Постанова

Іменем України

19 березня 2020 року

м. Київ

Справа № 314/1905/17

Номер провадження в апеляційному суді 11-кп/807/500/19

Провадження № 51 - 5639 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Наставного В.В.,

суддів: Марчука О.П., Яковлєвої С.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Волевач О.В.,

прокурора Кулаківського К.О.,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017080210000422 від 11 квітня 2017 року, щодо

ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпрорудне Василівського району Запорізької області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , до засудження проживаючого за адресою:

АДРЕСА_2 , раніше судимого вироком Василівського районного суду Запорізької області від 11 квітня 2014 року за ст. 121 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років,

за ст. 391 КК України,

за касаційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні Беженаря Я.Ю. на вирок Вільнянського районного суду Запорізької області від 05 жовтня 2018 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 08 серпня 2019 року щодо ОСОБА_1 .

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Вільнянського районного суду Запорізької області від 05 жовтня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ст. 391 КК України та виправдано за недоведеністю його винуватості.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він, будучи засудженим до покарання у виді позбавлення волі та відбуваючи покарання в ДУ «Вільнянська виправна колонія (№ 20)» в камері ДІЗО/ПКТ № 4, 03 вересня

2016 року порушив встановлений розпорядок дня, за що 08 вересня 2016 року був переведений до приміщення камерного типу на строк один місяць, оскільки інші заходи впливу, які застосовувалися до засудженого ОСОБА_1 за вчинені ним дисциплінарні проступки, не вплинули на його поведінку.

11 квітня 2017 року о 08 годині 45 хвилин засуджений ОСОБА_1 в приміщенні камери ДПК №1 відкрито в присутності працівників адміністрації ДУ «Вільнянська виправна колонія (№ 20)» у категоричній формі відмовився виконувати законну вимогу виконуючого обов`язки начальника дільниці посиленого контролю майора внутрішньої служби ОСОБА_2 приступити до прибирання в камері ДПК № 1, в якій він утримувався і згідно з графіком чергувань від 23 березня 2017 року був черговим, чим порушив вимоги ст. 9, ст. 107 ч. 3 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України), п. 2 розділу ІІІ та п. 1 розділу ІV Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, відповідно до яких засуджений зобов`язаний виконувати встановлені законодавством вимоги персоналу колонії та заборонено перешкоджати виконанню своїх посадових обов`язків персоналу колонії. При цьому, засуджений ОСОБА_1 був одягнений за сезоном, а також був забезпечений необхідним робочим інвентарем та за станом здоров`я міг залучатися до праці.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 08 серпня 2019 року зазначений вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без зміни, а апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні Очеретька Д.О. - без задоволення.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала, а також короткий зміст поданих заперечень

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що чинний КВК України не містить чіткого визначення поняття «адміністрація установи виконання покарань», в.о. начальника дільниці посиленого контролю ОСОБА_2 мав законні підстави пред`являти засудженому ОСОБА_1 законну вимогу, оскільки мав право проводити з останнім соціально-виховну роботу. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно визнав неналежним доказом характеристику на засудженого

ОСОБА_1 , підписану начальником відділу соціально-виховної та психологічної служби ОСОБА_2, не врахував довідку про те, що ОСОБА_2 знаходився на посаді начальника відділу соціально-психологічної служби та одночасно виконував обов`язки начальника дільниці посиленого контролю, необґрунтовано визнав недопустимим доказом відеозапис пред`явлення вимоги засудженому ОСОБА_1 . Зазначає, що в порушення вимог ст. 419 КПК України суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив усіх доводів апеляційної скарги прокурора і не надав на них вичерпних відповідей. Крім того, указує на те, що у вступній частині вироку не зазначено всіх прокурорів, які брали участь у судовому провадженні, в журналі судового засідання від 20 жовтня 2017 року неправильно зазначено підстави перенесення судового засідання, а також в журналах судових засідань неправильно зазначено, що ОСОБА_1 також обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 КК України.

У запереченнях на касаційну скаргу прокурора виправданий ОСОБА_1 зазначає про безпідставність викладених у касаційній скарзі доводів та просить залишити її без задоволення.

Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні вважав касаційну скаргу обґрунтованою і просив її задовольнити.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ст. 17 ч. 1 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «indubioproreo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).

Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.

Виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Згідно з вимогамист. 373 ч. 1 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої ст. 284 цього Кодексу.

Ухвалюючи виправдувальний вирок, суд першої інстанції дотримався зазначених вимог закону.

Мотивуючи своє рішення про виправдування ОСОБА_1 , суд першої інстанції зазначив, що стороною обвинувачення не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 391 КК України.

Суд відповідно до вимог ст. 94 КПК України у судовому засіданні перевірив зібрані під час досудового розслідування та судового провадження докази, на які посилалася сторона обвинувачення, оцінив їх з точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності, надав належну оцінку як окремим доказам, так і їх сукупності, навів детальний аналіз досліджених доказів, а саме: показанням свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,

ОСОБА_2 , актам від 11 квітня 2017 року, складеним працівниками установи виконання покарань, відповідно про відмову ОСОБА_1 від прибирання жилого приміщення (камери) ДПК № 1, про технічний стан зазначеного приміщення на момент огляду, про відмову ОСОБА_1 та ОСОБА_5 надавати пояснення з приводу відмови першого від прибирання жилого приміщення (камери) ДПК № 1; актам застосування відеозйомки та демонстрації відеозапису від 11 квітня

2017 року; графіку чергувань засуджених у житловому приміщенні (камері) ДПК № 1; розпорядку дня засуджених, які тримаються в ДПК; медичній довідці від 11 квітня

2017 року; відеозапису пред`явлення вимоги від 11 квітня 2017 року; довідці про заохочення та стягнення на засудженого ОСОБА_1 від 11 квітня 2017 року та довідці ДУ «Вільнянська виправна колонія (№20)» від 03 жовтня 2018 року про те, що станом на 11 квітня 2017 року начальник відділення соціально-психологічної служби № 2 Кенчев Г.В. виконував обов`язки начальника дільниці посиленого контролю, а також характеристиці на засудженого ОСОБА_14 від 11 квітня 2017 року.

Статтею 391 КК України встановлена відповідальність за злісну непокору вимогам адміністрації установи виконання покарань. За змістом зазначеної норми злісна непокора законним вимогам адміністрації установи виконання покарань (виправної колонії) або інша протидія адміністрації у законному здійсненні її функцій можлива лише в межах такої установи (місце вчинення злочину) і тільки щодо адміністрації останньої.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Під злісною непокорою законним вимогам адміністрації розуміється відкрита відмова особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, від виконання конкретних і законних вимог представника адміністрації установи, який уповноважений пред`явити таку вимогу, а особа, яка відбуває покарання, зобов`язана і має можливість її виконати, але умисно не виконує.

Адміністрацією установи виконання покарань є особи, наділені правом застосовувати до засуджених заходи заохочення і стягнення.

Згідно зі ст. 135 частин 1, 2 КВК України питання про доцільність застосування стягнення до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, вирішується на засіданні дисциплінарної комісії установи виконання покарань. До складу дисциплінарної комісії входять начальник установи виконання покарань, його заступники та начальники служб установи, які за своїми функціональними обов`язками безпосередньо спілкуються з особами, які відбувають покарання у виді позбавлення волі.

Відповідно до обвинувачення, інкримінованого ОСОБА_1 органом досудового розслідування, він у категоричній формі відмовився виконувати законну вимогу виконуючого обов`язки начальника дільниці посиленого контролю майора внутрішньої служби ОСОБА_2 приступити до прибирання в камері ДПК № 1, в якій він утримувався і згідно з графіком чергувань від 23 березня 2017 року був черговим.

Суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що стороною обвинувачення не надано жодного доказу, що посада начальника дільниці посиленого контролю входить до складу адміністрації установи виконання покарань та передбачає наявність права накладати на засуджених дисциплінарні стягнення. Посадова інструкція виконуючого обов`язки начальника дільниці посиленого контролю ДУ «Вільнянська виправна колонія (№ 20)» або інший документ, який регламентує його права та обов`язки, у матеріалах кримінального провадження відсутні і такі не були предметом дослідження в судовому засіданні.

Характеристику на засудженого ОСОБА_1 від 11 квітня 2017 року, підписану начальником відділення соціально-виховної та психологічної служби ОСОБА_2, який за твердженням у касаційній скарзі має право накладати на засуджених стягнення, судом першої інстанції обґрунтовано визнаного неналежним доказом, оскільки зазначені у ній дані виходять за межі пред`явленого обвинувачення.

Крім того, у судовому засіданні судом першої інстанції безпосередньо досліджено відеозапис вимоги від 11 квітня 2017 року. При цьому суд зазначив, що сформульованевиконуючим обов`язки начальника дільниці посиленого контролю майора внутрішньої служби ОСОБА_2 питання ОСОБА_1 : «Будете прибирати?» за інформаційним навантаженням та змістом не може вважатися вимогою.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 як виконуючий обов`язки начальника дільниці посиленого контролю не є суб`єктом, який має право за диспозицією ст. 391 КК України висувати вимоги адміністрації установи виконання покарань, а отже за таких обставин не доведено законність такої вимоги.

Що стосується доводів у касаційній скарзі про незазначення у вступній частині вироку всіх прокурорів, які брали участь у судовому провадженні, а також неправильне зазначення в журналі судового засідання підстави перенесення судового засідання 20 жовтня 2017 року та про обвинувачення ОСОБА_1 також і за ст. 185 КК України, то вони мають технічний характер, не стосуються встановлення фактичних обставин кримінального правопорушення та не перешкодили і не могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні Очеретька Д.О., належним чином перевірив викладені у ній доводи, які аналогічні доводам касаційної скарги, і визнав їх безпідставними, мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Клопотань у порядку ст. 404 ч. 3 КПК України прокурор не заявляв. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги прокурора та скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Вільнянського районного суду Запорізької області від 05 жовтня 2018 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 08 серпня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні Беженаря Я.Ю. - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В.В. Наставний О.П. Марчук С.В. Яковлєва