ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 296/8528/17

провадження № 51-389км23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

а також у режимі відеоконференції

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 08 червня 2022 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017060020004906, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Буда-Бобриця Ємільчинського району Житомирської області, який зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 126 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 08 червня 2022 року ОСОБА_7 засуджено:

- за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1700 гривень);

- за ч. 1 ст. 126 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850 гривень);

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1700 гривень).

Звільнено ОСОБА_7 від призначеного покарання відповідно до статей 49 74 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 12 вересня 2017 року близько 19:35, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння за місцем свого проживання, що на АДРЕСА_2 , на ґрунті словесного конфлікту, з мотивів тривалих неприязних відносин, діючи умисно, намотав на праву руку покривало, підійшов до своєї дружини ОСОБА_8 , яка лежала на ліжку, та завдав їй декілька ударів по обличчю, внаслідок чого вона відчула фізичний біль. Після цього, ОСОБА_7 вирвав у потерпілої мобільний телефон, поламав його та кинув їй в обличчя, а потім, виражаючись нецензурною лайкою, долонею завдав удар по правій щоці ОСОБА_8 , чим також спричинив останній фізичний біль.

Крім того, в цей же день приблизно о 20:30, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння за місцем свого проживання, на ґрунті словесного конфлікту, діючи умисно ОСОБА_7 завдав ножем своєму сину ОСОБА_9 поріз на обличчі та грудній клітці, спричинивши тілесні ушкодження у вигляді садна на обличчі, синця й різаної поверхневої рани на грудній клітці, які згідно з висновком судово-медичної експертизи належать до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , зазначаючи про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 за відсутності в його діях складу кримінальних правопорушень.

Аргументуючи свою позицію, зазначає, що за епізодом про заподіяння легкого тілесного ушкодження ОСОБА_9 суди неправильно встановили фактичні обставини справи і, як наслідок, помилково не кваліфікували дії його підзахисного як необхідну оборону.

Крім цього, стверджує, що кримінальне провадження за ч. 1 ст. 126 КК України було розпочате органом досудового розслідування без заяви потерпілої ОСОБА_8 і вона ні протягом досудового слідства, ні під час судового розгляду не просила притягнути ОСОБА_7 до відповідальності за скоєне.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник ОСОБА_6 і засуджений ОСОБА_7 підтримали доводи, наведені в касаційній скарзі, та просили скасувати згадані судові рішення і закрити кримінальне провадження.

Прокурор ОСОБА_5 просила залишити судові рішення щодо засудженого ОСОБА_7 без зміни як законні, а касаційну скаргу захисника - без задоволення як необґрунтовану.

Мотиви Суду

За змістом ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, при цьому він перевіряє правильність застосування цими судами норм матеріального і процесуального права та правової оцінки, з огляду на ті фактичні обставини справи, які встановлені й визнані доведеними судами першої та апеляційної інстанцій (судами факту).

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу.

Фактичні обставини даного кримінального провадження були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій і вони перегляду в касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України, не підлягають.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 126 КК України, був предметом перевірки апеляційного суду, який не знайшов підстав для скасування обвинувального вироку і закриття кримінального провадження.

На думку колегії суддів касаційного кримінального суду, суд першої інстанції, оцінивши докази у справі як окремо так і в їх сукупності, дійшов переконливого висновку, що пред`явлене ОСОБА_7 обвинувачення доведене, діям обвинуваченого надано правильну юридичну оцінку, а вчинене слід кваліфікувати як умисне заподіяння побоїв, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень, та умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.

При цьому суд обґрунтовано відхилив версію обвинуваченого, згідно з якою він захищався від нападу потерпілого ОСОБА_9 , тому його дії підпадали під ознаки необхідної оборони.

Так, за приписами ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.

Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях вказував на те, що право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає у того, хто захищається, невідкладну необхідність в заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання.

Із фактичних обставин, установлених під час судового розгляду судом першої інстанції, вбачається, що 12 вересня 2017 року близько 19:35, ОСОБА_7 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння в себе вдома, побив свою дружину - ОСОБА_8 . Про зазначений факт потерпіла через невістку повідомила сина, який в той час перебував у місті.

Повернувшись додому, ОСОБА_9 спробував з`ясувати в обвинуваченого, чому він так вчинив, однак той не відчинив йому дверей. Дізнавшись від матері деталі події, вони разом викликали працівників поліції та стали чекати їх приїзду на вулиці. У цей момент ОСОБА_9 помітив, що ОСОБА_7 увімкнув в кімнаті світло і почав ходити по помешканню. Тоді ОСОБА_9 знову спробував поговорити з батьком і постукав йому у вікно, оскільки вхідні двері все ще були зачинені. Відкривши вікно, у ході суперечки ОСОБА_7 завдав потерпілому удару ножем, спричинивши порізи на обличчі та грудях. Після цього ОСОБА_9 завдав обвинуваченому один удар кулаком в обличчя.

Після приїзду працівників правоохоронних органів ОСОБА_7 двері до свого помешкання не відчинив та будь-яких заяв з приводу протиправних дій потерпілих не висловлював.

Описані свідками ОСОБА_8 та ОСОБА_10 дії потерпілого ОСОБА_9 ані за своїм характером, ані за об`єктивними проявами не доводять наявності факту суспільно небезпечного посягання, яке б створювало реальну загрозу заподіяння шкоди життю та здоров`ю ОСОБА_7 , що у свою чергу могло викликати у засудженого невідкладну необхідність застосувати ніж і заподіяти своєму сину легкі тілесні ушкодження.

Твердження сторони захисту про те, що ОСОБА_9 агресивно себе поводив, незаконно перебував на подвір`ї та намагався проти волі ОСОБА_7 потрапити до помешкання свого батька, що давало привід обвинуваченому розцінювати такі дії як напад, свого підтвердження в ході розгляду кримінального провадження не знайшли. Крім цього, посилання захисту на різницю у антропометричних даних обвинуваченого та потерпілого, а також володіння останнім прийомами єдиноборств, не може безумовно свідчити про перевагу ОСОБА_9 над ОСОБА_7 . Даних, що потерпілий застосував до засудженого фізичну силу або вчинив інші будь-які активні агресивні дії, які передували заподіянню удару ножем і могли б становити реальну загрозу життю або здоров`ю ОСОБА_7 , матеріали кримінального провадження не містять.

З огляду на викладене, у тому числі поведінку ОСОБА_7 до вчинення злочину, під час його вчинення та після, місцевий суд дійшов висновку про наявність у обвинуваченого саме прямого умислу на спричинення потерпілому тілесних ушкоджень.

Установлені судом фактичні обставини свідчать? що засуджений вчинив діяння в обстановці, яка не має ознак необхідної оборони, що зумовлює кримінально-правову оцінку вчиненого ним на загальних підставах.

Таким чином, доводи захисника в касаційній скарзі про необхідність закриття кримінального провадження в частині заподіяння легких тілесних ушкоджень ОСОБА_9 не можна визнати прийнятними.

Що стосується аргументів сторони захисту про закриття кримінального провадження в частині заподіяння побоїв ОСОБА_8 , яке належить до кримінальних проваджень у формі приватного обвинувачення, оскільки розпочато не за заявою потерпілої, то вони також були предметом перегляду апеляційного суду і не знайшли свого підтвердження з огляду на таке.

За змістом ч. 1 ст. 477 КПК України у системному зв`язку із ч. 4 ст. 26 і п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України обов`язковою умовою здійснення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення є заява потерпілого як волевиявлення про притягнення винного до кримінальної відповідальності взагалі, а не за конкретною нормою КК України. Інтерес особи, котра зазнала шкоди, у застосуванні процедури кримінального судочинства стосується не юридичної кваліфікації протиправних дій, а самого факту вчинення цих дій щодо неї. Подана до правоохоронних органів та/або суду заява потерпілого є вираженням його ставлення до події злочину, особи, що його вчинила, й обраного способу реагування. Відповідне волевиявлення є свідченням того, що особа, котрій завдано шкоди, звертається до держави з метою захисту своїх порушених прав та законних інтересів шляхом кримінального переслідування винного, не вважаючи належними й достатніми інші способи досягнення цієї мети.

Кримінальний процесуальний закон не регламентує конкретного способу звернення потерпілого із заявою, яка зумовлює визначені у ч. 1 ст. 477 КПК України правові наслідки. Водночас захист прав і свобод людини як втілення принципу верховенства права вимагає надання переваги внутрішньому змісту юридично значущих дій над зовнішньою формою їх вираження. Тож навіть якщо потерпілий не подавав до правоохоронних органів заяви про злочин як окремого процесуального документа, однак до початку чи під час досудового розслідування і/або судового провадження однозначно висловив свою позицію про притягнення винного до кримінальної відповідальності, відповідна позиція, зафіксована у процесуальних документах, є підставою для кримінального переслідування особи за кримінальне правопорушення приватного обвинувачення.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа № 288/1158/16-к, провадження № 13-28кс19).

У цьому кримінальному провадженні встановлено факт звернення потерпілої ОСОБА_8 на лінію 102 із відповідною усною заявою про вчинення щодо неї злочинних дій з боку чоловіка ОСОБА_7 . Також у матеріалах справи наявний рапорт поліцейського, який підтверджує такий факт.

Твердження захисту про те, що суд чітко не з`ясував позицію потерпілої, а саме того, чи підтримує вона висунуте обвинувачення, свого підтвердження в ході касаційного перегляду оскаржуваних захисником рішень не знайшли. Так, під час судового розгляду місцевий суд дослідив показання ОСОБА_8 , які вона надала під час розгляду кримінального провадження і в яких детально описала протиправні дії, скоєні відносно неї обвинуваченим.

Враховуючи викладене, підстав для закриття кримінального провадження у даному випадку не було.

У ході касаційного перегляду судових рішень колегія суддів касаційного кримінального суду встановила, що суд апеляційної інстанції переглянув оскаржуване судове рішення відповідно до вимог ст. 404 КПК України, перевірив усі аргументи апеляційної скарги захисника й навів переконливі мотиви для їх спростування та підстави, з яких залишив скаргу без задоволення, а тому відповідна ухвала узгоджується із вимогам статей 370 419 КПК України.

Наведені в касаційній скарзі мотиви щодо незгоди з судовими рішеннями не спростовують правильності висновків судів і не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти висновку, що рішення були постановлені з істотними порушеннями норм права, які можуть поставити під сумнів їх законність.

Неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке було б безумовною підставою для скасування судових рішень, судом касаційної інстанції також не встановлено.

За таких обставин, підстави для задоволення касаційної скарги захисника відсутні.

Керуючись статтями 433 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в :

Вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 08 червня 2022 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3