Постанова

іменем України

24 липня 2019 року

м. Київ

справа № 725/2356/16-к

провадження № 51-2780км18

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Єремейчука С. В.,суддів за участю: секретаря судового засідання прокурора Бородія В. М., Стороженка С. О., Мішиної О.О., Кравченко Є.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Гаврилаш Тетяни Михайлівни, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 21 березня 2019 року щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), громадянина України, раніше судимого,

звільненого від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 Кримінального кодексу України (далі- КК) на підставі ст. 49 цього Кодексу у зв`язку із закінченням строків давності,

встановив:

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Першотравневого районного суду м. Чернівців від 13 січня 2017 року ОСОБА_1 було засуджено за ч. 2 ст. 296 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік. На підставі статті 71 цього Кодексу за сукупністю вироків частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Шевченківського районного суду м. Чернівців від 17 грудня 2009 року та остаточно призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць.

За вироком суду 24 квітня 2011 року приблизно о 17:30 на території міського пляжу на вул. Донбасівській, 5 у м. Чернівцях ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , будучи у стані алкогольного сп`яніння, перебуваючи у громадському місці у присутності сторонніх осіб, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до загальноприйнятих норм поведінки, що супроводжувалось особливою зухвалістю та винятковим цинізмом, розпочали конфлікт із групою відпочиваючих, у ході якого ОСОБА_1 з хуліганських мотивів руків`ям кухонного ножа умисно вдарив в обличчя ОСОБА_5 , внаслідок чого потерпілий отримав легкі тілесні ушкодження.

Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 21 березня 2019 року скасував вирок районного суду, звільнив ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 296 КК на підставі ст. 49 цього Кодексу у зв`язку із закінченням строків давності та закрито кримінальне провадження.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, покликаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 21 березня 2019 року щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи свої доводи, зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність і безпідставно прийняв рішення про скасування вироку та звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.

Сторона обвинувачення вважає, що існують докази, які свідчать про умисне переховування ОСОБА_1 від органів досудового слідства та суду з метою уникнути кримінальної відповідальності, що відповідно до ч. 2 ст. 49 КК призвело до зупинення перебігу строку давності. Зокрема, прокурор покликається на те, що ОСОБА_1 виїхав з України під час визначеного попереднім вироком іспитового строку, не виконавши покладеного на нього судом обов`язку з`являтися до органів кримінально-виконавчої системи. Вказує на те, що розгляд кримінального провадження відбувся без участі потерпілого ОСОБА_5 , що позбавило останнього можливості висловити свою думку щодо закриття кримінального провадження та звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності. Вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, зокрема ст. 49 КК, оскільки ОСОБА_1 не визнав вини у вчиненні інкримінованого йому злочину. На його думку, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Позиції учасників судового провадження

На касаційну скаргу заперечень від учасників судового провадження не надходило.

У судовому засіданні прокурор касаційну скаргу сторони обвинувачення підтримала, просила її задовольнити.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора Кравченко Є.С. на підтримання касаційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на нижченаведене.

Згідно з вимогами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 419 КПК передбачено, що в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених в апеляційних скаргах, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При скасуванні чи зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено і в чому саме полягають ці порушення.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати вирок і закрити кримінальне провадження.

За ст. 417 зазначеного Кодексу суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього ж Кодексу? скасовує обвинувальний акт чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 285 КПК особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Згідно з п. 1 ч. 284 згаданого Кодексу у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності суд закриває кримінальне провадження.

Ухвалюючи рішення про скасування обвинувального вироку суду першої інстанції та закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК, суд апеляційної інстанції цих вимог закону дотримався.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та правильність кваліфікації його дій прокурором у касаційній скарзі не оскаржуються.

Доводи прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції при звільненні ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК є необґрунтованими виходячи із нижченаведеного.

ОСОБА_1 вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 296 КК, який відповідно до ст. 12 цього Кодексу відноситься до злочинів середньої тяжкості.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину середньої тяжкості минуло п`ять років. На момент розгляду судом кримінального провадження щодо ОСОБА_1 передбачений законом строк давності притягнення його до кримінальної відповідальності за цей злочин закінчився.

За ч. 2 ст. 49 КК перебіг давності зупиняється, якщо особа, яка вчинила злочин, ухилилася від досудового слідства або суду. В цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання.

Отже, закон, який регулює питання звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності (ч. 2 ст. 49 КК), пов`язує зупинення строків давності не з постановами про зупинення досудового слідства, а лише з умисними діями особи, спрямованими на ухилення від слідства.

Згідно з висновком, який міститься в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2015 року № 5-1кс15, під ухиленням від слідства або суду з огляду на ст. 49 КК слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез`явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо). Особою, котра ухиляється від слідства або суду, визнається відома цим органам особа (що підтверджується матеріалами кримінальної справи) як така, що вчинила певний злочин і здійснила дії з метою переховування місця свого перебування від слідства або суду. Давність є персоніфікованою, у зв`язку з чим про ухилення особи від слідства можна говорити лише тоді, коли слідство проводиться щодо конкретної особи. Зупинення перебігу строку давності можливе тільки щодо певної особи, обізнаної про те, що стосовно неї проводиться слідство. Із законодавчого положення про відновлення перебігу строку давності з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання випливає, що особу винного встановлено і здійснюються заходи, спрямовані на встановлення її місцезнаходження.

При з`ясуванні того, які дії особи мають визнаватись юридично значущим (а не просто фактичним) ухиленням від слідства або суду, треба враховувати, крім усього іншого, кримінально процесуальний статус особи, що вчинила злочин. Це має бути особа, яка в установленому порядку визнана підозрюваним або обвинуваченим та яка зобов`язана з`являтись до правозастосовних органів за викликом, перебувати в межах їх досяжності. Зазначена особа усвідомлює, що в неї вже виник юридичний обов`язок постати перед слідством або судом, однак вона ухиляється від виконання такого обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 281 КПК в разі, якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або особа перебуває за межами України та не з`являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови належного повідомлення їй про такий виклик, то слідчий, прокурор оголошують його розшук.

Причому підстава для оголошення розшуку під час досудового розслідування «місцезнаходження підозрюваного невідоме» може мати місце як у випадку, якщо підозрюваний ухиляється від слідства, так і з інших причин, коли не встановлено його місцезнаходження.

Саме тому зупинення досудового розслідування у зв`язку з розшуком підозрюваного саме собою ще не може свідчити про ухилення останнього від слідства.

Для застосування положень ч. 2 ст. 49 КК у такому випадку обов`язково має бути підтверджено факт ухилення підозрюваного від слідства.

Водночас матеріали кримінального провадження щодо ОСОБА_1 не містять даних на підтвердження факту саме умисного вчинення ним будь-яких дій, спрямованих на ухилення від слідства.

Інших даних, які би свідчили про те, що ОСОБА_1 вчиняв умисні дії, направлені на ухилення від слідства, матеріали кримінального провадження не містять, а тому підстав вважати протилежне у Суду немає.

А тому доводи прокурора про те, що апеляційний суд не перевірив обставин, передбачених ч. 2 ст. 49 КК, та безпідставно звільнив ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності, не можна визнати прийнятними, оскільки зупинення досудового слідства у зв`язку з розшуком останнього саме собою не свідчить про ухилення від слідства.

Згідно з ч. 3 ст. 285 КПК обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз`яснено підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, судове провадження проводиться в повному обсязі в загальному порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 288 КПК, розгляд клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності здійснюється у присутності сторін кримінального провадження та потерпілого в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом, із особливостями, встановленими цією статтею.

Так, у матеріалах кримінального провадження наявне письмове клопотання захисників Бишка Ф.Ф., Тельмана А.Г. та обвинуваченого ОСОБА_1 про звільнення останнього від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, а також заява потерпілого ОСОБА_5 про підтримання цього клопотання.

А тому доводи в касаційній скарзі прокурора про те, що звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_1 та закриття кримінального провадження щодо нього здійснено судом без з`ясування думки потерпілого ОСОБА_5 , є неспроможними і спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Також є безпідставними аргументи сторони обвинувачення щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції закону України про кримінальну відповідальність, зокрема ст. 49 КК, на підставі невизнання ОСОБА_1 вини у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Відповідно до положень ст. 63 Конституції України та ст. 18 КПК жодну особу не може бути примушено визнати свою вину у вчиненні кримінального правопорушення або примушено давати пояснення чи показання, які можуть стати підставою для її підозри або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення.

Виходячи з цих положень закону визнання винуватості є правом, а не обов`язком підозрюваного, обвинуваченого, а отже, невизнання вказаною особою своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності його згоди на звільнення від кримінальної відповідальності не може бути перешкодою в реалізації ним свого права на таке звільнення та правовою підставою для відмови судом у задоволенні заявленого клопотання. Передбачений законом (ст. 49 КК) інститут звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності не пов`язує такого звільнення з визнанням ними своєї вини у вчиненні злочину.

Таким чином, невизнання підозрюваним, обвинуваченим вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності його згоди на звільнення від кримінальної відповідальності у передбачених законом випадках за умови роз`яснення йому судом суті підозри чи обвинувачення, підстав звільнення від кримінальної відповідальності та права заперечувати проти закриття кримінального провадження не є правовою підставою для відмови в задоволенні клопотання сторони кримінального провадження про таке звільнення.

Апеляційний суд, переглянувши кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 за апеляційними скаргами по суті, обґрунтовано скасував вирок місцевого суду та звільнив ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК, на підставі ст. 49 цього Кодексу, навівши обґрунтовані мотиви ухвалення такого рішення.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, у ній наведено обґрунтування ухваленого рішення та мотиви, якими керувався цей суд.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачено ст. 412 КПК та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, утому числі й тих, на які вказував прокурор у своїй касаційній скарзі, Суд не встановив.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

постановив:

Ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 21 березня 2019 року щодо ОСОБА_1 , залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

С. В. Єремейчук В. М. Бородій С. О. Стороженко