ч. 1 ст. 122 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Фрунзенського районного суду міста Харкова від 14 липня 2017 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років. На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання за вироком Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 07 червня 2017 року більш суворим за цим вироком, ОСОБА_2 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК (редакція Закону № 838-VIII) у строк відбуття покарання зараховано строк попереднього ув'язнення ОСОБА_2 з 10 лютого до 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, а з 21 червня до 14 липня 2017 року - з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі (редакція Закону № 2046-VIII).

Стягнуто з засудженого на користь Комунального закладу охорони здоров'я «Харківська міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної допомоги ім. Проф. О. І.Мещанінова» 13293,84 грн витрат на лікування потерпілого. Прийняте рішення щодо речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 10 лютого 2017 року приблизно об 11.00, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння у квартирі АДРЕСА_2, в ході конфлікту з ОСОБА_4, діючи умисно, з метою вбивства, усвідомлюючи суспільну небезпечність свого діяння та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, кухонним ножем наніс ОСОБА_4 п'ять ударів у життєво важливі органи - грудну клітину, живіт та тулуб, після чого залишив місце вчинення злочину, виконавши всі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, але смерть потерпілого не настала з причин, що не залежали від його волі, оскільки потерпілому було надано своєчасну медичну допомогу.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 30 листопада 2017 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

Як убачається зі змісту касаційної скарги з доповненнями, засуджений ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції щодо нього скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Стверджує, що умислу на вбивство потерпілого ОСОБА_4 він не мав, удари наносив, захищаючись від протиправних дій потерпілого, а тому положення ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК судом застосовані неправильно.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник Цемкалов В. І. підтримав касаційну скаргу засудженого.

Прокурор Кравченко Є. С. заперечила проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваження лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Залишаючи без задоволення апеляційні скарги ОСОБА_2 та захисника Цемкалова В. І., в яких вони заперечували проти доведеності винуватості ОСОБА_2 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК, апеляційний суд навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку вчиненому.

За встановлених місцевим та апеляційним судами фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК кваліфіковані правильно.

В основу вироку суд поклав показання свідка ОСОБА_5, потерпілого ОСОБА_4, дані протоколів слідчих дій, а також висновки судових експертиз. Вказані докази є логічними і послідовними, узгоджуються між собою та не викликають сумнівів у їх правдивості. Підстав недовіряти цим доказам, у тому числі показанням потерпілого та свідка, у суду не було. Безпосередньо дослідивши докази, надавши їм належну оцінку, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, за який його засуджено.

Вирок суду достатньо вмотивований і відповідає вимогам ст. 374 КПК.

Доводи касаційної скарги засудженого про відсутність умислу на позбавлення життя потерпілого були предметом перевірки місцевого й апеляційного судів та отримали належну оцінку. Враховуючи спосіб, знаряддя злочину, інтенсивність і силу ударів, кількість та локалізацію поранень, які потерпілому завдані у життєво важливі органи, поведінку винного, котрий відразу після вчинення злочину залишив місце події, заборонивши ОСОБА_5 викликати швидку медичну допомогу, будь-яких розумних сумнівів у тому, що при вчиненні злочину ОСОБА_2 діяв з прямим умислом на вбивство, тобто бажав настання смерті потерпілого ОСОБА_4, немає.

Безпідставними також є й доводи сторони захисту про нанесення ОСОБА_2 потерпілому ударів ножем при перевищенні меж необхідної оборони.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Стан необхідної оборони існує лише протягом суспільного небезпечного посягання, яке має початковий і кінцевий момент, а також лише за умови необхідності негайного відвернення або припинення такого посягання. Необхідність негайного відвернення або припинення суспільного небезпечного посягання виникає там і тоді, де і коли зволікання з боку того, хто обороняється, в заподіянні шкоди посягаючому, загрожує негайною і невідворотною шкодою для правоохоронюваних інтересів.

Проте за встановлених місцевим та апеляційним судами обставин кримінального провадження факту перебування ОСОБА_2 у стані необхідної оборони не вбачається. Як встановлено судом у вироку, конфлікт між ОСОБА_2 і ОСОБА_4 відбувся на кухні, після чого ОСОБА_4 вийшов у іншу кімнату, при цьому ОСОБА_2 наздогнав його та завдав ударів ножем. З огляду на це, право на необхідну оборону, яке, на думку сторони захисту, виникло у ОСОБА_2 в момент конфлікту з потерпілим на кухні, під час розвитку подій в іншій кімнаті квартири вже не існувало. Тому, доводи касаційної скарги про те, що засуджений діяв, захищаючи себе від протиправного посягання з боку потерпілого, є неспроможними.

Переглядаючи вирок в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 419 КПК дав належну оцінку викладеним в апеляційних скаргах засудженого та захисника доводам, у тому числі і тим, на які засуджений послався у касаційній скарзі, й обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.

За таких обставин, касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню.

Разом із тим, колегія суддів вважає за необхідне в порядку ч. 2 ст. 433 КПК змінити судові рішення щодо ОСОБА_2 у частині зарахування засудженому строку попереднього ув'язнення у строк покарання на підставі ч. 5 ст. 72 КК.

Так, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року, якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно) і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув'язнення після 21 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом № 2046-VIII, то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону № 838-VIII. В такому разі Закон № 838-VIII має переживаючу (ультраактивну) дію. Застосування до таких випадків Закону № 2046-VIII є неправильним, оскільки зворотна дія Закону № 2046-VIII як такого, що «іншим чином погіршує становище особи», відповідно до ч. 2 ст.5 КК не допускається.

Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів

ухвалила:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення.

В порядку ч. 2 ст. 433 КПК вирок Фрунзенського районного суду міста Харкова від 14 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 30 листопада 2017 року щодо ОСОБА_2 змінити. На підставі ч. 5 ст. 72 КК (в редакції Закону № 838-VIII) зарахувати засудженому строк попереднього ув'язнення з 10 лютого 2017 року по 30 листопада 2017 року у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі. У решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

В. В. Щепоткіна Л. Ю. Кишакевич В. І. Остапук